Фонема – найменша структурна одиниця звукової будови мови, функція якої полягає у будові, розрізненні, ідентифікації значущих одиниць (морфем, слів). Фонема виявляється лише у певному звукові, який є матеріальним вираженням фонеми.
Функції фонеми: конститутивна (складальна), розпізнавальна, розрізнювальна. Фонема може виявлятися у звуковому потоці у кількох виявах: основний вияв фонеми не залежно від позиції у слові: збіг фонологічного і фонематичного запису,
Позиційний залежить від наголошеної позиції для голосних, позиції початку чи кінця слова для приголосних. Голосні |е| > [еи], |и|>[ие], |о|>[оу]; життя=/жит’т’•а/=[жиет ':•а]; Приголосні – |в|-[ ў], |j|-[ ǐ] вірьовка /вір’овка/ [вір'•оўка]
комбінаторний залежить від сусідніх фонем, пов’язаний з різними звуковими змінами: асиміляцією, акомодацією (|в|- [в’]; |о|- [•о]) тощо. вокзал /вокзал/[вокгзал] асиміляція за дзвінкістю; розсипати /розсипати/ [розсипати] асиміляція за глухістю; /к/-[кг], /з/- [зс] – комбінаторні вияви. додатковий – фонема зовсім втрачає свої основні ознаки і ніби переходить в іншу фонему = повна асиміляція [вогзал] /к/ > [г]; вітчизна=/вітчизна/=[в’іч:изна]; сміється=/сміjет’с’а/= [см’іjец':•а]
|
|
факультативний не належить орфоепічних норм і може передавати діалектне чи просторічне мовлення чи мовленнєві вади окремого мовця; |сміх| [шм’іх] /с/- > [ш]Бувають позиційно-комбінаторні вияви: наприклад, |о|-[о• у] – тобі /тобі/[то••уб’і]; Для фонеми |е|- [еі], бо такий вияв зумовлений 1) ненаголошеною позицією 2) сусідством з м’яким приголосним j: Києва – /киjева/- [киjеіва].
Алофони фонем.
Алофон — реалізація фонеми, її варіант, обумовлений конкретним фонетичним оточенням. На відміну від фонеми є не абстрактним поняттям, а конкретним мовним звуком. Незважаючи на широкий діапазон алофонів однієї фонеми, носій мови завжди спроможний їх розпізнати.
Основний алофон — такий алофон, властивості якого мінімально залежать від позиції і фонетичного оточення. Основні алофони:
· для голосних — ізольоване вимовлення;
· для твердих приголосних — перед наголошеним «а»;
· для м'яких приголосних — перед наголошеним «і».
Поряд з основним алофоном існує сильна позиція звуку. Сильна позиція — це позиція, в якій можлива максимальна кількість фонем даного типу. Для голосних сильною позицією є положення під наголосом, для приголосних — перед голосним непереднього ряду, а в деяких мовах на окремі сонорні може падати наголос.
Розрізняються комбінаторні і позиційні алофони. Комбінаторні алофони — реалізації фонем, пов'язані з певним фонетичним оточенням звуків.
Прикладами можуть служити:
|
|
· назалізація (носова вимова);
· лабіалізація (огубленість або неогубленіснь).
Комбінаторні ознаки можуть поширюватися на декілька складів.
Позиційні алофони — реалізації фонем, пов'язані з їх фонетичною позицією. Під фонетичною позицією прийнято розуміти:
· чи знаходиться звук на абсолютному початку слова (після паузи);
· чи знаходиться звук в абсолютному кінці слова (перед паузою);
· положення звука по відношенню до наголосу.
Є і інше розділення алофонів: 1. Обов'язкові (реалізуються відповідно до норм мови). 2. Факультативні варіанти (наприклад, щілинний /ґ/). 3. Індивідуальні алофони (наприклад, помилки у вимові).
Дистрибуція фонеми — це сукупність всіх можливих алофонів даної фонеми. Алофони однієї фонеми знаходяться в стосунках додаткової дистрибуції.фонетика
Два різних алофони однієї фонеми не можуть існувати в одній позиції.
