Міжнародні повітряні перевезення

Правове регулювання міжнародних повітряних перевезень здійснюється:

– Варшавською конвенцією для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень від 12.10.1929 р., набрання чинності 19.10.1960 р.; Протоколом про поправки до Конвенції для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень від 28.09.1955 р., ратифікованою 09.02.1957 р., набрання чинності 01.08.1963 р.;

– Конвенцією, додатковою до Варшавської конвенції для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень, здійснюваних особами, які не є перевізниками за договором від 18.09.1961 р.;

– Конвенцією про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень від 28.05.1999 р., набрання чинності для України 06.05.2009 р.;

– Конвенцією про міжнародну цивільну авіаціювід 07.12.1944 р., набрала чинності 09.09.1992 р.;

– Угодою про транзит по міжнародним повітряним лініям від 07.12.1944 р., Україна приєдналася 04.06.1997 р.;

– Декларацією глобальних принципів лібералізації міжнародного повітряного транспорту від 29.03.2003 р. (м. Монреаль) тощо.

Уряди держав уклали низку двосторонніх договорів про міжнародне повітряне сполучення. Зокрема, між урядом України та урядом Латвії, Лівану, Бразилії, Угорщини, Австрії, Кореї, Лівії тощо укладені міжнародні договори у цій транспортній галузі.

Конвенція про міжнародну цивільну авіацію від 07.12.1944 р., набрала чинності 09.09.1992 р. (Чиказька конвенція). Конвенція створена для того, щоб міжнародна цивільна авіація могла розвиватися безпечним і упорядкованим чином, щоб міжнародні повітряні сполучення могли встановлюватися на основі рівності і здійснюватися раціонально та економічно.

