Вчинок :— Див. Чинити

[вшатрити (собі)] «помітити, запам'я­тати» Ж; — запозичення з польської мови; п. [szatrac] «бачити, пригадувати»,

[szatrzyć] «упізнати», ст. szatrzyć się «бачити, бути уважним», споріднене з ч. szetïiti «бачити», слц. śatrit' «поглядати», зіставляється з лит. skatytis «огляда­тись, бути уважним», лтс. skatlt «диви­тись, розглядати» (Bruckner 542; Ma­chek ESJC 606); пояснюється також (Трубачев Этимология 1965, 51—55) як давнє запозичення з іранської мови (пор. ав. xsaflra- «влада, панування; царство, володіння»).

[вшиткий] «весь» Ж, [вшйток, вштйт-кий ВеЗа], ст. вшитокъ (XVI ст.), вшистокъ (XVII ст.); — запозичення з польської і словацької мов; п. wszytek, wszystek «весь, цілий», як і ч. vseeek, слц. vSetok «тс», є похідними утворен­нями від псл. vbSb «весь» із закономір­ним для західнослов'янських мов пере­ходом s в ś у цьому корені (пор. п. wszego, wszemu, wszak, wszędzie «всю­ди»).— Дзендзелівський УЗЛП 35; Brückner 635—636.— Див. ще весь¹.

[вшкверкати] «зморщуватися» Ж, [зчверкати, зчверкнути] «тс.» Ж; — неясне.

[вшпатйти] «врізати, вколоти» Ж; — не зовсім ясне; очевидно, пов'язане з [шпатар] «лучина, тріска», [шпадер] «тс.» (пор.).

вштонь — див. уштонь.

[вщати] «почати» Ж, Пі, [вщинати] Пі; — запозичення з польської мови; п. wszcząć «тс.» походить від псл. *vbzćęti, утвореного з префікса vbz-«з-, вгору» і основи дієслова -ćęti «по­чинати».— Див. ще з-, починати, уз.

[в'юга] «завірюха» Me, Па; — оче­видно, запозичення з російської мови; р. вьюга, [юга] пов'язане, мабуть, з веять «віяти», псл. vëjati «тс», або з вить «вити, крутити», псл. viti.— Шанский ЭСРЯ І 3, 240; Фасмер І 373.

в'юк, в'ючак, [юк] Ж, в'ючний, [юч-нйй] Ж, в'ючити, ст. на вюки (XVIII ст.); — р. вьюк, ст. юк, бр. уюк, п. juki, болг. юк; — запозичення з тюркських мов; тур. дтюрк. чаг. алт. уйг. yük «ван­таж, вага», тат. башк. йок, каз. жТк, кирг. джТк пов'язуються з уйг. jü «ван­тажити», jüt «підіймати вгору» (Räsänen Versuch 212); виводяться також з дінд.

в'юн

в'язати

 

îp. yugam «ярмо» (Menges Festschrift Cyzevskyj 183) або з тох. А уик «кінь» (Sköld 40).— Макарушка 8; Шанский ЭСРЯ І 3, 240; Фасмер І 244; Преобр. І 106; Дмитриев 532; Шипова 112.

в'юн, в'юнйстий, в' юнйтися, в'юнкий, в'юнок —див. вити¹.

в'юрок¹ — див. юрок¹.

в'юрок² — див. юрок².

в'юха — див. віха.².

в'юшка «затулка димоходу»; — запо­зичення з російської мови; р. вьюшка пов'язане з вить «звивати» і спочатку, мабуть, означало звинуту в клубок ган­чірку для закривання димоходу; виве­дення від віяти «дути, тягти» (Шанский ЭСРЯ І 3, 241—242; Преобр. І 106) мало-переконливе.— Фасмер І 374.— Див. ще вити¹.— Пор. юхта².

[в'ядчина] «шинка» Я; — р. ветчи­на; — похідне утворення від основи дієслова vednçti «в'янути», споріднене з вудити «коптити, в'ялити», псл. *VQ-diti; зближення р. ветчина з ветхий «старий» на підставі паралельного вжи­вання в давніших пам'ятках форм вет­чины (ветшины) і свЬжины (Фасмер І 307) залишається непереконливим.— Грот РФВ 14, 157; Brückner AfSlPh 39, 3; Miki. EW 380.— Див. ще в'я­нути.— Пор. вудити.

в'яз (бот.) «берест, Ulmus L.», [в'я­зана] Пі, [в'язоватий] «порослий в'я­зом» Я; — р. бр. вяз, др. вязъ, п. wiąz, ч. vaz, слц. väz, вл. wjaz, нл. wjez, схв. вез, слн. vêz; — псл. уегъ <*ving-; — споріднене з лит. vìnksna «в'яз», лтс. vîksna, алб. vith, vid'hé, вірм. vok' «тс», курд, viz «вид в'яза»; іє. *ціп|-; зіставлення з в'язати (Miki. EW 56—57) викликає сумнів.— Шан­ский ЭСРЯ І 3, 242; Фасмер І 374; Bruckner 611; Machek ESJĆ 679; Skok III 583; Trautmann 360; Mikkola BB 22, 246—247; Boga RR II 326; Fraenkel 1257—1258; Джаукян 268; Pedersen KZ 36, 335; Pokorny J177.

в'язати, в'язнути, [в'язнйти] «ув'яз­нювати» Ж, [в'яз] «зв'язка Ж; зав'язь», [в'язалець] «в'язальник», в'язальник, {в'язій, в'язїльник Ж1 «тс», в'язальце (бот.), в'язанка, [в'язан(ь)\ «жмутик, бу-

кет», [в'язба] «ув'язнення» Ж, в'язень, в'язи (анат.), [в'язи] «в'язь у санях» Я, в'язала (заст.) «кайдани», [в'язйля] «в'я­зальниця» Ба, [в'язівка] «витка рослина, хміль, березка і под.» Я, [в'язільниця] «в'язальниця» Ж, Me, [в'язіль] «зв'язка» Г, Ж, в'язка, [в'язло] «все, чим можна в'язати» Я, [в'язнйк] «в'язень» Г, Ж, в'язниця, [в'язок] «зв'язок (різні части­ни воза, саней, човна, корзини); хре­бець», [в'язня] «в'язниця» Ж, [в'язрра] «велика в'язка», в'язь «зав'язь; старо­винний вид письма; зв'язок (мех.); [ка­пиця ЛІ», [в'язьмо] «перевесло» Л, в'яжу­чий, в'язальний, в'язистий «товстошиїй» СУМ, Я, в'язкий, в'язкуватий, [в'язнйй] «шийний», в'язничний, в'язучий, зв'яз­ка, зв'язківець, зв'язок, [зв'язь], зв'яз­ний, зав'язка, зав'язь, зобов'язати, [ш-в'язь] «настирливість», [нав'язкуватий], нав'язливий, обв'язка, обе'язувальник, обв'язувальний, обов'язок, обов'язковий, перев'яз, перев'язка, перев'язочна, [пере-в'язник], перев'язь, перев'язочний, [пе-рев'язкуватий] «з перехватом посереди­ні» (про посуд), підв'язка, [підв'язь] (теслярське) «місце, де балка запус­кається в стовп, що її підтримує», під­в'язувальний, прив'язка, прив'язок, при-в'язнйк, прив'язь, прив'язливий, прив'яз­ний, [прав'язь] «середня частина рибаль­ської сітки», розв'язка, розв'язок, роз­в'язь, розв'язний ув'язнювати, ув'язка, ув'язь, [ув'язливий], ув'язнений, ув'яз­нення; — р. вязать, бр. вязаць, др. вя-зати, п. wiązać, ч. vâzati, слц. viazat', вл. wiązać, нл. wjezaś, болг. [вежа], м. везе «вишиває», схв. везати, слн. vézati, стел, ваздти; — псл. vezati;— основа vęz-, очевидно, є результатом контамінації коренів *çz- <іе. *angh-(пор. стел. Λχ3*κκ·κ «вузький», гр. αγχω «зв'язую», лат. ango «звужую») і *verz-, іє. *vergh- (стел, от-връзлх «розкрию, відчиню», др. верзати «в'язати», лит. verzti «стягувати, стискати, давити»); можливо, споріднене з прус, winsus «шия», вірм. viz «тс»; менш імовірними є припущення про схрещення *ęzati і *vTzati (Meillet MSL 8, 236; Études 215) і про зв'язок з лит. vyzti «вити, плести» (Machek ESJC 679) або з гот.

в'язень

вяшлі

 

windan «вити» та про вплив з боку *çza «узи»(БрандтРФВ22, 115).—Шан­ский ЭСРЯ І 3, 242—243; Фасмер І 374; Преобр. І 111; БЕР І 128—129; Brück­ner 611; Skok III 583—584; Pokor­ny 42.

в'язень, в'язнйк, в'язниця, в'язнич­ний —див. в'язати.

в'язи — див. в'язати.

[в'язіль] (бот.) «конюшина повзуча, Trifolium repens L.; конюшина лучна, Trifolium pratense L.; Trifolium flexo-sum F.; конюшина гірська, Trifolium montanum L.; горошок шорсткий, Vicia hirsuta (L.)S. F. Gray (Ervum hirsutum)» Ж, [зв'язіль] «горошок шорсткий» Мак, [звезіль] «тс.» Мак; — р. [вязель] «вика, Vicia L.; люцерна, Medicago sativa L.; чина лучна, Lathyrus pratensis L.; пер­стач, Potentìlla L.», [вязиль] «тс»;—по­хідне утворення від в'язати; первісно назва була дана, очевидно, конюшині повзучій і горошку шорсткому за їх повзучі стебла; пор. інші назви перста-ча: р. [завязник, узик], бр. [перавяжы-ха]. — Див. ще в'язати.

