Співдружність Незалежних Держав – СНД

Співдружність Незалежних Держав (СНД) утворилася в 1991 р. після розпаду Радянського Союзу. До неї увійшло 12 з 15 колишніх радянських республік: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Україна. В 1992 р. було підписано Статут СНД, який визначив цілі й принципи діяльності Співдружності. В 2008 р. Грузія вийшла із Співдружності.

СНД не є державою і не має наднаціональних повноважень. Всі органи СНД мають виключно консультативні та координаційні функції. Членство в СНД є добровільним, і, згідно зі ст.10 Угоди про Співдружність Незалежних Держав, кожен з учасників має право призупинити чи припинити своє членство, повідомивши про це її учасників за рік.

Головною метою СНД задекларовано співробітництво в політичній, економічній, гуманітарній, екологічній та культурній областях для всебічного й збалансованого економічного й соціального розвитку держав-членів. Таке співробітництво має перетворитися в майбутньому на Економічний союз.

Принципи СНД: держави-члени суверенні й рівні, держави-члени є самостійними й рівноправними суб’єктами міжнародного права.

Передбачалося, що СНД стане потужним економічним об’єднанням на кшталт Європейського співтовариства. Для цього, здавалося, були об’єктивні підстави. Промисловий потенціал держав СНД становить 10% від світового, запаси основних видів природних ресурсів – 25, експортний потенціал – 4,5%, простір СНД має досить розвинуту транспортну інфраструктуру

У вересні 1993 року глави держав СНД підписали Договір про створення Економічного союзу, що базується на концепції трансформації економічної взаємодії в рамках СНД з урахуванням тих реалій, що склалися; на розумінні необхідності: формування загального економічного простору, заснованого на вільному переміщенні товарів, послуг, робочої сили, капіталів, розробки погод­женої грошово-кредитної, податкової, цінової, митної, зовнішньо­еко­номічної політики, зближення методів регулювання господарської діяльності, створення сприятливих умов для розвитку прямих виробничих зв’язків.

Взаємодія країн у рамках СНД здійснюється через його координу­ючі інститути: Раду глав держав – учасниць Співдружності, Раду голів урядів, Міжпарламентську Асамблею, Виконавчий комітет СНД, який є правонаступником Виконавчого Секретаріату СНД і Міждержавного економічного комітету Економічного союзу та інші структури. Всього в рамках СНД функціонує біля 70 галузевих структур, які координують взаємодію в форматі зацікавлених держав у сферах економіки, війсь­кового співробітництва, охорони кордонів і боротьби з організованою злочинністю, транспорту, екології, культури, туризму тощо.

"Основні терміни та визначення в галузі охорони праці.

Класифікація шкідливих та небезпечних виробничих чинників"

Поняття "охорона праці" виникло внаслідок інтенсивного розвитку машинного виробництва, яке поряд із полегшенням праці, підвищенням її продуктивності створило небезпеку для життя і здоров'я працівників.

Метою дисципліни є вивчення основ законодавства України з охорони праці і на цій підставі засвоєння комплексу адміністративних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних та медичних заходів у галузі охорони здоров'я, спрямованих на профілактику виробничого травматизму, виникнення професійних отруєнь і захворювань та ін. несприятливих порушень у стані здоров'я.

За даними ВООЗ понад 100 тис. хімічних речовин, майже 50 фізичних, 200 біологічних та близько 20 несприятливих ергономічних чинників можуть стати шкідливими і небезпечними виробничими факторами, що негативно впливають на людину.

Міжнародна організація праці (МОП) у Всесвітній день охорони праці (28 квітня) щорічно представляє доповідь про стан безпеки праці у країнах світу.

Значення охорони праці в тому, що вона є головною умовою збереження здоров'я та захисту людини від впливу шкідливих факторів виробничого середовища.

Охорона праці як невід'ємна складова створення безпеки життєдіяльності людини в умовах виробництва поширюється на всі підприємства, заклади й організації, на всіх громадян. Тому за порушення організації охорони праці однаковою мірою несуть відповідальність перед законом як роботодавець (власник), та і працівник (виконавець).

Охорона праці є обов’язковим компонентом діяльності структур Міністерства охорони здоров'я (лікувально-профілактичні і навчальні заклади, оздоровчі комплекси, лікувально-діагностичні центри, стоматкабінети, аптечна мережа тощо).

В ДСТУ 2293-93 "Охорона праці. Терміни та визначення" даються визначення основних понять та термінів в галузі охорони праці.

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, що спрямовані на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Умови праці – сукупність факторів виробничого середовища і трудового процесу, які впливають на здоров'я і працездатність людини в процесі її професійної діяльності.

Шкідливий виробничий фактор – виробничий фактор, вплив якого може призвести до погіршання стану здоров'я, зниження працездатності працівника.

Небезпечний виробничий фактор – виробничий фактор, дія якого за певних умов може призвести до травм або іншого раптового погіршання здоров'я працівника.

Відповідно до ГОСТ 12.0.003-74 небезпечні та шкідливі фактори за природою дії поділяються на такі групи:

1. Фізичні небезпечні та шкідливі виробничі фактори: рухомі машини та механізми, підвищена запиленість та загазованість повітря робочої зони, підвищений рівень шуму, вібрацій, інфразвукових коливань, ультразвуку, іонізуючих випромінювань, недостатня освітленість робочої зони, підвищена яскравість світла тощо.

