2017-12-16
454
Дорогоцінні камені завжди супроводжували людство і допомагали йому. Самоцвіти служили амулетами і талісманами. Згідно з переказами старовини дорогоцінні камені захищають їх власника від ворожих сил, приносять щастя й удачу. Як у давніх переказах, так і в дослідженнях сучасних вчених у розпорядженні незаперечні докази впливу дорогоцінного каміння та металів на здоров'я і психічний стан людини. Однак щоб такий вплив дорогоцінних каменів мав місце, підбір дорогоцінних прикрас повинен проводитися кваліфікованим фахівцем. У стародавні часи індивідуальний підбір дорогоцінних прикрас був по кишені лише багатим і впливовим людям.
Археологічні розкопки, проведені на вельми багатих самоцвітами територіях Індії та М’янми, свідчать, що давнє населення прикрашало себе, свою зброю та начиння вже у VIII – VI тис. до Р.Х. (використовували здебільшого місцеві халцедони, агати, нефрити, які було легко виявити та добути).
Самоцвіти згадуються в одному з найдавніших літературних творів людства «Епосі про Гільгамеша», створеному в Давньому Шумері у ХХII ст. до Р.Х. Окремі відомості про мінерали можна знайти в індійських «Ведах» (XI – Х ст. до Р.Х.). Найдавніші погляди китайських мислителів на коштовні камені викладені в трактаті «Сан-Хей-Дін» («Давні розповіді про гори та людей»), який описує 17 мінералів і датований серединою I тис. до Р.Х. Найвагомішими працями античного світу в галузі мінералогії слід вважати трактат Теофраста «Про камені» (IV ст. до Р.Х.) і енциклопедичний труд Плінія «Природнича історія» (77 р. н. е.), в який зокрема входить том «Природнича історія копалин». В індуїстських книгах «Гарудапурана» й «Агастімата» (раннє середньовіччя) міститься вчення напівлегендарного ченця Агастьї про дорогоцінні камені.
Розвиток релігійних уявлень сприяв відношенню до рідкісних каменів, як до магічних супутників богів. Зображення єгипетської богині Хатхор поєднували з бірюзою та малахітом. Бога Вішну зображували в Індії з яскравим рубіном на грудях. Третє око Шиви в храмових статуях іноді оздоблювали дорогоцінним алмазом. За розповіддю Геродота храм Геракла в Тирі прикрашав стовп, виточений з валуна зеленого берилу. Смарагди оточували богиню Фуру в храмах доколумбової Америки. Богам щедро жертвували їх улюблені камені.
Численні згадки про самоцвіти у Біблії (середина II тис. до Р.Х.) свідчать про використання їх в культових обрядах і в широкому вжитку (загалом у Біблії згадується 31 дорогоцінний камінь). Так, наперсник (нагрудна чотирикутна пектораль) першого первосвященика Аарона містив 12 дорогоцінних каменів. Сам Бог наказав як створити наперсник: «І понасаджуєш на йому оправлене каміння, чотири ряди каміння; один ряд: сард, топаз і смарагд, ряд перший; а другий ряд: гранат, сапфір і діамант; а ряд третій: опал, агат і аметист; а четвертий ряд: хризоліт і онікс і яспіс; оправлені в золото будуть вони в своїх кубельцях. І будуть камені по іменам синів Ізраїлевих, дванадцять по іменам їх; вирізані як печатка, кожен із ім’ям своїм буде, по дванадцяти колінах» (Друга книга Мойсея, 28: 17–21). Однією з перших книг слов’янського світу, де зустрічаються свідоцтва про коштовні камені, є «Зборник Святослава» (XI ст.).
Древнім індійським раджам прикраси з численних коштовних каменів дарували мужність, відвагу і удачу. З глибини століть до нас дійшли докладні інструкції підбору дорогоцінних каменів для корони правителя. У ведичних літописах наводиться випадок, коли цар, бажаючи взяти верх над правителем ворожої держави, подарував йому корону, яка через кілька днів викликала у царя невиліковну хворобу.
