Економічні основи функціонування підприємства (фірми)

Для того, щоб підприємство (фірма) мало змогу виробляти продукцію, надавати послуги, здійснювати той чи інший вид діяльності йому необхідно мати матеріальні, грошові, трудові та інші ресурси. Такі ресурси визначають як "капітал" у більшості країн світу або як "фонди" – у вітчизняній літературі. В економічній теорії існують різні підходи до визначення капіталу та аспекти його тлумачення. Проте аналіз сутності капіталу слід давати в контексті соціально-економічних та історичних умов розвитку.

Елементи вчення про капітал заклав Аристотель. Він використовував такий термін як "хремастика" – мистецтво накопичення багатства в грошовій формі. У подальшому капітал досліджували меркантилісти, фізіократи (капітал – це земля), класики політичної економії А. Сміт та Д. Рікардо (капітал – це засоби виробництва, нагромаджена і уречевлена праця). Але найбільш системне дослідження капіталу здійснив К. Маркс. Він вважав, що капітал – це складне поняття. Зовнішньо він виступає в конкретних формах – в засобах виробництва (постійний капітал), в грошах (грошовий капітал), в людях (змінний капітал), в товарах (товарний капітал). Але по суті, капітал – це вартість, що самозростає в процесі руху і приносить додаткову вартість. її джерелом є робоча сила. Особливість капіталу полягає в тому, що він має бути кимсь нагромаджений, створений.

Сучасні економісти не дають однозначного визначення категорії "капітал", але трактують його значно ширше. Так, західні економісти розширюють діапазон запасів нагромадженої праці (сюди включають мости, дороги, комп'ютери); ототожнюють капітал з грошима, фінансовими ресурсами, знаннями, часом і т.д. Такий підхід особливо важливий в умовах інформаційної епохи.

Отже капітал – це авансована вартість, яка в процесі руху зростає і приносить більшу вартість; вкладення, які дають змогу отримати дохід. Кожний підприємець намагається досягти таких масштабів (розмірів) підприємства, які б дали можливість отримати максимальний приріст авансованого капіталу.

Категорія "фонди" виникла і стала вживатись в умовах командно-адміністративної системи як антипод категорії "капітал". Проте на сучасному етапі трансформування економічної системи у ринкову фонди підприємства розглядаються як капітал з точки зору матеріально-речового складу незалежно від соціальної форми.

Отже капітал (фонди), як економічна категорія, відображає відносини, які виникають на рівні підприємства (фірми) з приводу використання відповідних економічних ресурсів у процесі виробництва та обігу товарів з метою одержання прибутку.

Економічна діяльність підприємства являє собою безперервний процес створення продукції, її продажу і купівлі нових засобів виробництва, що знаходить своє вираження у кругообороті капіталу. За рахунок коштів, які має фірма, відбувається оплата праці робітників, придбання сировини, матеріалів, палива, електроенергії та інших предметів праці, які направляються на виробництво. Проходячи там обробку, вони виходять з процесу виробництва у вигляді готової продукції, яка надходить на склад і відвантажується покупцям, а її вартість повертається у грошовій формі на рахунок підприємства (фірми). Після цього процес неодноразово повторюється.

Це і є крутооборот капіталу (фондів). У процесі кругообороту капіталу (фондів) відбувається його послідовне перетворення з однієї форми в іншу – з грошової в продуктивну, а потім у товарну.

Капітал (фонди) у своєму русі проходить три стадії. На першій стадії грошовий капітал (фонди) перетворюється на п родуктивний через закупівлю засобів виробництва. Частина грошей використовується на заробітну плату робітників. Ця стадія відбувається у сфері обігу. Значення її для підвищення ефективності виробництва досить велике. Рух капіталу (фондів) на цій стадії можна виразити так:

 

РС

Г – Т

ЗВ

Друга стадія кругообороту виробничого капіталу (фондів) – процес виробництва матеріальних благ і створення нової вартості, в ході якої капітал (фонди) з продуктивної форми переходить у товарну. Ця стадія найважливіша в процесі кругообороту, тому що, на відміну від першої, де формуються передумови виготовлення матеріальних благ і створення нової вартості, тут вони матеріалізуються. Саме тут створюються споживні вартості, які задовольняють виробничі потреби суспільства, його членів, а також формується вартість, виробляється необхідний продукт, завдяки якому забезпечується відтворення робочої сили і додатковий продукт, який задовольняє спільні потреби суспільства як в частині поточного споживання, так і в частині нагромадження. Цю стадію можна записати так:

... В...

