Принципи і методи естетичного виховання

В.О. Сухомлинський

Про естетичне виховання молодших школярів

 

Принципи і методи естетичного виховання

 

В.О.Сухомлинський надавав особливо великого значення в естетичному вихованні учнів казці, музиці, живопису. Він дбав про те, щоб його вихованці діставали світлі мажорні враження, які вже самі по собі повинні ставати могутніми засобами виховання людини. Це досягалося за допомогою яскравих полотен, доступних дітям за змістом і формою, виразно прочитаної народної казки, краси рідної природи. Особливо сильний вплив на формування духовного світу дитини справляє пісня, музика. Осягаючи світ музичних ритмів, дитина навчається передавати за допомогою музики свої враження, розкриває свою емоційну культуру, творчі здібності.

Особливе значення в естетичному виховання школярів належить урокам художньоїлітератури (читання) - як за відведеним на них часом, так і за впливом на загальний розвиток дітей. Слово - найбільш зрозумілий засіб вираження ідей митця

(на відміну від звуків, фарб і т.д.), що робить літературу найдуховнішим універсальним видом мистецтва. Українські письменники Б. Грінченко,

М.Коцюбинський, Олена Пчілка, Леся Українка, І.Франко вважали художню літературу одним з найефективніших засобів естетичного виховання дітей.

Великого значення в естетичному вихованні учнів В.О.Сухомлинський надавав зовнішньому вигляду і оформленню класів. Кожна картина, кожне унаочнення повинні допомогти учням сприйняти слова вчителя, глибше усвідомити матеріал, який вивчається.

Багато уроків Василь Олександрович проводив у спеціальній «Кімнаті казок», щоб якомога глибше поринути з дітьми в атмосферу чарівного світу казок, бо саме казці педагог відводив особливе місце в естетичному вихованні учнів. Адже усвідомлення суті моральних ідей досягається не гучними словами й фразами, а емоційністю, глибиною розкриття істини і показом величі людського розуму.

Без відчуття краси слова для дитини недосяжні потаємні грані його смислового значення. А переживання краси немислиме без фантазії, без особистої участі учня у співтворчості з учителем, який передає казку. Казка, на думку В.О.Сухомлинського, --активна творчість, яка охоплює всі сфери духовного життя дитини, її розум, почуття, уяву, волю. Казка невіддільна від краси, сприяє розвиткові естетичних почуттів, без яких немислиме благородство душі, чуйність, героїчний вчинок тощо. Завдяки казці дитина осягає світ не лише розумом, але й почуттями, в казці вона знаходить реальну форму виявлення своїх духовних сил.

В.О. Сухомлинський наголошував, що створення казок -- одне з важливих джерел поетичної творчості, формування естетичних почуттів і водночас засіб розумового розвитку. Участь дитини у створенні казок великою мірою сприяє збагаченню її словникового запасу, розвитку творчого мислення. Казка виховує любов до рідного краю вже тому, що сама вона - творення народу, гра творчих сил народного духу, духовне багатство народної культури.

У Павлиській школі багато казок створювалося самими дітьми. Понад тисячу казок написано В.О.Сухомлинським. Твердячи, що фантастичні казкові образи відкривають дитині не лише красу, але й істину, що без казки і казкової ситуації всі пояснення для дитини мертві, бо мовчить її серце, Василь Олександрович неухильно дотримувався важливого педагогічного засобу -- естетична потреба не повинна задовольнятись до перенасичення. Там, де є перенасичення, починається снобізм, розчарування, нудьга, пошуки засобів “вбити” вільний час. Тому в “Кімнаті казок” В.О.Сухомлинський бував з дітьми не часто - раз -два на тиждень.

Велику увагу в естетичному вихованні учнів В.О.Сухомлинський приділяє живопису і музиці. «Музика тісно пов'язана з ліричною поезією і є немовби наступною сходинкою в духовному розвиткові людини. У вихованні музикою виражається єдність моральної, емоційної і естетичної сфер людини.»