[в'яльї «м'яз, мускул»; — похідне утворення вщв'ялий, в'ялити; первісно мабуть, стосувалося в'яленого м'яса.— Див. ще в'янути.

в'янути, [в'яднути] Пі, в'ялити, [ялйти] «в'ялити», [яленіти] «в'янути», [ял'іти] «тс.» Ж, в'ялий, [ялений] «в'яле­ний», [нее' яльний] «нев'янучий» Ж; — р. вянуть, бр. вянуць, др. впнути, п. więdnąc, ч. vadnoutì, слц. vadnut', вл. wjadnyć, нл. wednuś, болг. [вена, вяна], м. вене, схв. вёнути, слн. véniti,

СТСЛ. суВАДйТИ, ОуКАЖДйТИ; — ПСЛ.

*vędncti; — споріднене здінд. vandhyah «безплідний, некорисний, марний», двн. swintan «в'янути, зменшуватися, скоро­чуватися», свн. swinden, нвн. schwinden «зникати»; іє *(s)uendh-.— Шанский ЭСРЯ І 3, 244—245; Фасмер І 375; Преобр. І 111—112; Brückner 620; Ho­łub—Kop. 316; Machek ESJC 674; БЕР І 138—139; Младенов 64; Skok III 576; Miki. EW 380; Matzenauer 8, 4; Pokorny 1047, 1148.—Пор. вадити.

[в'ятер, в'ятір], ятір, [вятрик Ж, вятерйна, ятер Ж}, ятерйна, [ятрак] «вид ятера», [суятрик] «частина яте-

ра»;— р. вятер(ь), п. więcierz; — давнє запозичення з балтійських мов, того самого походження, що й пізніше [вен-тер, вінтір] і под.— Непокупний 176— 177; Москаленко УІЛ 31; Фасмер І 376; Bnga RR І 491.— Див. ще вентер. [в'яхйрь] «дикий голуб, Columba pa-lumbus L.» Я; — р. вяхирь, вяхерь, бр. вях'ір «тс»; — неясне; російські від­повідники зіставляються з р. [вятю-пгень] «тс», так само неясним.— Фасмер

I 377; ЭСБМ II 336.

[в'ячати] «мекати (про козу), пугати (про сову)», [в'якати]; — р. вячать «плакати; варнякати; гавкати; говори­ти протягом», вякать «тс», бр. вякаць, схв. векнути «бекнути», слн. vékatii «кричати, скаржитись»; — псл. *vękati, *vęćeti; — звуконаслідувальне утво­рення, можливо, споріднене з сперс. väng «крик, шум, голос», белуджськ. gvänk «поклик, звук»; невиправданим є твердження про зв'язок з болг. викам «кричу, кличу», схв. викати, слн. vék-піti (Преобр. І 111), які зіставлення з дінд. vâkti «говорить», vâcah «слово», лат. vöx «голос» (Горяев 62).— Шанский ЭСРЯ І 3, 243—244; Фасмер І 375; ЭСБМ

II 300.— Пор. ячати.

Вячеслав; — р. бр. Вячеслав, др. Вя-чеславъ, п. Więcesław, ч. слц. Vaclav, болг. Вячеслав (з рос.), слн. Vaclav;—псл. *Vętjeslavb, складне слово, утворене з основ слів *vętie «більше» (стел. ваште, др. вяче, п. więcej, ч. vice, слц. vec(ej), вл. wjacy, нл. wjecej, болг. вече, [веке], слн. vec) і slava; псл. *vętie, можливо, пов'язане з лит. Venta (назва річки), лте Venta «тс.» (Буга РФВ 75, 152; RS1 6, 27; Müh]. — Endz. IV 573); безпідставними e спроби пов'я­зання його з лат. vinco «перемагаю» (Ильинский ИОРЯС 23/1, 146) і з дінд. vanatì «бажає», нвн. wünschen «бажати» (Младенов 64); у східносло­в'янських мовах ім'я Вячеслав є давнім чехізмом, пов'язаним з поширенням на Русь чеського культу св. Вацлава (907—929).— Фасмер І 378; Шанский ЭСРЯ І 3, 245; Преобр. І 112; Brückner 620-, Kopećny 128—129; Илчев 121; БЕР І 138.— Див. ще слава.

вяшлі — див. ясла.

г

га¹ (питальна частка; вигук відпо­віді на звертання; вигук несподіванки, радощів; [пісенний приспів]), гакати «часто повторювати питальну частку га», гакало «той, хто часто повторює га»; — р. бр. а (питальна частка), п. ha (вигук подиву, обурення, глуму, схва­лення), ч. ha (вигук несподіванки, по­диву, глуму, презирства, привернення уваги), схв. hä (вигук наказу, радості, заохочення); — псл. *ha; — очевидно, результат фонематичного оформлення ін­стинктивного вигуку, який зустрічає­ться також в інших індоєвропейських мовах (дінд. hâ, гр. 'a, лат. ha); мож­ливо, що в ролі питальної частки висту­пає колишній займенниковий елемент з давнім придиховим h (Фортунатов ИТ II 226).—Sławski I 389—390; Skok І 645.— Пор. ага².

га² «гектар»; — р. бр. га, ч. слц. ha; —· скорочене позначення слова гек­тар за початковими літерами його скла­дових частин гекто- і ар. — Див. ще гектар.

[ґаб] (зоол.) «беззубка, Anodonta» Ж, [габ, уаби] «тс.» ВеЗн, [ґабовець] (ент.) «перламутрівка, Argynnis» Ж; — неясне; можливо, пов'язане з прус. gabawo «ропуха, жаба», далі з укр. жаба, р. [жаба] «рот», можливо, також із жабры «зябра»; в такому разі можна припустити походження від іє. *g-ëb(h)-«слизистий, драглистий; пуголовок, жаба»; збереження проривного ґ при тільки факультативному переході в г (h) може бути пояснене впливом дієслова ґабати «стромляти руку в що-небудь рідке» і п. gabać «зачіпати».— ВеЗн 13.— Пор. жаба.

габа¹ «біле турецьке сукно; обля­мівка; [біла ковдра Ж]», Ігабка] «жіночий одяг» Д, [габяк] «сюртук з габи» Ж, ст.

габа (XVII ст.); — р. аба «груба біла шерстяна тканина; плащ із цієї ткани­ни», п. haba «тс», болг. аба «грубе домо­ткане сукно; чоловічий одяг з нього», схв. аба «тс»; — запозичення з турець­кої мови; тур. aba «груба вовняна тка­нина; плащ з неї» походить від ар. laba «груба вовняна тканина».— Фасмер І 1; Преобр. І 39; Шипова 22; БЕР І 1; Skok І 2; Lokotsch 1.

[габа²] «хвиля» СУМ, Ж; — слц. hab «тс»; — запозичення з угорської мови; уг. hab «хвиля» має відповідники в ін­ших фінно-угорських мовах: манс. chump «хвиля», хант. chomp «тс», фін. kumpua «пінитися».— Дзендзелівський Onomastica 17/1-2, 126; Bàrczi 106.

габардин; — р. болг. м. габардин, бр. габардзін, п. gabardyna, ч. слц. слн. gabardén, вл. gabardina, схв. габар-дён; — запозичене з французької мови через посередництво російської; фр. ga­bardine (вид саржі) походить від ісп. gabardina «тс», яке, в свою чергу, зво­диться до фр. ст. gaver dine «одяг» неві­домого походження.— СІС 133; Шанский ЭСРЯ І 4, 3; ССРЛЯ 3, 8; Sł. wyr. ob­cych 240; Dauzat 349.

габарит «крайні зовнішні обриси предмета»; — р. болг. габарит, бр. га-барьап, п. gabaryt, слц. gabarit, слн. gabarit; — запозичення з французької мови; фр. gabarit «тс» походить від пров. gabarrit, що є результатом конта­мінації іменників garbi «модель», яке зво­диться до гот. *garwi «підготовка», і ga­barra «вид судна».— СІС 133; Шанский ЭСРЯ І 4, 3—4; ССРЛЯ 3, 8; Dauzat 349.

[ґабати] «протестувати, заперечува­ти; набридати, турбувати, чіплятись Ж; хапати Г», [ґабати] «протестувати; на­бридати, турбувати» Ж, [габцювшпи] «ха-

ґабати

габлі

 

пати», [нагабати] «напасти, пересліду­вати; чіпати», [нагаба] «напад; набри­дання; несправедливість» Ж, ст. habania (род. в. одн., 1388); — бр. габаць «бра­ти; торкатись», п. nagabywać «в'язнути, приставати», ст. gabać «турбувати; по­зивати», слц. habat' «хапати», болг. [габам] «обдурюю»;—псл. gabati «бра­ти, хапати, зачіпати»; — споріднене з дінд. gabhastih «рука», лат. habeo «маю», дірл. gaibim «беру, тримаю», ірл. gabäl «взяття», кімр. gafael «міцне тримання», гот. giban «давати», двн. geban «тс», roT.'gabei «багатство», лит. gabénti «пе­реносити, перевозити», gabéntis «брати з собою», gobëtis «ласитися, жадати»; іе. *ghabh- «хапати, брати»; форма з по­чатковим ґ, очевидно, зумовлена впли­вом з боку [ґабати, ґабнути] «лапнути щось рідке»; в українську і білоруську мови, можливо, запозичено з поль­ської.— Гумецкая Исслед. п. яз. 222; Онышкевич Исслед. п. яз. 232; Преобр. І 112—113; Булыка 76; Sławski I 243; Machek ESJĆS 119; ЭССЯ 6, 76—77; Zubaty St. a cl. II 97;БЕР І 219; Bern. I 287—288; Kluge—Mitzka 237; Walde— Hofm. I 630—631.