На третій стадії кругообороту виробничий капітал (фонди) виконує функцію реалізації новоствореної продукції. При цьому вартість капіталу (фонди) з товарної форми перетворюється в грошову, тобто знову набирає своєї первісної вихідної форми. Третя стадія завершує процес кругообороту доведенням створеної продукції через сферу обігу до споживача. Саме на цій стадії відбувається перевірка, з одного боку, чи відповідають створені в процесі виробництва споживні вартості суспільним потребам (споживачам), а з другого – чи відповідає рівень витрат підприємства на створення одиниці продукції суспільно необхідним витратам.

Відомо, що в умовах ринкової економіки вироблену річ, яка за своїми техніко-економічними, екологічними характеристиками, якістю, модою не відповідає вимогам споживачів, ніхто не купить, і виробник не відшкодує витрат. Він не відшкодує витрат і тоді, коли якість продукції відповідатиме вимогам споживачів, але витрати будуть більшими від суспільно необхідних. Отже третя стадія кругообороту є вирішальною для кожного підприємства в умовах ринку. її можна зобразити так:

Т '– Ґ'

Таким чином, кругооборот капіталу (фондів) – це послідовне проходження капіталом (фондами) трьох стадій та набуття ним трьох форм і повернення до початкової. Результатом цього процесу є створення споживної вартості і зростання вартості.

Кругооборот капіталу (фондів) підприємства (фірми) можна зобразити схематично.

Кругооборот капіталу (фондів) та його стадії:

 

РС

Г – Т … В … Т '– Г '

ЗВ

І стадія обігу ІІ стадія виробництва ІІІ стадія обігу

 

де: Г – кошти;

РС вартість робочої сили

Т

ЗВ вартість засобів виробництва

В – виробництво, у процесі якого вартість спожитих засобів виробництва (ЗВ) переноситься конкретною працею на продукт, що виробляється, і створюється нова вартість;

Т ' – готова продукція для реалізації, яка містить у собі додатковий продукт;

Г ' – кошти від реалізації продукції.

Крапки означають, що процес обігу не переривається.

Всі три стадії кругообороту виробничого капіталу (фондів) тісно пов'язані між собою і взаємозалежні. Одна стадія постійно змінюється другою.

Капітал (фонди) фірми одночасно знаходиться на всіх стадіях кругообороту і в кожний даний момент пе ребуває у всіх трьох формах (частина – у грошовій, ще частина – у продуктивній, та, що залишилась – у товарній), тому існує кругооборот грошового, продуктивного та товарного капіталу (фондів).

 

Три функціональні форми кругообороту капіталу (фондів):

 

РС РС

Г – Т … В (ЗВ+ВН)… Т '– Г ' –Г '– Т ' …В(ЗВ+ВН)'...Т '– Г'

ЗВ ЗВ

І стадія обігу ІІ стадія виробництва ІІІ стадія обігу

 

 

Кругооборо т, як періодично повторюваний процес, а не як окремий акт, в якому авансована вартість повертається до своєї вихідної форми, називається оборотом капіталу (фондів).

Оборот капіталу (фондів) відбувається у часі. Виходячи з того, що виробничий капітал (фонди) у своєму русі проходить стадії виробництва і обігу, то і час обороту капіталу (фондів) складається з часу виробництва і часу обігу. Час виробництва охоплює весь період перебування засобів і предметів праці у сфері виробництва, починаючи від їх надходження і закінчуючи випуском готових до реалізації продуктів.

Він розпадається на три частини:

1) безпосередньо процесу праці або робочий період;

2) перерв у процесі праці;

3) перебування засобів виробництва у виробничих запасах.

