Підприємництво, його умови та організаційні форми

Тема 9. Підприємництво і підприємство (фірма) в системі ринкових відносин

Підприємництво, його умови та організаційні форми

Будь-яке підприємство, незалежно від його організаційної форми, здійснює певну господарську діяльність. Особливим видом господарської діяльності є підприємництво.

У Законі України "Про підприємництво" останнє визначається як самостійна, ініціативна систематична діяльність господарюючих суб'єктів з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і зайняття торгівлею, яка здійснюється на власний ризик з метою одержання прибутку. Нерідко підприємництво називають бізнесом. Ці поняття близькі, хоч і не тотожні.

Бізнес (від. англ. busness - комерційна діяльність, діло, заняття) являє собою будь-яку господарську діяльність, що має метою отримання прибутку або дає іншу вигоду.

Підприємництво – це такий вид бізнесу, який пов'язаний з виробництвом товарів, наданням послуг, створенням підприємств, вкладенням у них власних коштів і взяттям на себе особистого ризику. Сучасна економічна наука визначає підприємництво як особливий вид діяльності, в основу якого покладені такі озна ки: свобода вибору термінів і методів діяльності, самостійність у прийнятті рішень; постійна наявність фактора ризику; орієнтація на досягнення комерційного успіху; відповідальність, активний пошук, інноваційний характер діяльності.

Підприємництво – не лише особливий вид діяльності, а й певний стиль і тип господарської поведінки, для якої характерні організаційно-господарське новаторство, пошук нових, ефективніших способів використання ресурсів, гнучкість, постійна оновлюваність.

Об'єктами підприємницької діяльності можуть бути виробництво певних матеріальних благ, надання послуг виробничого і невиробничого характеру, реалізація виробленої продукції, фінансово-кредитні, біржові, страхові операції та операції з нерухомим майном, інші, не заборонені законом види діяльності.

Основними суб'єктами підприємницької діяльності в Україні можуть бути: громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України "Про власність"; об'єднання юридичних осіб, що займаються в Україні діяльністю на умовах угоди про розподіл продукції. Законодавство України забороняє займатися підприємницькою діяльністю таким категоріям громадян: військовослужбовцям, службовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади й управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств; громадянам, що мають судимість за економічні злочини тощо.

У Конституції України записано, що „кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом" (стаття 42). Разом із тим законодавчими актами передбачено обмеження у здійсненні підприємницької діяльності, зокрема встановлено перелік видів діяльності, підприємництво в яких не застосовується. Це виготовлення і реалізація зброї, наркотичних засобів, грошових знаків. Подібними видами діяльності можуть займатися лише державні підприємства.

Окремі види потребують спеціального дозволу (ліцензії). Ліцензуванню підприємницької діяльності в Україні підлягають: пошук (розвідка) корисних копалин; ремонт вогнепальної зброї; виготовлення та реалізація медикаментів і хімічних речовин; виробництво пива, вина, лікеро-горілчаних виробів, сигарет; медична, ветеринарна й юридична практика тощо.

Крім того, підприємництво – це комплекс особливих функцій, які направлені на забезпечення розвитку та вдосконалення господарського механізму, постійне оновлення економіки.

Основні функції підприємницької діяльності:

ресурсна (формування й ефективне використання трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів);

організаційна (організація виробництва, збуту, реклами, маркетингу та інших господарських справ);

творча (новаторські ідеї, вміння ризикувати, використання ініціативи).

Законом України "Про підприємництво" сформульовані такі принципи підприємництва: вільний вибір видів діяльності; залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян; самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції, встановлення цін згідно із законодавством; вільне наймання працівників; залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено законодавством; вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, встановлених законодавством; самостійне здійснення підприємцем –юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності; використання належної йому валютної виручки на власний розсуд.

Для розгортання підприємницької діяльності потрібні певні умови. Серед них слід виділити: стабільність державної економічної і соціальної політики; економічно обґрунтований податковий режим, що забезпечує ефективне функціонування діючих підприємств і відкриття нових; ефективна система захисту власності, в тому числі інтелектуальної; наявність розвиненої інфраструктури підприємництва (інноваційних та консультативних центрів для підготовки підприємців), позитивна громад­ська думка щодо підприємницької діяльності тощо.

