Асиміляція і дисиміляція

Асиміляція (від лат. МБітИайо — уподібнення) та дисиміляція (від лат. </ші* тіїапо — розподібнення) властиві фонетичній системі української мови і просте­жуються тільки в мовному потоці, як правило, в межах одного такту чи одного складу.
Тому асиміляція і дисиміляція — явища усного мовлення. Правда, окремі асиміля­тивно-дисимілятивні зміни з часом можуть фіксуватися графічною системою мови і переходити в орфографічне письмо (як приклад можна взяти хоча б позначення
на письмі оглушеного префікса с- (із з-) чи передавання подовженого приголосного). Під асиміляцією як фонетичним явищем слід розуміти уподібнювання одного звука іншому, здебільшого сусідньому. Асиміляція може бути прогресивною або регресивною, повною або частковою, за дзвінкістю або глухістю, за місцем і спо­собом творення та за м’якістю.
Сучасній українській мові, як і російській та іншим слов’янським, властива пере­важно регресивна часткова асиміляція за дзвінкістю, глухістю, м’якістю, рідше за способом і місцем творення.

Найпоширеніші випадки чергування голосних і приголосних в українській літературній мові при словозміні та словотворенні.

Чергування приголосних

Найбільш поширеними серед чергувань приголосних є такі:

а) Чергування [г] – [ж], [к] – [ч], [х]- [ш], що від­буваються при словозміні і словотворенні. Наприклад: увага - уважний - зауваження, дорога - доріжка - подорожній, козак - козаче - козаченько, галка - галчин - галченя - Галченко, сміх - смішний - усмішка, бідо­лаха - бідолашний.

б) Чергування [г] – [з'], [к]- [ц'], [х]- [с'] при сло­возміні перед закінченням -і. Наприклад: луг - у лузі, папуга - папузі, райдуга - райдузі, гілка - на гілці, донь­ка - доньці, онука - онуці, свекруха - свекрусі, комаха - комасі, капелюх - у капелюсі.