[ґабати] «сунути руку в щось рідке» Ж, [ґабнути] Ж;— запозичення з сло­вацької мови; мор.-слц. [gabnut] «лап­нути, торкнутись, натрапити» пов'язу­ється з слц. habat «хапати», спорідне­ним з укр. [габати] «набридати, турбу­вати; хапати».— Machek ESJĆS 119.— Див. ще габати.

габелок (заст.) «теляча шкура, опо­йок», [габелок, габель Бі, ґабель] «тс», [габельок] «теля» Ж, [габлйна] «теляти­на», [габлі] «тс», ст. габело, габелокъ (XVIII ст.); ■ — р. [габёлок] «опойок»; — запозичення з польської мови; п. [ba­beli «теля, відлучене від корови», abelek «вичинена теляча шкура» походить від слат. abellus «ягня»; форми з ґ (зокрема, ґабель) могли бути зумовлені впливом з боку нім. Kalbfell «теляча шкура»; непереконливою є спроба пов'язання (Jagić AfSlPh 4, 644) з ρ ум. häbäuc «простацький».— Тимч. 498; Фасмер І 378; Даль І 831; SW І 2, II 1.

габз — див. хабз.

[габзал] «чужинець, не місцевий жи­тель, захожий» Я; —видозмінене запо­зичення з тюркських мов; тур. abdal «жебрак, дервіш», кумик. abdal «поселе­нець» пов'язуються з'перс abdäl (різно­вид святого), що походить від ар. abdäl «тс.» (Räsänen Versuch 2) або є формою множини ар. bidl «дервіш» (Радлов І 1, 635).

[габзувати] «неславити, ганити, па­плюжити», [габзувати] «тс. Me; соро­мити Mo», [ґавзовати] «ремствувати, скаржитися, висловлювати незадоволен­ня; ганьбити, паплюжити» ВеЗн, [гав-зувати] «дорікати; зневажати» О, [ґав-зати, ґавзувати] «тс.» О, [кабзувати] «псувати; лаяти, гудити»; — ч. havzovat «з криком лаятися», слц. gauza «крик, безладдя»; — неясне; можливо, пов'я­зане з [габцювати] «хапати», похідним від [габати] «набридати, хапати», або з [тезувати] «скаржитися»; на формі [каб­зувати], можливо, позначився вплив молд. кибзуй «обдумувати, обговорювати, вирішувати».—Мельничук Молд. эл. 165; Ж, 328; Machek ESJG 163; DLRM 105.— Пор. габати, кавза.

[габзьований] «вишитий золотом або сріблом» Я; — неясне.

габітус «зовнішній вигляд», ст. габі­тус (XVII ст.); — р. габитус, бр. габі­тусе. ч. слц. habitus, болг. хабитуе, схв. хабитуе «тс», слн. habitus «тілесні й душевні властивості»; — запозичення з латинської мови; лат. habitus «зовніш­ність, вигляд, поза» пов'язане з дієсло­вом habeo «тримаю, зберігаю, міщу в со­бі, маю», спорідненим з псл. gabati «брати, хапати», укр. [габати] «турбува­ти, хапати».— СІС 133; Kopaliński 378; Walde—Hofm. I 630—631.

[габла] «один з двох мотузків для удержування паруса Дз; вірьовка, що підтримує рівновагу рея в човні Берл»;— запозичення з тюркських мов; крим.-тат. Набл «мотузка, вірьовка», тур. abla «канат» походять від ар. habl «мотузок, канат, вірьовка».

[габлі¹] «вила», [габлі, каблі]; — п. [gabel] «тс»; — запозичено з німець­кої мови, очевидно, через польське по­середництво; нвн. Gâbel «вила», двн.

габлі

гаведня

 

gabala «тс.» споріднене з сірл. gabul «розвилистий сук, вила», кімр. gafl «вила», брет. gavl «розвилка».— ІІІелудь-ко 28; Kluge—Mitzka 227.

габлі² — див. габелок.

[габов] (вигук гуцульських дровору­бів, який означає вимогу припинити спускання зрубаних дерев); «стривай» Шух; — можливо, результат фонетич­ного ускладнення вигуку [гов] «стій; досить».

[ґаборцьо) «біс» Ж; — очевидно, по­в'язане з власним ім'ям [Ґабро] «Гав­рило»; мотиви пов'язання неясні.

[габукі «місце в річці, де вода тече вузьким руслом і з шумом б'є вниз», [габучіти] «дуже шуміти (про воду); непокоїти Шух; толочити, звалювати на купу МСБГ»; — остаточно не з'ясо­ване; пов'язується (Hrabec Nazwy Hue. 38) з [габа] «хвиля»; вважається також (Scheludko 129) запозиченням з румун­ської мови; рум. häbuc «швидкий» етимо­логічно неясне.— Дзендзелівський Ono­mastica 17/1—2, 126; Cioranescu 388.

гав¹ (вигук, що імітує гавкання), гавкати, [ґавкати] «набридливо гукати» Me, гавкотіти, [гав] «гавкіт», [гава Ж, гавк] «тс», [гава] «вигадана істота, якою лякають дітей МСБГ; (дит.) щось страш­не; собака О», гавкіт, гавкітня, гавкот­ня, [гавкач] «лис», гавкун, гавкучий, [гавкущий]; — р. гав, бр. гау, п. hau, haf, ч. haf, слц. hav, hai, нл. haw, болг. [гавкам], схв. ау\ —звуконаслідувальне утворення, паралельне до лтс. au, гр. βαύ, н. bau «тс».— Шанский ЭСРЯ І 4, 4; Фасмер І 379; Sławski І 410; Bern. І 291.

гав² — див. гев.

гава (орн.) «ворона, Corvus cornix; роззява; [проміжок між двома зубцями пилки]», [ґава] «ворона; роззява», ґаве-ня,[ґаврач]«зіпакг>-> Я, гаврик «роззява», [говря] «гава», гоб«/п««бути неуважним», [ґавити, ґавати Ж\ «тс», гавитися «гая­тися», гавин, гав'ячий, [ґав'ячий], [зага-витися] Ж; — слн. gavac «чайка»; — очевидно, псл. gava, давнє звуконаслі­дувальне утворення, пов'язане з gov-(ог-); зіставляється також з лат. gävia «чайка», двн. kä «галка» (Walde—Hofm. І 584), що викликає сумнів.— Булахов-

ский ИАН ОЛЯ 7, 103; Фасмер І 379; Bern. I 297.— Див. ще говорити.

[ґаваґати] «верзти, ляпати язиком, базікати» Me, [ґавакати] «голосно роз­мовляти» Я, [ґаваґа] «базіка, губош­льоп» Me; — очевидно, споріднене з п. gawędzić «балакати», яке зводиться до того самого кореня, що й укр. гава, го­ворити. — Sławski І 261.— Пор. гава.

[гавазаі «неохайна людина» Я; — неясне; можливо, пов'язане з [гавза] «гугнява людина» або з тур. geveze «базіка».

[ґаванос] «посуд для води» Mo; — болг. [гаваноз] «горщик»; — запозичен­ня з молдавської мови; молд. гаванос «глиняний глечик», рум. gavanós «тс», gävan «дерев'яна миска, видовбана за­глибина» виводяться від болг. гавана «дерев'яний посуд», ваган «дерев'яна миска», схв. ваган «тс.» або від тур. ка-vanoz «банка».— DLRM 330; СДЕЛМ 83; БЕР І 221.— Див. ще вагани.

гавань, ст. гаван (XVIII ст.); — р. бр. гавань; — запозичено з голланд­ської мови через посередництво росій­ської; гол. ннім. haven, звідки нвн. Hafen «тс», споріднене з дісл. hçfn «тс», походить від того самого кореня, що й нвн. haben «мати», споріднене з лат. capere «брати, захоплювати», і первісно означало «вмістилище». — СІС 133; Шанский ЭСРЯ І 4, 4; Фасмер І 379; Преобр. І 113; Kluge—Mitzka 279—280.

[ґавдун] «великий некрасивий гор­щик» Me, [ґавзун] «великий горщик»; — неясне; можливо, пов'язане з болг. [гаваза] «глиняна посудина», яке зістав­ляється з гр. γαβάθα «дерев'яний посуд; глибока глиняна миска»; може бути також результатом контамінації молд. гаванос «банка, горщик» і молд. [хладон] «глечик» (Мельничук Молд. эл. 165); форма ґавзун могла виникнути під впли­вом казан.

гаведний — див. гав'язний

[гаведняі «набрід, чернь» Ж, [гаведа] «гніздо гадюк» О; — р. [гаведа] «гади, жаби, ящірки і под.; неприємні комахи; гидота», [гаведь] «дрантя, погань; неук», [гавез] «велика кількість, сила силенна», п. gawiedż «юрба; малі діти; пташенята;

гавза

гав'яз

 

малята свійських тварин; паразити; на­брід, чернь, голота», ч. havëd' «дрібні тварини; свійська птиця; набрід», слц. häved' «птиця; паразити; набрід», болг. eased «звір»; — псл. *gavëdb, *gavedb, утворене за допомогою суфікса -ëdb, -edb від кореня *gav-, того самого, що і в стел, ©гакити «турбувати», ©гйкиіє «прикрість», ч. ohava «виродок, потвора», öhavny «потворний, бридкий», схв. Іга-вити се] «відчувати огиду»; — спорід­нене з лит. góvèda «набрід, натовп, го­лота», gaujà «зграя, банда, ватага», góvena «безліч, юрба, натовп», góvija «тс»; очевидно, від ie.*g-ou-«худоба».— Фасмер J 379; Sławski Г262; БЕР І 221;ЭССЯ6, 110—111; Bern. I298;Buga RR I 328. —Пор. гов'єдо.

