Практична підготовка лікарів-інтернів на базі стажування

Тривалість навчання на базі стажування 8 місяців (1248 год.)

Практична підготовка лікарів-інтернів досягається шляхом систематичної та активної участі молодих лікарів в діагностичній і лікувальній роботі, обходах, клінічних розробках, інших видах практичної діяльності відділення.

Лікар-інтерн повинен здійснювати діагностично-лікувальний процес у прикріплених за ним хворих (2-3 пацієнтів). У вказаних хворих лікар-інтерн виконує весь обсяг діагностичних досліджень та лікувальних заходів на правах лікуючого лікаря. Він зобов’язаний приймати участь у додаткових дослідженнях, що проводяться цим хворим (рентгенологічних, ендоскопічних, лабораторних тощо) і лікувальних маніпуляціях.

Відповідальний за інтернатуру на базі стажування забезпечує умови для виконання інтернами індивідуальних навчальних планів проходження стажування; залучає інтернів до систематичної активної участі у діагностичній, лікувальній, санаторно-профілактичній роботі, виконання всіх видів діяльності, передбачених вимогами кваліфікаційної характеристики та індивідуальними навчальними планами підготовки інтернів; створює належні умови для набуття інтернами необхідних умінь, професійних знань та практичних навичок і здійснює контроль за виконанням індивідуальних навчальних планів підготовки інтернів; проводить з інтернами планові і тематичні клінічні обходи, аналіз історій хвороб, співбесіди, семінари, практичні заняття для оволодіння практичними навичками, передбаченими індивідуальним навчальним планом; контролює самостійну діяльність інтернів і якість оформлення ними необхідної документації, бере учать у проведенні піврічного та річного підсумкового контролю.

Керівник повинен приділяти особливу увагу підбору хворих, зокрема, з урахуванням ознайомлення інтерна з їх патологією, тематика якої підлягає вивченню в даний період проходження інтернатури, його можливості самостійно виконувати необхідні діагностичні та лікувальні маніпуляції. Однак, інтерну не слід обмежуватись роботою тільки з закріпленими за ним хворими. Він повинен знати всіх пацієнтів у відділенні, бути ознайомленим з динамікою захворювання та лікування важких хворих, з затрудненнями в діагностиці, незалежно від того, хто є їх лікуючим лікарем. Для підвищення активності інтерна у лікуванні важких хворих йому необхідно доручати виконання різноманітних маніпуляцій, надавати допомогу в організації додаткових досліджень, стежити за виконанням відповідальних призначень. Особливо необхідно підкреслити, що обмеження діяльності інтерна до рамок прикріплених за ним хворих – груба помилка навчання в інтернатурі.