Конституція УРСР 1937 р., як і Конституція СРСР 1936 р., залишалася декларацією

СРСР був жорстко централі­зованою, унітарною державою, а союзні республіки в ньому не мали реальної автономії.

Червня 1934 р. столиця УРСР була перенесена з Харкова до Києва.

Масові репресії і їхні жертви

Цілями масових репресій в Україні було придушення:

- можливого опору режиму особистої влади Й. Сталіна;

- селянського опору усуспільненню власн ості в ході суцільної колективізації;

- можливого «сепаратизму» керівників республіки й україн­ської інтелігенції, що міг би привести до виходу України з СРСР.

Крім того, ув'язнені в таборах і заслані були безкоштовною робочою силою, що планомірно і цілеспрямовано формувалась для виконання значного обсягу народногосподарських робіт.

Свого піку масові репресії досягли в другій половині 30-х рр., ставши продовженням репресій рубежу 20-30-х рр.

Жертвами терору стали:

- майже половина складу КП(б)У,

- більшість членів ЦК і Політбюро ЦК КП(б)У,

- члени українського уряду (С. Косіор, Є. Бош, X. Раковський, В. Затонський, В. Чубар та ін.).

Заступник голови Раднаркому України, один із керівників Жовтневого збройного перевороту в Петрограді М. Скрипник, який одним із перших відкрито протестував проти утвер­дження диктаторського режиму Сталіна, був обвинувачений у створенні групи націонал-ухильників, що нібито «звили в Україні гніздо розгалуженої контрреволюційної організації».

Не домігшись спростування обвинувачення, М. Скрипник у липні 1933 р. застрелився.

Продовжувалися репресії проти технічних фахівців і організаторів виробництва.

Були заареш­товані і засуджені:

- директори багатьох заводів,

- творці новітньої військової техніки К. Челпанов, К. Калінін та ін.,

- військові кадри Ю. Коцюбинський, І. Дубовий, І. Федько та ін.,

- діячі науки і культури Л. Курбас, М. Куліш,

- служителі церкви.

Судові процеси

У 1930 був організований процес над неіснуючою «Спілкою визволення України» (СВУ). Основним обвинувачуваним був віце-президент Всеукраїнської академії наук С. Єфремов - відомий учений, лідер українського літературознавства.

Ще в юні роки він займався національно-просвітницькою діяль­ністю.

Його ідейно-естетичні погляди і наукові принципи фор­мувалися під впливом І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбин­ського, з яким він підтримував особисте знайомство.

Серед 45 засуджених було:

- 2 академіки,

- 11 професорів,

- 2 пись­менника,

- науковці,

- викладачі вузів,

- учителі, юристи,

- священ­нослужителі,

- студенти.

Слідом за СВУ була «викрита» ще одна «ворожа організа­ція» - «Український національний центр» (УНЦ) і його структурний підрозділ «Українська військова організація» (УВО).

Сюди ДПУ включило багатьох видатних представників старої української інтелігенції, що не проходили за попередніми процесами.

Керівником цієї організації проголосили академіка М. Грушевського.

У тому ж році було сфальсифіковано справу про так звану контрреволюційну організацію в сільському господарстві України, за якою необґрунтовано були засуджені:

- 29 відпові­дальних працівників наркомату землеробства УРСР і вчених-агрономів.