Платформи відкритих конференцій. Створення архівів пов’язано із процесом самоархівування (self-archiving)

 

Створення архівів пов’язано із процесом самоархівування (self-archiving)

Його прихильники підтримують зусилля дослідників для публікацій власних робіт у вільному доступі в Інтернеті (що не виключає їх паралельну публікацію в традиційних виданнях). Необхідні кошти для цього надаються організаціями, в яких працюють вчені, або організаціями, які надають гранти. Першим і найбільш відомим прикладом реалізації цієї стратегії є arXiv [8] (більш ніж 400 тис. статей) — так названий архів препринтів з фізики, математики, біології та комп'ютерних наук, що був започаткований у 1991 р. у Los Alamos National Laboratory (США). Цей відкритий архів радикально змінив характер публікацій у відповідній науковій сфері. Професор Стівен Харне (Stevan Harnad), один із авторів і прихильників ініціативи Open Access, розглядає такі архіви як перші кроки на шляху суттєвих змін у сфері інформаційних і комунікаційних технологій (ІКТ), у результаті яких контроль над процесом публікації буде здійснюватися тільки автором [9].

Концепція самоархівування була обгрунтована в 1994 р. Стівеном Харнадом у листі, що отримав назву як "Підривна пропозиція для електронного видавництва" (Subversive Proposal for Electronic Publishing), і започаткувала дискусію щодо форм наукової комунікації і закликала вчених створювати архіви своїх публікацій та розміщати їх у вільному доступі в Інтернет.

Пропозиція самоархівування базується на передумові, що автори статей, які створюються в наукових цілях і публікуються в спеціалізованій періодиці, зацікавлені в максимальному поширенні результатів своїх досліджень. Протягом сторіч ціна за друкований здобуток була бар'єром між автором і його потенційними читачами, обумовленим витратами на створення друкованої копії. Самоархівування дозволяє кардинально підвищити ефективность використання результатів наукових досліджень завдяки вільному доступу до наукових матеріалів.

Публікації, що архівуються, повинні розташовуватися переважно в тематичних або інституційних репозиторіях (архівах).

Архіви чи репозитарії відкритого доступу не передбачають рецензування чи критичних оглядів,проте безкоштовно й безперешкодно пропонують свої ресурси широкому загалу. Такими ресурсамиможуть бути як нерецензовані недруковані матеріали (препрінти), так і відрецензовані й друкованіпостпрінти, або і ті й інші. Архіви можуть належати організаціям (університетам, лабораторіям, тощо),або дисциплінам (фізика, економіка, тощо). Автори мають право архівувати свої недруковані матеріалибез будь-яких дозволів, а щодо постпринтів, то більшість журналів уже дозволяє авторам архівуватиїхні надруковані статті. Репозитарій містить також метадані кожної статті (назву, автора та інші деталі). Якщо архіви підтримують протокол обміну метаданими Ініціативи ВідкритихАрхівів (ОАІ), то вони сумісні з іншими ресурсами і користувачі можуть знайти матеріали таких архівівнавіть не знаючи про їхнє існування, розташування й зміст. Тобто пошук іде як в одній великій бібліотеці. Нині існує безкоштовне програмнезабезпечення із відкритим кодом для створення й підтримки таких ОАІ-сумісних архівів, яке активнозастосовується у світі.

Зміст відкритих архівів може бути дуже різним і слугувати різним цілям та інтересам користувачів. Переважно це журнальні статті, дисертації, навчальні матеріали, первинні дані досліджень, чи наукові звіти.

На 2009р. у світі нараховується вже понад 1,4 тис. відкритих архівів у 41 країні світу за даними Директорії депозитаріїв відкритого доступу (чи Реєстром депозитаріїв відкритого доступу) із більш ніж 20 млн одиниць інформації, де окрім друкованих статей архівуються статті ще недруковані, бакалаврські, магістерські, докторські дисертації, навчальні матеріали, архівні та музейні об'єкти тощо.

Кількість репозитаріїв на різних континентах згідно DOAR.

 

Ріст кількості репозитаріїв та їх депозитів згідно ROAR.

1) Тематичний репозитарій – електронний архів, який зберігає документи певної наукової дисципліни, без прив’язки до установи. Як правило, дані електронні архіви міжнародні, оскільки зберігають документи авторів з усього світу.

Наприклад, arxiv.org — фізика, математика й комп'ютерні науки; BioMed Central — біологія й медицина; E-LIS — бібліотечна справа й інформаційні технології.