Розвиток виробництва ювелірних виробів, близьких за зовнішнім виглядом до сучасних почвся в Західній Азії з виникненням перших цивілізацій на території сучасного Іраку. Найдавнішим предметому на виставці 1976 р. в Британському музеї «Ювелірне мистецтво на протязі 7000 років» було намисто з Арпачі, датоване халафським періодом (близько 5000 років до н. е.). В намисті використані обсидіан (вулканічне скло), раковини, бусинки з темної глини і кулон з чорного каменю.
Єгипетська цивілізація безпосередньо слідувала за месопотамською, а ювелірні прикраси цієї епохи по праву вважаються найбільш видатними у всій історії ювелірного мистецтва періоду, що передує християнству. Багатьом знайомі витончені ювелірні вироби, виявлені в гробниці Тутанхамона, і існує думка, що краса малюнка і рівень виконання, характерні для єгипетських ювелірних виробів 4000 -річної давності, ніколи не були перевершені. Єгиптяни були дуже майстерними і використовували такі матеріали, як бірюза, халцедон, лазурит та інші камені. Ювелірні прикраси крім чисто декоративних цілей служили знаком соціального статусу.
Коштовні камені займали важливе місце в торгівлі з дуже давніх часів. Єгиптяни використовували бірюзу, видобуту в рудниках на Синайському півострові, крім того, вони ввозили смарагд і лазурит з Афганістану. Лазуритові копальні Бадахшанен розробки бірюзи на Синаї є найдавнішими з діючих рудників.
Ювелірні вироби дуже широко використовувалися і в інших ранніх цивілізаціях, наприклад в текстах Старого та Нового завіту вже згадується кілька дорогоцінних каменів. Греки і римляни віддавали перевагу декорованим золотим прикрасам. Вони ж першими стали використовувати алмази. У так звані «темні століття» був створений ряд дійсно прекрасних ювелірних виробів, таких, як крести, брошки, гребені, прикрашені самими різними каменями. Ювелірні вироби існували при всіх відомих цивілізаціях, і оригінальні стилі виникли, наприклад, в ацтеків в Мексиці, в інків у Перу, у китайців в період династій Хан, у ашанті і їх попередників в Західній Африці.
У середні століття дорогоцінні камені наділяли майже магічними властивостями. У своєму чудовому творі «Нарис про походження та властивості каменів», написаному в 1672 р., Роберт Бойль говорить: «Не підлягає сумніву, що рідкість, блиск і цінність каменів послужили причиною того, що у всі часи вони вважалися найпрекраснішими та найвишуканішими творіннями природи».
У наш час відповідно до діючої законодавчої бази дорогоцінні метали, коштовне каміння та ювелірні вироби із них підлягають державному пробірному контролю, державній атестації, контролю та прийманню за якістю на промислових і торговельних підприємствах, експертизі. Сертифікація дорогоцінних металів, коштовного каміння та ювелірних виробів із них, як обов'язкова форма оцінювання, не передбачена чинним законодавством. Проте добровільну експертизу дорогоцінних металів, коштовного каміння та ювелірних виробів із них здійснюють експерти Державної пробірної служби України, Торговельно-промислової палати, оцінники Фонду держмайна України, товарознавці-експерти незалежних експертних установ, магазинів і ломбардів та ін.
Для вирішення проблемних завдань щодо якості дорогоцінних металів, коштовного каміння та ювелірних виробів із них використовується експертна оцінка, яка є основою будь-якого виду оцінювання. Вона базується на проведенні соціальних та експериментальних досліджень, її здійснюють з метою впровадження нових товарів у виробництво, купівлі- продажу, оподаткування, страхування, визначення митної вартості тощо.