Робочий період – головна складова частина часу виробництва. Він являє собою час, протягом якого робоча сила безпосередньо взаємодіє із засобами виробництва.

Тривалість робочого процесу залежить від характеру вироблюваного продукту, маси одночасно застосованої праці і рівня її продуктивності. Особлива роль у скороченні виробничого часу на сучасному етапі належить інтенсифікації виробництва на основі досягнень науково-технічного прогресу.

Крім робочого періоду, час виробництва включає перерви у виробництві, які зумовлені двома причинами:

1) необхідність впливу на предмет праці природних процесів (наприклад, сушіння цегли, деревини, вичинення шкури, бродіння вина);

2) перервами, які пов'язані з організацією виробництва.

Скорочення перерв у процесі праці можливе як на основі застосування прогресивніших технологій у виробництві, так і впровадження раціональної організації праці.

Другою складовою частиною обороту є час обігу. Це час перебування капіталу в сфері обігу. Він складається з двох частин:

1)часу знаходження продукції на складах, її транспортування до споживача і реалізації;

2) часу придбання на отримані кошти нових засобів виробництва, їх транспортування і розрахунків з постачальниками.

Скороченню часу обігу сприяють вивчення потреб споживачів, ритмічна робота підприємств, чітка організація збуту готової продукції і матеріально-технічного постачання, розвиток прогресивних форм економічних зв'язків, стан кредитно-банківської системи. Швидкість обороту виробничого капіталу вимірюється кількістю оборотів за певний проміжок часу або тривалістю одного обороту в днях.

Якщо, наприклад, виробничий капітал (фонди) протягом року здійснює два обороти, то тривалість обороту в днях становитиме 360/2 = 180 днів.

Чим більше оборотів зроблять фонди за рік, тим краще, бо прискорення це дасть можливість підприємству при наявності певного капіталу збільшити прибуток. До найважливіших факторів прискорення обороту фондів відносять: освоєння новітніх технологій, підвищення інтенсивності їх використання; раціоналізацію структури фондів, підвищення коефіцієнта змінності обладнання; поліпшення організації виробництва і забезпечення його ритмічності; розвиток інфраструктури ринку тощо.

Формула кругообороту капіталу описує рух лише промислового капіталу, функцією якого є виробництво вартості та її зростання. Крім реального, існує так званий фіктивний капітал, представлений в цінних паперах (акціях, облігаціях). Таку назву він отримав тому, що створює ілюзію отримання доходу, не будучи зв'язаним з відтворенням і рухаючись поза кругооборотом реального капіталу, вкладеного у виробництво.

Його фіктивність стає зрозумілою, коли фірма банкрутує і її цінні папери ніхто не купує, а інвестований у них капітал знецінюється. Це зумовлено тим, що вартість фіктивного капіталу не визначається уречевленими суспільно необхідними затратами праці, а залежить від величини доходу, який він приносить у вигляді дивідендів або відсотків.

Безперервність виробництва і реалізації продукції означає, що капітал здійснює кругооборот постійно, безперервно.

Як відмічалось вище, формою руху капіталу на підприємстві є фонди. Фонди підприємства – це матеріальні та грошові ресурси, потрібні для розвитку виробництва, створення продукції (послуг).

Фонди підприємства поділяються на виробничі, які беруть участь у виробництві, і невиробничі. Останні – це фонди споживчого призначення (житлові будинки, їдальні, стадіони, гуртожитки, інші об'єкти соціального призначення). Вони не беруть участі у процесі виробництва.

До виробничих фондів підприємства належать продуктивні фонди та фонди обігу. Різні частини продуктивних фондів мають неоднакову швидкість обороту і по-різному переносять свою вартість на продукт, що виробляється. Тому розрізняють основні та оборотні виробничі фонди.

Основні фонди – це та частина засобів виробництва, яка переносить свою вартість на готову продукцію по частинах за кілька кругооборотів. До них відносяться: будівлі і споруди виробничого призначення, передавальні пристрої, силові та робочі машини й устаткування, транспортні засоби та інші знаряддя праці, які беруть участь у багатьох технологічних циклах. В процесі обороту основних фондів відбувається їх відтворення.