Серед різних видів мистецтва особлива виховна роль належить музичному вихованню, яке вводить дітей у світ музичного мистецтва, знайомить з музичною культурою різних народів, сприяє збагаченню індивіда знаннями законів музичного мистецтва, необхідними для розуміння його сутності, формуванню смаку, музичних здібностей, виробленню навичок і вмінь, які дозволять школярам бути активними слухачами, вмілими виконавцями. Торкаючись емоційної сфери людини, музика впливає на формування її моральних і естетичних смаків та ідеалів.

Так, К. Стеценко вважав, що музика - “ один з найвагоміших засобів естетичного виховання дітей, бо вона, як ніщо інше, здатна ушляхетнити людину, розвинути в ній благородні поривання, вплинути на психіку і настрій”

Музика - це мова почуттів. Мелодія передає найтонші відтінки почуттів, недоступні слову. Музика починається там, де кінчається слово. І якщо словом обмежується проникнення вихователя в потаємні куточки юного серця, якщо після слова не починається тонше й глибше проникнення - музика, виховання не може бути повноцінним.

Твори образотворчого мистецтва утверджують в юній душі почуття величі й краси людини, підносять особистість в її власних очах. «..Щоб розуміти, переживати й любити живопис, людині треба пройти тривалу школу почуттів... в світі природи»

На найкращих зразках живопису й музики у школярів виховується вміння цінувати справжню людську красу, нетерпимість до приниження людської гідності. Музика й живопис сприяють формуванню в дитини кращих людських якостей. Вони - могутній засіб виховання. В.О. Сухомлинський будує так, щоб сприймання творів мистецтва – музики, живопису чергувались «з виходами на прираду», де дитана може зримо, наочно відчути співзвучність тиші полів і лук, шелесту дібров і співу жайворонків.

Краса природи допомагає по-новому відчути красу мистецтва, а краса мистецтва виховує чуйність, сприйнятливість до краси природи. В “Школі радості” приділяється однакова увага як прослуховуванню музичних творів, так і осягненню “музики” природи.

Природу -- великий гуманіст розглядав як важливий засіб емоційного, естетичного, морального аспектів виховного процесу. Вона виховує в душі підлітків здатність відчувати,сприймати тонкощі, відтінки речей, явищ.Сухомлинський писав «пізнаючи відтінки краси природи, хлопчики та дівчатка переживали життєрадісне почуття повноти духовних сил, жадобу до пізнання все нових джерел естетичних багатств». І при цьому наполягав на повноцінному включенні природи і в навчальну, і у виховну роботу. Але згадаймо його застереження: природа не повинна лишатися простим фоном розумових зацікавлень. Саме тому він вбачав необхідність талановито й уміло, глибоко й продумано включати силу краси оточуючого світу в процес виховання розуму й почуттів. Його переконання, що вміння читати й розуміти мову природи виховується так само, як і вміння читати, і сьогодні апелює до нас у процесі виховання дитини в прекрасному світі гармонії.

Прилучення дитини до прекрасного починається в сім'ї. Оскільки остання є тим соціальним осередком, де дитина одержує свої перші життєві уроки, то зрозуміло, що перші естетичні враження, переживання, почуття започатковуються в сім'ї. “Тонкість відчування людини, емоційна сприйнятливість, вразливість, чуйність, чутливість, співпереживання, проникнення в духовний світ іншої людини - все це осягається передусім у сім'ї, у взаємовідносинах з рідними. Тут треба шукати емоційно-естетичний корінь благородної духовної потреби в людині”.

Втіленням краси, досконалості, доброти для дитини передусім є мати. Це не лише тепло, а й світ сонця, любові, ласки. У Павлиській школі панувала обстановка культу матері, з перших уроків дітям прищеплювалась життєво важлива формула: “Люби й цінуй більше всіх у житті - Маму!”.

Отже, творчий доробок В.О.Сухомлинського має різноплановий багатоаспектний характер, основу якого становлять педагогічні погляди і переконання видатного вченого. Василь Олександрович приділяв багато уваги проблемі естетичного виховання дітей. Своїми педагогічними працями він довів, що поглиблення чуттєвого світу засобами мистецтва сприяє вихованню людини, цікавої і корисної суспільству.

