Міжнародні перевезення: поняття, особливості правового регулювання

Міжнародні перевезення здійснюються різними видами транспорту, тому для їх правового регулювання характерна наявність міжнародних договорів, які визначають норми для конкретного виду транспорту і для змішаних перевезень (кількома видами транспорту) або для певного виду товарів чи певними засобами перевезення. В багатьох випадках окреме конвенційне регулювання було здійснено для міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажу. Більшість міжнародних договорів у цій сфері розроблялась у рамках спеціалізованих міжнародних організацій. Однак важливу роль відіграє ООН, за допомогою якої була розроблена низка міжнародних договорів.

Україна є членом таких міжнародних транспортних організацій: Європейської конференції міністрів транспорту (ЄКМТ), Міжнародної морської організації (ІМО), Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО), Європейської конференції цивільної авіації (ЄКЦА), Комітету з внутрішнього транспорту Європейської економічної комісії ООН, Дунайській Комісії, Міжурядової Організації з міжнародних перевезень залізничним транспортом (ОТІФ), Організації Співробітництва залізниць (ОСЗ) та інших.

Правове регулювання міжнародних перевезень здійснюється:

– міжнародними договорами:

а) багатосторонніми договорами (конвенціями);

б) двохсторонніми договорами (угоди між державами);

– внутрішнім правом держави.

Правовому регулюванню міжнародних перевезень за допомогою міжнародних договорів та внутрішнього права притаманний як матеріальний так і колізійний метод. Слід відмітити перевагу матеріальних норм, оскільки більшістю міжнародних договорів визначаються уніфіковані єдині правила міжнародних перевезень. Така уніфікація на міжнародному рівні має галузевий характер (за видами транспорту), тому ускладнює змішані перевезення. Однак, було прийнято ряд міжнародних договорів щодо спрощення порядку змішаних перевезень. Зокрема, Конвенція ООН про міжнародні змішані перевезення вантажів від 24.05.1980 р., Україні не є учасницею.

До законів України, які регулюють міжнародні перевезення, слід віднести такі: Кодекс торговельного мореплавства України від 23.05.1995 р., Повітряний кодекс України від 19.05.2011 р., закони України «Про транспорт» від 10.11.1994 р., «Про транзит вантажів» від 20.10.1999 р., «Про залізничний транспорт» від 04.07.1996 р., «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 р. (в редакції Закону від 23.02.2006 р.) тощо.

На нормативно-правовому (національному) рівні не дається загального визначення поняття «міжнародні перевезення», однак в окремих внутрішніх нормативно-правових актах та конвенціях зустрічаються визначення міжнародних перевезень, що здійснюються тими чи іншими різновидами транспорту. Міжнародними вважаються перевезення вантажів і пасажирів між двома чи кількома державами. Вони виконуються на умовах, що встановлені укладеними цими державами міжнародними угодами (транспортними конвенціями).

Приклад. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» в редакції від 23.02.2006 р. міжнародним перевезенням вантажів визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (ст. 53 Закону).

Ознака національної належності сторін договору не має ніякого значення. Вирішальним у цій ситуації є факт укладення договору перевезення, який передбачає перетин кордонів не менш як двох держав, та, відповідно до положень якого, пункт відправлення та пункт призначення розміщені на території різних країн або (та) передбачається транзитна зупинка на території іншої держави.

Договір міжнародного транспортного перевезення є різновидом зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Щодо цього договору застосовуються колізійні прив’язки, передбачені Законом України «Про міжнародне приватне право», зокрема, положення ст. 32, 41, 42, 43.

Зокрема, відповідно до ст. 41 Закону, право власності та інші речові права на рухоме майно, що за правочином перебуває в дорозі, визначаються правом держави, з якої це майно відправлене, якщо інше не встановлено за згодою сторін, а згідно зі ст. 44 Закону, у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок з правочином, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є: перевізник – за договором перевезення; експедитор – за договором транспортного експедирування. Застосовним є звичайно і принцип автономної волі сторін.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про транзит вантажів» від 20.10.1999 р. транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування. Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (Air Waybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (CIM), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою ATA (Carnet ATA). При декларуванні транзитних вантажів відповідно до митного законодавства України до органів доходів і зборів подається вантажна митна декларація (ВМД) або накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (CIM), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), книжка МДП (Carnet TIR), книжка ATA (Carnet ATA), необхідні для здійснення митного контролю.