гавза, гавзатий, говза, говзатий — див. гамзать.

[гавидний] «самолюбивий, гонорис­тий» Ж; — неясне; можливо, результат контамінації [гаведний] «величезний» і завидний «вартий заздрості; [заздріс­ний]» (Желех. І 133).

[ґавінь] «безодня, діра» Я; — неясне. гавка — див. галка. [гавлюшкй] «дубові яблучка, наро­сти спіднизу дубового листя» Я; — мож­ливо, пов'язане з п. gałwaczki «тверді опухлі залози на шиї або під підборід­дям людини», демінутивною формою мно­жини від gałwa «гланда, залоза», яке походить від ч. halva «опух, наріст, горб» неясного походження.— SW І 799. [гавляк] (кличка барана) Дз Доп-УжДУ, [ґавляк] «тс.» тж;— неясне.

[гавра] «лігво звіра, барліг; паща», [Гавра] «тс; велика діра (Me)», Іґавораї «діра» Ж, [ґаврач] «балакун, крикун» Ж, [ґаврати] «галасувати» Ж;—п. [gaw­ra] «барліг» (з укр.), ч. [gaur] «дупло»; — запозичення з східнороманських мов; рум. gaurä «діра; лігво», молд. гаурэ «тс.» походять, очевидно, від лат. *са-vula, утвореного від cavus «порожній, видовбаний», спорідненого з гр. κοίλος (<*κοΡιλος) «порожній», кімр. cawr «велетень», стел, соуи «нікудишній, мар­ний»; Філіпіде (Philippide II 713) вва­жає рум. gaurä етимологічно неясним.— Scheludko 129; Vrabie Romanoslavica

14, 144; Ni}ä-Armas та ін. Romanosla-

vica 16, 86; Machek ESJĆ 149; Cranjalä 274—275; Walde—Hofm. I 191—192.

[гавран] (орн.) «ворон, Corvus corax», [гаер] «тс.» Пі, [гавранча] «молодий гай­ворон» ЕЗб 4; — запозичення з чеської або словацької мови; ч. слц. havran «ворон» є прямим відповідником до укр. гайворон (див.).

Гаврило, Гаврик, [Габрик Ж, Габро Ж, Ґабро, Габрук Ж, Гаврилей Я, Гавря Я І, ст. Гавріил «мужъ! б(ог)ъ або б(о)жій, або моцно(сть) б(о)жаа, або моцный мой б(ог)ъ» (1627); —р. Гавриил, Гаврила, бр. Гаурьил, Гаурыла, др. Гав-риилъ, п. ч. слц. вл. нл. Gabriel, болг. Гаврайл, схв. Gabrìjel, слн. Gabrijel, стел. Гавриила; — через старослов'ян­ську мову запозичено в давньоруську з грецької; гр. Γαβριήλ походить від гебр. Gabrï'él, букв, «муж божий» або «міць божа», утвореного з іменника géber «чоловік», пов'язаного з дієсловом gabâr «був сильним», спорідненим з арам.-cip. g^sbâr «був могутнім; чоло­вік», ар. jabr «сильний юнак», і етимоло­гічно неясного іменника Єї «бог».— Сл. вл. імен 205; Беринда 196; Петров­ский 81; Фасмер І 379; Skok І 54 Ц Klein 505, 633; Gesenius 142 b. гаврях — див. ховрах. [ґавуля] «падло; худоба» Ж; — оче­видно, давнє похідне утворення від того самого кореня псл. *gav-, що й у словах [гаведня] «набрід, чернь», [гаведа] «гніз­до гадюк»; проривне ґ замість закономір­ного ґ у цьому корені може пояснюва­тись емоційним забарвленням слова.— Див. ще гаведня.

[гавура] «неохайна людина; від не­охайності в неї завжди заїди» Я; — мож­ливо, результат афективної видозміни форми [гаваза] (пор.).

гавчик, гавчиський — див. авчик. гав'юрка — див. вевірка. [гав'яз] (бот.) «чорнокорінь, Супо-glossum officinale L.» Ж, [гав'язь] «живо­кіст, Symphytum officinale L.», [гав'я-жий] Ж; — р· [гавьяз (гавяс)] «чорно­корінь», п. ст. hawjas «тс.» (з укр.), ч. havez «аденостилес, Adenostyles Cass.», болг. [гавяз (гавъз)] «чорнокорінь», схв.

4 47

гав'язний

ґаґацка

 

гавез «живокіст», слн. gavez «чорноко­рінь»; — псл. *gavezï.;f— тлумачиться як складне утворення з основи *gav-«худоба», тієї самої, що і в слові [га~ ведня] «набрід, чернь», спорідненої з gov-(edo) «худоба», і основи ęz-, яка збе­рігається в слові язик; первісне зна­чення назви «волячий^язик» було зумов­лене формою листків чорнокореня (як і живокосту); пор. наукову назву чорно­кореня Cynoglossum, утворену з гр. κύων (род. в. κυνός) «собака» і γλωσσά «язик».— Фасмер І 380; Sławski І 261— 262; Machek Jm. rostl. 236—237; Bern. I 297—298; Младенов 95; БЕР І 221.— Див. ще гаведня, гов'єдо, язик.

[гав'язний] «величезний» Ж, [гавед-ний] «тс» Ж; — не зовсім ясне; оче­видно, пов'язане в якийсь спосіб з [га­ведня] «набрід, чернь», р. [гавезь] «ве­лика кількість, сила силенна», п. gawiedź «юрба».— Див. ще гаведня.

[гав'ян] (бот.) «осока берегова, Са-rex riparia Curt.» Я; — результат посту­пової фонетичної видозміни форми аїр (> гайвір > гав"яр > гав'ян). — Див. ще аїр.

гага (орн.) «птах з родини качок, Somateria molissima L.», [rara] «тс.» Я, гагачий; — p. бр. болг. гага «тс», схв. гагула «вид водяного птаха», слн. gaga «качка»; — псл. gaga, звуконасліду­вального походження; — споріднене з лтс. gagà «вид морського птаха».— Була-ховский ИАН ОЛЯ 7, 156; Шанский ЭСРЯ І 4, 5; Фасмер І 380; БЕР І 220; ЭССЯ 6, 83; Bern. I 290; Trautmann 74.— Пор. гагакати, гагара.

гагакати «голосно викрикувати», [га­гати] «кричати» (про гусей), réramu «тс»; — р. гагакать, бр. [гагаць], п. [ga-gac], ч. gagati, gagati, схв. гагати, слн. gagati; — різнорідні звуконаслі­дувальні утворення, паралельні до лит. gogè'ti «гоготати», лтс gàgât «тс», свн. gägen, gagern «кричати, гоготати», дісл. gaga «насміхатися, глузувати», алб. go-gësinj «позіхаю; ригаю».— Фасмер І 380; Bern. І 290; Trautmann 74.— Пор. гага, гагара.

гагара (орн.) «птах з родини качок, Gavia Forst.», гагарка «Alca L.», гага­рові, [гагак] «гагара» Ж, Я, гагарячий; —

р. бр. гагара «тс», болг. [гагарашка] «сорока, Corvus pica», схв. гагрица «во­рон»; — звуконаслідувальне утворення, пов'язане з гагати. —Булаховский ИАН ОЛЯ 7, 156; Шанский ЭСРЯ І 4, 5; Фасмер І 380; Bern. І 290; БЕР І 221— 222.— Див. ще гага, гагакати.

[гагарадз] «овечий, козячий кал» Ж; — запозичення з якоїсь східноро-манської мови; пор. етимологічно не­ясне аром. gägärafa, cäcäradzä «тс.» (мож­ливо, від лат. *сасагісіа «тс?»).— Рара-hagi 488.

гагат «різновид кам'яного вугілля; стверділа смола»; — р. бр. болг. гагат, п. gagat, ч. слц. слн. gagât, схв. гагйт; — запозичення з західноєвропейських мов; нім. Gagât, φρ. gagate походять від гр. γαγάτης «чорний янтар, земляна смола, гагат», утвореного від назви річки і міста Γάγας у Лікії.— СІС 133; Фасмер І 380; Kopaliński 250; Hołub— Lyer 177; Frisk I 281.

гагауз «представник тюркської на­родності в Молдавії і суміжних з нею районах України, Румунії і Болгарії»;— р. бр. гагауз, болг. гагаузин; — загаль­ноприйнятої етимології не має; виво­диться від тюрк. *Gag-Oiuz (Мошков Этнограф, обозрение 44/1, 13—14), у якому елемент Gag- пояснюється як племінна назва узів, або від тюрк. gök-uz «синій уз» (Младенов RS1 11, 85).—Фасмер І 380—381; Боев БЕ 14/4—5, 425.— Див. ще огуз.

