Сексуальне насилля

Сексуальне насилля над жінкою – універсальний приклад порушення прав людини, характерний для різних історичних періодів, різних народів, культур і релігій. В основі його лежить тверде уявлення, що чоловік – це влада і право, а жінка – покора і терпіння. Проблема сексуального насилля над жінкою – це проблема існуючих взаємовідносин між статями, питання влади і контролю, пригнічення – тобто самої основи патріархальної культури. І хоча наше суспільство кардинально змінилось в порівнянні зі, скажімо, середньовіччям, у питаннях людських прав, освіти, рівності соціального життя – сексуальне насилля над жінкою залишилось з тими ж мотивами, сприйняттям суспільством, наслідками для жертви. Хто винен? Жінка, бо спровокувала – одягом, поведінкою. Кого засуджує суспільство? Жінку – бо збезчещена, втратила честь. В деяких культурах таку жінку вбивають її родичі-чоловіки, зберігаючи, таким чином, власну честь. Протягом століть навіть в розвинених цивілізаціях зґвалтування розглядалось не як злочин проти жінки, а як злочин проти чоловіка, якому дана жінка «належить». І хоча часи змінились, жінка і сьогодні є потенційною жертвою. Приклад: ідучи вулицею, перебуваючи на роботі, жоден чоловік не очікує, що його хтось може торкати, щипати за інтимні місця, в той час як жінка, навіть дівчинка вже підсвідомо готова стати жертвою такої поведінки. З раннього віку дівчинку привчають до знання, що зґвалтування можливе, що причиною насилля може стати вона сама. Дослідження показують, що 13% жінок в Україні ще в підлітковому віці зазнають тієї чи іншої форми ґвалтування.

В Україні немає окремого закону про запобігання сексуальному насиллю над жінкою, як в питаннях про насилля в сім’ї чи насилля над дітьми. Ці питання в тому числі регулюються Сімейним кодексом, Кримінальним Кодексом тощо. Практично неможливо знайти статистику звернень потерпілих та розкриття справ. Багато з тих жінок, які наважуються подавати заяву та позов після зґвалтування, змушені в слідчому і судовому процесі відмовлятися від скарг, оскільки все це пов’язане із принизливими процедурами, допитами. Більшість жінок, що зазнали зґвалтування признаються, що задумувались про самогубство.

Торгівля жінками та дівчатками

Торгівля жінками та дітьми, часто з метою сексуальної експлуатації, являється бізнесом глобального масштабу. Велика кількість жінок, що погоджуються на пропозицію «працювати за кордоном», опиняються фактично в рабському положенні, втрачаючи іноді найдорожче право – на життя. Нажаль, в Україні є велика кількість бідних неблагополучних сімей, і їх члени найбільше потерпають від цього явища.

Кримінальна відповідальність в Україні за торгівлю людьми була введена у карному законодавстві у 1998 році. Проте дуже багато потерпілих не звертаються ні до правоохоронних органів, ні до певних державних чи правозахисних установ. Багато з них також не звертаються і до громадських організацій.

В Україні досі нема закону про соціальний захист українських громадян за кордоном. Недостатньо використовуються норми чинного законодавства проти шахрайства. Практично не працює програма захисту свідків. Немає правового захисту громадян від свавілля влади, бюрократизму, невиплат заробітної плати. Зусилля різних державних установ в боротьбі з торгівлею людьми є розрізненими та нескоординованими.

Програма «Стоп насильству!»

У 2008 році у рамках проведення Всесвітньої кампанії Генерального Секретаря ООН та Кампанії Ради Європи з боротьби з насильством, включаючи домашнє насильство, Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту спільно з рядом громадських та міжнародних організацій ініціювало проведення в Україні національної кампанії боротьби з насильством щодо жінок, дітей, насильством в сім’ї «Стоп насильству!».

Серед організацій, що підтримали проведення Кампанії – Програма розвитку ООН, Представництво Європейського Союзу в Україні, Шведське агентство з питань міжнародної співпраці та розвитку SIDA, Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда – Україна», Міжнародна громадська організація «Школа рівних можливостей», Міжнародний гуманітарний центр «Розрада», Міжнародна єврейська жіноча організація «Проект Кешер», Всеукраїнський громадський центр «Волонтер», Інформаційно-консультаційний жіночий центр та інші.

Участь у роботі Форуму взяли понад 300 представників центральних та місцевих органів виконавчої влади, неурядових, міжнародних організацій, науковців, експертів з усієї України.

Зокрема учасники Форуму відзначали, що подолання ґендерного насильства виступає передумовою стабільного розвитку українського суспільства на засадах демократії та поваги до прав людини.

Учасники форуму затвердили Національну Платформу дій та план заходів її реалізації та порушили питання розробки, затвердження і впровадження мінімальних стандартів послуг для осіб, які зазнали насильство.

Платформа дій містить найважливіші проблемні сфери, стратегічні цілі і заходи, організаційні і фінансові механізми, що можуть використовуватися як державними, так і недержавними організаціями з метою протидії насильству та викорінення цього явища в суспільстві.

Стратегічні цілі і заходи включають превентивні програми, припинення насильства, роботу з особами, що зазнали насильство, роботу з особами, які вчинили насильство, механізм взаємодії органів та установ у сфері протидії насильству стосовно жінок, дітей та в сім’ї.

Окремими розділами у Платформі визначено організаційні та фінансові механізми впровадження визначених у документі завдань.