Багаторічний досвід господарювання у країнах з розвиненою ринковою економікою свідчить, що існують дві основні моделі підприємництва: класична та інноваційна.

Перша, класична модель, орієнтується на максимальне використання ресурсів, які знаходяться у розпорядженні фірми.

Схема дії підприємця достатньо проста:

а) оцінка наявних ресурсів;

б) вивчення можливостей досягнення мети.

Друга, інноваційна модель, зорієнтована не тільки на наявні ресурси, а й на можливість залучення і використання зовнішніх ресурсів. Залучаючи власні і зовнішні ресурси, підприємець надає перевагу найвигіднішим варіантам розвитку свого бізнесу. Схема дій за цією моделлю така:

а) формування головної мети, вивчення зовнішнього середовища з метою пошуку альтернативних можливостей;

б) порівняльна оцінка власних ресурсів і знайдених можливостей, аналіз можливостей конкурентів;

в) реалізація завдань згідно з вибраною концепцією.

На практиці можливе поєднання цих двох моделей.

Підприємництво – це надзвичайно різноманітний вид господарської діяльності, поширений у всіх сферах економіки. Залежно від змісту діяльності розрізняють такі види підприємництва: виробниче, комерційне, посередницьке, фінансове, страхове.

Виробниче підприємництво є найважливішим, визначальним видом підприємницької діяльності, спрямованим на виробництво товарів, послуг, інформації, духовних цінностей. Ця діяльність здійснюється підприємствами, що виготовляють різноманітну продукцію, виконують будівельні, ремонтні роботи, надають послуги. Функція виробництва в цьому підприємництві – головна. Діяльність вважається доцільною, якщо річний прибуток становить 15-20% від витрат.

Комерційне підприємництво своїм змістом має здійснення операцій і угод з купівлі-продажу або перепродажу товарів і послуг. Представниками комерційного підприємництва є різні торговельні організації, що продають предмети споживання та засоби виробництва. Цей вид діяльності буде доцільним, якщо чистий прибуток становить 20-30% грошової виручки.

Посередницьке підприємництво знаходить свій прояв у діяльності, яка з'єднує зацікавлені у взаємній угоді сторони. За надання послуг підприємець отримує дохід. Посередницькі фірми можуть надавати інформаційні, консультаційні, маркетингові послуги. В Україні створюється система посередництва, яка ґрунтується на попередніх замовленнях.

Фінансове підприємництво – це, по суті, різновид комерційного. Об'єктом купівлі-продажу тут є гроші, валюта, цінні папери. В Україні цей вид підприємниць кої діяльності перебуває на початковій стадії становлення. Учасниками фінансового підприємництва є комерційні банки, фондові біржі, окремі фірми. Підприємницька діяльність вважається доцільною, якщо фінансові угоди забезпечуватимуть прибуток на рівні не нижче 5-15%.

Страхове підприємництво – це особлива форма фінансового підприємництва. Його специфіка полягає у тому, що підприємець отримує страховий внесок, який повертається тільки при настанні застрахованого випадку. В умовах ринку страхове підприємництво захищає бізнес і населення, а також забезпечує прибуток. В сучасній економіці України страхову діяльність здійснюють державні організації, акціонерні товариства, кооперативи. На початок 2002 року було видано ліцензій на здійснення підприємницької діяльності 268 страховим організаціям.

Як бачимо, всі види підприємництва спрямовані на отримання доходу. Разом з тим підприємницька діяльність пов'язана з різними формами власності: приватною, колективною, державною. Можливі різні її варіанти і комбінації. Можна використати чужий, позичений капітал, який треба повернути з певною часткою прибутку. Тому при його використанні ступінь економічного ризику підприємця зростає.

У світовій теорії та практиці виділяють три основні форми організації підприємницької діяльності: одноосібне володіння (приватне, сімейне), товариство (партнерство) та корпорація.

