Сучасні напрями вивчення помилок

Практичне заняття № 1

Помилка як феномен різних галузей наукового знання

Сучасні напрями вивчення помилок

Теоретичні питання:

1. Відхилення в різних видах людської діяльності. Чим пояснює сучасна наука появу помилок?

2. Поняття «норма» і «помилка». Сутність поняття «помилка» та суміжних понять «обмовка», «описка», «неточність» тощо.

3. Історія вивчення помилок (грузинська психологічна школа Д. М. Узнадзе, З. Фройд, Р. Мерінгер, І. О. Бодуен де Куртене та ін.).

4. Загальна характеристика лінгвістичного, соціолінгвістичного, психологічного, дидактичного підходів до вивчення помилок.

5. Психолінгвістичний аспект помилкової діяльності:

а) зв’язок мови і мислення;

б) породження мовлення: структура і моделі;

в) помилки у процесі породження мовлення;

г) механізм контролю і корекції у процесі породження мовлення.

6. Когнітивний та комунікативний аспекти вивчення ненормативних утворень. Огляд підходів до вивчення анормативів у тісному зв’язку з людським мисленням.

Практичне завдання:

1. Прочитайте текст. Проаналізуйте логічність вислову «Мова є універсальним і невід’ємним елементом розуму».

Греки — перший народ, що досконало дослідив людське мислення та його логіку, — визнали мову універсальним і невід’ємним елементом розуму. Вони вважали, що оскільки мова властива всім представникам людського роду, то в руках освіченої людини мова стає мірою порівняння, зіставлення ідей, досвіду, реальності. Вони не сумнівалися в тому, що будь-яку думку легко перекласти з однієї мови на іншу. Але ж це правильно лише частково! Справді, шведські вислови просто перекладаються англійською, а ось у випадку фінська — англійська це зробити складніше.

Якщо англійська, французька, німецька, українська та інші індоєвропейські мови ще якось зіставлювані, то знайти відповідність між китайською, індонезійською, фінською та японською важко.

Іспанці та італійці розглядають свою мову як інструмент красномовства. Намагаючись донести свої ідеї повністю, вони перебирають велику кількість слів, допомагаючи собі пальцями, руками та мімікою, максимально використовують тембр голосу та інтонацію....Іспанці вживають багато пестливих та зменшених форм, як і італійці. Це дає змогу їм говорити гаряче й відверто, демонструючи свою широку натуру і доброту.

Німці ж покладаються на логіку, але намагаються зібрати якомога більше доказів та ретельно опрацювати свої аргументи. Німецька мова в діловій атмосфері позбавлена гумору. Мала кількість омонімів, прозора словотвірна система придатні для висловлення чітких вказівок.

Скандинави довго обдумують ситуацію, складають список усіх «за» і «проти», перш ніж зроблять висновки.

Англійська мова жвава, рухлива, має здатність адаптуватися. Основна риса розмови — сарказм.

Японці використовують мову інакше. Для них мова — засіб комунікації, але самі слова та речення не передають суті сказаного. Те, що японці хочуть сказати, позначається манерою спілкування, ставленням до співбесідника...

Отже, ми стикаємося з багатоманітністю культур, специфіка мови яких обумовлена не лише граматичною будовою, словником і синтаксисом, але й способами впливу на читача.

2. Прочитайте текст. З’ясуйте, чому спілкування є «найпліднішою і найприроднішою вправою нашого розуму»?

Наш розум зміцнюється у спілкуванні

з мудрими й сильними особистостями...

Мішель де Монтень

Найплідніша та найприродніша вправа нашого розуму — розмова. З усіх видів життєвої діяльності вона для мене найприємніша. Ось чому, якби мене змусили негайно зробити вибір, я волів би, напевне, втратити зір, ніж слух і дар мови. Афіняни, а за ними й римляни, дадавали в своїх академіях високу вагу цьому мистецтву. У нашу добу італійці зберегли в ньому деякі навички з великою вигодою для себе... Навчаючись чого-небудь з книжок, посуваєшся вперед повільно, мляво, без усякого запалу; живе ж бо слово і вчить, і вправляє. Якщо я веду розмову з людиною сильної душі, сміливим суперником, він нападає на мене з усіх боків, коле і справа, і зліва, його уява розпалює мою. Дух змагання, прагнення до перемоги, бойовий запал поривають і підносять над самим собою. Цілковита згода — властивість для розмови вельми нудна.

