Порівняйте критерії та етапи періодизації історичного розвитку господарської системи, розроблені С.Десницьким, Ф.Лістом, Б.Гільдебрантом, Д.Беллом, Е.Тоффлером

Під періодизацією зазвичай розуміють узагальнену характеристику процесу історичного поступу господарської системи – відображення якісних змін в ній та встановлення причинно-наслідкогово зв’язку між цими змінами. Для історико-економічної періодизації важливий не час, коли відбувалися певні події і факти, а якісні зміни, що відбувалися в господарській системі, появу яких вони засвідчили.

Слід зазначити, що історико-еокномічна наука накопичила різні варіанти періодизації розвитку господарської сфери суспільства. Так, близькими за змістом є періодизації, заплановані С.Десницьким, Ф.Лістом, де як критерій обрано рівень розвитку суспільного поділу праці. С.Десницький виділяв такі види діяльності людей, що історично ускладнювалися: мисливство (зокрема і збиральництво), скотарство, рільництво і комерцію. При цьому вчений значну увагу приділяв особливостям власності, що мала місце в кожному із зазначених видів господарської діяльності.

Ф.Ліст обґрунтував існування п’яти стадій історичного розвитку господарської діяльності людей: дикунської, скотарської, рільницької, рільницько-мануфактурної і рільницько-мануфактурно-комерційної.

Б.Гільдебранд запропонував свій варіант періодизації, в основі якого лежить рівень диференціації господарської системи та особливості зв’язку(обміну) між різними її складниками. Він виходим з того, що структура господарської системи постійно ускладнюється, формуються нові рівні господарювання та посилюється цілісність господарської системи. Б.Гільдебранд визначив три стадії сходження господарської системи до вищого рівня цілісності: натуральне господарство, грошове господарство, кредитне господарство.

Д. Белл та Е.Тоффлер запропонували власні варіанти періодизації історичного розвитку суспільств та їх господарських систем, що спиралися на різні критерії розвитку людства в 20ст. Серед таких критеріїв називались: розвиток технологічного способу виробництва, провідний ресурс (чинник) виробництва, рівень споживання, характер зв’язку між виробниками та споживачами. Особлива роль відводилася масовому поширенню та використанню сучасних технологій виробництва, які давали змогу різко збільшити обсяги створення благ і послуг.

Тк, спираючись на критерій технологічного стану господарства, Д.Белл обґрунтував стадії до індустріального, індустріального та постіндустріального розвитку суспільства.

Е.Тоффлер називав такі стадії: аграрна, індустріальна та суперіндустріальна.

Варто зауважити, що кожен із запропонованих варіантів періодизації містить раціональне зерно і дає змогу відобразити особивості окремих періодів історико-економічного розвитку суспільства, хоча, звичайно, мають і недоліки, бо відсутні критерії, що озоплювали б усі періоди історичного розвитку.

 

 

11. Охарактеризуйте особливості привласнювального та виробничо-відтворювального типів господарств.

Перша стадія розвит­ку первісного суспільства характер пануванням привлас­нювального господарства, яке включало мисливсько-збиральницьку та певною мірою рибальську діяльність первісних людей. Лише природне середовище було джерелом задоволення матері­альних потреб людини (їжа, житло, одяг). Зовнішні (при­родні), не створені людиною засоби матеріального існування, бу­ли основою привласнюючого господарства, характер якого перед­бачав досить рухливий, мобільний спосіб господар життя. Невеликі спільноти людей ранньопервісного суспільства, яких об'єднували кровноспорідні відносили, вели кочовий спосіб життя. Населення первісного сусп.. поступово зростало. У процесі розширення господ простору в мисливсько-збиральпицьких общинах виникають нові форми господарського опанування природного середовища. Серед них велике значення мало зародження осілого способу господар життя, яке характер поглибленням спеціалізації мисливства, рибальства та збиральництва, а також виникненням виробничої господарської діяльності ранніх землеробів і скота­рів. Відбувається переорієнтація від споживання благ (господар. привласнення) до їх власного виробництва (господарство відтворення або виробниче). Причини переходу: нестабільність господарства привласнення; можливість людини первісного сусп. накопичувати і вдосконалювати господар. досвід, вміння створювати та використовувати певні знаряддя праці, поява землеробства і приручення тварин. Від використання дарів природи люди поступово переходять до самостійного їх вирощування, яке разом із вдосконаленням техніки обробки каменя створює матеріальні основи переходу від привласнюючого до виробничого госп. Основні риси переходу до виробничого госп: 1)перехід від кочового до осілого госп; 2)перехід від мисливства до тваринництва; 3)перехід від збиральництва до землеробства.

