Способи творення термінів економіки

Наукові терміни української мови, зокрема економічні, утворюються такими основними способами:

1. Вторинна номінація - використання наявного в мові слова для називання наукового поняття: споживчий кошик, відплив капіталу, вексельний портфель, чиста конкуренція, відчуження, ринок праці. Це найдавніший спосіб термінотворення.

2. Словотвірний - утворення термінів за допомогою префіксів (над виробництво, пере продукція), суфіксів (оподаткув анн я, оборотн ість), складанням слів і основ (держава-монополія, матеріаломісткість), скороченням слів (СЕП (система електронних платежів), СЕЗ (спеціальні економічні зони). Цей спосіб термінотворення - один із найпродуктивніших на всіх етапах становлення термінологічної системи економіки, включаючи сучасний.

3. Синтаксичний - використання словосполучень для називання наукових понять: державне замовлення, капіталодефіцитні країни. Терміни-словосполучення становлять понад 70% сучасних економічних термінів. Синтаксичний спосіб - найпродуктивніший спосіб творення термінів у наш час.

4. Запозичення - називання наукового поняття іншомовним словом: контролінг, ліверидж, бюргшафт.

Причини запозичання термінів різноманітні:

- запозичання терміна разом з новим поняттям: бонус “додаткова винагорода”, “додаткова цінова знижка”, “комісійна винагорода”;

- паралельне використання власного і запозиченого терміна в різних сферах (наприклад, науковій і навчальній): рамбурсувати - повертати борг; імпорт - ввіз;

- пошук досконалішого терміна, внаслідок чого паралельно існують запозичені і власні терміни: пролонгація - продовження терміну чинності угоди;

- відсутність досконалого власного терміна, який би відповідав вимогам до терміна: ліквідат - юридична особа-боржник, до якої висунуто фінансові вимоги у зв’язку з її ліквідацією.

Неоднозначним є і ставлення до запозичених термінів. Деякі термінознавці - так звані пуристи - заперечують потребу запозичати терміни з інших мов, натомість пропонуючи творити терміни з ресурсів власної мови (такі спроби були в німецькій, чеській, російській мовах, у 20-х роках 20 століття - і в українській). Проте насправді це не завжди вдається. Інші науковці розглядають запозичення як об’єктивну реальність мовного життя, але вважають, що іншомовних слів у термінології не повинно бути більше 15%, оскільки наявність більшої кількості запозичень призводить до втрати термінологією національного обличчя. Слід негативно оцінювати вживання запозичених слів за наявності власних термінів (винагорода - диспач; звуження - інфлювання (національної валюти)) та паралельне вживання запозичень із тим самим значенням з кількох мов (акцептант (лат.) - тросант (нім.); жиро (італ.) - індосамет (нім.); ревалоризація (фр.) - ревальвація (лат.)).