Економічний механізм відтворення основних фондів базується на внутрішніх, пов'язаних між собою процесах: зношування засобів праці, амортизація і використання амортизаційного фонду для відшкодування і оновлення основних фондів в його натуральній формі і за вартістю. В процесі використання засобів праці відбувається їх зношування. Розрізняють два види зношування основних фондів: фізичне і моральне.

Фізичне зношування – матеріальне зношування засобів праці, поступова втрата ними своєї споживної вартості і вартості в процесі використання або бездіяльності, внаслідок впливу сил природи, а також при надзвичайних обставинах (пожежах, повені тощо).

В економічному значенні фізичне зношування є процесом перенесення вартості на готовий продукт у тій середній мірі, в якій основні фонди втрачають свою споживну вартість. Фізичне зношування засобів праці відбувається в процесі їх використання і в результаті бездіяльності. Зношування в першому випадку більшою або меншою мірою прямо пропорційне використанню машин, у другому – певною мірою обернено пропорційне використанню.

Фізичне зношування цілком відшкодовується за рахунок перенесення вартості на створюваний продукт при суспільно нормальних умовах функціонування засобів праці. Якщо ці умови гірші (низька інтенсивність використання, простої та ін.), зношування не відшкодовується і означає збитки.

Дія факторів фізичного зношування послаблюється належним доглядом за засобами праці і, навпаки, поганий догляд за ними прискорює дію виробничих і природних факторів зношування і призводить до передчасного виходу засобів праці з ладу. Але крім фізичного, основні фонди зазнають і морального зношування. Суть його полягає в тому, що засоби праці втрача­ють частину вартості через конструктивне старіння, винайдення нових засобів праці незалежно від фізичного зношування.

Моральне зношування настає тоді, коли втрати суспільства, фірми від дострокової заміни техніки менші, ніж від її подальшого використання. Моральне зношування основних фондів проявляється у двох формах.

Перша – пов'язана з втратою основними фондами частини своєї початкової вартості в результаті того, що об'єкти тієї ж конструкції з часом внаслідок підвищення продуктивності праці в галузях, що виробляють їх, випускаються при менших затратах праці.

Друга форма морального зношування пов'язана з впровадженням у виробництво принципово нових, економічніших машин та устаткування, новітніх технологій, коли старі засоби праці і технології вже не забезпечують досягнутого рівня суспільно необхідної праці на виробництво певної продукції, в результаті чого на одиницю виробленої продукції переноситься менша величина вартості основних фондів.

На сучасному етапі науково-технічного прогресу переважає друга форма морального зношування. Це прямий результат науково-технічного прогресу, потреби в оновленні виробництва.

Поява нового, досконалішого обладнання з підвищеною продуктивністю робить економічно вигідною заміну старих основних фондів ще до їх фізичного зношування. Несвоєчасна заміна морально застарілого обладнання призводить до того, що на ньому виробляється дорожча і нижчої якості продукція. А це неприпустимо в умовах ринкової конкуренції. В Україні на початку 1999 року основні фонди промисловості, транспорту й будівництва були фізично зношені десь на 70%, металургійне устаткування – на 75%, а їх моральне зношування перевищувало 95%.

Разом з тим нашій економіці потрібне не будь-яке оновлення виробництва, а тільки таке, яке супроводжується впровадженням найбільш передової техніки, що дає найвищий економічний і соціальний ефект. Важли­вим джерелом технічного переоснащення підприємства (фірми), своєчасного і повного оновлення основних фондів є амортизаційні відрахування.

Амортизація -це процес поступового перенесення вартості засобів праці в міру зношування на вироблений продукт і використання цієї вартості для наступного відтворення (заміщення, відновлення) засобів праці. Перенесена вартість становить частину витрат продукції, яка після реалізації надходить підприємству (фірмі) у вигляді частини виручки, що зараховується на спеціальний грошовий рахунок.

Амортизаційний фонд – фонд грошових ресурсів, який створюється за рахунок амортизаційних відрахувань і призначається для повного відновлення (реновації) основних фондів. Основою забезпечення формування амортизаційного фонду, достатнього для відтворення основних фондів, є норма амортизації. якщо в перший рік норма амортизації.

