2015-09-06
429
р.). по- Товариство Ісуса - чернечий орден так званих, "регулярних кліріків". Своїм виникненням орден зобов'язаний діяльності св. Ігнатія Лойоли і його шести сподвижників, котрі 15 березня 1534 р. у Парижі на Монмартрі дали обітниці бідності ціло-мудрості та апостольського служіння у Святій Землі, або, якщо там служити їм не і вдасться, скрізь, куди пошле їх папа. Канонічно орден утверджений 27 вересня 1540 і р., коли Павло III (1534 - 1549 р. р.) буллою "Ке§ітіпі тіШаші Ессіезіаіі" схвалив ї перший, попередній проект статуту. ("Ргіта готшіа ішишїі"), благословив складен-I ня докладного статуту та обмежив число орденів шістдесятьма. Це обмеження було І знято через чотири роки. Орден ставив завданням спасіння та удосконалення своїх членів і всіх ближніх. Організація ордену, спосіб життя та види служіння повністю підпорядковані цій подвійній меті. Офіційні розпорядження, пов'язані з нею, місти-| лися в зібранні документів, що іменувалися "Іпзгіши". В основному це папські булли, Гкрім того, сюди входили сам статут, "Духовні вправи" (і те, й інше написане Ігнатієм \ Лойолою), правила та статути конгрегації, інструкції генералам, "Короткий виклад І статуту" і "План учення". Найвищою владою наділена генеральна конгрегація, підпорядкована безпосередньо папі. їй належала цілковита законодавча влада, вона вправі змінювати чи анулювати ті або ті статті укладень, видавати нові декрети, рівні укладенням за своєю значимістю. В неї входили глава ордену (генерал), його заступник (генерал - вікарій), їхні помічники, місцеві глави ордену (провінціали), два електори і прокуратори.
Орден мав ієрхічне і сильне централізоване управління на чолі з генералом. Для адміністративних цілей орден ділиться на провінції, кожну очолює провінціал. Членами ордену могли бути священики. В орден входили як його члени "брати"; вони допомагали в священнослужінні, вели господарство, виконували різні технічні завдання. В своїй структурі товариство запозичило чимало від старих орденів, але у нього є свої особливості: по - перше, влада була дуже централізована, підготовка -дуже тривала; глава ордену, вів дуже суворий спосіб життя. Члени ордену не могли займати в Церкві високих постів тощо. У зв'язку з особливим завданням ордену ще св. Ігнатій підкреслював важливість обітниці послуху.
Єзуїти не першими з орденів присвятили себе вчительству, яле тільки у них воно стало постійним і головним обов'язком. Новацією було те, що Ігнатій послав своїх
людей служити в миру. Вони почали брати участь у справах, у політиці, взагалі усім. д,
чим займається світ, але їхня апостольська діяльність спрямовувалась тільки задля І іь
більшої слави Божої. М
З самого початку проти таких новацій заперечували й інші ордени, і деякі папи, але
скоро заперечення стихли. Духовні засади ордену викладені в "Духовних вправах*" д,
Лойоли. Вони ніколи не змінювалися і, навіть більше, сильно вплинули на духовне ВОю
обличчя нового часу. про і
На початку XVI ст. виник рух за відродження Церкви. Цьому рухові було дано на- у
зву Контрреформації. Папа Павло III (1534 - 1549 р. р.) почав новий курс у справі і ня щ
управління Церквою. Він почав реформу з кардинальської колегії, зробивши досить | як го
вдалі призначення. З кращих кардиналів він створив комісію, яка повинна була роз- ] діві,
робити пропозиції за найближчі реформи. Розробки цієї комісії лягли в основу Три- : урОЧ
дентського Собору. І хоча термін його скликання відкладався, однак новий папа Юлій стол
III (1550 - 1555 р. р.) розумів, що слід іти дорогою, прокладеною Павлом III, він р0Ш
підтримував єзуїтів і просунув справу Тридентського Собору. На двох засіданнях були нарС
видані декрети про догмат Євхаристії і про Таїнство покаяння. Однак~Собор був пе- у
рерваний через конфлікт між імператором та королем Франції. Після смерті Юлія III діви
кардинали, залишаючись вірними церковній реформі, вирішили вибрати найкращого; п<
папою став Червіні - Марцелл II. Але він помер через три тижні. На папський престол ? діви
було обрано Карафу, який прийняв ім'я Павла IV. Чотири роки його понтифікату ув- О;
ійшли в історію як приклад крайнього інтегризму та абсолютизму. Його радниками І Хри<
були єзуїти та театини. Незламний поборник християнської моралі, папа, однак, про- \ За ос
тегував своїм непотам. У міжнародній політиці Павло IV виступав проти імператора ВОрЯ
Карла V і не визнав миру, укладеного з протестантами в Аугсбурзі. Він виступив та- і теля
кож проти наступника Карла на іспанському троні - Філіппа II, закликаючи на допо- Зг
могу не тільки Францію але навіть протестантів і турків. Коли іспанські війська на- від п
близилися до Риму, Павло IV попросив миру, відмовляючись від союзу з Францією. В Звіль
Римі папа проводив суворі реформаторські заходи, вдаючись до терору, поліцейсько- ста (_
то нагляду. З Вічного міста було вигнано 113 єпископів, виловлені сотні ченців - блу- у ста
качів, не були помилувані навіть і кардинали, звинувачені в аморальності чи підго- ц^
| і навп ;Отрс Чс |
товці змов. В останні місяці свого життя Павло IV прогнав навіть власних непотів. прес
Запитання до теми:
На що була спрямована діяльність чернечого ордену "Ісуса Христа"? Як римські папи використовували орден єзуїтів для досягнення власних цілей?