BioMed Central [10], який з'явився в 2000 р., організував процес публікації зі збереженням реферування й наступним архівуванням своїх публікацій через PubMed Central. BioMed Central публікує понад 100 журналів — від загального "Journal of Biology" до вузькоспеціалізованних онлайнових. Приймаються статті авторів, які погоджуються на вільне, некомерційне використання своїх робіт іншими особами. Але сам PubMed Central [11] — комерційне підприємство, що забезпечує процес рецензування, тому обкладає авторів платою за публікацію, хоча шукає й інші джерела фінансування. 1999-2000 рр. Х. Вармус і Д. Ліпман ініціювали створення Публічної наукової бібліотеки (Public Library of Science — PLoS) [12]. Вони розіслали вченим усього світу електронний лист, у якому визнали законне право видавців на справедливе фінансове відшкодування за їхню роль у науковому спілкуванні, однак при цьому архівний запис про науковий результат повинен належати суспільству й бути доступним через міжнародну онлайнову публічну бібліотеку. Щоб спонукати видавців додержуватися цих правил, вони закликали вчених з вересня 2001 р. публікувати, виступати редакторами й самим підписуватися тільки на ті журнали, які згодні з відкритим доступом до опублікованих в них статтях після закінчення певного терміну. До кінця 2001 р. близько 30 тис. вчених підписали цей лист, а журнал "Science" погодився виставляти свої статті в Інтернеті. "The Journal of Cell Biology" вирішив робити це через 6 місяців після публікації. Вищезгадана Публічна наукова бібліотека націлена на підтримку журналів відкритого доступу та іншої відкритої наукової літератури. Стосовно даних 2006 р. публікує PLoS Biology, PLoS Medicine, PLoS Computational Biology, PLoS Genetics, PLoS Pathogens і PLoS ONE.

E-LIS [13, 14] створений в січні 2003 р. як відкритий архів (репозиторій) електронних публікацій з бібліотечної справи та суміжних інформаційних дисциплін. E-LIS є однією зі служб, які надаються дослідницьким об'єднанням RCLIS (Research in Computing, Library and Information Science). Роботу проекту забезпечує консорціум італійських університетів у Ломбардії (CILEA), а фінансування — іспанське міністерство, підтримує 20 редакторів з США, Італії, Іспанії, Росії, Індії, Новій Зеландії та інших країн. Можна сказати, що E-LIS є європейським проектом по розташуванню й міжнародним за впливом. Репозиторій E-LIS побудований на концепціях відкритого доступу (open access) і самоархівування (self-archiving). Це означає, що пошук і перегляд матеріалів з архіву і їхня наступна публікація вільні та безкоштовні. Автор може самостійно відправити в E-LIS будь-яку готову роботу (у тому числі й неопубліковану), заповнивши просту веб-форму і завантаживши файл із повним текстом свого здобутку. Єдиною вимогою при архівуванні матеріалів є попередня реєстрація автора в архіві. Кількість публікацій в E-LIS постійно зростає. В січні 2007 р. в архіві нараховувалося вже більш ніж 5000 публікацій.

E-LIS і аналогічні йому архіви мають за мету:

• розширення доступу до наукових матеріалів;
• забезпечення довгострокового збереження;
• гарантування незмінності електронної публікації;
• можливість обміну метаданими про розміщені в репозиторії об'єктах і організацію пошуку за розподіленими репозиторіями.

ДокШир http://www.docshyr.info/?page_id=19 створено задля безперешкодного поширення ініціатив руху Відкритого доступу серед українських фахівців бібліотечної справи.

Згідно результатів дослідження, попри значну декларативну підтримку руху Відкритого доступу, більшість вітчизняних бібліотекознавців мляво застосовує сучасні комунікаційні можливості та відчувають певні технологічні труднощі щодо ефективного використання відкритих наукових каналів.

Проект ДокШир покликаний надавати вичерпну інформацію про відкриті національні та міжнародні бібліотекознавчі ресурси Мережі і, водночас, забезпечувати детальну технічну підтримку з питань самоархівування та промоції вітчизняних бібліотекознавчих документів.

Назву проекту укладено від поєднання слів – «документ», у значенні будь-якого джерела інформації, передання людської думки, знань, та «ширити» у значенні поширювати, розповсюджувати.

Перші являють собою централізовані служби, що збирають публікації в рамках певної предметної області

Можливість самоархівування пов'язана з авторським правом і, відповідно, видавничою політикою наукових журналів. Поточне ставлення провідних світових наукових видавництв до можливості відкритого архівування опублікованих статей висвітлено в базі даних SHERPA/RoMEO [15]. Проект SHERPA/RoMEO (Rights MEtadata for Open archiving) було профінансовано в 2002/2003 рр. університетом Loughborough для дослідження питань прав, що виникають при самоархівуванні в Великобританії під Open Archive Initiative Protocol for Metadata Harvesting (OAI-PMH) [16]. Проект RoMEO оприлюднив умови видавців при самоархівуванні. Їхня сутність полягає у визначенні строку, через який публікація надходить у відкритий доступ: FULL-GREEN = Postprint, PALE-GREEN = Preprint, GRAY = neither yet (ЗЕЛЕНИЙ — відкритий доступ відразу після публікації, БІЛО-ЗЕЛЕНИЙ — відкритий доступ через певний проміжок часу, СІРИЙ — відкритий доступ відсутній). У проекті SHERPA/RoMEO з 9612 журналів — 93% вже "зелені" (тобто, видавці дають своє зелене світло автору для самоархівування).

Усі документи повинні бути розміщені в репозитарії зі згоди авторів. Якщо автор опублікував свою роботу у комерційному видавництві, він спершу повинен переконатись, що має право помістити цей документ у сховище. Для цього автори можуть скористатися порталом SHERPA, де знайдуть інформацію про політику і умови розміщення документів опублікованих у комерційному видавництві.