Наш розум зміцнюється у спілкуванні з мудрими й сильними особистостями й годі уявити собі, як багато він втрачає, як баналізується в щоденному зіткненні й спілкуванні з людьми ницими та дріб’язковими. Це найзгубніша зараза. З досвіду свого знаю, чого це варте. Я люблю співбесіду й дискусію, але з не багатьма й в тісному колі. Бо виставлятися напоказ сильним світу, хизуватися своїм розумом і красномовністю вважаю справою, негідною порядної людини.

У співбесіду чи дискусію вступаю дуже легко й охоче, тим паче, що загальноприйнятні думки не знаходять у мені сприятливого ґрунту, куди можна було б проникнути й пустити коріння. Ніяке судження не вразить мене, ніяка думка не образить, хоч би якими чужими мені не були. Нема примхи такої легковажної й химерної, яку б я не вважав цілком допустимим виплодом людського розуму.

Ми повинні поблажливо ставитися до найрозмаїтіших помислів, і навіть якщо з ними не згодні, маємо їх усе ж спокійно вислуховувати (Мішель де Монтень).

3. Прочитайте текст з книги Ярослава Радевича-Винницького «Етикет і культура спілкування» (Львів, 2001). Коротко з’ясуйте особливості вербального і невербального спілкування.

Невербальні засоби спілкування

Найуніверсальнішим і найефективнішим засобом інформаційного зв’язку між людьми є словесне (вербальне) мовлення. Проте спілкування відбувається не завжди і не тільки за допомогою слів, поєднаних у висловлювання. Люди використовують для комунікативного зв’язку цілу низку невербальних засобів. Це передусім соматичні (грецьк. ашца — «тіло») знаки: погляди, міміка, пози, рухи тіла тощо. Це також системи штучних знаків, створених людством на шляху його поступу, наприклад, транспортна сигналізація, символи різних наук (математики, географії та ін.), знаки спортивного суддівства.

...Як зазначають дослідники, вираз обличчя, поза, жести і т. д., коли йдеться про сприйняття співрозмовника як особистості, набагато ефективніші, ніж його словесне мовлення. Тому «мова тіла» має гармоніювати з вербальним мовленням, доповнюючи й підсилюючи його, а не створювати т. зв. інформаційний шум, який заважає сприйняттю.

Кожен мовець повинен виробити в собі звичку свідомо аналізувати цю «мову», довести її використання до автоматизму.

Американський автор Алан Піз рекомендує виділяти на це щодня бодай 15 хвилин. Тоді не буде проблем із тим, де подіти руки, як стояти під час розмови з різними категоріями людей, як сидіти, який вибрати вираз обличчя тощо. Водночас мовець умітиме «читати» цю мову в поведінці своїх комунікативних партнерів.

Мова тіла здебільшого не усвідомлюється, тому мовцеві в невербальних реакціях важче прикидатись і фальшивити, ніж у словесному мовленні. Ця ж мова може збуджувати довір’я співрозмовника, заохочувати його до спілкування, до відкритості й відвертості. За даними американських учених — фахівців у галузі спілкування, приблизно 55 % інформації ми отримуємо від невербальних знаків, які супроводжують мовленнєвий контакт (міміка, жести), 38 % дають нам голос, висота тону, тембр і тільки 7 % — зміст сказаного. Хоча, на нашу думку, ці дані потребують уточнення стосовно того, про що йдеться у мовленні та в якому стилі воно провадиться (одна річ з’ясовувати у розмовному стилі стосунки з сусідами, інша — говорити в науковому стилі про досягнення астрофізики), все ж іноді адресат чує у мовленні одне, а відчуває — у виразі обличчя, поглядах, рухах тіла — щось цілком інше. Внаслідок цього — довір’я до адресанта може виявитися підірваним, на що той, звичайно, не сподівався. У таких випадках адресатові доцільно ввічливо, з м'якими інтонаціями й щирістю в голосі сказати партнерові про збентеженість, спричинену невідповідністю між його словами і тоном, виразом обличчя тощо. Для цього можуть придатися фрази: Мені здається, що...; Можливо, це тільки моє помилкове (суб’єктивне) враження, але...; Ви чимось занепокоєні (стурбовані; розгнівані), хоча переконуєте у протилежному...; Чи не могли б ми з’ясувати, що Вас непокоїть, і докладніше розглянути справу? Такий підхід виявиться корисним і для адресата, і для адресанта (Я. Радевич-Винницький).