Яке значення мала діяльність ордену? ють '■
Які основні рішення Тридентського Собору і чому він був перерваний? рІДН<
Список літератури до теми: Вр
Д.П. Огицкий, Православне и западное християнство. спас:
| ОЖ.І ого |
Н.А. Арсеньев.Православная Церков и западное християнство.
А. Міллер. Історія християнської Церкви.
Прот. В.Рожков. Очерки по истории римо-католической Церкви.
| гдина никії |
С. Г. Лозинский. История папства. Р "
ПО
| алі усім. ки задля |
Лекція № 20.
ПАПИ І ПАПСТВО. ПАПА ПІЙ IX.
| іапи, але іправах'" духовне |
МАРІОЛОГІЧНІ ДОГМАТИ РИМО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ.
| одно на- у справі і досить ула роз->ву Три-гаЮлій III, він |
До найпізніших догматичних визначень, проголошених Римо-католицькою церквою відносяться два догмати про Діву Марію, так звані маріальні догмати: догмат про непорочне зачаття Діви Марії і догмат про тілесне вознесіння Діви Марії на небо.
У православному святоотцівському богослів'ї автономна маріологія відсутня. Учення про Пресвяту Богородицю існує у святих отців тільки всередині христології, а не як певна самостійна маріологія, чи особливий розділ антропології, присвячений Святій Діві. Саме іменування Богородиця, котрим на III Вселенському Соборі (431) Церква урочисто підтвердила Богоматеринство Пресвятої Діви, утвердилося в контексті хри-стологічних суперечок. На противагу тим, хто заперечував Богоматеринство, тут борониться іпостасна єдність Сина Божого, Котрий став Сином Людським: Той, Хто [ях були народився від Неї, є невідхильно Бог і людина.
| Олія III ращого ірестол сагу ув-никами ік, про-гратора пив та-а допо-ька надією. В шсько-$-блу-підго-ютів |
був пе- у ]Римо-католицькій церкві є два нещодавно прийняті догмати, що торкаються Діви Марії, які сильно перекручують учення Вселенської Церкви.
Перший з них ухвалений у 1854 році. Це так званий догмат про непорочне зачаття Діви Марії.
Одразу і висловимо застереження: католики не прирівнюють безсімейне зачаття
Христа Спасителя до непорочного зачаття Діви Марії. Вони не говорять, що так само,
за особливою дією Духа Святого, з'явилася на світ Богородиця Марія. Вони не го
ворять, що це одне і те саме: народження Божої Матері і народження Христа Спаси-
| те ля.
Згідно з цим догматом, Пресвята Богородиця, хоча Вона й народилася, як усі люди, від природного зачаття батьків Своїх Йоакима й Анни, але в перший же момент була звільнена від провини першорідного гріха з огляду на майбутні викупні заслуги Христа Спасителя і завдяки особливому, дарованому їй привілею. Тобто Вона опинилася у стані, у якому перебували Адам і Єва до гріхопадіння.
| викори- |
Цей догмат був прийнятий, здавалося б, з найкращою метою - для прославлення Пресвятої Діви Богородиці Марії. Для особливої вказівки на її святість і непорочність навіть ще до її народження. Тим. не менше наша Церква, прославляючи Богообрану! Отроковицю, не приймає цього католицького догмату і прийняти не може.
