Принципи та моделі державно-церковних відносин

Принципи відносин між державою та церквою пройшли складний шлях в історії людства. Не завжди вони прагнули порозуміння і нормалізації стосунків як сьогодні. Лише поступово, крок за кроком, релігія та церква набували правового статусу. Відомий вітчизняний учений-релігієзнавець. Черній вказує, що, починаючи з кінця XVIII ст., сформувалися три основних принципи відносин між державою та церквою, актуальні й у сучасній світовій спільноті.

Перший з них – це віротерпимість (або віронетерттість), за якої одна чи кілька релігій мають привілейований статус, а решта оголошуються терпимими (чи нетерпимими).

Другий – свобода віросповідань, за якої всі релігії рівні між собою, а людина вільна в своєму виборі певної конфесії та способах відправлення релігійного культу.

Третій – свобода совісті, що, крім проголошення принципу рівності всіх релігій між собою, дає змогу особі не лише вільно обирати будь-яку релігію, але й бути невіруючим, тобто атеїстом.

Залежно від типу взаємовідносин між церквою та державою, у світовій історії можна виділити кілька типів державно-церковних відносин:

1. Теократія (від грецьк. theos – Бог, kratos – влада) – тип державно-церковних відносин, за якого вся повнота влади в державі належить главі переважної в державі церкви. Прикладом теократії можуть бути Ватикан, Іран, Саудівська Аравія та інші країни.

2. Цезаропапізм (від лат. caesar – цар, papa – батько, вихователь) – тип державно-церковних відносин, за якого домінуюча в державі церква підпорядковується світській владі. Прикладом цезаропапізму може слугувати сучасна Англія, де королева (король) є одночасно главою англіканської церкви.

3. Державна церква – тип державно-церковних відносин, за якого держава забезпечує привілеї певній церкві (дозволяє реєстрацію новонароджених, шлюбів, розлучень, смертей тощо). Прикладом такого типу відносин можуть бути Греція (православ’я) та Італія (католицизм).

4. Пріоритетна церква – тип державно-церковних відносин, який передбачає деякі види державної підтримки та надання привілеїв певним церквам. Такий тип відносин існує у ФРН, де хоча й проголошено рівноправність усіх конфесій і забезпечується толерантне ставлення держави до них, але якщо віруючих певної конфесії більше за 1 % від загальної кількості населення, то вона отримує спеціальний статус, який дає змогу отримувати державні дотації та дозвіл на створення конфесійних шкіл і дитячих садків та ін.

5. Відокремлення церкви від держави – тип державно-церковних відносин, за якого церква не може втрутитись у справи держави, а держава може втручатись у справи церкви. Такий тип відносин існував у республіках Радянського Союзу. Він записаний і в Конституції України, хоча насправді в нашій країні встановлено шостий тип відносин.

6. Відокремлення церкви від держави та держави від церкви – тип державно-церковних відносин, за якого законодавчо забезпечено невтручання держави в справи церкви, а церкви – в справи держави та режим толерантних відносин між ними. Класичним прикладом такого типу відносин є США, де конституція проголошує свободу для релігійних організацій і їхню незалежність від світської влади.