Відображення індоєвропейських довгих голосних у давньогерманських мовах

Серед довгих і.є голосних найчіткішими виявилися голосні верхнього піднесення переднього (і) та заднього (u) рядів.

І.є і || герм. і: лат.svinus свиня – гот.Swein,д.ісл,д.анг. svin, двн.swin

U || u: лат. Mus миша – д.ісл,д.анг mus, двн. mus

Довге германське ō відповідає двом індоєвропейським голосним ō та ā, оскільки і.-є. ā > герм. ō:

і.-є. ō || герм. ō: двн.-інд. bhlŏ, лат. flōs ‘квітка’ – гот. blōma, двн.-англ. blōma, двн.-сакс. blōmо, двн.-ісл. blóme, двн.-в.-нім. bluoma, двн.-фр. bloia.

і.-є. ā || герм. ō: скр. mātár-, грец. μήτηρ, лат. māter, ірл. máthir, вал. mâtar укр. матір – двн.-англ. mōdor, двн.-сакс. mōdor, двн.-в.-нім. muoter, двн.-ісл. moðir, двн.-фр. môdire.

Незабаром, як наслідок випадіння носового перед [Х] і зв’язаного з цим подовженням попереднього голосного, в спільногерманській мові розвинулося й довге ā.