Відхід від діяльності

Цей синдром складається у дітей, яким не вдається реалізувати властиву їм демонстративність. Міжособистісна ситуація розвитку при цьому синдромі характеризується тим, що дитина не одержує достатньої уваги з боку дорослих. Це може пояснюватися неблагополуччям в сім'ї або (частіше) зайнятістю батьків, що не помічають високої потреби дитини в увазі до себе. Відхід від діяльності не припускає наявності якої-небудь органічної основи.

Основну особливість психологічного профілю складає поєднання демонстративності з тривожністю. У результаті виникає внутрішній конфлікт, оскільки тривожність стає психологічною перешкодою для реалізації демонстративності. Цей конфлікт вирішується завдяки гіпертрофованому розвитку захисного фантазування. Воно є свого роду грою, яка відбувається не в зовнішньому, а у внутрішньому плані.

Занурюючись в світ своїх захисних фантазій, дитина «відключається» від зовнішньої активності, уникає участі в заняттях. Зовнішня пасивність є основною особливістю її діяльності і обумовлює назву синдрому.

Дитина з відходом від діяльності як би відсутня на заняттях, не чує адресованих їй запитань і вказівок, не виконує завдань. Дитина не зосереджена на чомусь сторонньому, а занурена в себе, в свій внутрішній світ, у фантазії і мрії. Фантазування дозволяє заповнити недолік уваги. «Ігри подумки» стають засобом задоволення як ігрової потреби, так і потреби в увазі до себе оточуючих.

Звичайне життя для таких дітей недостатньо насичене враженнями, воно здається їй скучним, монотонним. Фантазія надає вихід з цієї повсякденності. В мріях можна злітати до Африки, пережити надзвичайні пригоди, викликати загальне захоплення. Іноді навіть створюється відчуття, що дитина плутає фантазію з реальність. Вона розказує про які-небудь вигадані події, і часто батьки вірять її розповідям.

При відході від діяльності, як правило, не розвивається хронічна неуспішність. Звикнувши знаходити вдоволення у фантазуванні, дитина звертає мало уваги на свої невдачі в реальній діяльності.

Відхід від діяльності – часта причина скарг педагогів і батьків. Останніх нерідко сильно дратує «брехливість», що насправді всього лише відображає дитячі фантазії.

Якщо при хронічній неуспішності не має значення, де саме дитині вдасться забезпечити успіх, то при відході від діяльності потрібна така сфера, яка задовольнить, наситить потребу демонстративної дитини в увазі до себе. Якщо батьки заперечують наявність у своєї дочки або свого сина яких-небудь художніх здібностей, то можна рекомендувати заняття абстрактним живописом. Після показу репродукцій або, що ще краще, картин на виставці, після того, як дитина переконується, що абстрактний живопис дійсно існує і користується суспільним визнанням, їй пропонується самій спробувати створити щось подібне. Яскраві декоративні малюнки взагалі добре вдаються дітям, а дітям з розвинутою уявою (як при відході від діяльності) – особливо. Малюнки обов'язково слід вивішувати, прикрашаючи ними квартиру, і показувати всім, хто приходить в будинок. Вони дійсно красиві, а головне, немає ніяких критеріїв для строгої оцінки і вже тим більше – для засудження.

ВЕРБАЛІЗМ

Цей психологічний синдром звичайно складається в молодшому дошкільному або в ранньому віці. Як виявляється з назви, психологічний профіль в цьому випадку визначається переважанням вербального розвитку (мови і словесної пам'яті) над розвитком інших пізнавальних процесів (сприйняття, наочно-дієвого і наочно-образного мислення, уяви, довільної уваги).

Поширені передумови виникнення вербализму – розумова відсталість, затримка психічного розвитку, дитячий аутизм. Проте вербалізм часто зустрічається і у дітей з нормальним інтелектом (зокрема, в тих випадках, коли батьки намагаються виховати «вундеркінда»).