[ґаґацка] (бот.) «ягода аґрусу, Ribes grossularia L.» Mak, [гаргачки, ГеГадзи, Гегадзки Mak, ГеГацки, гєргацки Мак, Гергецки, гигацки Ж, ГІГацки Мак, ГІГачи Мак] «тс», [Гагадзник] «аґрус (кущ)» Мак, [гегадзник Мак, геГацка Мак, ГерГечник] «тс», [гогодза] «брусни­ця, Vaccinium vitis idaea L.» Я, [гогозЖ, гогодза Мак, гоГодзи Ж, гогози, го-Гозник, голозник Мак] «тс», [гогозки] «ягоди брусниці» Мак;—п. [gogodze] «тс.» (з укр.), слц. fgigadze] «аґрус» (з укр.);— видозмінене запозичення з румунської мови; рум. coäcäzä «смородина, порічка» походить від алб. kokëzë букв, «голов­ка», вживаного, очевидно, в значенні «зернина» і похідного від kóke «голова»; перенесення назви порічок на брусницю

гагов

ґадеруба

 

сталося, очевидно, вже на українському грунті.— Sławski І 309; Machek Jm. rostl. 99; DLRM 160; Papahagi 299.

[тагов] (виг.) «повільно» Ж; — ус­кладнене протетичним г складне утво­рення, що виникло в результаті злиття частки а і вигуку гов «стій» (див.).

[гагув, гагів] «чорногуз» ДзАтл II; — запозичення з угорської мови; уг. [gagó] «тс.» походить від [gagólya] «тс.» і по­в'язане з gólya «тс».— ДзАтл II 128.— Див. ще ґовля.

[гаґорі «горло»; — запозичення з сло­вацької мови; слц. gâgor (знев.) «тс; гусячий гелгіт» є похідним від звукона­слідувального дієслова gagat' «гегати» (про гусей).— Бевзенко НЗ УжДУ 26, 177; Machek ESJĆS 114.—Див. ще га­гакати.

гад, гаддя, гаденя, гадина, гадовище «місце скупчення гадів», ' [гадюга] «га-«дюка» Ж, [гадюк] «тс», гадюка, [гадюра] «велика гадюка; лайлива назва», гадю­ча, гадюченя, [гадючина] «м'ясо гадюки», [гадючйння] «скинута гадюча шкіра» Я, [гадючиця] «гадюка-самка» Ж, гадючник «зміїне гніздо», гадюччя, [гадюшник] «зміїне гніздо», гадя «гадюченя, змієня», гадь, [гадьва] (зб.) «гадюки» ВеБ, [гадю-куватий] Я, гадючий, [гадюцький], га­дячий, [гидити] «ганьбити» Л, Бі, гадю-читися «звиватися як гадюка»; — р. бр. болг. м. гад, др. гадъ, п. нл. gad, ч. слц. вл. had, схв. гад, слн. gàd, стел. гйд*к;— псл. gadb,- — споріднене з лит. gëda «сором, стид», двн. quat «бруд», гол. kwaad «злий», нім. Kot «бруд»; іє. *gïëdh-, *gïodh- «щось огидне, бридке», можливо, з давнішого *gïoudh-, *gïêudh-, до якого в такому разі слід зводити і гидь, гидкий; зіставлення з дінд. naga- «гад» (Machek ESJĆ 154) позбавлене підстав.— Шанский ЭСРЯ 14, 5—6; Фасмер І 381; Sławski І 247; БЕР І 222; Skok І 542—543; ЭССЯ 6, 79—82; Топоров II 232; Fraenkel 142; OndruśSl. Wortst. 130—131.—Пор. гид.

гадати «думати; ворожити; [згаду­вати]», [гадкувати] «розмірковувати», [гада] «гадка; горе, турбота; загадка» Г, Бі, [гади-перегади] «роздуми», гадка,

29 8-539

гаданий, [вгадно] «можна вгадати» Ж, вигадка, вигадник, вигадчик, вигадько, вигадливий, відгадати, [відгада] «від­гадниця», відгадка, відгадник, відгаду­вач, відгадько, відгадливий, [догадати] «догадатися», догадатися, догад, до­гадка, [доганка] «здогад» Ж, догадливий, згадати, згод «згадка, нагадування», згадка, загадати, загад «наказ», загадка, загадковий, здогад, здогадка, здогадли­вий, здогадний, нагадати, нагад, [на-гадка] «нагадування» Ж, [наганка] «тс» Ж, навгад, навдогад, [назгйд, назугад Ж, назугадь Ж, негадки, нігадки], [пога­данка] «дума», пригадати, прогадати «помилитися», розгадати, [розгад] «роз­дум» Ж, розгадка, розгадник, спогадати «згадати», спогад, спогаданка, спогадка, угадати, угадник, угадчик, угадько, [угадно] «можна вгадати»; ■— р. гадать «ворожити; робити здогади», бр. гадаць, др. гадати «думати», п. gadać «розмов­ляти», ч. hâdati «ворожити; думати; відгадувати», слц. hâdat' «здогадува­тись, відгадувати, ворожити», вл. hodać, нл. godaś «радити», болг. гадая «гадаю, передбачаю, ворожу», м. гата «воро­жить», схв. гатати «ворожити», слн. gadatì «допитуватись», стел, гйтдти «во­рожити», гйдйти «тс»; — псл. gadati «думати, передбачати, говорити»;;—оче­видно, пов'язане з год, годити, р. уго­дить «попасти», ч. uhodnouti «відгада­ти», лит. godóti «намагатися, думати», godyti «знаходити чуттям, міркувати», лтс. gad at «думати, турбуватись, пробу­вати»; менш переконливе зіставлення (Фасмер І 381; Преобр. І 113—114; Bern. I 288; Эндзелин ЖМНП 1910, липень 202) з дісл. gâta «припущення, підозра, загадка», geta «мова, припу­щення, віра», гот. bigitan «досягати, знаходити», нвн. vergessen «забувати», гр. χανδάνω «хапаю» (аор. Ιχαδον), лат. prehendo «тс», praeda (*praiheda) «здо­бич».— Шанский ЭСРЯ І 4, 6; Sławski І 247—248; Стоянов 42—43; БЕР І 223; ЭССЯ 6, 77—78; Zubaty St. a ćt. I 242— 245; Boga RR I 307, 439; Fraenkel 159— 160.— Див. ще год.

[гадерно] «охоче» Ж; — неясне.

[ґадеруба] «виїмка на печі в бік ко­мина» Me, [ґадерубка] «виїмка в грубі

ґаджала

ґазда

 

над плитою» Me; — результат видозміни запозиченого п. garderoba «гардероб»: у виїмку на печі раніше могла склада­тись білизна.— Див. ще гардероб.

Іґаджала] «кісточка; нога» Ж, ВеЗн, [ґаджеля] «кривоногий» Я; — очевидно, запозичення з польської мови; п. [gi-żela] «велика гомілкова кістка», [giczał (giczoł)] «нога» є похідними від п. ст. giża «гомілкова кістка; її кінець», [giża] «частина ноги тварини; волячі ноги як їжа», спорідненого з ч. ст. hyze «клуб», hyźde «тс», укр. [гижкй] «холодець із свинячих ніг» (див.).

[ґаджалаґати] «калічити мову, гово­рити незрозуміло»;— можливо, пов'я­зане з болг. [гаджал] «турок», яке може походити від циг. ґаджо «чужинець, не циган».— БЕР І 223.

[гаджало] «коліща; перстень у ниж­ньому кінці веретена; (мн.) блочки з двох коліщат у кроснах; кулька» О, [качало] «тс.» О, [ґаджело] «дзига», \ґа-джулька] «котушка» О, [ґаджуляти] «шкандибати, кульгати Ж; качати (напр., кульки з тіста) О»; — очевидно, результат діалектної видозміни форм [качело] «коліща» і [качуляти{ся)[ «хита­тися)»; форма [гаджуляти] могла вини­кнути під впливом [ґаджеля] «кривоно­гий».— Див. ще качати.— Пор. ґаджала.

Ігаджуґа] «молода смерека», [гачуґа] ВеЗн «тс»; — зіставляється з рум. hä-ciugä «двометровий буковий стовбур».— Scheludko 129.

[ґадзуля] (ент.) «жук гнойовик, Sca-rabaeus L.»; — запозичення з румун­ської мови; рум. gîzulie «комаха» утво­рене від gîza «тс», яке, в свою чергу, походить від укр. [гедзь] (п. giez).— Scheludko 129; DLRM 339.— Див. ще гедзь.

Ігадинник] (бот.) «приворотень, Alchemilla vulgaris; дивина ведмеже вухо, Verbascum thapsus Ъл,[гадйнниця] «первоцвіт, Primula officinal is» Ж, Ігад-нйк цілолистний] «змієголовник Рюйша, Dracocephalum Ruyschiana L.» Ж, [га­дючка бородавчата] «гриб Agaricus phal­loïdes s. verrucosus» Ж, [гадючка соро-ката] «гриб Agaricus pantherinus» Ж, [гадючка червоняча] «гриб Agaricus ru-bescens» Ж, гадючник «Filipendula

Adans.», [гадяр] «вид неїстівного гри­ба» Я; — похідні утворення від гад, гадина, гадюка; назви зумовлені, оче­видно, різними властивостями відповід­них рослин, здебільшого точно не ви­значеними.— Див. ще гад.

[гадра] «баба-яга, сварлива жінка»;— запозичення з польської мови; п. [hadra] «зла жінка» походить від нім. Hâder «сварка, суперечка», спорідненого з дісл. hço- «боротьба», гр. κότος «гнів», дірл. cath «боротьба», стел, котора «тс», укр. [котора] «сварка».— Шелудько 26; Sławski І 400—401; Kluge—Mitzka 279.— Див. ще котора.

