Дайте характеристику основних проблем розвитку господарства Афін та спробам їх розв’язання в реформах Солона

З госп погляду в історії Давньої Греції можна виділити два етапи – патріархальний, що характеризувався пануванням натурального госп, та торгівельно-ремісничий. Суспільне життя античної Греції зосереджувалося у полі­сах — містах-державах. Економічні зв'язки за умов панування на­турального господарства були досить вузькими, господарське життя переважно зосереджувалося в окремих родинах, у їх до­машньому («ойкісному») госпо­дарстві.. На чолі такої патріар­хальної родини домовласник як управитель та землевлас­ник. Саме право на землеволодіння визначало участь у держав­ному управлінні, а клієнти, які знаходилися під захистом та за­ступництвом патріархальної родини, таких прав не мали. У містах-полісах існували метеки (іноземці), які прав на землю не мали і вимушені були займатися ремеслом та торгівлею, заняття­ми негідними громадянина. Така патріархальна родина була самодостатньою, адже забезпечувала власні потреби за рахунок власного ж господар­ства. Лише предмети розкошу, здобува­лися шляхом обміну на власну продукцію. Саме таке господарство і називали ойкісним. Але в інших містах-полісах натуральне господарство вже з VII ст. починає витіснятися за рахунок розвитку ремесла та тор­гівлі. Найбільшим центром стають Афіни. В Афінах, як і в біль­шості грецьких міст-полісів, існувала демократична форма прав­ління, а влада вже з VIII ст. до Р.Х. належала аристократії. Осно­ва цієї влади визначалася низкою причин, серед яких найважли­віше місце належало великому землеволодінню, яке дозволяло господарям підкоряти собі як орендарів, так і масу дрібних землевласників-співгромадян, більшість з яких була боржниками ве­ликих власників.Право власності охоронялося законодавчо. Позики надавалися під заставу землі, а на ді­лянках боржників встановлювалися так звані боргові (іпотечні) стовпи, на яких записувалися імена боржників, кількість боргу та строк виплати. Проценти були дуже високими, борги росли швидко. Спробу уповільнити ці процеси і водночас підтримати торгівлю та реміс­ництво було за допомогою реформ Солона. реформи Солона вирішували питання привілейованого стану землевласників, закріпивши за ними права повного гро­мадянства. Реформи Солона знищили також боргову кабалу, боргове раб­ство було заборонене, а рабами могли бути лише іноземці, рабст­во одноплемінників було заборонене. Були також анульовані всі борги під заставу земель. Таким чином реформи захистили інтереси землевлас­ників і певною мірою -— старого ойкісного господарства. Статус ремісників істотно підвищується, відкриваються можли­вості залучення до занять ремеслом не лише рабів або метеків, а й громадян Афін. У сфері політичній реформи Солона встановлювали юридичну рівність між громадянами перед законами, всі громадяни були рів­ними незалежно від їх майнового стану. Реформував вій і спад­кове право, надавши можливість тим, хто не мав дітей, передава­ти своє майно у спадок на власний розсуд. Монетна реформа: перехід до нової монетної системи, яка більш поширена, зрівняв ціни на афінському ринку із загально грецькими та полегшив товарообіг Афін з іншими грецькими полісами.

Отже, реформи Солона, заклали основи нового суспільно-економічного та політичного устрою в Афінах і зміцнили економіку полісу, від­крили шлях до посилення економічної та політичної могутності.

20. Охарактеризуйте основні форми господарств Давньої Греції та їх відображення в економічній думці

Ксенофонт у своїх працях «Економікос» («Домобудівництво») та «Кіропедія виступав як ревний прихильник та захисник натурального (ойкісного) гос­подарства, базованого на праці рабів. Особливо звеличував він с/г, вважаючи, що добробут країни залежить лише від землеробства як головної господарської форми. Ксенофонт засуджує ремісництво та торгівлю, боці ремесла не мають по­ваги у містах, адже руйнують тіло працюючого, примушуючи його сидіти та дихати кімнатним повітрям. Визнавав він і важливість та корис­ність для держави праці ремісників, але за умови, що до ремесла залучено рабів та метеків.

Платон обстоював передовсім натурально-господарські відносини рабовласницького суспільства, що знайшло відображення в двох проектах ідеальної держави, викладених у його творах «Держава» та «Закони». У першому творі Платон виходив з того, що нерівність випливає із самої природи людини, через що є нездоланною. Проте кожна лю­дина має одержувати свою частку відповідно до власних здібнос­тей, що і є справедливим. Основним принципом побудови держави та її природною основою є поділ праці. Оскільки люди помітно різняться за своїми здібностями, одні з них на­роджені для управління, інші — для військової справи, а решта — для землеробства й ремесла, усе вільне населення в ідеальній дер­жаві він поділяв на три стани за їхньою роллю в суспільстві: філо­софів, воїнів та третій стан (землероби, ремісники, торговці). Раби не належать до жодного стану: вони є тільки знаряддям праці. Унаслідок поділу праці з'являються ринок, торгівля і гроші. В процесі обміну відбувається зрівнювання всіх то­варів і вони стають порівнянними. Водночас Платон уважав, що товари порівнюються за допомогою грошей. Він був супротивником продажу товарів у кредит, гостро засуджував лихварство.

Економічна думка Стародавньої Греції досягла своєї вершини ' у творах Арістотеля. У своїх працях «Політика» і «Нікомахова етика» він виклав проект «найліпшої держави». На думку Арістотеля, поділ суспільства на вільних і рабів та їхньої праці на розумову й фізичну обумовлено тільки «законами природи». Провідною галуззю економіки є землеробство, визнає існування державної та приватної власності. Арістотель розрізняв два види багатс­тва: багатство як сукупність споживних вартостей (природне, іс­тинне багатство), яке він відносив до економіки, і багатство як нагромадження грошей, тобто хрематистику. Під економікою він розумів природну господарську діяльність, пов'язану з виробництвом продуктів (споживних вар­тостей). Вона включала землеробство, ремесло, а також дрібну торгівлю у межах, необхідних для задоволення потреб. Хрематистикою - мистецтво наживати багатство, роби­ти гроші й уважав цю діяльність неприродною. До неї він відно­сив велику торгівлю і лихварство. Таким чином, благо має подвійне:споживчу вартість й мінову. Природними функціями грошей вважаються функції засобу обігу й міри вартості, а використання грошей як засобу нагромадження, збагачення належить уже до хрематистики.