Класифікації голосних і приголосних фонем сучасної української літературної мови.
Голосні - це звуки людської мови, основу яких становить голос. При вимові голосних звуків струмінь повітря, вийшовши з легень і проходячи по гортані, спричинює вібрацію зімкнених напружених голосових зв’язок, далі рухається до ротової порожнини вже у вигляді звукової хвилі з періодичними коливаннями і вільно виходить назовні. Ротова порожнина відіграє при цьому роль резонатора, який за рахунок руху нижньої щелепи та переміщення язика в горизонтальній і вертикальній площинах змінює свої розміри та форму, що є вирішальним при творенні голосних різної якості.
За місцем творення (береться до уваги рух язика в горизонтальній площині ротової порожнини) виділяються голосні звуки переднього ряду ([є], [и], [і])та заднього ([а], [о], [у])
Залежно від ступеня підняття язика, тобто від його руху у вертикальній площині, розрізняють голосні звуки низького ([а]), середнього ([є], [о]), високо-середнього ([и]) і високого ([і], [у]) ступенів підняття.
За участю губ голосні поділяються на неогублені (не-лабіалізовані) й огублені (лабіалізовані). До огублених належать [о],[у], решта голосних звуків неогублені.
Залежно від місця наголосу в слові голосні звуки можуть бути наголошеними і ненаголошеними.
Приголосні - це звуки людської мови, основу яких становить шум з більшою чи меншою часткою голосу або тільки шум.
При вимові приголосних звуків голосові зв’язки можуть бути напруженими і вібрувати під тиском повітряного струменя, утворюючи музикальний тон (голос), а можуть бути розслабленими, не зімкненими і вільно пропускати видихуване повітря. Характерні для приголосних шуми виникають переважно у ротовій порожнині при подоланні струменем повітря різноманітних перешкод, утворюваних на його шляху активними і пасивними мовними органами.
В основі поділу приголосних на шумні й сонорні, дзвінкі і глухі лежить участь голосу і шуму при їх творенні. Сонорні (від лат. sonorus - звучний) – це приголосні, при творенні яких голос переважає над шумом. Цих звуків в українській мові 9: [в], [м], [н], [н'], [л], [л'], [р], [р'], [і]. Решта – шумні – поділяються на дзвінкі, при творенні яких шум переважає над голосом, і глухі, в яких голос взагалі відсутній (табл. 2).
За активним мовним органом приголосні поділяються на губні, язикові, глотковий (табл. 3), а за ознакою твердості чи м’якості розмежовуються на тверді і м’які (табл. 4).
У мовленнєвому потоці, крім твердих і м’яких звуків, трапляються пом’якшені приголосні, які не є самостійними звуками системи мови, а лише варіантами відповідних твердих: [б'] – пом’якшений варіант твердого [б], [п'] – пом’якшений варіант твердого [п], [в'] – [в], [м'] – [м], [ф'] – [ф], [ж'] – [ж], [ч'] – [ч], [ш'] – [ш], [дж']- [дж],[ґ'] – [ґ], [к'] -[к], [х'] – [х], [г'] – [г]. Інші приголосні пом’якшеними не бувають.
|
|
Пом’якшені варіанти твердих приголосних, як правило, з’являються перед голосним [і] (напр.: [б'ілка], [м'істо], [ж'інка], [ч'ітко], [к'іт], [х'ід], [ґелґ'іт], [г'ілка]), проте в небагатьох українських словах і здебільшого в словах іншомовного походження трапляються перед іншими голосними: [ц'в'ах], [с'в'ато], [б'урб], [реив'у], [ф'узеил'аж], [м'узикл], [к'ур'і], [г'аур].
Враховуючи слухове сприйняття, серед приголосних виділяють дві групи звуків, які називають свистячими ([з], [з'], [ц], [ц'], [с], [с'], [§], [§']і шиплячими ([ж], [ч], [ш], [ дж ] ).
І, нарешті, зовсім невелику групу складають носові приголосні [м], [н], [н'], у творенні яких бере участь носова порожнина.