Вищий ступінь порівняння

Вищий ступінь порівняння вказує на те, що в одному з порівнюваних предметів якість виражена більшою або меншою мірою, ніж в іншому (інших), наприклад: Колодязі доводилось копати на двадцять метрів і глибші (Ю. Яновський).

Якщо прикметник виступає в ролі іменної частини складеного присудка, то форма вищого ступеня може виражати те, що властива предмету ознака виявлена більшою або меншою мірою в ньому самому в зіставленні за часовою перспективою, напри­клад: Ольга була вища, ніж я собі уявляв. Вона була худіша, ніж я пай 'ятав. Вона стала наче старша (Ю. Смолич).

Форми вищого ступеня бувають прості (синтетичні) і складені (аналітичні).

Проста (синтетична) форма вищого ступеня утворюється приєднанням до кореня або основи прикметника суфікса -їй- або -іш-, наприклад: дешевий - дешевший, молодий - молодший, розумний - розумніший, ретельний - ретельніший.

Від деяких прикметників вищий ступінь твориться за допомогою обох суфіксів, виступаючи у варіантних формах: тихий - тихший і тихіший, грубий - грубити і грубіший, здоровий - здоровший і здоровіший.

Варіантні форми ступеня порівняння переважно пов’язані з різними семантич­ними відтінками прикметників. Так, наприклад, рідший означає і конкретні предмети, й абстрактні поняття {рідші посіви, рідші випадки), а форма рідніший виражає особ­ливості структури конкретних предметів (рідкіша олія, рідкіше полотно).

При творенні форм вищого ступеня прикметників за допомогою суфікса -ш- відбуваються зміни в основі слова: а) суфікси основи прикметника -к-, -ок-, -ек- випадають: рідкий - рідший, глибокий - глибший, далекий - дальший; б) кінцеві при­голосні основи г, ж перед суфіксом -ш- унаслідок асиміляції і дисиміляції змінюються і разом із суфіксом утворюють звукосполучення [дег]: дорогий - дорог-ш-ий - дорожший - дорожчий; дужий - дуж-ш-ий - дужчий; кінцевий приголосний основи внаслідок асимілятивно-дисимілятивних процесів разом із суфіксом -ш- дає звукосполучення [шч], що графічно передасться буквою щ: високий - вис-ш-ий - вишший - вишчий - вищий [ви'шчиї].

Перед суфіксом - іш - ніяких змін в основі прикметника не відбувається, порів­няйте: товстий - товщий і товстіший. Окремі прикметники утворюють форму ви­щого ступеня від основи іншого слова, наприклад: гарний - кращий, поганий - гірший, малий—менший, великий - більший, добрий - кращий і ліпший. Це суплетивні форми.

Складена (аналітична) форма вищого ступеня утворюється за допомогою додавання слів більш або менш до початкової форми: уважний - більш уважний; чуйний — більш чуйний; розкішний - менш розкішний; яскравий - менш яскравий.

Додавання слова більш-менш нейтралізує значення ступеня порівняння, і при­кметникова форма вживається із значенням неповноти, часткового вираження ознаки, порівняйте: вдалий і більш-менш вдалий, солодкий і більш-менш солодкий.

До форм вищого ступеня прикметників можуть приєднуватися слова багато, значно, набагато, куди (розм.), що виражають посилення, виділення інтенсивності ознаки: багато ширший, значно дорожчий, набагато дешевший, куди кращий.

За допомогою слова трохи виражається вказівка на незначний рівень ступеневого вияву ознаки: трохи нижчий, трохи бадьоріший.

Різні семантичні відтінки інтенсивності ознак можуть виражатися в прикметниках і словотворчими засобами (порівняйте: старий - старенький, старуватий, пристар­куватий, старезний) та через повторення слів (старий-старий, рудий-рудий).

8. Відмінювання числівників. Зв'язок числівників з іменниками.

Кількісні числівники відмінюються за кількома різними зразками.

Числівник один відмінюється як прикметник. Він узгоджується з іменником у роді, числі та відмінку. Числівник одні сполучається з іменниками, що мають форму множини.