12. Розкрийте зміст «неолітичної революції». Визначте її вплив на розвиток первісного суспільства

Стадія розвитку людства періоду неоліту,за якої відбувається перехід від привласнювального госп. з його спеціалізованими формами(мисливство, збиральництво, рибальство) до виробничого типу госп. З принципово новими формами спеціалізації госп дія-ті людини(землеробство та скотарство) називається «неолітичною революцією».

Ha межі 10—12 тис. років до н.е. почався перехід від палеоліту до неоліту. Головна ознака переходу в зародженні нового виробничо-відтворювального способу життєзабезпечення, характерними рисами якого були:

• перехід від кочового до осілого господарства;

• перехід від мисливства до тваринництва;

• перехід від збиральництва до землеробства.

Неолітична революція та перехід до регулярного виробництва матеріальних благ сприяли перевищенню мінімально-необхід­ного рівня споживання і зростанню надлишкового продукту за рахунок землеробства і скотарства. Зерно і худоба виявилися такими матеріальними благами, які в результаті власної госп дія-ті людина могла тривалий час зберігати, накопичувати, відчужувати, обмінювати, і тим самим забезпечувати потенціал подальшого господарського розвитку первісного суспільства. На­явність надлишкового продукту, регулярність його отримання поряд із формуванням осіло-землеробських поселень були поштовхом до змін в організаційно-господарських відносинах первісного суспільства. Англійський учений Г. Чайлд називав «неолітичну револю­цію» аграрним переворотом, інші дослідники — становленням виробничого господарства.

Отже, вплив неолітичної революції на історичний розвиток господарської сфери первісного суспільства полягав у такому:

1)зародження осілого способу господарського життя;

2) відбувається перехід до виробничого типу господарства та розвиток його спеціалізованих форм у вигляді землеробства і скотарства, ранніх форм ремесла і обміну;

3) зростання обсягу і характеру знань людини як суб’єкта господарсько-історичного процесу;

4)створюються умови для збереження матеріальних запасів(надлишкового продукту);

5)формуються нові види суспільної діяльності, пов’язані з господарсько-культурним середовищем людини(система вірувань, норм, традицій).

13. Охарактеризуйте общину як історичну форму господарських одиниць та її соціально-економічну роль в первісному суспільстві

Центром соціальної і госп організації первісного сусп. Була община. За своїм загальним змістом поняття «община» характеризує особливі спільноти людей, зокрема, родові, територіальні, громадські, етнічні, релігійні та ін.. При вивченні первісного сусп.. виділяють три стадії розвитку історичних типів общин: 1)протообщина(первісне людське стадо); 2)ранньопервісна(заснована на кровноспоріднених зв’язках); пізньопервісна(заснована на територіальних або сусідських зв’язках).

Організація госп. дія-ті общини первісного сусп.. була об’єднанням індивідів в одне ціле для спільної діяльності. Серед чинників впливу на організацію господарської одиниці виділяють: кооперацію, спеціалізацію та поділ праці, розвиток техніки та технології, форми власності та влади, методи управління і взаємодії людей.

Кооперація(захист госп, випас худоби) сприяла формуванню соціалізації індивідів(розвиток таких рис, як взаємодопомога, солідарність), що входили до її складу.

Спеціалізація-зосередженість на тому чи іншому виді робіт і була засобом адаптації общини до умов госп. Так спеціалізація общин у галузі землеробсько-скотарської дія-ті започатковує розвиток суспільств виробничого госп. і цивілізаційного процесу.

Суспільний поділ праці-диференціація і спеціалізація трудової дія-ті різних сфер госп дія-ті, а також виділення в сусп. особливих соціально-господарських функцій(релігійних, управлінських). Можна навіть вважати, що були 2 поділи праці: внутрішньообщинний(справи жінок(виховання дітей, приготов. їжі) та чоловіків(мисливство..) та міжобщинний(в основі нього відмінності в природно-географічних умовах госп дія-ті).

Результатом сусп. поділу праці стало підвищення продуктивності праці і створення на цій основі стійких запасів їжі. Виникає надлишковий продукт, поява якого приводить до перебудови госп відносин всередині общини і започатковує первісні форми міжобщинного обміну.