[гаду] (у виразі [гаду-гаду] на позна­чення безтурботного базікання); — оче­видно, запозичення з польської мови; п. gadu-gadu «тс.» пов'язане з gadać «говорити, казати; базікати», спорідне­ним з укр. гадати (див.).

газ¹, газація, газатор, газівник, гази­фікація, газифікувати, газувати; — р. бр. болг. м. газ, п. ч. слц. gaz, схв. заст. газ, слн. gas; — запозичення з ні­мецької, французької або голландської мови; нім. гол. gas походять від фр. gaz, штучного новотвору бельгійського хі­міка ван Гельмонта (1577—1644) на базі лат. chaos (<гр. χάος) «хаос».— СІС 133; Шанский ЭСРЯ І 4, 7; Фасмер І 382; Преобр. І 115; Kopaliński 351; БЕР І 224; Dauzat 357; Kofinek 85.— Пор. хаос.

газ² (текст.), [газа] «вуаль, марля»; — р. бр. болг. газ, п. gaza, ч. gaza, gaz, слц. слн. gaza, м. газа, схв. газ; — оче­видно, через російське і, можливо, поль­ське посередництво запозичено з фран­цузької мови; фр. gäze «тс.» утворене від назви міста Gaza в Палестині або пов'язане (через ісп. gasa «прозора тон­ка тканина») з ар. qäzz «шовк», перс. każ «тс».— Шанский ЭСРЯ І 4, 8; Фас­мер І 382; Преобр. І 115; SW І 811; Brückner 137; Hołub—Lyer 178; БЕР І 224; Kluge—Mitzka 236; Lokotsch 91; Dauzat 357.

газ³, газ, газа, газа, газнйк, газнйця, газниця — див. гас.

[ґазда] «господар», [ґазда Г, Ж, ґаз­диня], [газд'шка] «господарство», [газ-дівство, ґаздівство, газдівський, ґаздів-

газель

гайворон

 

ський, газдівнйй, ґаздовйтий, газдати Пі, газдйнити, ґаздйнити, газдувати, Ґаздувати; — п. [gazda] «заможний гос­подар», ч. діал. слц. gazda «господар», болг. діал. м. газда, схв. гїїзда «багатій», слн. gâzda «господар»; —запозичення з угорської мови; уг. gazda «господар», у свою чергу, походить із слов'янських мов (<слов. gospoda).— Лизанець НЗ УжДу 26, 118; Бевзенко НЗ УжДУ 26, 177; Sławski І 264; Bruckner 137; Sì. wyr. obcych 243; Machek ESJĆ 150; Hołub—Lyer 178; БЕР І 224; Младенов 26; MNTESz I 1038; Bârczi 92.— Див. ще господа.

газель (зоол.) «вид антилоп», газеля-чий; — р. бр. газель, п. ч. слц. gazela, болг. м. газела, схв. газела, слн. ga­zela; — запозичено з французької мови через посередництво російської; фр. ga­zelle «газель» походить від ар. gazai, [gazël] «тс.».— СІС 133; Шанский ЭСРЯ І 4, 8; Фасмер І 382; Dauzat 357; Lo-kotsch 55.

газета, газетник, газетчик, газе­тяр; — р. бр. болг. газета, п. слц. (з р., п.) gazeta, ч. рідк. gazeta, м. га­зета, схв. газета «старовинна дрібна монета»; — запозичене через посеред­ництво російської або польської і, мож­ливо, французької мов з італійської; іт. gazetta «газета» (первісне значення — «дрібна монета», яку платили за читан­ня газети) утворене від назви старовин­ної венеціанської монети gaza, пов'яза­ної з гр. γάζα «майно, скарб» і перс. ganj «тс».— Акуленко 141; Кравчук УМШ 1957/4, 80; Шанский ЭСРЯ І 4, 9; Фасмер І 382; Преобр. І 115; Sławski І 264; Bruckner 137; БЕР І 224; Dau­zat 357.

газирі «пантронташі, пришиті на гру­дях коло чемерки», [газарі] «тс»; — р. газыри; — очевидно, запозичення з тюркських або іберо-кавказьких мов; можливо, пов'язане з Крим.-тат. азыр «готовий», тур. hazir «готовий, приготов­лений, діючий» (від ар. hazir «тс.»).

[газоба] «будівля для сільськогоспо­дарського реманенту» ДБ II; — очевид­но, утворене від уг. hâz «будинок», спо­рідненого з хант. kat «тс», фін. kota

29*

«хата, хатина, халупа».—MNTESz II 76; Bârczi 116.

газон; —p. бр. болг. газон, п. ч. слц. gazon; — запозичено з французь­кої мови через посередництво російської; фр. gazon «дерен, газон; лужок» похо­дить від франк, або двн. waso «тс».— СІС 134; Шанский ЭСРЯ І 4, 10; Фасмер І 382; Sł. wyr. obcych 245; Dauzat 357.

гаївка «веснянка», [агївка Ж, гаг'ївка Гнатюк, гагілка, гагулка тж, гаїлка, галагівка Гнатюк, галагілка, егулка, огулка, явілка тж, ягівка, ягілка Гнатюк] «тс»; — неясне; виводиться (Zilynskyj Slavia 43, 47—54) від назви птаха гоголь (Bucephala clangula), який відзначається особливо гарним танцем під час току­вання; пов'язувалось ще з гай (Гнатюк, Гаївки, Львів, 1909), гаятися (Шейков-ский, Быт подолян І 1, К., 1860, 1; Свид-ницький Основа 1861 XI—XII 39), глаго­лами (Щурат Діло 1910, 95, 6—7), дінд. Holi «весняне свято» (Партицький Прав­да 1868, 244).

гай, [гаїна] «гай», [гайнйк] «місце, де росте гай Я; лісник», [гайовйк] «лісо­вик», [гайчук] «син лісника» Я, гайний, гайовий, [загай] «зарість, хащі»; — р. діал. бр. гай, др. гай, п. нл. gaj, ч. слц. hâj, вл. haj, схв. гй\ (у складних топо­німах); — псл. *gajb, очевидно, пов'я­зане з gojiti, укр. гоїти (первісно) «за­лишати жити, вирощувати»; менш пере­конливі зіставлення з псл. gatb, укр. гать (Miki. EW 60; Brückner 132), з псл. gajiti «кричати, галасувати», р. [гай] «галас» (Толстой Сл. геогр. терм. 54— 55; Преобр. І 116), з іє. *gäi- «співати» (Hołub—Kop. 119; Machek LF 51, 240), з н. Hag «огорожа», Hain (<двн. hagan) «гай» (Gebauer І 399) та ін.— Дзендзе-лівський St. si. 10/1—2, 60; Филин Происх. яз. 526—528; Фасмер I 382— 383; Даль I 366; Мартынов Прабл. белар. філал. 72; Sławski I 249—250; Machek ESJĆ 155; Skok I 544.— Див. ще гоїти.

гай вір — див. аїр.

гайворон (орн.) «грак, Corvus frugi-legus L.», [гаворон ВеНЗн, гайвор Ж, гальворон ВеНЗн] «тс», [гайворінь] (зб.) «гайвороння; дурні» Ж, гайвороненя, гайвороння (зб.), гайвороня, [грайворон],

Гай-гай

гайдак

 

гайворонячий; — р. [гайворон], ст. во-ронограй, п. нл. gawron, ч. слц. havran, вл. hawron, болг. гарван, [гавран], м. гавран, схв. гавран, слн. gâvran; — пел. *gajbvoriTb, *gavorm>, утворене з основи дієслова *ga(j)-, що виступає в др. гаяти «каркати», р. [гай] «крик галок; шум, галас», [гая] «зграя пта­хів», лит. giedóti «співати», gaid^s «пі­вень», [gäida] «мелодія, нота», дінд. gäyati «співає», лат. gäius «сойка» (іє. *gâi- «співати»), і іменника *уогпъ «во­рон».— Фасмер І 383; Преобр. І 115; Sławski І 263—264; БЕР І 230; Skok І 556; Mares Slavia 36, 359—361; Bern. І 291; Trautmann 76; Ernout—Meillet I 561; Walde—Hofm. I 376.— Див. ще ворон.— Пор. гавран, каворон.

гай-гай (емоційний вигук; вигук для відгону хижих птахів), [гайна] (вигук для відгону яструба), [гая] (вигук для відгону птахів), гайкати «кричати гай»; — п. [haj] (емоційний вигук; ім­перативний вигук до тварин), ч. haj (імперативний вигук до птахів), схв. hâj (емоційний вигук); — результат фо­нематичного оформлення інстинктив­ного вигуку, паралельний до ай; поши­рене також в інших індоєвропейських (дінд. свн. фр. ст. рум. hai) і неіндо-європейських мовах (напр., тат. hau, hau-hau — вигуки для вираження емо­цій).— Sławski І 391; Machek ESJĆ 155.

[гайда¹] «флейта», [гайда] «пастуша дудка; волинка; сопілка О», [ґайдар] «гравець на гайді», [ґайдун] «тс.» Mo, [гайдати] «грати на флейті», [ґайдува-ти] «грати на волинці»; — п. gajda, мн. gaidy «волинка», ч. kejdy, слц. gaj­dy, болг. гайда, схв. гайде, слн. gäida «тс»; — запозичено з турецької мови через посередництво південнослов'ян­ських і румунської (рум. gaidä «тс.»); тур. gayda «тс», можливо, походить від арабського gai ta «тс» або з ібер-ських мов.— Sławski І 250; Machek ESJĆ 148; Vrabie Romanoslavica 14, 144; DLRM 325; БЕР І 224—225; Skok І 543—544; Lokotsch 51.