Міжособистісна ситуація розвитку при вербалізмі визначається специфічними педагогічними установками сім'ї. Батьки (а ще частіше – бабусі і дідусі) вважають мову найважливішим і мало не єдиним показником психічного розвитку. Вони докладають всі зусилля до того, щоб дитина якомога раніше навчилася говорити, вивчають з нею велику кількість віршів тощо. В цьому випадку ігноруються всі дошкільні заняття, окрім тих, які пов'язані з мовою. Звичайно таку дитину надмірно рано починають навчати читати і писати. При цьому не приділяється увага тим видам діяльності дітей раннього і дошкільного віку, які вносять основний внесок в розумовий розвиток (дії з предметами, знаряддями, сюжетна гра, малювання тощо).

Для цього психологічного синдрому характерна позиція «вундеркінда», що безпосередньо вселяється дитині в його сім'ї (нерідко це відноситься і до розумово відсталих дітей). Самооцінка дитини завищена. Як правило, підвищений також рівень демонстративності. Основна особливість діяльності дитини з вербалізмом – це виражене переважання вербальної активності над будь-якими іншими її формами. Характерні для дошкільного віку види діяльності не сформовані. Спілкування з однолітками порушується через відсутність загальних інтересів. Дитина з вербалізмом не стільки спілкується або діє, скільки демонструє свої здібності оточуючим.

Реакція соціального оточення полягає в заохоченні і підтримці вербальної активності. Жвава мова, упевнені відповіді на питання (як правило, всього лише відтворюючі щось почуте раніше) привертають підвищену увагу дорослих, які високо оцінюють ці досягнення.

При вербалізмі часто спостерігаються неадекватні поведінкові прояви, пов'язані як із завищеною самооцінкою дитини, так і з не сформованістю повноцінного орієнтування в соціальній дійсності (унаслідок недорозвинення провідних видів діяльності). Вербалізм нерідко стає основою виникнення інших психологічних синдромів. Так, характерний для нього низький рівень самоконтролю і недостатня орієнтація в соціальній дійсності можуть приводити до синдрому соціальної дезорієнтації. Надходження до дошкільного закладу і пов'язаного з цим зменшення уваги, до якої дитина звикла, можуть стати причиною розвитку негативного самопред’явлення. Невдачі на заняттях в дошкільному закладі, викликані недорозвиненням дошкільних видів діяльності, можуть призвести до формування синдрому хронічної неуспішності.

Вербалізм вимагає серйозного корекційного втручання. Цей психологічний синдром є одним з варіантів педагогічної занедбаності. Хоча він розвивається у тих дітей, яким, здавалося б, надається дуже багато уваги, але увагу надається не в тих формах, які необхідні для повноцінного психічного розвитку.

Займаючись з «вербалістом», доводиться весь час зупиняти мовний потік і стимулювати продуктивну діяльність («Ти мені потім розкажеш, як житимуть звірятка. А спочатку давай їх зліпимо»). Але після того, як завдання виконано, дитині обов'язково треба дати висловитися.

Необхідною складовою корекційної роботи при вербализмі є також формування повноцінного спілкування з однолітками. Рекомендації в цьому випадку можуть бути в цілому такими ж, як при синдромі сімейної ізоляції.

Література

6. Выготский Л. С. Дефект и сверхкомпенсация // Выготский Л. С. Проблемы дефектологии. – М., 1995.

7. Выготский Л. С. К вопросу о динамике детского характера. – М., 1995.

8. Выготский Л. С. Развитие трудного ребенка и его изучение. – М., 1995.

9. Выготский Л. С. Трудное детство. – М., 1995.

10. Добсон Дж. Непослушный ребенок. – Иллинойс, 1992.

11. Лангмейер И., Матейчек 3. Психическая депривация в детском возрасте. – Прага, 1984.

12. Прихожан А. М., Толстых Н. Н. Дети без семьи. – М., 1990.

13. Раттер М. Помощь трудным детям. – М., 1987.

14. Сухарева Т. Е. Лекции по психиатрии детского возраста. – М., 1974.

10. Экман П. Почему дети лгут. – М., 1993.