2. Хімічні: дія хімічних речовин, які викликають загально токсичну, подразнюючу, сенсибілізуючу, канцерогенну, мутагенну дію.

3. Біологічні: патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси тощо) та продукти їх життєдіяльності, а також макроорганізми (рослини та тварини).

4. Психофізіологічні: фізичні (статичні та динамічні) і нервово-психічні перенавантаження (розумове перенапруження, перенапруження органів чуття, монотонність праці, емоційні перенавантаження).

Один і той же небезпечний і шкідливий виробничий фактор за природою своєї дії може належати одночасно до різних груп.

Дія окремих несприятливих факторів виробничого середовища може призвести до виробничої травми - порушенняанатомічної цілісності організму людини або його функцій внаслідок впливу виробничих факторів.

Виробничі травми класифікують:

а) за видом травмуючого агента – механічні, термічні, хімічні, променеві, електричні, комбіновані та ін.;

б) за виробничими матеріальними причинами (носіями) травми – рухомі частини обладнання, готова продукція, відходи виробництва;

в) за локалізацією травм – травми очей, голови, рук, тулуба та ін.;

г) за ступенем тяжкості пошкоджень – легкі, тяжкі, смертельні;

д) за технологічними операціями – вантажно-розвантажувальні роботи, перевезення вантажів та ін.

Часто травма є наслідком нещасного випадку. Нещасний випадок на виробництві – раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, внаслідок яких заподіяна шкода здоров'ю або наступила смерть.

Наслідком дії несприятливих виробничих факторів може бути і професійне захворювання – патологічний стан людини, обумовлений роботою і пов'язаний з надмірним напруженням організму або несприятливою дією шкідливих виробничих факторів.

Діагноз професійного захворювання ставиться у кожному випадку з урахуванням характеристики умов праці, тривалості роботи працюючого за даною професією, професійного "маршруту" робітника, даних попередніх періодичних медичних оглядів, результатів клініко-лабораторних та діагностичних досліджень. Цей діагноз встановлюється лише тоді, коли саме умови праці зумовили розвиток даного захворювання, тобто є його безумовною причиною.

Окрім професійних, на виробництві зараз відокремлюють групу так званих, виробничо зумовлених захворювань – захворювань перебіг яких ускладнюються умовами праці, а частота їх перевищує частоту подібних у працівників, які не зазнають впливу певних професійних шкідливих факторів (наприклад, хронічний бронхіт у людини, яка працює в умовах підвищеної запиленості).

Предмет "Основи охорони праці"

Предмет "Основи охорони праці" – це комплексна дисципліна, яка базується як на загальноосвітніх (фізика, хімія, математика), так і на загально технічних та спеціальних дисциплінах.

Вона пов’язана з:

1. Безпекою життєдіяльності – дисципліна, що вивчає загальні закономірності виникнення небезпек, їх властивості, наслідки впливу на організм людини, способи та засоби захисту здоров'я та життя людини і середовища її проживання від небезпек.

2.Науковою організацією праці. Метою якої є розробка та впровадження в практику раціональної побудови трудового процесу, при якій забезпечується висока продуктивність праці, створюються умови для збереження здоров'я працівників, збільшується період їх трудової діяльності.

3. Ергономікою, яка досліджує, розробляє та дає рекомендації щодо конструювання, виготовлення та експлуатації технічних засобів, які забезпечують людині в процесі праці необхідні зручності, зберігають її сили, працездатність та здоров'я.

4. Інженерною психологією, яка вивчає взаємодію людини з новою технікою і встановлює функціональні можливості людини в трудових процесах з метою створення таких умов праці, при яких зберігаються високі психофізіологічні можливості людини.

5. Технічною естетикою, яка встановлює залежність умов та результатів праці від архітектурного, конструктивного та художнього вирішення знаряддя праці, робочих місць, дільниць, цехів, санітарно-побутових та ін. допоміжних приміщень – всього, що оточує людину на виробництві.

Методологічною основою курсу "Основи охорони праці" є науковий аналіз умов праці, виробничого обладнання, робочих місць, трудових операцій, організації виробництва з метою виявлення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, можливих аварійних ситуацій. На підставі такого аналізу розробляються заходи щодо усунення несприятливих виробничих факторів.

Курс "Основи охорони праці" складається з 4 розділів:

- правові та організаційні питання охорони праці;

- основи фізіології, гігієни праці та виробничої санітарії;

- основи техніки безпеки;

- пожежна безпека.

Головна мета курсу – надати майбутнім фахівцям знання основ охорони праці, реалізація яких на практиці сприятиме покращенню умов праці, підвищенню її продуктивності, запобіганню професійних захворювань, виробничого травматизму, аварій.

Тема № 2 Тема:"Основні законодавчі та нормативно-правові акти з охорони праці в галузі"

План

1. Основні принципи трудового права.

2. Основні законодавчі акти з охорони праці.

3. Закон України "Про охорону праці".

4. Стандарти безпеки праці.

Актуальність. Конституція України гарантує кожній людині право на працю. "Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає". "Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату". "Кожен має право на відпочинок.

Основоположним законодавчим документом в галузі охорони праці є Закон України "Про охорону праці", дія якого поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, на усіх громадян, які працюють.