Оцінку ювелірних товарів можна кваліфікувати в залежності від суб'єкта, який її проводить, та поставлених завдань: товарознавча, споживча, експертна, атрибутивна, або (і) вартісна. Відповідно до аналізу законодавчо- правової бази щодо оцінювання ювелірних виробів встановлено, що експертна оцінка використовується при проведенні експертизи, оцінці відповідності, якості та вартості. Як правило, результати оцінки представляються у вигляді звітів, актів, протоколів, рішень тощо. Спектр проблемних питань, що охоплює оцінка ювелірних виробів, має дуже широкий діапазон. До них відносяться, насамперед, всі види послуг, які пов'язані з оцінкою та перевіркою якості ювелірних виробів, але вони не завжди пов'язані з дослідженнями. Тут варто зазначити, що саме така діяльність не може бути кваліфікована як експертна. Експертна оцінка ювелірних виробів обов'язково базується на експериментальних методах дослідження, пов’язаних з визначенням виду металу, його проби, виду покриття, а також виду виробу, його якості, підприємства-виробника, року виготовлення тощо.
Під терміном «ідентифікація» (від пізньолат. identifico – ототожнювати) розуміють як визнання тотожності, ототожнення об'єктів, їх пізнання. У процесі ідентифікації предмет досліджується за певними ознаками, які характеризують його фізичні або соціальні властивості та необхідні для встановлення його тотожності. Експертне оцінювання ювелірних виробів теж починається з ідентифікації. Отже, ідентифікувати виріб – це встановити збіги і, як результат оцінки, отримати ідентичний (повністю співпадаючий) або подібний (схожий за певними ознаками) виріб.
Ідентифікацію проводять з метою встановлення відповідності ювелірної продукції нормативно-правовим вимогам, а також задля захисту споживача від недобросовісного виробника (постачальника, продавця), забезпечення якості та безпеки продукції для навколишнього середовища, життя таздоров'я людини. Ідентифікація здійснюється у випадках, коли є необхідність підтвердження достовірності інформації щодо конкретної продукції або через відсутність будь-якої характеристики товару.
За нормативно-правовою базою України, ідентифікацію ювелірних виробів слід здійснювати в системі управління якістю, державного контролю, атестації, а також під час добровільної сертифікації та експертизи. При декларуванні відповідності, добровільній сертифікації, експертизі процедура ідентифікації ювелірних виробів з дорогоцінних металів не є обов'язковою. Разом з тим, негативні результати, отримані під час ідентифікації ювелірної продукції, зменшують споживну цінність та вартість товарів. Відсутність регламентованої процедури ідентифікації дозволяє підприємствам використовувати ювелірні сплави, які не відповідають вимогам стандартів та технічним умовам не лише за вмістом основних компонентів, а й за токсичними домішками, зокрема нікелю, олова, свинцю, кадмію, індію тощо. На жаль, внаслідок цього різноманітні підробки стали вже нормою. Таким чином, розроблення процедури ідентифікації в операціях експертної оцінки ювелірних виробів з дорогоцінних металів для потреб ринку зумовлено, насамперед, вимогами безпеки та надійності товарів, захистом інтелектуальної власності фірм, торгових марок в умовах входження України до СОТ.
На підставі аналізу нормативно-правової бази ідентифікація ювелірних виробів з дорогоцінних сплавів має багатоцільову мету:
– захист прав споживачів від недобросовісного виготовлювача, постачальника і продавця;
– досягнення бажаних результатів під час планування якості на різних стадіях виробництва шляхом ідентифікації якісних характеристик;
– встановлення відповідності ювелірної продукції чинним та світовим вимогам, сертифікату, декларації, в тому числі для цілей державного пробірного та митного контролю, сертифікації, експертизи;
– виявлення фальсифікацій і встановлення справжності ювелірної продукції.
Як правило, під час ідентифікаційної експертизи ювелірних виробів з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння вирішуються такі питання:
1) до якого класу або групи однорідних товарів (виробів) відносяться представлені на дослідження вироби?
2) чи є надані для експертного дослідження предмети ювелірними виробами з дорогоцінним камінням, якщо так, то якими саме?
3) які якісні характеристики дорогоцінних каменів в ювелірних виробах (вид огранювання, колір, чистота, розмір, маса, якість огранювання)?
4) який вид облагородження дорогоцінного каменя?
5) яке походження дорогоцінного каміння у наданих на дослідження ювелірних виробах – штучне чи природне?
