Міжнародні автомобільні перевезення

Міжнародне перевезення автомобільними транспортними засобами є одним з найрентабельніших та ефективних переміщень вантажів і пасажирів у близькому сполученні порівняно з використанням інших (залізничних, морських, річкових, повітряних) засобів транспорту.

Важливу роль у розвитку міжнародних автомобільних перевезень відіграють такі міжнародні організації:

– Міжнародна організація по запобіганню дорожніх пригод (фр. – La Prevention routiere international (PRI) (заснована у 1901 р.);

– Постійна міжнародна асоціація дорожніх конгресів (англ. – Permanent International Association of Road Congresses (PIARC)) (заснована у 1909 р.);

– Міжнародна дорожня асоціація (англ. – International Road Federation (IRF)) (заснована у 1948 р.);

– Міжнародний союз автомобільного транспорту (англ. – The International Road and Transport Union (IRU)) (заснований у 1948 р.);

– Міжнародна організація з перевезення швидкопсувних продуктів в умовах температур, які контролюються (ТРАНСФРІГОРУТ/Європа) (англ. – Transfrigoroute Europe) (заснована у 1955 р.);

– Міжнародний союз водіїв вантажівок дальнього слідування і відповідних транспортних засобів (International Union of Drivers of Long-Distance Lorries and Similar Vehicles (IUDLL) (заснований у 1957 р.).

Під міжнародними автомобільними перевезенням слід розуміти перевезення вантажів та пасажирів автомобільним транспортом між двома та більше державами, що здійснюється на умовах визначених міжнародними договорами (дво- та багатосторонніми).

Особливостями правового регулювання міжнародних автомобільних перевезень є: основні питання автомобільних перевезень (як-от: вимоги) перевізної документації, застосування книжки МДП при перевезенні, порядок приймання вантажу, перевезення та видачі його в пункті призначення, відповідальності перевізника, процедура пред'явлення перевізника претензій і позовів вирішуються в міжнародних угодах (транспортних конвенціях),які містять уніфіковані норми; створення особливої системи урядових та неурядових міжнародних автотранспортних організацій.

Головними нормативними документами, що регламентують умови виконання міжнародних автомобільних перевезень, є двосторонні міжурядові договори. Зокрема, Урядом України за поданням Міністерства транспорту України укладено міжурядові договори про міжнародне автомобільне сполучення з державами – членами ЄС. Базою для розроблення зазначених договорів були міжнародні Конвенції та Угоди, підготовлені у рамках Комітету з внутрішнього транспорту Європейської економічної комісії ООН.

Правове регулювання міжнародних транспортних перевезень здійснюється на рівні: двосторонніх міжнародних угод; багатосторонніх конвенцій й угод; норм внутрішнього законодавства. Загалом, правове регулювання міжнародних автомобільних перевезень здійснюється міжнародними договорами про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу; міжнародними договорами про міжнародні автомобільні перевезення вантажів, окремих видів вантажів; митними конвенціями; двохсторонніми міжурядовими угодами про автомобільне сполучення; угодами про організацію перевезення пасажирів і багажу. Правове регулювання міжнародних автомобільних перевезень пасажиріві багажу здійснюється на основі таких міжнародних договорів:– Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення пасажирів і багажу (КАПП) від 0 1.03.1973 р., Україна приєдналася до Конвенції 15.12.2004 р.; – Угода про міжнародні перевезення пасажирів автобусами нерегулярним сполученням (ASOR), прийнятої в травні 1982 р. в Дубліні;– Угода про міжнародні нерегулярні перевезення пасажирів автобусами (Угода INTERBUS) від 30.06.2001 р., Україна приєдналась 16.10.2016 р., є чинною для України з 01.03.2016 р.Правове регулювання міжнародних автомобільних перевезень вантажів здійснюється такими міжнародними договорами:– Конвенція про дорожній рух від 08.11.1968 р., прийнята у Відні, ратифікована Україною 12.07.1974 р., є чинною для України з 21.05.1977 р.;

– Конвенція про дорожні знаки та сигнали від 08.11.1968 р., прийнята у Відні, набрання чинності для України від 06.06.1978 р., та Європейська угода, що доповнює Конвенцію про дорожні знаки та сигнали, відкриту для підписання у Відні 08.11.1968 р. від 01.05.1971 р., прийнята в Женеві; дата набрання чинності 03.08.1979 р.;

– Європейська угода про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ) від 30.09.1957 р., Україна приєдналася 02.03.2000 р.;– Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ) від 19.05.1956 р., прийнята в Женеві, Україна приєдналася 01.08.2006 р., є чинною для України з 09.09.2006 р.;– Європейська угода про міжнародні автомагістралі від 15.11.1975 р. (м. Женева), Україна приєдналася до Угоди 09.11.1982 р., є чинною для України з 15.03.1983 р.;– Митна конвенція про перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП) від 14.11.1975 р., набрала чинності для України 11.10.1994 р.;

– Конвенція про тимчасове ввезення від 26.06.1990 р., прийнята під егідою Ради Митного Співробітництва, Україна приєдналася 24.03.2004 р., дата набрання чинності для України 22.09.2004 р.;