Числівник два має дві форми роду: два – чоловічий і середній рід, дві – жіночий рід. Числівники два – чотири відмінюються як два. З цими числівниками іменники вживаються у формі називного відмінка множини (якщо при іменнику є прикметники, то вони можуть мати форму називного або родового відмінка множини: три нові касети та три нових касети).

Числівники нуль, тисяча, мільйон, мільярд відмінюються як іменники (нуль – як дриль, тисяча – як круча, мільйон – як медальйон, мільярд – як кілограм). Іменники з ними вживаються у формі родового відмінка множини.

Числівники п’ять – шість, дев’ять – дев’ятнадцять, двадцять, тридцять відмінюються як п’ять. При цих числівниках іменник стоїть у формі родового відмінка множини.

Числівники сім, вісім відмінюються однаково. Іменник з ними сполучається у формі родового відмінка множини.

У числівників п’ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят відмінюється тільки друга частина. При цих числівниках іменник стоїть у формі родового відмінка множини.

Числівники сорок, дев’яносто, сто в усіх відмінках, крім називного й знахідного, мають однакове закінчення –а. Іменники з ними вживаються у формі родового відмінка множини.

У складних числівниках від двохсот до дев’ятисот, а також у числівнику кількасот змінюються обидві частини: перша – як числівник два, друга – як іменник місто в множині. Пишуться вони разом. Іменник з ними сполучається у формі родового відмінка множини.

Збірні числівники відмінюються як відповідні кількісні (троє – як три).

Збірні числівники поєднуються:

а) з іменниками чоловічого роду, що означають назви осіб, тварин та птахів: двоє киян, троє школярів, четверо коней, п’ятеро орлів;

б) з іменниками середнього роду: двоє вікон (і два вікна), троє відер (і три відра), четверо лошат, п’ятеро телят, двоє хлоп’ят;

в) з іменниками, що мають лише множину: двоє воріт, троє окулярів (і три пари окулярів), четверо ножиць (і чотири пари ножиць).

Після збірних числівників (крім обидва) іменник стоїть у родовому відмінку множини.

Неозначено – кількісні числівники кілька, декілька відмінюються як два; багато, небагато – як три, чотири; кільканадцять, кількадесят – як п’ять. Іменники з ними вживаються у формі родового відмінка множини.

У дробових числівниках чисельник відмінюється, як відповідний кількісний числівник, а знаменник – як порядковий. Причому після чисельників дві, три, чотири знаменник ставиться у формі називного відмінка множини, а після п’ять та більше – у формі родового відмінка множини: дві треті, чотири десяті, дев’ять десятих. При дробових числівниках іменники мають форму родового відмінка однини, а слово частина опускається: дві третіх площі, чотири і сім десятих літра.

У складених кількісних числівниках змінюються всі частини.

У складених порядкових числівниках відмінюється лише останнє слово.

Числівники півтора, півтори, півтораста не відмінюються. Вони сполучаються з іменниками у родовому відмінку однини, а числівник півтораста – у родовому відмінку множини: півтори години, півтораста центнерів.

У датах назви місяців вживаються тільки в родовому відмінку: перше лютого, першому лютого, з першим лютого, з першим вересня.

Багато помилок трапляється у формах непрямих відмінків числівників. Почати хоча б з того, як читається таблиця множення: дважди два, трижди три, п’ятю сім, шістю вісім, сім у сім. А треба: два помножити (помножено) на два чи два на два, п’ять на п’ять...

Ще більше помилок у складених числівниках: Урожай зібрали на двісті п’ятдесят шести гектарах, а правильно: на двохстах п’ятдесяти (п’ятдесятьох) шести (шістьох) гектарах.

У складених порядкових числівників змінюється тільки останнє слово: Ця подія відбулася у тисяча дев’ятсот двадцятому році (не у тисячу).

При дробових числівниках іменник має форму родового відмінка однини: дві цілих і п’ять десятих метра, одна третя кілограма (а не метри, кілограмів).

9. Вживання займенникових форм. Вживання дієслівних форм.

Займенник різноманітний за формами словотворення і словозміни, не має власного предметно – логічного змісту. Цим займенник протиставляється всім лексично повнозначним частинам мови. Його конкретне значення змінюється залежно від суб’єкта ситуації.

Особові займенники не замінюють іменників, а вказують на особу.