Норма амортизації – це відношення річного обсягу амортизаційних відрахувань до середньорічної вартості засобів праці, виражене у відсотках.

де: Н_а - норма амортизації, %;

В_п - початкова вартість основних фондів, грн;

В_л - ліквідаційна вартість основних фондів певної групи, грн;

Р - затрати на ремонт обладнання, грн;

Т_сл - термін служби основних фондів, визначений технічною документацією.

З 1991 року відповідно до "Положення про порядок визначення амортизації та віднесення амортизаційних відрахувань на витрати підприємства (обігу)" амортизаційні відрахування в Україні здійснюються тільки на повне відновлення. Різні норми амортизаційних відрахувань встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного періоду в таких розмірах: перша – 1-2%; друга – 2-10%; третя – 3-6%); четверта – 4-15% (перша - будівлі, споруди; друга - транспортні засоби, сервісне обладнання; третя - основні фонди, що не входять до першої та другої груп, четверта – електронно обчислювальні машини, їх програмне забезпечення, телефони, рації).

Основні методи амортизації – це метод рівномірного прямолінійного списання вартості і метод прискореної амортизації. В першому випадку елементи основних фондів списують рівними частками упродовж всього періоду їх функціонування.

Суть методу прискореної амортизації полягає в тому, що в перші роки використання нових засобів праці на амортизацію відраховується частина їх вартості, яка значно перевищує ту, що розраховується пропорційно строку служби засобів виробництва. Особливість механізму амортизаційних відрахувань в тому, що якщо в перший рік застосовується до всієї вартості основного капіталу, то в наступні роки – до залишкової вартості. Фірма, використовуючи прискорені методи амортизації, отримує перевагу при інших рівних умовах. Насамперед вона застраховує себе від втрат внаслідок знецінення основного капіталу під впливом науково-технічного прогресу. Зараз в Україні підприємствам дозволено здійснювати прискорену амортизацію активної частини основних фондів.

Можливість швидкого придбання ефективніших засобів виробництва за рахунок прискореного амортизаційного фонду в перші (1-2) роки сприяє зростанню конкурентноздатності фірми. Кошти амортизаційних відрахувань дають можливість отримати дохід у формі відсотка на вкладений капітал, або при розміщенні в інший бізнес як підприємницький дохід. Прискорене списання основних фондів на поточні витрати виробництва в початковий період функціонування засобів виробництва зумовлює швидке перетворення виробничих фондів у грошові, що посилює зацікавленість підприємців до інвестицій як джерела нагромадження.

Зменшуються податкові платежі фірми внаслідок того, що амортизаційний фонд не обкладається податком і залишається в розпорядженні фірми. В окремих випадках існують додаткові амортизаційні пільги, коли в доповнення до передбаченої норми амортизації фірма має право списувати певний відсоток вартості основних фондів. Усі ці можливості використання прискорених методів амортизації є основою амортизаційної політики підприємства.

Оборотні фонди – це предмети праці, які використовуються у виробництві, вони є частиною продуктивних фондів, які споживаються у кожному циклі виробництва, і їхня вартість повністю переноситься на вироблену продукцію. В натуральній формі до них відносяться виробничі запаси, незавершене виробництво (предмети праці у виробництві, напівфабрикати), витрати майбутніх періодів.

На практиці оборотні виробничі фонди поділяють­ся на три групи:

сировина і матеріали. До сировини відноситься все те, що дано природою або виготовлено у сільському господарстві. Матеріали - це те, що піддано промисловій обробці. Слід зазначити, що якщо витрати на цю складову на транспорті та у добувній промисловості відсутні, то у галузях, які виготовляють предмети споживання, вони досить вагомі;

допоміжні матеріали. До цієї групи належать паливно енергетичні та мастильні матеріали. Останні не беруть безпосередньої участі в створенні споживної вартості, але є необхідною умовою нормального функціонування знарядь праці;

інші складові оборотних фондів. До цієї групи включають такі знаряддя праці як інструменти, які швидко зношуються, малоцінний інвентар, запасні частини.