Дослідження впливу цих чинників на процеси інтеграції та диференціації господарської сфери первісного сусп. є важливою умовою пізнання закономірностей її функціонування і спрямування сусп. до цивілізаційного шляху розвитку. З появою надлишкового продукту в первісному сусп. виникає система дарообмінних відносин, що функціонує на принципах реципрокного обміну(взаємообмін) та редистрибуційного перерозподілу(між членами групи або верстви сусп). І як наслідок, колективно створені в общині матеріальні блага починають надходити у володіння вождів общини. Поєднання влади вождя і общинної власності приводить до появи феномену влади-власності в первісному сусп., яка розвивається на наступних етапах розвитку госп сфери історично визначених типів сусп..

14. Охарактеризуйте фактори розвитку та вкажіть причини занепаду господарства суспільства трипільської культури.

Початок трипільської доби в Україні сучасна історична наука датує першими сторіччями V, а деколи кінцем VІ тис до н.е. Трипільське суспільство було суспільством землеробів. Воно досягло високого рівня розвитку та стояло на порозі цивілізації. Археологічні розкопки трипіл поселень засвідчують, що чисельність населення в них налічувала від 3 до 10 тис. осіб. Ці поселення розташовувалися на площі 200—400 га, тому їх по праву можна вважати протомістами.

Хати були згуртовані в села, що вказує на високий ступінь родової організації, і розташовувалися колом, у центрі якого стояв громадський будинок для сходин та спільних культових обрядів. Навколо таких великих протоміст розташовувалися невеличкі поселення, утворюючи округи з населенням у 15-25 тис. осіб.

Збереглися різноманітні глиняні моделі храмів і житлових будинків трипільців. Кожне поселення існувало близько 50 років. Потім жителі переходили на нове місце. Це було пов'язано з виснаженням землі навколо поселення та вирубуванням лісів. Облишене поселення спалювали. Це був своєрідний ритуал.

Зміни у матеріальній культурі трипільців засвідчив подальший швидкий розвиток господарства землеробських племен. В трипільському господарстві розширювався асортимент сільськогосподарських культур: пшениця, ячмінь, просо, бобові та технічні культури. Землю обробляли роговими й дерев'яними ралами. Поступово вдосконалювалися зубчасті серпи. Як галузь сільського господарства розвивалось і садівництво (вишня, абрикос), виноградарство.

Спостерігається перехід деяких груп трипільського населення від землеробства до переважання тваринництва. Певне місце в житті трипільців належало і мисливству та рибальству.

Вражають досягнення трипільців у галузі ремесел металообробки та гончарства. Знання про ковальську обробку міді, режими термообробки та лиття в деяких аспектах не поступаються сучасному рівню у цій галузі.

Внесок трипільської цивілізації у спадщину тисячоліть цілком вагомий. Найголовніші з досягнень це закладення основ господарських систем, на базі яких існували суспільства та народи пізніших часів включно до історичних українців. Це основи матеріальної культури тип житла, типи знарядь праці, навички в технології металообробки, гончарства, житлобудування.

Необхідно підкреслити, що госп. сфера трипільців розвивалася на основі екстенсивного землеробства, яка неминуче призводить до виснаження земельних ланів. Обмеження розвитку хліборобства було наслідком і знищення лісів, зміни погодних умов клімату наприкінці ІV тис. до н.е. Земля як госп ресурс стає більш придатною не для землеробства, а відгінного скотарства, роль якого починає зростати у госп трипільців. Руйнується госп основа трипільської культури – осіле хліборобство, тож і сама культура.

Її значення для стародав історії України в тому, що саме з нею пов'язана остаточна перемога відтворювального господ-ва на українських землях у IV тисячолітті до н.е.

 

15. Дайте характеристику господарській сфері суспільства Месопотамської цивілізації. Окресліть закони Хаммурапі про явища і процеси господарського життя