Чому? Які висновки, наперед неприйнятні для всього церковного вчення, випливають з прийнятого твердження, що Божа Матір була звільнена від провини першорідного гріха.
Виявляється, цей догмат підриває самі основи християнської віри й учення про спасіння. Адже ще до викупної жертви Христа, з огляду на особливий привілей, стає можливим спасіння, всеціла святість і непорочність однієї людини Пресвятої Діви Богородиці Марії; чому ж тоді той самий привілей не міг надатися й іншим? Скажімо, старозавітним праведникам, прародичам Христа у тілі? Коли прийняти, що одна людина була викуплена, то чому Бог нелюмидузав^ззагадіуілхд^гаріззавіхних правед-ників? Чому вони повинні були зійти до пекла?
Пророк і Предтеча Іоанн прийшов і звістив майбутнє викуплення, але ніхто з них П
не міг бути звільненим від пекла, бо відокремленість від Бога ще не могла бути подо- виш
ланою. тілеї
Церква завжди із слушністю вчила, що тільки після того, як Христос Спаситель | Ти, ]
прийшов, утілився в реальній історії людській, постраждав і по Воскресінні вознісся Н
на Небеса із Своїм Пречистим Тілом, з'явилась можливість спасіння й обожествлення праї
людини. що з
Таким чином, цей, видавалося б, покликаний прославити Божу Матір, догмат на- в каї справді принижує її особисту святість і особисту заслугу. Виходить, що звільнення і Кої від наслідків першорідного гріха було дано їй автоматично, без огляду на той винят- І тіль ково незвичайний подвиг святості, що його Вона несла в час Свого земного життя. І ми і
Особливо відмітьмо, що догмат про непорочне зачаття розриває єдність людсько- жит
го роду і тим самим піддає сумніву саме спасенне втілення Сина Божого і сприйняття му (
Ним на Себе справжньої людської природи. Багато святих отців повторюють глибо- А
кий вислів про викупний подвиг Христа, сказаний уперше святителем Григорієм Бо- вип.
гословом: "Що не сприйнято, те не зцілено". висі
Для того, аби уздоровити повністю всю людину, Христос Спаситель повинен був П сприйняти всю людину (крім гріха, котрий на самому початку не був властивий далі людській природі). Це сприйняття було можливим тільки в тому випадку, коли Божа ■ в ць Матір ніяким чином і нічим не була відділена з попереднього покоління роду людського ний якщо Вона не була особливим творінням, що перебувало у винятковому становищі, ■ Б< якщо за природою своєю Вона була точно такою, як і всі інші люди. Католики ж, по | закс суті справи, через прийняття догмату про непорочне зачаття піддають це сумніву. всіх
Є і третя причина, з якої цей догмат не може бути прийнятим Православною церквою. А
Вся історія Старого Заповіту - це історія того, як рід людський ведений провидін- і буї
ням Божим, повинен був через покоління праотців, святих, праведників, принести Ту, всіх
Котра була б не тільки особисто свята, але в Котрій проявилася б святість усього У
людства. Маї
Котра стала б вершиною людського роду ньої
А якщо прийняти католицький догмат, то виходить, що в будь-який момент котро- У
мусь - от міг датися привілей непорочності, незалежно від того, хто була ця людина, і тані
Таким чином, втрачаються значення Старого Заповіту, як приготовлення людства до і бон
втілення Христа Спасителя. Я
Отже, не все те, що здавалося б, спрямоване на прославлення Бога і Божої Матері. суп<
насправді є таким. Судити треба не тільки за словами й спонуками, але й за висновка- зок}
ми, що випливають з тих чи тих догматів чи вчень інославних конфесій. лію
Католики охоче посилаються на те, мовляв, і православні іменують божу Матір сен;
Веесвятою, Непорочною, Пречистою. Зрозуміло, що ці іменування є у нас і в бого- нок
службових текстах, і в творіннях святих отців, але вони вживані не в догматичному. В
не в тому вірознавчому смислі, що засвоюється католицьким догматом, а в смислі ров:
богослужбового прославлення чи в тому смислі, у якому ми говоримо про святість вон
старозавітних пророків і праведншсівтж>трі були-лричетні до першорідного гріха із і телі
необхідності сходили в пекло до викуплення Христом Спасителем. І літу
Прийнявши цей догмат, католики повинні були прийти до іншого, що неминуче випливає з першого. Він був прийнятий у 1950 році. Він називається - Догмат про тілесне вознесіння Божої Матері, а звучить так: "Непорочна Богоматір, Вічнодіва Марія, Ти, Що завершила путь земного життя, була взята душею і тілом в Небесну Славу".