6) яка вага кожного дорогоцінного каменя у ювелірних виробах?
7) яка загальна вага дорогоцінного каміння у ювелірних виробах?
8) з якого металу (металів) виготовлені надані для дослідження ювелірні вироби?
9) якщо надані для дослідження ювелірні вироби виготовлені з дорогоцінних металів, то з яких саме і яка їх проба?
10) яка вага дорогоцінних металів у кожному з наданих на дослідження ювелірних виробах?
11) яка загальна вага наданих для дослідження ювелірних виробів, а також яка вага кожного з них окремо?
12) який вид покриття металу ювелірного виробу?
13) якщо покриття з дорогоцінного металу, то який саме метал є основу ювелірного виробу?
14) чи містяться на ювелірних виробах клейма-іменники, підписи – які саме, яких виробників тощо?
15) які пробірні клейма містяться на ювелірних виробах, – чи відповідають вони встановленим вимогам?
16) чи відповідає виріб, наданий на дослідження, виробам зазначеної на маркуванні фірми?
17) чи є сплав з дорогоцінного металу досліджуваного виробу ювелірним або він використовується лише для технічних цілей?
18) чи відноситься даний виріб до антикваріату або до предметів, що мають культурну цінність?
19) чи відноситься даний виріб до переліку заборонених до реалізації товарів або до товарів, на які існують які-небудь обмеження?
Ідентифікацію ювелірних виробів з дорогоцінних металів розрізняють не лише за сферами використання, а й за видами. Залежно від мети виділяють такі види ідентифікації, як асортиментну (групову, видову), якості, кількісну (партіонну), документальну і/або інформаційну, атрибутивну.
Асортиментна – ідентифікація (за видом, групою) встановлює відпонідність виду об'єкта його товарознавчій оцінці, яка обумовлюється пред'явленими до нього певними вимогами щодо функціонального та соціального призначення. Такий вид ідентифікації застосовується для підтвердження відповідності ювелірних виробів в усіх видах оціночної діяльності, але особливого значення вона набуває при товарознавчій оцінці, митному контролі та сертифікації товару. Ідентифікація виду здійснюється за регламентованими та загальновідомими ознаками: видова назва (сережки, підвіски, персні); конструктивні особливості, походження (місто, фірма, виробник, країна походження), вид дорогоцінного сплаву (золотий, срібний); вид дорогоцінного каменя (сапфір синій, рубін); метод та спосіб виготовлення.
Ідентифікація якості розглядається як встановлення відповідності вимогам якості, що передбачені чинною документацією (за наявності). Цей вид ідентифікації дозволяє з'ясувати відповідність ознак якості ювелірного виробу з дорогоцінних металів чинній документації або встановленим вимогам.
Кількісна (партіонна) ідентифікація використовується для ювелірних виробів з дорогоцінних металів, які реалізуються або перетинають митний кордон партіями. Це стосується партії діамантів, іншого кольорового дорогоцінного та напівдорогоцінного каміння. Показники партіонної ідентифікації встановлюються на підставі середньої вибірки з партії.
Документальна, або інформаційна, ідентифікація встановлює відповідність ювелірних виробів з дорогоцінних металів ознакам, що зазначені у товаро-супровідній документації (за наявності), а також в інших джерелах інформації (маркуванні, буклетах, проспектах, етикетці тощо).
Атрибутивна ідентифікація ювелірних виробів з дорогоцінних металів призначена для встановлення художнього, історичного стилю, віку предметів гтпровини та історії їх побутування.
За результатами ідентифікаційної експертизи не можна дійти висновку щодо фальсифікації товару або виробу. Такі питання вирішуються під час проведення експертизи справжності, або автентичності. При застосуванні того чи
Важливим методологічним аспектом ідентифікації ювелірних виробів з дорогоцінних металів є виокремлення критеріїв (ознак) оцінювання.
Критерій (від грец. сrіtеrіоn – засіб для судження) – це ознака, за якою здійснюється визначення або класифікація чого-небудь, міра судження, оцінки.
