Сцена божевілля Офелії

Коли Офелія втратила розум, вона вже не на землі, а в космосі. Офелія – це душа. Її при-хід – це звучання душі. І ця музика звучить у всьому її тілі й захоплює всіх оточуючих. Офелія – безтілесний дух, вона в сферах космосу. Необхідно, щоб це «співала душа», щоб була вібрація космосу, музика сфер. І цей звук має початися ще до появи Офелії, і харак-тер його: болісні пошуки, поклик, метання. «Чи упізнаю...» – сонячне, радісне шукання його. «Спокійна будь…» – трагічний акорд. «Який чудовий…» – трагічний і екстатичний момент. «Ми не знаємо» – пауза. «Я приходжу на світанку…» – легкий акорд, що перели-вається. І знову такий, як на початку, акорд на вихід.

У другій появі на сцені – цим шуканням і млосності надходить спокій, передбачення, прозріння в швидку смерть, приреченість.Якщо в першій появі була музика шукань, у дру-гій – спокій, мажор, благовіст. Відхід – це благословення на весь світ. Відносно mise en scene відхід має бути ніби зникненням, випаровуванням. Після того, як пішла Офелія, «її звук» залишається й притягує до себе всіх, накладає відбиток на наступну сцену й урива-ється, коли Офелія потонула.

ПРОТОКОЛ №32 11 листопада 1923р.

Акторів можна розділити на дві групи: тих, які «роблять» роль, і тих, у яких «роль вихо-

дить». Наш спосіб роботи – прагнення до другого типу гри. Підглядання й підслуховуван-ня образу – запорука того, що роль буде «виходити». (Приклади: Качалов – актор, який

«робить роль», у Москвіна й Леонідова ролі «виходять».) Цим не заперечується майстер-ність актора. Значимість же образу, враження на глядача може зрости максимально.

Вправи.

1. Знаходження «тонусу» через окремі ноти.
2. Гра одним м’ячем з імітацією того, хто кидає м’яч і з переходом з однієї сфери в ін-шу. Ці переходи мають виховати в акторі волю, силу, віру в могутність свого впли-ву на глядача.
3. Посил волі.
4. Два табори: чоловіки й жінки.