– Митна конвенція, що стосується контейнерів від 02.12.1972 р, прийнята під егідою ООН, Ради Митного Співробітництва, та Протоколом до неї, дата набрання чинності для України 01.03.1977 р.;– Угода про міжнародні перевезення швидкопсувних харчових продуктів і про спеціальні транспортні засоби, призначені для цих перевезень (УПШ) від 01.09.1970 р., Україна приєдналася 02.04.2007 р., дата набрання чинності для України 25.07.2008 р.;– Угода про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного визнання офіційних затверджень, виданих на основі цих приписів від 20.03.1958 р., Україна приєдналася 10.02.2000 р.;– Угода про порядок транзиту через території держав-учасниць СНД від 04.06.1999 p., ратифікована Україною 22.02.2001 р., дата набрання чинності для України 07.05.2001 р.;

– Європейська угода щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) від 27.02.2004 р. (м. Женева), Україна приєдналася 07.09.2005 р. тощо.

Укладаються двосторонні міжнародні міжурядові договори про міжнародне автомобільне сполучення між Україною та іншими державами. Зокрема, договори між урядом України та урядами Латвії, Естонії, Білорусі, Литви, Молдови, Азербайджану, Вірменії, Узбекистану, Росії, Угорщини, Бельгії тощо. Приклад. 18.05.1992 р. у Варшаві було укладено Угоду між Урядом України і Урядом Республіки Польща про міжнародні автомобільні перевезення. Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення пасажирів та багажу (КАПП) (англ. – Convention on the Contract for the International Carriage of Passangers and Luggage by Road) від 0 1.03.1973 р. (м. Женева), Україна приєдналася 15.12.2004 р. Вказана Конвенція покликана уніфікувати умови договору міжнародного автомобільного перевезення пасажирів і багажу. Застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення пасажирів і – у відповідних випадках – їхнього багажу транспортними засобами, коли в договорі зазначено, що перевезення здійснюється територією принаймні двох держав, і що пункт відправлення або пункт призначення, чи той і інший знаходяться на території однієї з Договірних держав. Застосування Конвенції не залежить від місця проживання і громадянства сторін, що укладають договір. Транспортні документи. При перевезенні пасажирів перевізник повинен видати індивідуальний чи колективний квиток. Відсутність, неправильність оформлення або втрата квитка не зачіпають існування або дійсності договору перевезення. У квитку повинні бути зазначені назва й адреса перевізника, а також міститись зазначення про те, що договір підпадає під дію положень Конвенції навіть при наявності яких-небудь застережень, які цьому суперечать.Перевізник несе відповідальність за шкоду, яка може бути заподіяна пасажиру в результаті порушення перевізником зобов'язань, які покладаються на нього. Перевізник може видавати багажну квитанцію, в якій зазначено кількість і характер багажу, що йому здається; при наявності прохання пасажира видача цієї багажної квитанції є обов'язковою. За видачу багажної квитанції чи за саму квитанцію не стягується жодна винагорода, крім фіскальних зборів, якими вона може обкладатися. У багажній квитанції, якщо вона не сполучена з квитком, повинні міститися назва й адреса перевізника і зазначення про те, що договір підпадає під дію положень цієї Конвенції навіть при наявності яких-небудь застережень, які цьому суперечать. Відповідальність перевізника. Перевізник несе відповідальність за збиток, пов'язаний зі смертю, тілесними ушкодженнями чи нанесенням будь-якої іншої шкоди фізичному або психічному здоров'ю пасажира в результаті події, пов'язаної з перевезенням, і яка мала місце або під час перебування пасажира в транспортному засобі, або під час його посадки чи висадки, або у зв'язку з завантаженням чи відвантаженням багажу. Перевізник звільняється від цієї відповідальності, якщо причиною події стали обставини, яких перевізник, незважаючи на вжиття заходів, необхідних у такому конкретному випадку, не міг уникнути і наслідкам яких він не міг запобігти. Перевізник не може посилатися, щоб скласти з себе відповідальність, ні на фізичні чи психічні вади водія, ні на пошкодження чи несправність транспортного засобу, ні на провину особи, у якої був орендований транспортний засіб.Загальна сума відшкодування, яка повинна бути виплачена перевізником у зв'язку з однією і тією ж самою подією, не може перевищувати 250000 франків на одного потерпілого. Однак будь-яка Договірна держава може встановити більш високу межу чи не встановлювати жодної межі. Сума, не включає понесені сторонами для доказу своїх прав судові витрати чи інші витрати, сплата або відшкодування яких можуть бути покладені на перевізника, а також відсотки, обчислювальні відповідно до закону, що вважатиме застосовним суд, який розбирає справу. Перевізник несе відповідальність за збиток, пов'язаний з повною або частковою втратою багажу і з його пошкодженням. Перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата чи пошкодження пов'язані з дефектом самого багажу, з особливим ризиком, викликаним тим, що багаж містить швидкопсувні або небезпечні для перевезення речовини чи предмети, або відбулися в результаті обставин, яких перевізник, незважаючи на вживання заходів, необхідних у такому конкретному випадку, не міг уникнути наслідків (ст. 13).