Неслухняний м'ячик

Усякі бувають м'ячики: хороші і погані. Тільки до великих дітей чомусь потрапляють завжди хороші, а до малих - неодмінно погані, пустотливі.

Був такий неслухняний м'ячик і в Людочки. М'ячик - як усі м'ячики, нічого особливого: один бік синій, другий - червоний.

Взяла Людочка М'ячик і почала з ним гратися в кімнаті. Спершу він добре стрибав, невисоко. І раптом як стрибне на підвіконня, а чашка з молоком - дзень! - і розбилась.

Людочка швиденько схопила ганчірку й заходилась витирати, та не встигла - до кімнати увійшла мама.

- Це що таке? Чому молоко на підлозі і чашка розбита? - спитала вона.

- Це не я, матусю, це м'ячик розбив, - відповіла Людочка.

- Де ж він?

- Він тебе злякався і втік під ліжко.

- Який він неслухняний у тебе. Ну, я ж йому!

Мама заглянула під ліжко, дістала м'ячик і, не довго думаючи, покотила його в куток.

- А ти, - сказала вона дочці, - дивись, не підходь до нього... Як жаліла Людочка бідного м'ячика! Він лежав у кутку сам і напевне гірко-гірко плакав...

Людочка не витримала і сказала:

- Мамусю, це ми разом розбили чашку...

- То чому ж ти одразу не сказала мені про це?

Людочка, потупивши очі, промовила:

- Я думала, що йому все одно... Мама з докором похитала головою:

- Не можна свою провину перекладати на іншого. Треба завжди казати правду. Ну, а за те, що ти сказала правду, на цей раз прощаю.

Ох, і весело ж підстрибнув м'ячик! Потім ударився об підлогу і знову підстрибнув. І, скільки не стрибав, окрім Людиних рук, він нікуди більше не потрапляв.

За О. Буценем