Користуючись займенниками, слід враховувати те, щоб кожен із них точно вказував на потрібне слово. Неврахування цього часто утруднює розуміння змісту висловлювання.

Займенники в мові вживаються передусім для того, щоб уникнути повторення тих самих слів. При цьому форму займенника треба узгоджувати з родом і числом іменника, замість якого цей займенник вжито.

Займенники за значенням і граматичними ознаками не однотипні, вони розподіляються на три групи: узагальнено – предметні (він – старшина), узагальнено – якісні (така – люта), узагальнено – кількісні (стільки – двісті).

Усі займенники змінюються за відмінками. Рід і число виявляються в них своєрідно, а деяким групам займенників і зовсім не властиві.

Займенники наш, ваш, всякий, інший, сам, самий, такий, який, котрий відмінюються, як прикметники твердої групи, їхній – як прикметники м’якої групи.

Займенники скільки і стільки відмінюються, як числівник два.

Інші займенники за особливостями відмінювання поділяються на три групи:

5) я, ти, ми, ви, себе;

6) він, вона, воно, вони;

7) мій, твій, свій, чий, той, цей, весь, хто, що.

Зворотний займенник себе не має форми називного відмінка.

Особливістю відмінювання особових займенників він, вона, воно, вони є поява в них після прийменників та в орудному відмінку початкового н.

У відмінюванні займенників мій, твій, свій, чий, той, цей, весь найбільше розбіжностей є в чоловічому роді, менше – у жіночому та в множині.

Займенники твій, свій відмінюються, як займенник мій. Займенники моє, чиє, те, це, все в середньому роді мають такі самі відмінкові форми, що й у чоловічому (за винятком лише називного й знахідного відмінків).

Займенники хто і що відмінюються, як той у чоловічому роді.

У систему дієслова входять п’ять основних форм (дієслівних утворень):

1) неозначена форма (інфінітив): працювати, написати, розвиднятися;

2) способові форми (у дійсному, умовному й наказовому способах): працюю, напишуть, працював, напишіть;

3) дієприкметник: працюючий, написаний, забутий;

4) безособова форма на -но, -то: написано, зроблено, забуто;

5) дієприслівник: працюючи, написавши, зробивши.

Усі дієслівні форми мають доконаний або недоконаний вид, є перехідними чи неперехідними. У них розрізняють дві основи: основу інфінітива й основу теперішнього часу. Кожна з форм дієслова відповідає на певні питання, буває змінна або незмінна й виступає тим чи іншим членом речення. Незмінними є дієприслівник; безособова форма на -но, -то; неозначена форма. Способові форми змінюються за способами (дійсний, умовний, наказовий), часами (теперішній, минулий і майбутній), особами (1-а, 2-а, 3-я) або родами (чоловічий, жіночий, середній), числами (однина, множина). Дієприкметник змінюється за відмінками, родами й числами.

Дієслова виражають дію, що відбувається в певному часі. Цим їх значення найбільше відрізняється від значення іменників, що також можуть позначати дію, але не виражають її перебігу.

Поняття дії, яку називає дієслово, досить широке. Ним може бути конкретна фізична дія (писати, малювати); стан предмета (лежати, хворіти); рух і переміщення в просторі (ходити, плавати); діяльність органів чуття (бачити, чути); ставлення до кого – небудь (шанувати, ненавидіти); становлення предмета, зміни, що відбувається з ним (рости, старіти, бліднути).

Особливу проблему морфології сучасної української літературної мови становлять активні дієприкметники, що творяться за допомогою суфіксів -уч (-юч), -ач (-яч). Як зазначає Ю.Шерех, вони не перебувають у регулярних мотиваційних зв’язках з відповідним типом дієслівних основ, а тому їх слід вважати периферійними щодо морфологічної системи української мови віддієслівними похідними й характеризувати як книжні витвори, що не властиві українському літературному слововживанню, стимульовані найбільшою мірою впливом російської мови.

Отже, активні дієприкметники не стали фактом української мови, це потрібно послідовно відображати під час їх перекладу – подавати власне українські мовні засоби (прикметники, іменники, дієприслівники, дієслова-присудки складних речень), що відповідають російським активним дієприкметникам. А через відсутність у словниках українських відповідників цієї лексики сучасні переклади з російської мови рясніють карикатурними кальками.