Месопотамія-територія, що розташовувалась між двома річками -Тігр і Євфрат, тому часто ця назва перекладається як Межріччя. Зародженню господ діяльності на цій території сприяла низка факторів, серед яких: 1)надзвичайна родючість грунтів; 2)географічне розташування (центр Близького Сходу), що
забезпечувало провідну роль у розвитку міжнар торгівлі; 3)природні ресурси [глина, поклади металів (олово,залізо)], що сприяло розвитку різних ремесел. На початку III тисяч до н.е. утворюються перші невеличкі держави в історичній місцевості Шумер. Екон основою цієї першої цивілізації було високо­продуктивне сільське господарство, рівень продуктивності якого визначався природною родючістю ґрунтів і технологією ірига­ційного землеробства. Ця технологія вимагала зрошування землі (спорудження гребель, системи сполу­чених каналів, колодязів.), а це, в свою чергу, потребувало багаточисельної і дисциплінованої робочої сили, кваліфікованого управління. У ролі керівників виступали жерці та воїни. Цивілізація шумерів була цивілізацією міст. Головною особливістю є те, що технології, пов'язані з поданням води вимагали організованих зусиль міського населення. Замість об­робітку невеликих ділянок силами однієї сільської родини, шумери переділили зро­шувані землі на великі лани, що належали богові та якими від його імені розпоряджалися жерці. Населення шумерських міст, яке займалося землеробством, об'єднувалося в робочі бригади. Користуючись найпростішими ручними знаряддями, ці бригади споруджували та обслуговували великомасштабні ірига­ційні системи, необхідні для використання можливостей річки в повному обсязі. Землі і врожай в містах було поділено на 3 категорії: 1) лани, які належали богові та оброб­лялися від його імені; 2) лани, що орендувалися окремими жите­лями на рік; 3) лани, віддані жителям безплатно в постійне кори­стування. Наприкінці ІІІ тисяч до н.е. утворюється Шумеро-Аккадське царство, зі столицею у Вавилоні. В істор розвитку цивілізації в Месопотамії найвищою межею є Вавилонське царство під час правління царя Хаммурапі (приблизно 1700 р. до н.е.). За­кони Хаммурапі свідчать про розвинутість екон відносин. Вільні громадяни мали повне право розпорядження своїм майном, землею. Але був заборонений продаж службо­вих наділів. Обмежувалося лихварство та боргове рабство. Зако­ни Хаммурапі суворо регламентували норму процента в грошовій (20 %) та натуральній (33 %) формах, а також передбачали від­строчку виплати боргу в разі неврожаю на 1 рік без сплати додат­кових %. За несвоєчасну сплату боргів ні царські воїни, ні інші громадяни не мали права бути позбавлені своїх земельних наділів. Оренда землі, як правило, була короткостроковою (1-2 роки) і відносини оренди оформлялися договором, у якому вказувався термін, об'єкт, розмір і час сплати. Орендарі сплачу­вали ЗО—50 % врожаю за землю, за сад — 2/3 врожаю тощо. Закони Хаммурапі передбачали встановлення норми грошової винагороди найманим робітникам, форми і строки найму (10— 20 років). Таким чином, закони Хам­мурапі визнавали існування товарно-грошових відносин та ін­ституту приватної власності, проте були спрямовані на гальму­вання їх розвитку і зростання ролі держави, формування тра­диційних підвалин східного суспільства та його соціальної ста­більності

16. Господарська сфера суспільства Давнього Єгипту. Особливості памяток економічної думки

За археолог. свідченнями, найдавніші поселення земле­робів та скотарів у долині р. Ніл виникають на межі V та IV тис до н.е. Родюча єгипетська земля була основою багатства і процвітання Єгипетської цивілізації. Це було основою виробництва додаткового продукту, але господарське викори­стання цих земель було можливим лише за умови створення зрошуваль­ної системи (будівництва мережі каналів, дамб, гребель). Це було не під силу окремій сім'ї чи громаді. Для цього були потрібні об'єднання зусиль усього населення і злагоджені дії усіх номів (общин). З найдавніших часів спочатку номи, а потім держ влада виконували цю об'єднавчу функцію. Через суспіль­ні роботи східні владики підпорядковували собі вільних сільсь­ких землеробів, які фактично переставали бути вільними. Отже, можна стверджувати, що до III тисяч до н. є. в Єгипті було сформовано господарську модель тотальної підпо­рядкованості населення і його залучення в систему держ господарства. Тут руйнуються община з її традиціями колектив­ного землекористування і встановл. панівна роль держ господарства з ознаками адміністративно-командної систе­ми. Це і засвідчують найдавніші пам'ятки економічної думки. Так, у «Повчанні гераклеопольського царя своєму синові Мерікара» (XXII ст. до н.е.), написаного в формі порад батька синові, підкреслюється важливість і корисність централіз влади та контролю за виробництвом і розподілом. А для цього правитель повинен був дбати про матеріальне заохочення чиновників та жерців. Згуртованість підданих, підпорядковане функці­онування системи управління розглядається як запорука стійкого владарювання. Про наслідки руйнації централіз системи управління, що порушує сувору регламентацію госпо­дарського життя та необхідності відродження деспотично-бюро­кратичного механізму регулювання господарства і повернення до системи трудових повинностей для будівництва пірамід та ірига­ційних систем, ідеться в таких документах, як «Речення Іпусера» (XVIII ст. до и.е,) і «Пророцтво Нефертіті» (XV ст. до н.е.). Адміністр-господарські документи Стародав Єгип­ту (переписи населення, земельні кадастри, юридичні акти) відображають особливості ор­ганізації господ діяльності різних верств населення. Вони засвідчують, що все населення було розбите на вікові групи (діти, юнаки, зрілі чоловіки, старі люди) та соціальні розряди (воїни, жерці, царські землероби та майстри). У господар житті давнього єгипетського суспільства провідна роль належала натуральному господарству. Проте в цей період почали зароджуватися і перші ознаки торговельно-обмінних відносин. З'являються торгівці та лихварі, люди пов'язані з ринком (неджес). Мірою вартості виступає зерно. Про особливості сфери обігу певне уявлення дають древньоєгипетські юрид акти, за допомогою яких здійснювалося оформлення торгово-лихварських операцій: купівля-продаж землі, худоби, рабів, боргові зобов'язання. На межі 1 тисяч до н.е. в Давньому Єгипті посилюються тенденції децентралізації госп. системи. Земельні ділян­ки, які держава виділяла чиновникам в умовне користування, пе­реходили в їхню особисту власність. Соціально-економ наслідками формування особистої власності був процес збідніння землеробів і збагачення власників землі, зростання лихварської залежності, послаблення централізації, зменшення розмірів дер­ж скарбниці. У 1 тис до н.е. Старод Єгипет пере­творюється в залежну країну, яка постачає зерно та поповнює скарбниці провідним країнам Зах Азії.