Конвенція застосовується тільки до цивільних повітряних суден і не застосовується до державних повітряних суден. Повітряні судна, що використовуються на військовій, митній і поліцейській службах, розглядаються як державні повітряні судна. Жодне державне повітряне судно Договірної держави не здійснює польоту над територією іншої держави і не робить на ній посадку, окрім як з дозволу, що надається спеціальною угодою або іншим чином, і згідно з її умовами. Договірні держави при встановленні правил для своїх державних повітряних суден зобов'язуються звертати належну увагу на безпеку навігації цивільних повітряних суден.В Конвенції визначається національність повітряних суден, такі повітряні судна мають національність тієї держави, в якій вони зареєстровані. Не може вважатися дійсною реєстрація повітряного судна більш ніж в одній державі, але його реєстрація може переходити від однієї держави до іншої. Кожне повітряне судно, зайняте в міжнародній аеронавігації, має відповідні національні та реєстраційні знаки. Конвенцією визначені вимоги до пілотів. Зокрема, пілот кожного повітряного судна та інші члени льотного складу екіпажу кожного повітряного судна, зайнятого в міжнародній навігації, забезпечуються посвідченнями про кваліфікацію і свідоцтвами, які видані або яким надано чинності державою, в якій це повітряне судно зареєстроване. Кожна Договірна держава зобов'язується співпрацювати у забезпеченні максимально можливого ступеня однаковості правил, стандартів, процедур і організації, що стосуються повітряних суден, персоналу, повітряних трас і допоміжних служб, з усіх питань, в яких така однаковість сприятиме аеронавігації і вдосконалювати її.Відповідно до Повітряного кодексу України єдиний міжнародний перевізний документ – документ, що підтверджує міжнародний характер авіаційного перевезення у разі його виконання за межі митної території України – Генеральна декларація, належним чином оформлена експлуатантом відповідно до Доповнення 1 до Додатка 9 Конвенції про міжнародну цивільну авіацію. Угода про транзит по міжнародним повітряним лініям від 07.12.1944 р. (угода про «Дві свободи повітря»), Україна приєдналася 04.06.1997 р. Держави-учасниці надають такі свободи повітря щодо регулярних міжнародних повітряних перевезень: переважне право пролітати над його територією без посадки; переважне право приземлятися з некомерційними цілями. Декларація глобальних принципів лібералізації повітряного транспорту від 29.03.2003 р. (Монреаль) визначила загальні принципи для ефективного функціонування повітряного транспорту в умовах сьогодення: забезпечення високого і зростаючого рівня польотів і авіаційної безпеки; сприяння ефективній і стабільній участі всіх держав в міжнародному повітряному транспорті тощо. Конвенція про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень (Монреальська конвенція) від 28.05.1999 р., набрання чинності для України 06.05.2009 р. Конвенція застосовується до будь-якого міжнародного перевезення пасажирів, багажу або вантажу, яке здійснюється повітряним судном за винагороду. Вона застосовується також до перевезень повітряним судном, що здійснюються авіатранспортним підприємством безоплатно.Відповідно до неї «міжнародне перевезення» означає будь-яке перевезення, при якому, згідно з визначенням сторін, місце відправлення й місце призначення незалежно від того, чи є перерва у перевезенні або перевантаження, розташовані або на території двох держав-сторін, або на території однієї й тієї самої держави-сторони, якщо погоджена зупинка передбачена на території іншої держави, навіть якщо ця держава не є державою-стороною. Перевезення між двома пунктами на території однієї й тієї самої держави-сторони без такої зупинки не розглядається в розумінні цієї Конвенції як міжнародне. Для перевезення пасажирів оформлюється індивідуальний або груповий перевізний документ, який містить: a) зазначення пунктів відправлення й призначення; b) якщо пункти відправлення й призначення знаходяться на території однієї й тієї самої держави-сторони, а одна чи декілька передбачених зупинок знаходяться на території іншої держави, – зазначення, принаймні, однієї такої зупинки. Перевізник надає пасажиру багажну ідентифікаційну бирку на кожне місце зареєстрованого багажу. Для перевезення вантажу оформлюється авіавантажна накладна.Замість авіавантажної накладної можуть використовуватися будь-які інші засоби, які зберігають запис про перевезення, що здійснюватиметься. Відповідальність перевізника та розмір компенсації за заподіяну шкоду. Перевізник є відповідальним за шкоду, яка спричинила загибель або тілесне ушкодження пасажира, тільки за умови, що подія, яка стала причиною загибелі або ушкодження, відбулася на борту повітряного судна або під час посадки чи висадки пасажира. Перевізник несе відповідальність за шкоду, заподіяну у випадку знищення, утрати або пошкодження зареєстрованого багажу, лише за умови, що випадок, який став причиною знищення, утрати або пошкодження багажу, мав місце на борту повітряного судна або тоді, коли перевізник був відповідальним за збереження зареєстрованого багажу. Однак перевізник не несе відповідальності за пошкодження багажу внаслідок його дефекту, якостей чи вади. Стосовно незареєстрованого багажу, у тому числі особистих речей пасажира, перевізник несе відповідальність, якщо шкода заподіяна з його вини або з вини його службовців чи агентів.Відповідальність перевізника у випадку знищення, утрати, пошкодження або затримки в перевезенні багажу обмежується сумою 1000 спеціальних прав запозичення стосовно кожного пасажира, за винятком випадків, коли пасажир зробив у момент передачі зареєстрованого багажу перевізнику особливу заяву про заінтересованість у доставці та сплатив додатковий збір, якщо це необхідно. У цьому випадку перевізник зобов'язаний сплатити суму, що не перевищує заявленої суми, якщо він не доведе, що ця сума перевищує дійсну заінтересованість пасажира в доставці. Суми, зазначені в спеціальних правах запозичення, у цій Конвенції розглядаються як такі, що стосуються спеціальних прав запозичення, як вони визначені Міжнародним валютним фондом. Переведення цих сум у національні валюти у випадку судових розглядів відбувається відповідно до вартості цих валют у спеціальних правах запозичення на дату ухвали суду. Позовна давність. Право на відшкодування шкоди втрачається, якщо позов про відповідальність не подано протягом двох років з дати прибуття за призначенням або з дати, коли повітряне судно повинно було прибути, чи з дати зупинки перевезення.Повітряний кодекс України від 19.05.2011 р. встановлює правові основи діяльності в галузі авіації. Україні належить повний і виключний суверенітет над повітряним простором України, що є частиною території України. Сфера дії цього Кодексу розповсюджується на фізичних та юридичних осіб незалежно від форми власності та відомчої підпорядкованості, які провадять діяльність у галузі авіації та використання повітряного простору України, а саме: 1) в Україні – на юридичних та фізичних осіб в частині, що їх стосується; 2) за межами України – на авіаційний персонал під час виконання ним службових обов'язків та цивільні повітряні судна України, їх експлуатацію і технічне обслуговування.У Повітряному кодексі визначається поняття та вимоги до транспортної накладної (авіаційної вантажної накладної), під якою розуміється оформлений вантажовідправником чи від його імені документ, у тому числі його електронний аналог (у разі застосування), який засвідчує укладення договору про перевезення і прийняття вантажу до перевезення на умовах, визначених у такому договорі.Відповідно до ст. 39 Повітряного кодексу внесення повітряного судна до Державного реєстру цивільних повітряних суден України визначає його національну належність до України.