Правові відносини батьків та дітей

Всі діти (народжені в законному шлюбі та всиновлені) перебували під владою домовладики (pater familias). Історичною передумовою виникнення цієї влади було міркування римлян, що батько сімейства відповідальний за продовження роду, а тому його влада над членами ро­дини не повинна обмежуватися жодними чинниками.

Найголовнішим повноваженням домовладики було право жит­тя та смерті (ius vitae ac necis), яке існувало протягом всього республіканського періоду. Це означало, що підвладного сина домовладика міг будь-як карати, навіть убити. Підвладний син мав libertas та civitas. В галузі публічного права він мав такі самі права, як батько (крім можливості бути сенатором). У сім’ї син завжди був підпорядкований батьку, причому незалежно від віку та факту наявності власної сім’ї.

Під батьківську владу попадав римський громадянин, що був народжений в сім’ї римських громадян, усиновлений ними або узаконений. Батьківська влада поширювалася тільки на дітей, що були народжені в законному римському шлюбі. У разі позашлюбного народження дитину могли узаконити, тобто визнати такою, що народжена від певних батьків з поширенням на неї всіх прав римського громадянина. Крім того, громадянин Риму міг всиновити дитину. В такому разі її визнавали його дитиною, на неї поширювалася його батьківська влада.

Всиновлення було двох видів: arrogatio (якщо всиновлювалася особа, яка в цей момент не перебувала під владою батька) та adoptio (якщо на момент всиновлення особа перебувала під батьківською владою). Для всиновлення були встановлені певні правила: а) всиновлювати міг, зазвичай, тільки чоловік (жін­ка лише в тому разі, якщо мала дітей, але потім їх втратила); б) уси­новитель повинен бути особою свого права; в) уси­новитель повинен бути старшим за усиновленого не менш ніж на 18 років (adoptio naturam imitatur — всиновлення здійснюється за законами природи D.1.7.40.1). Для аррогації, крім дотримання згодних правил, необхідним було проведення магістратом спеціального розслідування з метою запобігання можливості погіршення матеріального та морального стану всиновленого.

Батьківська влада припинялася: а) у разі смерті домовладики (тоді домовладикою ставав найстарший чоловік, і всі члени родини переходили під його владу); б) зі смертю підвладного; в) із втратою свободи чи громадянства домовладикою чи підвладним; г) через позбавлення домовладики батьківських прав; д) у разі отримання підвладним почесних звань; е) внаслідок емаципації (emancipatio) — звільнення з-під влади за волею батька та згодою самого підвладного