Закон А. Гольцмана

У 1836 р. німецьким лінгвістом А.Гольцманом відкрита закономірність, спільна для готської мови та північногерманських мов, що дістала назву “закон Гольцмана”: після коротких голосних в інтервокальній позиції перша частина германських довгих напівголосних *-jj та *-ww розвинулася в зімкнений гутуральний -g­ (гутуралізація). Так, герм. jj> гот. ddj, сканд. ggj, герм. ww> гот. ggw, сканд. ggw. У західногерманських мовах у такій позиції утворюється дифтонг. Пор.:

герм. dajj-/dāēj- ‘годувати грудьми’ гот. daddjan, шв. dägga, двн.-в.-нім. tāan;

герм. dawwa-/dawwō- ‘роса’ двн.-ісл. dögg, шв. dagg, двн.-англ. dēaw, двн.-в.-нім. tou, двн.-сакс. dau.

Серед гіпотез, що лежать в основі закону А.Гольцмана, називають такі: вплив ларингалів (В.Леман) та вплив наголосу (Р.Траутман).