Останніми роками політика західних видавців у цьому питанні спрямована, в основному, все більше на сприяння авторам у самоархівуванні. Воно дозволене приблизно для 80% закордонної наукової періодики. Кількість статей у відкритих архівах становить близько 20%. При цьому вони мають досить високі індекси цитування (за деякими оцінками, вп'ятеро більше, ніж статті, що не мають відритого доступу) [17, 18].

2) Інституційний репозитарій – електронний відкритий архів певного наукового співтовариства (університету, науково-дослідного інституту), що надає послуги з управління та розповсюдження електронних документів, створених його співробітниками.

Университет Калифорнии в США объявил о том, что все новые научные статьи, которые будут написаны его сотрудниками, выложат в открытый доступ. Это значит, что помимо публикации в научных журналах они попадут в бесплатную онлайн-библиотеку, воспользоваться которой сможет любой желающий. Подробности приведены на официальном сайте учебного заведения.

Университет Калифорнии объединяет 10 кампусов и является крупнейшим научно-образовательным центром не только в США, но и в мире. Принятое решение затрагивает около сорока тысяч публикуемых каждый год работ, причем оно имеет приоритет над требованиями редакций. Это значит, что статьи в такие издания, как Nature, Science, Cell или Physical Review Letters (все перечисленные журналы относятся к числу наиболее цитируемых) будут доступны несмотря на то, что обычно журналы запрещают авторам выкладывать текст своей статьи в открытый доступ.

В настоящий момент для решения проблемы публикации в авторитетных, но обычно не размещающих статьи в открытом доступе журналах, предложено сразу несколько решений. Авторы могу отложить публикацию в открытом доступе на некоторый срок или опубликовать работу на условиях специальной лицензии: в настоящее время многие издания допускают такую практику (пример можно увидеть в Nature за 21 июля 2013). Кроме того, для переговоров с издателями ученым рекомендовано привлекать университетскую библиотеку, сотрудники которой должны обладать необходимыми для урегулирования спорных моментов знаниями.

Ранее решение о свободной публикации новых работ было принято только в одном из кампусов. В Сан-Франциско, где сосредоточены биомедицинские подразделения университета, аналогичное решение утвердили в 2012 году. В сообщении университета приводятся слова Ричарда Шнайдера, главы комитета по библиотекам и научной коммуникации, профессора с отделения ортопедической хирургии. Шнайдер указывает на то, что сейчас университет Калифорнии публикует от двух до трех процентов всех научных статей мира (что сопоставимо с общероссийским показателем) и потому принятое решение может оказать глобальное влияние на мировую науку.

В настоящее время существует ряд научных журналов, которые изначально публикуют все статьи в открытом доступе (например, все издания PLoS). Их редакционные расходы возмещаются за счет платы, взимаемой с авторов за публикацию. Пока цитируемость таких изданий заметно ниже, чем у ведущих журналов с традиционной экономической моделью, где публикация в открытом доступе скорее исключение, чем правило.

Інший приклад: Институт Гетти выложил в сеть еще несколько тысяч изображений

17 октября 2013 Источник: www.getty.edu

Исследовательский институт Гетти выложил в открытый доступ в сети 5400 изображений по истории искусств из собрания института в рамках программы Open Content, в результате чего общее количество доступных изображений в базе данных возросло до 10 000. Изображения в высоком разрешении включают наброски художников, рисунки, акварели, архитектурные чертежи, ранние фотографии и т. п. В ближайшие месяцы на сайт будут выложены книжные иллюстрации, регистрационные книги известных арт-дилеров, архивы известных художников и фотографов. Целью программы является обеспечение доступа студентов и исследований к первичным документам по истории искусства. Это должно привести к дальнейшей демократизации науки, вовлечению в исследования все большего количества людей. Как говорится на сайте института, «арт-институции, в том числе Институт Гетти, пересматривают отношения между коллекцией и аудиторией. Мы хотим быть не только владельцами объектов хранения, но и распорядителями, обеспечивающими сотрудничество между разными сообществами, предоставляя множество возможностей для исследования изображений и документов».

3) Репозитарії первинних даних досліджень – електронний архів являє у якому накопичуються експериментальні дані, такі, наприклад, як геноми бактерій, тварин, або людини. Важливість наявності вихідних даних суттєво зросла за останні роки разом зі швидким збільшенням числа зібраних даних і з розвитком технологій для їх ефективної передачі. Наявність вихідних даних досліджень забезпечує повну прозорість наукового процесу та забезпечують основу для подальшої дослідницької роботи, оскільки проведення ефективних досліджень вимагає безперешкодного доступу та можливості використання існуючих даних.

Так, згідно результатів масштабного дослідницького проекту Survey Report PARSE.Insight, близько 60% європейських учених хотіли б використовувати наукові дані, отримані іншими дослідниками, однак понад 40% зіштовхуються з серйозними труднощами при спробах поділитися власними науковими даними, а тому тотальна більшість наукових даних продовжує зберігатися виключно на приватних електронних носіях інформації.