Епоха Великого переселення народів

Переселення народів розпочалося пересуванням готів з Прибалтики у Причорномор’я, де розселялися племена різного етнічного походження, зокрема східні слов’яни. Готські племена, що осіли між Дністром і пониззям Дунаю, отримали назву вестготів, а ті, що зайняли землі по Нижньому Дніпру, - остготів.

375 р. н.е. – Північне Причорномор’я зазнало навали гунів на чолі з Атіллою. Військо остготів на чолі з Ерманаріхом було розбите. Вестготи дізнались, що трапилось з остготами та перейшли річку Дунай. Рим дозволив використати вестготів для боротьби проти інших племен і дозволив їм оселитися у провінції Мезії (нині територія Болгарії). Римлянами було поставлено дуже багато вимог, наприклад, готи продавали дітей у рабство, змінювали віру, платили. Проте зловживання римських урядовців спричинили повстання вестготів. Готський вождь Аларіх, об’єднавшись з місцевими рабами, розбив римське військо під Андріанополем. У 410 р.н.е. вестготи захопили Рим. У зв’язку з цим уряд Західної Римської імперії був змушений дозволити вестготам оселитися у Пд.-зх. Галії та Аквітанії (412 р). Заснувавши там Тулузьке королівство, вестготи рушили до Іспанії, де почали тіснити племена свевів, вандалів і аланів, що осіли на цій території на початку V ст. Свеви перейшли у північно-західну частину Іспанії, а вандали й алани переправилися через Гібралтарську протоку в Північну Африку, де заснували своє королівство.

Постійні напади племен, заворушення рабів і колонів призвели до послаблення Західної Римської імперії. Цим скористалися племена, що жили поблизу її кордонів. У середині V ст. бургунди захопили територію сучасної Савойї, район Верхньої Рони і Сони та заснували Бургундське королівство (яке було розгромлене у 437 році гунами + римським полководцем Аецієм).

Наприкінці V ст. у Північно-Східній Галлії виникла держава франків. Одночасно племена англів, саксів і ютів, які жили на Ютландському півострові та на захід і південь від гирла Ельби (Лаби), завоювали Британські острови й заснували там кілька англосаксонських королівств (449р.). Гуни, які оселилися в Паннонії, зробили спробу захопити Галлію, але були розбиті. 452 р. гуни спустошили Верхню Італію. 455 р. вандали пограбували Рим. Культурний рівень вандалів був низький, тому вони нищіли культурні пам’ятки Риму.

451р.- битва народів (сучасн.. Франція) – римляни (з вестготами) перемогли гунів (з остготами). У результаті цієї битви загинув вестготський король і вестготи почали вирізати усіх остготів. У 453 р. було вбито короля гунів Атіллу.

Під ударами різних племен та повстань рабів і колонів Західна Римська імперія у 476 р. припинила існування. На її території виникло кілька варварських держав. Італію підкорили остготи і створили там королівство, яке існувало до завоювання Італії Візантією. 478р. – остготи завоювали пн. Італію. Столицю створили не у Римі, а у Ровенні. 555р. – загибель остготського королівства. Його було завойовано римським полководцем Юстиніаном (королівство якого було розгромлене у 584р. вандалами).

569р. - початок вторгнення лангобардів в Італію під проводом Альбуїна.

У результаті чвар англи і сакси остаточно переселилися на Британські острови. Усі германці, які завойовували Римські території у результаті втратили свої мови та асимілювалися.

21. Франкська держава Каролінгів.

Майордоми Австралії з дому Шпінідів (нащадки Піпіна Геристальського), ставши правителем об'єднаної Франкської держави, започаткували нову династію франкських королів, яка пізніше за ім'ям найвидатнішого зі своїх представників - Карла Великого - отримала назву династії Каролінгів.

Син Піпіна Геристальського Карл Мартелл ("Молот"), що правив з 715 по 741 р., успадкувавши від батька звання майордома Австразії, Нейстрії та Бургундії, почав своє правління з придушення внутрішньої смути в королівстві. Розбивши повсталих проти нього нейстрійських феодалів, а потім герцогів Аквітанії та Провансу, Карл виступив проти німецьких зарейнських племен, що вийшли з покори - саксів, фризів, алеманів, баварів - і знову обклав їх даниною. У 732 р. у битві при Пуатьє Карл Мартелл завдав поразки арабам, які, завоювавши на початку VIII ст. Іспанію, вторглися в 720 р. у Південну Галлію, погрожуючи Франкській державі. Перемога франків при Пуатьє припинила подальше просування арабів у Європі.

Розвиток феодальних відносин у Франкській державі вимагав зміни форм феодальної власності. Оскільки значна частина вільних селян, які розорилися, вже не мала матеріальних засобів для служби в ополченні, постало питання про докорінну реорганізацію військових сил. Тому була здійснена бенефіціальна реформа Карла Мартелла. Суть її полягала в тому, що замість пожалувань землі у повну, безумовну власність, які переважали за Меровінгів, набула значного поширення і закінченої форми система пожалувань землі в умовну феодальну власність у вигляді бенефіціїв, які надавалися у довічне користування на умовах виконання певної служби, частіше за все кінної військової.

Син і наступник Карла Мартелла майордом Піпін Короткий (741-768) врегулював взаємовідносини з церквою, загострені секуляризацією церковних земель за Карла Мартелла. Всі роздані в бенефіції церковні землі визнавалися власністю церкви, якій бенефіціарії мали вносити певну плату. З часу цього компромісу Каролінги завжди перебували в тісному союзі з католицькою церквою та її главою - Папою Римським.

Утиснутий лангобардами папа всі свої надії покладав на допомогу франків, тому санкціонував захоплення Кініном королівського титулу. У 761 р. у Суассоні зі згоди папи Піпін був офіційно проголошений королем франків. Останній меровінзький король Хільдерік III був ув'язнений у монастирі, де і помер.

Найбільшої могутності Франкська держава досягла за правління сина Піпіна Короткого Карла Великого (768-814), який у 774 р. приєднав володіння лангобардів в Італії, протягом 772- 804 pp. підкорив саксів, в результаті воєнних походів 785-811 pp. відвоював в арабів область між Піренеями та р. Ебро, а на території Північно-Східної Іспанії була заснована Іспанська марка (прикордонна територія), яку населяли головним чином баски і наварці.

Прагнучи розширити свої володіння на південному сході, Карл у 788 р. скасував герцогську владу в Баварії та поділив цю область на графства. Разом із Баварією у сферу франкського впливу потрапила і залежна раніше від неї Каринтія (Хорутанія) - область, населена слов'янськими племенами хорутан (словенців).

Однак за зовнішнім благополуччям імперії приховувалася її внутрішня слабкість. Створена шляхом завоювань, вона була надзвичайно строката за етнічним складом. Крім франків і підвладних їм племен і народностей на території колишньої Галлії (бургундів, аквітанців та ін.), до імперії Карла Великого входили сакси, фризи, бавари, алемани, тюринги, лангобарди і залишки старого римського населення Галлії й Італії, баски і жителі Наварри, частково хорутани і авари та, нарешті, кельти (нащадки бригів) у Бретонській марці.

Всі ці племена і народності економічно не були пов'язані одне з одним, розмовляли різними мовами і перебували на різних стадіях розвитку феодалізму.