Одноосібне володіння – це таке підприємство, власником якого є одна особа або сім'я, яка отримує весь дохід і несе відповідальність за ризик від бізнесу. Це найпростіша і досить поширена в країнах з ринковою економікою форма бізнесу. Так, із 20 млн. діючих у США підприємницьких організацій (без сільського господарства) близько 80% є одноосібними (це 10-14% фінансового обороту всього бізнесу). Ця форма підприємництва особливо поширена у роздрібній торгівлі, консультативному бізнесі, сфері громадського харчування. Перевагами такої форми підприємництва є: простота в організації, повна самостійність, свобода і оперативність, низькі організаційні витрати, гнучкість. До недоліків даного виду фірм слід віднести, насамперед, обмежені можливості до розширення капіталу, виробничих фондів. Розширення виробництва здійснюється в основному за рахунок капіталізації прибутку. Власник фірми несе повну відповідальність за фінансовий стан підприємства: все його майно згідно з рішенням суду може бути направлене на задоволення вимог кредиторів і погашення боргів. Він сам повинен володіти новими технологіями, фінансами, мати здібності до підприємництва, які не передаються по спадковості. Спостереження показують, що такі форми підприємництва, як правило, існують не більше 2–3 поколінь. Більшість держав світу заохочують і підтримують цю форму підприємництва, надаючи пряму фінансову допомогу з бюджету, податкові пільги, гарантії тощо.

Другою формою організації підприємницької діяльності є товариство, або партнерство. Вона передбачає об'єднання двох або більше господарюючих суб'єктів. Перевагою товариств є розширення виробництва порівняно з одноосібним володінням, збільшення можливості отримання кредиту в банках, виникає необхідність залучення до управління фірмою професійних менеджерів. Як і при одноосібному володінні, прибуток обкладається податками як особистий дохід кожного з партнерів. Існують такі види партнерства: з повною (генеральною), обмеженою, додатковою відповідальністю та командитне.

Товариство з повною відповідальністю – це спілка, учасники якої відповідають усім своїм майном або ви ступають як солідарні боржники щодо зобов'язань товариства.

Товариством з обмеженою відповідальністю є товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. При цьому учасники товариства несуть відповідальність тільки в межах їх вкладів.

Товариство з додатковою відповідальністю – це різновид товариства з повною відповідальністю, в якому учасники несуть солідарну відповідальність за своїми зобов'язаннями не тільки своїми вкладами у статутний фонд, а й, у разі недостатності цих сум, належним їм майном. Проте ця відповідальність буде кратною розміру їхнього початкового внеску в статутний фонд.

Командитне товариство – включає поряд з одним або більшістю учасників, які несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, також одного чи кількох учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства.

Третьою організаційною формою підприємництва є корпорація (акціонерне товариство). Це провідна форма сучасного підприємництва. Перевагами корпоративної форми бізнесу є величезні можливості залучення капіталу і стабільність існування – власники можуть постійно змінюватися, а фірма продовжує існувати.

Акціонерне товариство формується шляхом злиття капіталів його засновників, а також випуску цінних паперів та їх продажу. Перші акціонерні компанії виникли ще в XVII столітті. Із початку ХІХ століття ця форма підприємництва почала розвиватися швидкими темпами. Більшість фірм у розвинених країнах світу існують у формі акціонерних товариств. В Україні перша акціонерна компанія виникла у 1988 році. Акціонерне товариство – це товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. Слід підкреслити, що акціонери мають обмежену відповідальність у розмірі свого вкладу в акціонерний капітал корпорації. Формально кожен власник акції є співвласником товариства і має право приймати рішення. Проте для реального впливу на роботу компанії необхідно придбати певну кількість її акцій. Управляти акціонерним товариством можна, володіючи контрольним пакетом акцій. їх власниками є, як правило, комерційні банки, страхові компанії тощо. В сучасних умовах при значній кількості випущених акцій розмір контрольного пакета може становити не більш як 5%. До акціонерних товариств належать:

1) відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть поширюватися шляхом підписки та купівлі-продажу на біржах;

2) закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть поширюватися через підписку або купуватися чи продаватися на біржі. Закрите акціонерне товариство може бути реорганізоване у відкрите реєстрацією його акцій у порядку, передбаченому законодавством України про цінні папери та фондову біржу, і внесенням змін до статуту товариства.