Критерій ідентифікації – відокремлена характеристика виду виробу, що придатна для встановлення його відповідності (тотожності) зразку, вимогам нормативної та технічної документації, маркуванню та клеймуванню, груповій приналежності аналогічних або подібних виробів.
Розрізняють загальні та специфічні критерії ідентифікації ювелірних виробів з дорогоцінних металів. На першому етапі вивчаються загальні критерії і робиться висновок щодо їхньої групової тотожності, на другому увагу зосереджують на специфічних критеріях і виконують основне дослідження щодо встановлення виду оригіналу або фальсифікації.
На першому етапі ідентифікацію ювелірних виробів доцільно провести як окреме дослідження об'єкта за ідентифікаційними показниками і розпізнавання за загальними критеріями. Спочатку визначаються найбільш значущі поодинокі ознаки об'єкта, які дозволяють класифікувати його за загальними групами. Наприклад, прикраси для рук із золотих сплавів 585-ї проби масою 5 грамів.
Завданням наступного етапу ідентифікації ювелірних виробів є порівняння ознак об'єкта з ознаками його аналогів, узагальнення та систематизація їх. Наприклад, порівняння клейм, іменників та встановлення фірми-виготовлювача, місця розташування інспекції пробірної установи, року виготовлення.
Отже, сутність ідентифікації ювелірних виробів з дорогоцінних металів полягає у встановленні відповідності об'єкта, що піддається розпізнаванню, ознакам аналогів – предметам, які є ідентифікаторами.
До загальних критеріїв ідентифікації ювелірних виробів відносяться такі: вид виробу, група за соціальним та функціональним призначенням, час виготовлення, виробник (фірма, майстер, країна тощо), форма, стиль, вид матеріалу, проба, маса.
До загальних критеріїв ідентифікації якості ювелірних виробів з дорогоцінних металів належать: відповідність вмісту сплаву з дорогоцінних металів вимогам нормативної та технічної документації; відповідність дорогоцінного каміння вимогам нормативної та технічної документації, маркувальним даним, зазначеним на етикетці; відповідність ювелірного виробу з дорогоцінних металів вимогам нормативної документації, а також світовим вимогам щодо якості, безпеки та маркування; якісні зміни виробу під час вжитку та збереження; комплектність та цілісність; відсоток зносу; корозійна стійкість; надійність, ремонтопридатність; безпека для здоров'я людини та навколишнього середовища.
Експертиза якості ювелірних виробів з дорогоцінних металів здійснюється у такій послідовності:
– перевірка чинної документації, інформаційних джерел вимогам, яким повинен відповідати виріб;
– вибір номенклатури показників, які досліджуються під час оцінювання якості дорогоцінного каменя, сплаву з дорогоцінних металів;
– клеймування та маркування або супровідної документації, а також оцін- ка якісних змін виробу під час вжитку та збереження;
– встановлення комплектності та цілісності; відсотку зносу, порівняння та аналіз отриманих результатів.
До показників якості сплаву з дорогоцінних металів відносяться: вміст легуючих компонентів та домішок у сплаві, вміст основного дорогоцінного металу (проба); вміст, вид та товщина покриття; марка та вид припою; механічна міцність ланцюжків тощо.
До показників якості дорогоцінного каміння відносяться: розмір, маса, чистотау, характеристики кольору, показники якості огранювання, інтенсивність флуоресценції, вміст радіоактивних речовин, наявність токсичних домішок, вид облагородження тощо.
Характеристика критеріїв, засобів, показників і методів ідентифікації ювелірних виробів подано у таблиці 1.
