Особливості української орфоепії

Орфоепія (від гр. оrthos — правильний і ероs — мова) — розділ мовознавчої науки, який вивчає норми правильної літерагурної вимови. Унормована вимова необхідна для того, щоб мова могла нормально і ефективно функціонувати як найважливіший засіб кому­нікації, оскільки розбіжність у вимові ускладнює спілкування, упо­вільнює розуміння висловленої думки.

Орфоепія – це невід'ємна складова частина культури української мови, однією з основних вимог якої є те, що мовлення має відбуватися відповідно до загальноприйнятих і узвичаєних у цій мові норм вимови і наго­лошування слів. Отже, норми правильної літературної вимови обов'язкові для всіх, хто користується українською літературною мовою в її усній формі.

Орфоепія має практичне значення, оскільки вивчення правил літературної вимови не тільки забезпечує високу культуру мовлення, а й сприяє подоланню вимовних помилок. Ці помилки можугь бути зумовлені незнанням правил української літературної вимови або впливом діалектного оточення чи правописних норм.

Норми сучасної української літературної вимови сформувалися на основі вимовних норм середньонаддніпрянських діалектів, які охоплюють територію середньої Наддніпрянщини, Київщини, Полтавщини, де проживали зачинатель нової української літературної мови І. П. Котляревський та її основоположник Т. Г. Шевченко.

Норми української літературної вимови охоплюють вимову голосних, приголосних і слів іншомовного походження.