В Україні в кінці 2000 року завершилась сертифікатна приватизація. Тисячі колишніх державних підприємств змінили форму власності на акціонерну, приватну або змішану. Обсяг приватизованого майна становив 3010,4 млн. гривень. У недержавному секторі зайнята більш як третина всіх працюючих в економіці. У результаті сертифікатної приватизації було створено первинний ринок цінних паперів разом з інфраструктурою і вторинний ринок акцій.

Основною перевагою корпорації є можливість мобілізації додаткових капіталів шляхом випуску цінних паперів. Корпорація у своїй діяльності спирається на наукові методи управління і професійних менеджерів. Можливість використання ринків капіталу і грошей дає можливість фірмі гнучко перебудувати свою виробничу програму з одного виду діяльності на інший. Як недолік корпорації варто відмітити той факт, що вона виплачує більш високі податки на одиницю прибутку. З одного боку, оподатковується прибуток корпорації, а з іншого – дивіденди акціонерів. Крім того, даний вид фірми більшою мірою перебуває під впливом державного регулювання.

Як бачимо, кожна з форм організації підприємницької діяльності має як свої переваги, так і недоліки.

У ринковій економіці будь-якої країни підприємництво є основою процвітання і зростання добробуту людей і держави. Тому для України, яка стала на шлях розбудови ринкової економіки, становлення і розвиток підприємництва – одна з найважливіших проблем.

Підприємництво не нове явище для України. У XVIII столітті великі ярмарки, що тривали тижнями і впливали на ціни навіть європейського ринку, відбувалися в Ніжині, Ромнах, Києві, Полтаві. Прізвища украї­нських підприємців Терещенків, Симиренків та інших були відомі не тільки в Україні, а й за її межами.

Починаючи з перших років незалежності, в Україні підприємницька діяльність значно поширюється. Відродження підприємництва – це унікальне економічне, соціальне й політичне явище. Унікальність його полягає в тому, що підприємницька діяльність виникла і розвивалась не еволюційним шляхом, а в результаті трансформації і докорінної перебудови централізованої планової системи. Саме тому вона пов'язана з труднощами і перешкодами. Серед них слід відзначити недосконалість податкової системи, фінансово-кредитних відносин, високий рівень монополізації економіки тощо. Крім того, продовжується внутрішній переділ власності, що створює умови для зловживань і шахрайства. Значний сектор економіки все ще становлять державні підприємства, для яких характерні висока капіталомісткість і нерентабельність, що не дає можливості їм долати труднощі ринкової діяльності. Певна частина підприємницької активності не націлена на довгострокову перспективу, а служить тимчасовим засобом первісного нагромадження капіталу.

В Україні підстави для розвитку підприємницької діяльності закріплені в Конституції України, яка гарантує право на приватну власність (стаття 41) та право на зайняття підприємництвом (стаття 42) і регулюються Законом "Про підприємництво", який визначає, що обов'язковою умовою та ознакою підприємництва є свобода економічної діяльності людини, її самостійність у виборі господарської діяльності та джерел її організації, прийняття управлінських рішень.

Зацікавленість держави у розвитку підприємництва полягає в удосконаленні структури ринку – стимулюється конкуренція, задовольняються потреби населення, створюються додаткові робочі місця. Зараз в Україні у малому бізнесі залучено більш як 50% усіх працюючих, що накладає на державу певні зобов'язання щодо надання гарантій, послаблення податкового тиску, регулювання цієї сфери економіки.

Таким чином, розвиток підприємницької діяльності в Україні – складний і суперечливий процес, який має свої особливості. Поки він іде шляхом випробувань і помилок. Іноді намагаються запозичити зарубіжний досвід. Такі спроби успішні тоді, коли враховується специфіка країни.