Таблиця 1
Характеристика критеріїв, засобів, показників і методів ідентифікації ювелірних виробів
| Критерій | Засіб ідентифікації | Показник ідентифікації | Метод ідентифікації |
| Вид виробу | Маркування, ТСД, товар, предмет, НД, термінологічні та типологічні словники | Конструкція, зовнішній вигляд | Аналітичний |
| Гупа за соціальним призначенням | Товар, предмет, термінологічні, типологічні словники, класифікація | Конструкція, зовнішній вигляд | Аналітичний, вимірювальний |
| Функціональне призначення | НД; товар, предмет, довідники, словники | Конструкція, зовнішній вигляд | Аналітичний, вимірювальний |
| Класифікаційні групи | Класифікатори: УКТЗЕД, ЗКП, офіційні класифікації коштовного каміння та металів, наукові класифікації виробів, предмет, модифікації та види пробірних клейм | Зовнішній вигляд, пробірне клеймо | Аналітичний, органолептичний, вимірювальний |
| Назва виробника (завод, фірма, мануфактури, майстер тощо) | Маркування, іменник, фірмові знаки, знаки та позначки, ТСД, пакування, товар, предмет, довідники клейм та іменників | Зовнішній вигляд, іменник, знаки, клейма, зразки типових виробів, фірмова упаковка тощо | Аналітичний, органолептичний |
Продовж. табл. 1
| Відповідність ТСД | Маркування, клеймування, ТСД, номенклатура продукції | Інформація | Аналітичний |
| Відповідність маркування, клей- мування | НД, ТУ; ГСТУ 201-11-98; довідники з клеймування та таврування, інші наукові джерела, предмет | Зовнішній вигляд, етикетки, клейма, іменники | Аналітичний, органолептичний |
| Вік, час виготов- лення | Клеймування, таврування, марку- вання, атрибутивні ознаки, висновок спеціаліста, інформаційні джерела, ТСД | Зовнішній вигляд: клейма, написи, атрибутивні та видові ознаки | Аналітичний, органолептичний, вимірювальний, експрес-метод, експертний |
| Вміст дорогоцінного металу | Пробірне клеймо, маркування, ГОСТ 30649-99, галузеві стандарти України, рекомендації МСІСО, протокол експертизи, протокол випро- бувань, товар, предмет, джерела | Вміст дорогоцінного металу | Аналітичний, органолептичний, вимірювальний, експрес-метод |
Продовж. табл. 1
| Відповідність складу дорогоцінного сплаву певному періоду, НТД | ГОСТ, ТУ на ювелірні сплави, товар, предмет, акт експертизи, протокол випробувань, банк даних на дорогоцінні сплави, інформаційні джерела | Вміст дорогоцінного металу, вміст основних компонентів сплаву, вміст домішок | Аналітичний, органолептичний, вимірювальний експрес-метод |
| Відповідність виду та форми ювелірної вставки зазначеним реквізитам, часу виготовлення | Маркування, ТУ У, прави- ла, системи атестації та оцінювання, протокол випробувань, висновок спеціаліста, вставки | Природа походження ювелірної вставки, діагностичні ознаки вставки, власна та торгова назва ювелірної вставки | Аналітичний, органолептичний, вимірювальний, експрес-метод |
| Відповідність - ювелірної вставки вимогам НД, зазна- ченій інформації- | Маркування, діаманти - ТУ У, дорогоцінні кольорові камені, розміри; протокол випробувань, висновок спеціаліста, вставка | Забарвлення, інтен- сивність забарвлення, його розподіл, колір, чистота, маса, розміри, якість обробки, вид огранки, унікальність ювелірного каменя, вид облагороджування | Аналітичний, органолептичний, вимірювальний, експрес-метод |
| Відповідність ознакам кількості (маса, шт) | Маркування, ТСД, НД, товар, виріб, вставка | - | Аналітичний, вимірювальний |
Продовж. табл. 1
| Відповідність ви- могам нормативної документації за якістю, марку- ванням. Стан збереження | НД, методика оцінки стану збереження, товар, предмет, протокол випробувань | Зовнішній вигляд, ярлик, комплектність, процент зносу, стан збереження | Аналітичний, органолептичний вимірювальний експрес-метод |
| Галузь застосування НД | Маркування, покажчик стандартів, НД | - | Аналітичний |
| Товарний знак | Маркування, зразок-еталон, опис | - | Аналітичний |
| Відповідність пакуванню | Пакування, ТСД, НД | - | Аналітичний |
| Відповідність коду виробника | Маркування, шифратор кодів | - | Аналітичний |
| Відповідність стилю | Товар, предмет, зразки-прототипи, інформаційні джерела | Зовнішній вигляд: форма, виразність стильового рішення, вид орнаменту, композиція | Аналітичний, експертний |
Експертна оцінка ювелірних виробів супроводжується документальною ідентифікацією товаросупровідних документів (договору-контракту, угоди) купівлі-продажу, свідоцтва якості, транспортних та розрахункових документів); які підтверджують збіг вантажних місць та пред'явленої партії товару. До документів, що підтверджують кількість, відносяться пакувальні листи, специфікації, акти про встановлену розбіжність у кількості товару, комерційні акти, акти відбору зразків.