До оборотних фондів належать і кошти, які під­приємець авансує на наймання робочої сили та оплату її праці, і повністю повертаються до нього протягом одного кругообігу.

Виробничі фонди (основні і оборотні) обслуговують процес виробництва. Одночасно з ними функціонує і така частина виробничих фондів, як фонди обігу. Це кошти підприємств, залишки готової і нереалізованої продукції, відвантаженої споживачам, але не оплаченої, грошових коштів на поточному рахунку, в касі, на акредитивах, в розрахунках тощо. На відміну від оборотних фондів, які функціонують на стадії виробництва, фонди обігу обслуговують рух готової продукції від виробника до споживача через сферу товарного обігу.

Фонди обігу і оборотні виробничі фонди у своїй сукупності становлять оборотні засоби підприємства.

За джерелами формування вони можуть бути власними (ті, які формуються за рахунок власних коштів) і залученими (ті, які створюються за рахунок кредитів банків та інших кредиторів); за принципами організації: нормовані – (всі оборотні фонди і готова продукція на складах) і ненормовані (це всі інші засоби у сфері обігу). Вирішальне значення для ефективної роботи підприємства має функціонування основних виробничих фондів, їх технічний стан, продуктивність та рівень використання. В конкурентній боротьбі перемагають ті підприємства, які застосовують принципово нову техніку, технологію, постійно оновлюють основні фонди. Важливими шляхами й резервами поліпшення використання основних виробничих фондів є такі: збільшення частки так званих активних фондів (насамперед, машин і устаткування) у структурі основних фондів; скорочення перерв, простоїв у роботі устаткування; підвищення коефіцієнта змінності; впровадження передової технології; підвищення рівня кваліфікації робітників тощо.

Щодо визначення ефективності використання виробничих фондів, то тут використовуються такі показники, як фондовіддача, матеріаловіддача, а також показники, обернені до них, відповідно фондомісткість, матеріаломісткість та ін.

Фондовіддача – це показник, який характеризує ефективність використання засобів праці, тобто кількість продукції, виробленої з одиниці основних виробничих фондів. Він розраховується як відношення вартості готової продукції до вартості основних виробничих фондів.

Фондомісткість показує вартість витрат виробничих фондів на одиницю виробленої продукції (скільки витрачається фондів на одиницю продукції в грошовому обчисленні).

Зростання фондовіддачі (зниження фондомісткості) має велике значення для підприємства. Чим вищою є фондовіддача (нижча фондомісткість), тим менше засобів підприємство повинно витрачати на збільшення основних виробничих фондів для досягнення приросту продукції.

Одночасно з поліпшенням використання основних виробничих фондів необхідно добиватися кращого використання оборотних фондів. Узагальнюючим показником ефективності їх використання є матеріаловіддача. Вона характеризує ефективність використання предметів праці, тобто показує, скільки продукції вироблено з одиниці витрачених матеріальних ресурсів, її обчислюють як відношення вартості готової продукції до вартості використаних матеріалів.

Матеріаломісткість – це фактичні витрати матеріальних ресурсів на одиницю виробленої продукції. Розраховують її як відношення вартості спожитих матеріальних ресурсів до вартості готової продукції. Економне витрачання матеріалів, поліпшення технології й організації виробництва, а також якості вихідної сировини і матеріалів є важливими для зниження матеріаломісткості продукції.

Показником ефективності використання оборотних засобів є коефіцієнт оборотності. Його називають фондовіддачею оборотних коштів, і розраховують як відношення виручки від реалізації до середнього зали­шку оборотних коштів.

Прискорення обігу оборотних засобів має велике значення. При скороченні часу обігу підприємство може мати менше оборотних засобів, або зберігаючи попередній обсяг виробництва, може збільшити обсяг виробництва з тими ж оборотними засобами.

Слід зазначити, що динаміка цих показників у більшості підприємств України в останні роки незадовільна. Значна частина основних виробничих фондів зношена морально і фізично. Перед економікою України стоїть нагальна проблема оновлення виробничих фондів і перебудова їх структури. Це вимагає переходу до інтенсивного наукомісткого, ресурсозберігаючого типу суспільного відтворення.