[гайда²] «гульвіса», [ґайда] «поганий пес; нероба, шалапут» Ж; — п. gajda «незграбна, слабка, дурна людина»; —

452.

результат перенесення назви гайда [ґайда] «волинка» за зовнішньою подіб­ністю (волинка складається з бурдюка і трьох дудок).— Див. ще гайда¹.

гайда³ (вигук, заклик до початку руху чи роботи) Г, Ж, [гай] «тс», [гайд-гайд] «вигук для підгону свиней» Mo, [гайт] «гайда» Me, [гайти] (дит.) «гуляти», [гайту] «тс.» Me, [гайтусь ходити] (дит.) «випорожнятися»; — р. айда, бр. гайда, п. hajda (з укр.), ч. hajdy, слц. hajdy, hajda, болг. хайде, схв. xàjde, слн. hàjdi, hajd; — запози­чення з турецької мови (в російську — з татарської); тур. hayda, haydi (ви­гук підгону) споріднене з тат. Найде «іди», башк. эйдэ «тс» і походить, оче­видно, від тюрк, ajda/hajda «гнати», збереженого в кирг. айда «гнати».— Шанский ЭСРЯ II, 55; Фасмер І 64; Sławski I 391; Machek ESJĆ 156; Skok І 649; Дмитриев 520; Lokotsch 51.

[ґайда] «картопля» Ж; — запозичен­ня з польської мови; п. [gajdy, gajdaki] «тс.» етимологічно неясне.

[гайдабура] «бешкетник, розбійник», [гайдабурити] «бешкетувати»; — не зов­сім ясне; можливо, результат контамі­нації слів гайдамака «розбійник» і [га-лабурда] «дебош».

[гайдай] «вівчар; волар Ж; воло­цюга Ж; здоровань Ж», [гайдей] «во­лар; волоцюга; здоровань; нечепура МСБГ», [гайдар] «вівчар», [гойдар] «тс» Пі, [гайдарка] «ціпок вівчара», [гай/пар] «волоцюга» Я, [гайдарювати] Пі; — п. hajdaj «старший пастух»; — очевидно, запозичення з румунської мови; рум. haidäu «пастух волів, корів» (мн. hai-däi) виводиться від уг. h'ajtó «погонич», пов'язаного з hait «гнати», яке може бути зіставлене з hait «скривляти» або з манс chujt- «спонукати, підганяти»; форми з суфіксом -ар могли виникнути на українському грунті в результаті зближення з [гайда] «(пастуша) флей­та».— Scheludko 129; Nifä—Armas та ін. Romanoslavica 16, 88; MNTESz II 28—29; Bärczi 109.

[гайдак] «спритний» Я; — очевидно, пов'язане з тур. hay «вільно, легко», haydi haydi «тс».

гайдалакати

гайнок

 

[гайдалакати] «базікати, балакати» Я; — неясне; можливо, афективне утво­рення, пов'язане з тур. hayla «кричати; бути недбалим»; пор. ч. hajdalâk «не­охайна, недбала людина, ледар, нероба».

гайдамака «учасник селянського по­встання в XVIII ст.; [розбійник]», [гайда­мака] «тс.» Ж, гайдамацтво, гайдамач­чина, [гайдамачина] «вид вишитого узору на сорочці» Я, [гайдамашня] (зб.) «гайдамаки» Я, [гайдамачий] Ж, гайдамакувати, гайдамачити, ст. гай-дамакъ, гайдамацки, гайдамащина (XVIII ст.); — p. гайдамак, бр. гайдама­ка, п. hajdamak, ч. слц. hajdamâk, болг. хайдамак (усі з укр.); — запозичення з турецької мови; тур. haydamak «роз­бійник» споріднене з чаг. тат. Уіайдамак «гнати; грабувати».— Москаленко УІЛ 39; Шанский ЭСРЯ І 4, 10—11; Фасмер І 383; Преобр. І 116; Sławski І 391— 392; Bern. I 375; Дмитриев 532—533; Шипова 113; Lokotsch 61.

[гайдарак] «коноплина, що виросла окремо; буйна коноплина Me; добірна конопля, з якої збирають на посів на­сіння Mo», [гайдарикй] «відібране на посів конопляне насіння» Mo, [гайдурі] «рідко посіяні коноплі (на насіння)» Mo; — неясне; можливо, походить від нгр. γαϊδουράγκαθο «будяк, чортопо­лох», утвореного з основ іменників γάϊ-δοΰρα «ослиця» (γάΐδορος «осел») і αγ­κάθι «колючка, будяк».

[гайдарикй] «дерев'яні вила на 5—6 ріжків» Mo; — неясне; можливо, по­в'язане з рум. hädärag «ціпок; бияк (частина ціпа); ручка, держак рибаль­ської сітки; млиновий штовхач», що зіставляється з уг. hadaró «тс», похід­ним від hadar «базікати; (ст.) бовтати, махати»; могло зазнати фонетичної ви­дозміни під впливом слова гайдарак «велика коноплина».— DLRM 356; Ваг-czi 107.

гайдасати — див. гойдати.

[гайдачок] «орнамент на писанках»;— неясне.

гайдук «повстанець-партизан у пів­денних слов'ян у XV—XIX ст.; солдат надвірної сторожі; лакей», [гайдученя] Я, ст. гайдукъ (1593); —р. бр. гайдук, п. ч. hajduk, слц. hajduch, болг. хай-

дук, м. ajdyK, схв. хщдук, слн. hajduk;— запозичення з угорської мови; уг. hajdu «розбійник» (мн. hajduk) є за похо­дженням назвою однієї з етнічних груп угорців; непереконливим є твер­дження про польське посередництво (Bern. І 375; Sławski І 392; Richhardt 52; Шанский ЭСРЯ І 4, 11).—Мака-рушка 8; Тимч. 501; Фасмер І 383—384; Brückner 167; Skok І 649—650; Kxiiezsa

I 2, 834—836; Lokotsch 61—62; MNTESz

II 23—24.

[гайзуб] (бот.) «васильок, Ocimum basilicum» Ж, [гайзебок Mak, гайбуз] «тс»; — неясне.

гайка (тех.); — p. бр. болг. гайка; — запозичення з російської мови, в якій утворене, очевидно, від [гаить] «закри­вати; лагодити».— Шанский ЭСРЯ І 4, 11—12; Фасмер І 384; БЕР І 225.

[гаймі'н] «безліч; натовп»; — оста­точно не з'ясоване; можливо, пов'я­зане з п. gmin «простолюд, чернь», gmina «громада», що походять від свн. gemein «спільний» (Шелудько 26).

[гайнар] «робітник, який приганяє на ярмарок худобу»; — можливо, за­позичення з румунської мови; рум. gäinär «торговець свійською птицею» є похідним від gäinä «курка», що похо­дить від лат. gallina «тс», пов'язаного з gallus «півень», очевидно, запозиченим з якоїсь передньоазіатської мови.— Walde— Hofm. І 580—581.

гайно «екскремент, гній; підстилка для худоби; ведмежий барліг; безладдя, гніздо», [гайняний] «брудний, поганий», [гайнувати] «захаращувати; смітити» Па; — р. [гайно] «лігво; барліг; хлів; мотлох; бруд; кізяк», бр. [гайно] «ліг­во», ч. [gajno] «прибудова», ст. hajno «те, що заборонено їсти»; — очевидно, псд. *gajbno «захисток; бруд», похідне від ga-jiti «захищати; забороняти».— ЭССЯ 6, 87—88.— Див. ще гаяти.

[гайнок] «туди, там» ВеЗа; — запо­зичення з польської мови; п. [hajnok] «тс.» утворене з давнього вказівного прислівника haj «туди, там», спорідне­ного з ч. ст. aj «от», мор. [äj] «так», вл. haj «так», вказівного займенника ono «те», спорідненого з укр. он, він, та частки -к, тієї самої, що і в укрі

гайнувати

гаке

 

[тут-ки, теперки]. — Sławski I 391.— Див. ще він, он.

гайнувати «переводити, розтрачува­ти; (бенкетувати, гуляти]», [гейнувшпи] «тс»; — очевидно, результат контамі­нації дієслова гаяти «даремно витра­чати (час)» і іменника гайно «гній, екс­кременти» (див.).

гайнути «побігти, кинутись, май­нути», [гайднути] «утекти» Я;—оче­видно, пов'язане з [гай] «гайда».— Див. ще гайда³.

[гайстер] (орн.) «чорногуз», [астер, гарист Л, гас/пір Л] «тс», [гайстрячий] Я, ст. гайстеръ (XVIII ст.); — бр. [гайсцёр] «тс», п. [hajsterj «сіра чап­ля»; — через польську мову запозиче­но з нижньонімецької; нн. heistr (hei-ster) «сорока», нвн. Elster «тс.» спорід­нене з дангл. agu «тс.» і зводиться до зах.-герм. *ago «колюча»; пов'язуван­ня з р. аист (Клепикова ВСЯ V 152— 153; Преобр. 1 4; Bern. I 25) здається сумнівним (Фасмер І 64).— Кобилян-ський Мовозн. 1976/6, 32; Kluge—Mitzka 163—164.

Ігайта¹] «розпусна дівка»;—запо­зичення з румунської мови; рум. haitä «розпусниця» виводиться від уг. hajt «ганяти».— DLRM 353.— Див. ще гай-дай.— Пор. гей да.