Під час експертизи ведеться протокол дослідження, який завершується складанням висновку експерта, котрий є стислим описом дослідження та мотивованими відповідями експерта на поставлені запитання, які отримані шляхом всебічного дослідження об'єктів на підставі спеціальних знань [71].
У науковій літературі під поняттям «висновок» розуміють як власне результат дослідження, тобто відповіді на поставлені запитання, так і документ, в якому реєструється хід дослідження та його підсумки. Отже, у висновку потрібно виділяти зміст (встановлення фактів, професійну оцінку експерта та обґрунтований підсумок проведених досліджень) і форму (висновок як документ). Обидві частини є рівнозначно вагомими при встановленні судом доказової сили висновку експерта. Експертна практика відпрацювала певну послідовність письмового висновку експерта і вимоги, що висуваються до нього як до засобу доказування
Відмінність ідентифікації, яка здійснюється спеціалістом та експертом, стосується, насамперед, підстав щодо її проведення, завдань та оформленні результатів. Ідентифікація спеціаліста оформлюється протоколом, рішенням, повідомленням або сертифікатом. На думку багатьох авторів, ідентифікація експерта, під час якої вирішуються завдання товарознавчої, митної чи судомні експертизи, є ідентифікаційною експертизою і оформлюється експертним висновком [9,11, 27].
Таким чином, сертифікат і експертний висновок – два різних документи. Оскільки сертифікація – це, з одного боку, підтвердження показників якості ювелірних виробів, зазначених виробником, а з іншого – законодавче перетворення валютних цінностей на ювелірні вироби, можна стверджувати, що сертифікат обмежений тільки чинною нормативною та законодавчою базою.
Проте призначення експертного висновку інше. При здійсненні ідентифікаційної експертизи важливим методологічним аспектом є його зміст, який мусить відповідати завданням експертизи. Це пояснює різновиди експертного висновку для ювелірних виробів. Так, висновок щодо видової ідентифікації містить відомості про констатацію того, що, на думку експерта, представлено на експертизу. Експертний висновок щодо якісної ідентифікації з атестацією або градуюванням дорогоцінного каміння, дорогоцінного сплаву, крім зазначених даних про вид виробу, містить факти атестації (градуювання) дорогоцінного каміння в будь-якій системі або/і фактичні дані щодо якісного та кількісного вмісту дорогоцінного сплаву. Останній визначається неруйнівним (спектральним) методом та оцінюється відповідно до встановлених вимог. Враховуючи, що сертифікація або атестація дорогоцінного каміння обов'язково регламентується державою, то й вибір системи оцінки якості повинен бути законодавчо закріпленим. В експертному висновку вибір системи, в якій повинна бути проведена атестація, – питання компетентності експерта та бажання замовника. Як правило, на ювелірні в роби оформлюють один експертний висновок, в якому і видова, і якісна ідентифікація поєднані. Експертний висновок з вартістю ювелірного виробу – вже інший документ. Проте варто зауважити, що факт встановлення показників ідентифікації (видової та якісної) для обґрунтування вартості сучасних ювелірних виробів обов'язковій в такому експертному висновку. Аналіз експертних висновків, які складаються за результатам ідентифікації антикварних ювелірних коштовностей, як правило, не містить інформації про якісну та видову ідентифікацію. Вони базуються тільки на атрибуції виробу і не включають фактичної інформації щодо обґрунтування вартості виробу.