17. Порівняйте характерні риси господарств Месопотамської та Кріто-Мікенської цивілізацій

Месопотамія-територія, що розташовувалась між двома річками -Тігр і Євфрат, тому часто ця назва перекладається як Межріччя. Зародженню господ діяльності на цій території сприяла низка факторів, серед яких: 1)надзвичайна родючість грунтів; 2)географічне розташування (центр Близького Сходу), що
забезпечувало провідну роль у розвитку міжнар торгівлі; 3)природні ресурси [глина, поклади металів (олово,залізо)], що сприяло розвитку різних ремесел. На початку III тисяч до н.е. утворюються перші невеличкі держави в історичній місцевості Шумер. Екон основою цієї першої цивілізації було високо­продуктивне сільське господарство, рівень продуктивності якого визначався природною родючістю ґрунтів і технологією ірига­ційного землеробства. Ця технологія вимагала зрошування землі (спорудження гребель, системи сполу­чених каналів, колодязів.), а це, в свою чергу, потребувало багаточисельної і дисциплінованої робочої сили, кваліфікованого управління. У ролі керівників виступали жерці та воїни. Цивілізація шумерів була цивілізацією міст. Головною особливістю є те, що технології, пов'язані з поданням води вимагали організованих зусиль міського населення. Замість об­робітку невеликих ділянок силами однієї сільської родини, шумери переділили зро­шувані землі на великі лани, що належали богові та якими від його імені розпоряджалися жерці. Населення шумерських міст, яке займалося землеробством, об'єднувалося в робочі бригади. Користуючись найпростішими ручними знаряддями, ці бригади споруджували та обслуговували великомасштабні ірига­ційні системи, необхідні для використання можливостей річки в повному обсязі. Землі і врожай в містах було поділено на 3 категорії: 1) лани, які належали богові та оброб­лялися від його імені; 2) лани, що орендувалися окремими жите­лями на рік; 3) лани, віддані жителям безплатно в постійне кори­стування.

Основою Кріто-Мікенської вважають Крітське суспільство (Мінос) як союз трьох міст-держва номового типу Малії, Феста і Каносса (перша по­л II тис. до н. e.) та міста-держави материкової Греції (Мікени, Тиринф, Аргос, Пилос й ін. у XV-XII ст. до н. e.). У політ відношенні це були ранньокласові держави, Крітська цивілізація - теократична мона­рхія, Мікенська - монархія зі значною роллю військової аристократії. Але господарський розвиток мав спільні ознаки. Ранньокласова цивілізація сформувалася за відсутності іриґаційного сільського господарства, але на основі двосекторності економіки, адміністративного і редистрибутивного державно-палацового управління. Економічні відносини визначала госпо­д діяльність палаців (адміністр-релігійних, господ ком­плексів) і територіальних громад. Палацова адміністрація контролювала всі сфери життя, систему землеволодіння, організацію та облік матеріальних запасів, що надходили до палацу, військову справу, по­даткову систему. Отже, існувала залежність усіх сфер дія-ті сусп. від палацово-державного сектору. Землі були державною, общинною та приватною власніс­тю, їх могли здавати в оренду. Рабство мало патріархальний характер.