На перший, поверховий погляд, у цьому догматі нема нічого неслушного. Адже у православних піснеспівах на свято Успіння, і у величанні, і в за достойнику ("Ангели, що успіння Пречистої бачили, здивувалися: як Діва підноситься від землі на Небо"), і в канонах, написаних святими отцями і великими догматистами Іоанном Дамаскіним і Космою Маюмським, неодноразово висловлюється думка про те, що Божа Матір не тільки душею, але й пречистим Своїм тілом була вознесена на Небо. На іконі Успіння ми бачимо тіло Божої Матері, що лежить на одрі, і Христа Спасителя, Котрий держить її душу, і в той же час бачимо Божу Матір, Котра сидить у Пренебесному Святому Святих уже в тілі прославленому.
Але тут справа не в зовнішньому збігові, яке справді є, а в тому, з яких тверджень випливають Православне вчення і новий Римо-католицький догмат і які подальші висновки можна з них зробити.
Православна Церква учить так: Божа Матір, як і всі люди, перебувала під відповідальністю першорідного гріха, і тому Вона, хоча й не мала ніяких особистих гріхів (і в цьому смислі була Святою, Непорочною, Пречистою) повинна була спізнати головний наслідок першорідного гріха - смерть.
Божа Матір, закінчивши путь земного життя, спочатку зазнала смерті за таким само законом, що й усі нащадки Адама і Єви, бо наслідки гріха прародичів є спільними для всіх людей.
А ле, пом ерш и п риродним чином, як і всі люди, Вона не залишилася у владі смерті і була, ще до загального воскресіння і Преображення, вилучена від спільного присуду всіх народжених на землі і перебуває вже на небі в прославленному Своєму тілі.
У католиків інший підхід. Згідно з їхнім догматом про непорочне зачаття Божа Матір під провиною першорідного гріха не перебувала і не несла відповідальності за нього.
У розпливчатому формулюванні догмату про тілесне вознесення Божої Матері питання про смерть обійдено. Воно зовсім не визначено і не з'ясовано у католицькому богослів'ї, тому існують дві думки, обидві хибні з погляду давньоцерковного вчення.
Якщо Божа Матір, як говорять одні католицькі богослови, не померла, то виходить суперечність з усім вченням давньої нероздільної Церкви, котра цей факт стверджує, зокрема з преподобним Іоанном Дамаскіним, Тому сучасні католицькі мислителі воліють говорити, що Божа Матір спочатку померла, а потім була воскрешена і вознесена. Але якщо визнати, що Божа Матір все ж померла, хоча Вона і не була під провиною першорідного гріха, то значить смерть її була добровільною.
Вона не була зобов'язана померти, але Вона спізнала смерть добровільно, як добровільно спізнав смерть і Син Божий. Але якщо вона була добровільною, то, значить, вона була й викупною. Католики так і говорять, іменуючи Божу Матір Співвикупи-телькою. Це один з офіційних титулів^щодхшіішщ джхтххвживають у католицькій літургії.
| ІН не те |
Отже, неприйняття нами цього догмату ґрунтується на тому, що він зв'язаний з догматом про непорочне зачаття, відповідно з яким смерть Божої Матері виявляється добровільною, а значить, і викупною, а Сама Вона виявляється співвикупителькою ла людського роду: Немає потреби говорити, як ця доктрина суперечить усьому, що вчила і вчить Церква, і вченню Святого Письма про Христа як єдиного посередника між Богом та людьми.
Таким чином, обидва католицькі догмати відносно Пресвятої Діви Богородиці Марії
не можна приймати тому, що висновки, які з них виводяться, розхитують основи
церковного віровчення. І насамперед це стосується вчення про спасіння. вг
Запитання до теми:
Чому Православна Церква,прославляючи Діву Марію, не приймає католицького догмату про її непорочне зачаття? Назвіть не менше три причини такого погляду?
Чим пояснити неприйняття Православною Церквою і догмату римо-католиків про її тілесне вознесіння?
Список літератури до теми:
Д.П. Огицкий. Православне и западное християнство.
Н.А. Арсеньев.Православная Церков и западное християнство.
А. Міллер. Історія християнської Церкви.
Прот. В.Рожков. Очерки по истории римо-католической Церкви.
С. Г. Лозинский. История папства.