гайта² — див. гаття.

[гайтан] «пояс із гаманом (у пасту­хів)»; — р. [гайтан] «шнурок; учкур; стрічка; кісник; вірьовка», болг. гай­тан «шнур, галун», м. схв. га/'тан «шнур, галун, тасьма»; — запозичене з турецької мови, можливо, через румун­ську (рум. gäitän «тс»); тур. gaytan «шнур» походить від сгр. γαϊετανόν «шнур, пояс», нгр. γαϊτάνι «шнур, тась­ма», яке зводиться до слат. gaitanum «тс», мабуть, запозиченого з кельт­ських мов.— Шанский ЭСРЯ І 4, 12; Фасмер І 384; Шипова 114; Ернштедт Сб. Виноградову 131—136; БЕР І 225; Skok І 544—545; Walde—Hofm. І 576.

[гайтувати] «полювати», [гайтів] «по­льовий сторож; лісник», [гайтове] «по­лювання», [гайтови] (мн.) «тс»; — п. hajtowaò «робити облаву»; — запози­чення з угорської мови (уг. hajt «га-

няти»).— Лизанець Тези доповідей УжДУ 1965, 48; ВеЗн 9; Sławski І 393.— Див. ще гайдай.

[гайшан] «лихий чоловік, розбиша­ка, забіяка» Ва; — очевидно, пов'язане з тур. hasin «грубий, різкий» (від ар. gaśln «дурний, невихований, грубий»).— ТБР 209.

гак¹ «крюк», гакуватий; — р. бр. гак, п. hak, ч. слц. häk; — в україн­ську і білоруську мови запозичено з се­редньоверхньонімецької, в російську — з голландської (гол. hack); свн. hake(n) «крюк» (двн. hâcko, hâko «тс») спорід­нене з днн. haco, дангл. haca, ісл. haki, а також, з іншою огласовкою, днн. hok, англ. hook, шв. [hokl «ріг, виступ», дісл. hskjä (від *hokion-) «крюк», рос. коготь, укр. кіготь, лтс. i^egis «милиця, костур».— Кобилянський Мовозн. 1976/ 6, 32; Шелудько26; Richhardt 52; Фасмер 1384; Преобр. І 328; Sławski І 393; Klu­ge—Mitzka 283.— Див. ще кіготь.

гак² «лишок» (з гаком «з лишком»);— не зовсім ясне; очевидно, виникло в ри­боловецькому середовищі і спочатку означало вагу гака, на якому зважува­лася зловлена риба, як додаткову ве­личину до чистої ваги риби.— Романова 141—143.— Див. ще гак¹.

[гак³] «плата вівчарю за роботу»; — запозичення з тюркських мов; тур. крим.-тат. кар. полов, hak «платня, ви­нагорода, заслуга, справедливість» по­ходить від ар. haqq «правда, справедли­вість, обов'язок, претензія».— Ши­пова 114.

гаківниця «старовинна рушниця», ст. гаковницы (1529); — бр. ст. гаковница (1514); ч. hâkovnice; — запозичення з польської мови; п. hakownica походить від свн. häkenbühse, що складається з основ іменників haken «гак» і bühse «рушниця; бляшанка».— Шелудько 26; Richhardt 52; Мельников Slavia 34/1, 111; Булыка 76—77; Sławski I 393.— Див. ще букс, букса¹, гак¹.

гаклове —див. готлова.

[гакс] (вигук, яким відганяють сви­ней), [гаксьо] «тс.» Ж; —неясне; мож­ливо, походить від нім. [Hacksch] «кнур», яке пов'язується з hecken «виводити

гал

галабута

 

(малят), народжувати» (Paul DWb I 266).

[гал¹] «невелика поляна в лісі, галя­винка», [гало] «тс; лісове озеро; місце на озері, не заросле водоростями», [гиля] «полонина», галява, Ігальваї «огріх, недосів» Mo, галявина, галявка «галява», [гальовина] «тс», [галнйй] «відкритий» Я, [гайний] «вільний; пустий» О, [галю-вати] «порожнювати», прогалина, [про-галюватина] «прогалина серед хлібів», [прогалявина] «галявина», [прогаль Ж, прогальовина] «тс», [прогалюватися] «місцями відкриватися з-за хмар» (про небо) Ж; — р. прогалина, прогал, бр. гала «голий простір», п. hala «гірське пасовисько» (з укр. або з слц. hol'a);— пел. *galb, пов'язане чергуванням го­лосних з основою прикметника golb «голий».— Петров Ономастика 85—89; Толстой Сл. геогр. терм. 104—ПО; Фас­мер І 384; ЭССЯ 6, 89—90, 96; Bern. 1 294.—Див. ще голий.

[гал²] «невелика куля», галка «тс», гали «нарости на рослині, викликані паразитами; [литки]», [гали] «литки» Я, [гало] «куля; скляна куля для прасу­вання», [галун] «вареник із грушею» Л, [галух] «кілька галушок, що зліпи­лися докупи», [галуха] «велика галуш­ка», галушка, [галущйця] «галушки» Я, галушник «любитель галушок», [голити] «прасувати галом», ст. галка (1637); — р. діал. бр. галка «кулька», п. gałka «тс», ч. hâlka «хворобливий наріст на рослинах», слн. [gâlka] «чорнильний го­рішок»;— вважається запозиченням з германських мов; свн. galle «пухлина на нозі коня», двн. gealla «тс», з якими, можливо, пов'язане це слово, походять від лат. galla «наріст», спорідненого з дінд. gulma- «пухлина», алб. gogëlë «куля; гал (на рослині)», свн. kolie (kol) «голова» (Richhardt 52; Brückner 133; Bern. Г 292; Kluge—Mitzka 229; Walde—Hofm. І 580); допускається й можливість власне праслов'янського по­ходження, зокрема зв'язку з голий (пор. р. голыш «круглий камінець») і з [гал¹] «галявинка», галька «круглі камінці» (Москаленко УІЛ 47; Фасмер І 388; Slawski І 253); пов'язання з ґуля, псл. gulja (Ondruś SI. Wortst. 131), як і ви-

ведення від гіпотетичного псл. galiti «кидати» (Machek ESJĆ 158), недостат­ньо обгрунтоване.

[гал³] «сума» Ж; — очевидно, утво­рене шляхом зворотного словотвору від іменника загал чи від прислівника за· галом. — Див. ще загал.

[гал⁴] (вигук, що імітує собаче гав­кання) Я; — звуконаслідувальне утво­рення, паралельне до гав (див.).

[гала¹] (вигук, яким відганяють гу­сей, качок, голубів; яструба або вепра О), [галай] «тс», [галакати] «відганяти яструба або вепра» О; — очевидно, ре­зультат видозміни давнішого галя, при­дихового варіанта вигуку аля, яким від­ганяють свиней, під впливом вигуку гйлаїгйля, вживаного до гусей.— Див. ще аля.

гала² — див. галасвіта.

[гала] «гайда» (?: Сів на коня та ґала на той плац); — неясне; можливо, по­ходить від тур. kala «опинившись», діє­прикметника від kalmak «залишатися, опинятися»; у такому разі первісне зна­чення укр..ґаламало бути близьким до гульк.

[галабурда] «бешкет, бешкетник», [га-лабурдник], [галабурдство] «бешкетни­цтво» Я, [галабушяк] «бешкетник» О, [галабурдити]; — р. [халабурда] «роз­зява, нехлюй», [халабруда] «тс», п. hała-burda «бешкет, бешкетник», [haraburda] «тс» (з укр.), ч. haraburdi «ганчір'я», ст. haraburda, слц. [halaburda] «неспо­кійна людина; ганчір'я»; — складне ут­ворення, до якого входить вигуковии елемент гала-, що виступає також у ви­разах галай, галас, галу-балу, та імен­ник бурда «бешкет, бешкетник»; у ро­сійській мові набуло відмінного значен­ня, очевидно, в результаті зближення з [хал] «дешевинка», [халовой] «дешевий; дурний»; менш переконливе виведення галабурда від уг. herdeburdi «вітрогон» (Malinowski Rozprawy 17, 22).— Фасмер IV 216; Sławski I 396.— Див. ще бурда¹, галай¹.

[галабута] «пихатість»; — складне утворення, перший компонент якого гала-, можливо, пов'язаний з болг. голям «великий», схв. голем, ч. holem$

галаган

галай

 

«тс.» або має вигуковий характер, як у [галабурда]; другим компонентом є іменник бута «пиха».— ВеЗн 9.— Див. ще бута.

галаган (орн.) «індик; півень з голою шиєю»; — очевидно, запозичення з ро­сійської мови; р. [галган] «тс.» походить від гол. kalkoen або нн. kalkûn «тс.» (букв, «калькутська курка»); значення «півень» з'явилося, мабуть, у резуль­таті контамінації слів галаган «індик» і [Г.алан] «півень з голою шиєю».— Фасмер І 385.

[ґалаґан¹] «великий мідний горщик; мідна монета», [галаган] «тс», [ґалаґа­ни] «вироби з тіста, подібні до бубликів» Л, [балаган] «великий металевий ґу­дзик (як об'єкт дитячої гри)» (Me); — болг. [галаган] «мідна монета», гологан «тс»; неясне; можливо, пов'язане з тур. kal «плавлення металів; очищене золото і срібло» або з каз. хак. тат. кола «жовта мідь», кирг. коло «тс»; пор. рум. golo-gân «монета».— Радлов II 1, 219, 585, 591; БЕР