Вопрос 10 Теоретичне оформлення документознавства в СРСР

Як відомо, науку з назвою «документознавство» сформовано в СРСР у 1950–1970-і роки. Її центрами були єдині у радянській державі про­фільні з цієї наукової дисципліни навчальний і нау­ковий заклади – відповідно Московський історико-архівний інститут (МДІАІ) та Всесоюзний науково-дослідний інститут документознавства та архівної справи (ВНДІДАС).

Першими розробками з теорії документа* в Україні мабуть слід вважати наукові джерелознавчі студії, зокрема, започатковані М. Іванишевим в Університеті Св. Володимира і продовжені В. Антоновичем, В. Іконниковим та іншими вченими університету, яких називають «київською школою документалістів»1. Так, виданий у Києві в 1881 р. групою студентів літографований конспект лекцій В. Антоновича «Источники для истории Юго-Западной России», охоплював аналіз документальних джерел з ХІІІ до кінця ХVІІІ ст., що були поділені ученим на три великі групи: літописи, юридичні документи, записки мандрівників і сучасників2. Подальша наукова робота з класифі­кування та інших питань теорії писемних історичних джерел, розвинутих, зокрема, учнями В. Ан­­тоновича, іншими вітчизняними джерело­знав­цями, є окремою й особливо важливою темою, що ілюструє еволюцію уявлень про документ як історичне джерело. Вирішення проблем організації діловодства у 1920-і рр. в СРСР пов’язувалося з удосконаленням управління народним господарством на засадах впровадження методів наукової організації праці (НОП). У Харкові було створено Асоціацію працівників управлінської справи6, діяльність якої було спрямовано на пропаганду НОП. 1950–1980-і роки. Початок формування напрямів досліджень традиційного документознавства в УРСР у 1950–1960-х рр. та їх розвиток у 1970–1980-х рр. насамперед слід пов’язати з пе­реданням у післявоєнні роки архівним установам повноважень в СРСР щодо організації діловодства та контролю за його здійсненням. Від 1991 року до нашого часу. Розвиток документознавства в Україні на сучасному етапі у загальних рисах вже було викладено в деяких публікаціях72.Тому в нарисі відзначено найбільш по­мітні події окресленого періоду, пов’язані з розвитком теорії документознавства в Україні. На початку 1990-х рр. відомий російський бібліотекознавець Ю. Столяров починає формувати нову (щодо усталеної в СРСР) концепцію документознавства. У 1997 р. Харківським державним інститутом культури (ХДАК) було видано перший в Україні підручник з документознавства (автор – Н. Кушнаренко). Його зміст викладено з позицій «нового» документознавства. Першу профільну монографію з наукової дисципліни було опубліковано 2000 р. Її автор – С. Ку­лешов, охарактеризував історію та теоретичні основи загального документознавства (документології) і традиційного документознавства.