Багаж, не доставлений протягом чотирнадцяти днів з дня, коли пасажир вимагав його видачі, вважається загубленим.Коли відшкодування збитку за повну або часткову втрату багажу чи за його пошкодження покладається на перевізника, то може бути поставлена вимога про виплату суми, рівної розміру збитку, але ця сума не може перевищувати 500 франків на одиницю багажу і 2000 франків на пасажира. Крім того, може бути поставлена вимога про виплату суми, рівної розміру збитку за повну або часткову втрату чи пошкодження особистих речей і предметів, які пасажир має на собі чи з собою, але ця сума не може перевищувати 1000 франків на пасажира.Перевізник звільняється цілком або частково від відповідальності, у тій мірі, в якій збиток виник з вини пасажира чи в результаті такої його поведінки, яка не відповідає нормальній поведінці пасажира.Під франком мається на увазі золотий франк вагою 10/31 грама проби 0,900. Позовна давність. Право на подання позову в зв'язку зі смертю, тілесними ушкодженнями або будь-якою іншою шкодою фізичному чи психічному здоров'ю пасажира, погашається після закінчення трьох років. Право на подання позову стосовно перевезення у всіх інших випадках – після закінчення одного року. Строк давності обчислюється з дня прибуття транспортного засобу до пункту призначення пасажира або, у разі неприбуття, з дня, коли він повинен був туди прибути. Конвенція про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу країнСНД від 09.10.1997 p., ратифікована Законом від 08.04.1999 р. Конвенція поширюється на перевізників сторін, які виконують перевезення пасажирів у міжнародному сполученні автобусами, незалежно від країни їх реєстрації, та має для них обов'язкову силу, а також на перевезення пасажирів та їх багажу автобусами, якщо в договорі перевезення зазначено, що воно здійснюється територіями не менш як двох сторін і пункт відправлення або пункт призначення розташовані на території однієї із сторін. Конвенція регламентує умови та правила перевезень, відповідальність перевізників, порядок подання претензій та позовів. Порядок організації та контролю за міжнародними перевезеннями пасажирів і багажу визначається Правилами перевезень пасажирів багажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні держав-учасниць СНД, які є невід'ємною частиною цієї Конвенції. Відповідальність перевізника визначається ст. 7 Конвенції. Перевізник несе відповідальність за шкоду, заподіяну здоров'ю пасажира, або пошкодження багажу під час перевезення у зв'язку: із смертю, тілесними ушкодженнями або будь-якою іншою шкодою, заподіяною здоров'ю пасажира незалежно від місця і часу події (під час перевезення, посадки, висадки або завантаження, розвантаження багажу); з повною або частковою втратою багажу чи його пошкодженням. Перевізник несе відповідальність за багаж з моменту прийняття його для перевезення до моменту його доставки чи передачі на зберігання у порядку, передбаченому Правилами перевезень пасажирів. Перевізник несе відповідальність як за свої дії, так і за дії інших осіб, послугами яких він користується під час виконання зобов'язань, покладених на нього договором перевезення, якщо ці особи діють у межах своїх зобов'язань. Перевізник звільняється від відповідальності за шкоду, заподіяну пасажиру, чи втрату, пошкодження (зіпсуття) багажу, якщо причиною подій були обставини, наслідки яких перевізник незважаючи на вжиті заходи не зміг передбачити та уникнути, а також якщо ушкодження здоров'я або пошкодження багажу виникли внаслідок дефекту багажу, який містить речовини, що швидко псуються або заборонені для перевезення. Для зняття із себе відповідальності перевізник не може посилатися ні на фізичні або психічні вади водія, ні на несправність автобуса.Загальна сума відшкодування збитків, яка повинна бути сплачена перевізником у зв'язку з однією і тією ж подією, визначається судами Сторін відповідно до їх національного законодавства (ст. 9). Угода про міжнародні перевезення пасажирів автобусами нерегулярним сполученням (ASOR), прийнята в травні 1982 р. в Дубліні в рамках Європейського економічного співтовариства. Вказана Угода лібералізує нерегулярні міжнародні перевезення автобусами, звільнюючи перевізників від необхідності отримання дозволів на перевезення як при турах «з зачиненими дверима» так і при сполученнях, які включають виїзді рейси без пасажирів і порожні зворотні рейси. Угода ASOR має закритий характер і не дозволяє приєднання нових підписантів. Після входження в Європейський Союз Австрії, Фінляндії, Португалії, Іспанії і Швеції важливість угоди ASOR зменшилася.

Угода про міжнародні нерегулярні перевезення пасажирів автобусами (Угода INTERBUS) від 30.06.2001 р. (дата приєднання України 16.10.2012 р.), учасниками якої є країни Європейського Союзу, Боснія і Герцеговина, Молдова, Туреччина, Болгарія, Чеська Республіка, Угорщина, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Хорватія та не є чинною для України.