Головною метою навчально-виховногопроцесу В.О. Сухомлинськийвважаввсебічнийрозвитокособистості. Положення про неповторністькожноїдитини є немовбинаріжнимкаменем, на якомупобудована вся система поглядівВ.О.Сухомлинського на проблеминавчання й виховання. Цедаєзмогусформулювати фундаментальны принципипідходу до навчання й виховання:

-- принцип емоційноїчутливості.Емоційначуйністьнемовбивідкриваєочі на світ. Співпережеваннянавчаєвідчувати горе іншоїлюдини в найнепомітнішихвідтінкахсуму,задуми, тривоги в очах. «Завдякишколиемоційноїчутливості, яку проходили моївихованці в роки дитинства, отротцтва та юності, вони помічалисамітністьдорослих, проймались до них співчуттям, ставали їхдрузями.»

-- принцип урахуваннянерівностірозумовихздібностейдітей.Навчання й вихованнядітейізвисокимирозумовимиздібностями не викликаєособливихтруднощів. А щоробити з дітьми, якімаютьзниженуздатність до навчання? Як вчити і виховуватитакихдітей? Впоратися з цимзавданнямможна, на думку В.О.Сухомлинського, лише за умовивикористання для навчання і виховання таких дітейособливихзаходів, тонкого і делікатногоіндивідуальногопідходу.

– принцип індивідуалізаціїнавчально-виховногопроцесу.Індивідуалізаціянавчально-виховногопроцесу – це, по суті, навчання і вихованнякожногоучня за індивідуальним планом. “Досвідпереконує, - пише В.О. Сухомлинський у статті “Народний учитель”, - якщо в школі, скажімо, шістсотучнів, то цеозначає, треба шукатишістсотіндивідуальних стежок.

– принципу врахуванняіндивідуальнихособливостейучнів. Природні задатки, нахили, обдаруванняскладаютьзмістіндивідуальнихособливостейучнів.

-- принцип визначеннякожногоучняособистістю. Розкриваючи суть індивідуального, диференційованогопідходу до навчання й вихованняучнів, В.О.Сухомлинськийпостійновикористовуєпоняттяособистістьдитини.

– принцип отриманняпозитивнихпочуттіввіднавчання. Головнимзавданнямщодореалізаціїцього принципу є збереження і розвиток у дитинипочуттялюдськоїгідності. Цезавдання В.О. Сухомлинськийвважав одним ізнайважчих і найтоншихзавдань педагога і, судячи з того, як часто зустрічаєтьсяпоняттялюдськагідність у йогопрацях, надавав йомудуже великого значення.Поважнеставлення до людськоїгідності, людськоїособистостіучня є, говорячи словами В.О. Сухомлинського, найважливішимпедагогічнимінструментом, оскількидаєзмогузберегтивсігарнілюдськіякості, щобулизакладені у дитинивіднародження – доброту, людяність, невгамовність, і не даєзмогирозвинутисяпоганимвластивостям – безвольній і мовчазнійпокірності, безсердечності, жорстокості.

Кінцевою метою такого підходу є, за словами В.О. Сухомлинського, творити дуже ніжну, тонку річ: «бажання бути хорошим, стати сьогодні кращим, ніж був учора».Переживання як позитивних, так і негативних інтелектуальних почуттів позначається на всьому духовному житті дитини.

– принцип навчання через подоланнятруднощів. У талановитихдітейуспіхи у навчанніможутьпороджуватипочуттязапамороченнявідуспіхів, зазнайство.Щобзапобігтицимнебажанимявищам, - пише В.О. Сухомлинський, - слідуміло вести підлітка шляхом подоланнятруднощів.

-- принцип дослідницькогопідходу до предмета вивчення. Навчання – цеважкарозумовапраця, і щобцяпрацябулауспішною, вона має бути цікавою, бажаною для учнів. При чомуцікавимможе бути не тільки предмет, а й спосібпізнання. Одним ізнайефективнішихспособівпізнання, пише В.О. Сухомлинський у статті “Розумовапраця і зв’язокшколи з життям”, є дослідницькийпідхід до предмета вивчення

-- принцип обов’язковостісамостійноїрозумовоїпраціучнів у процесівнавчання. Шкільнапошуково-дослідницькадіяльність – один ізаспектівсамостійногодобуваннязнаньучнями, якому В.О. Сухомлинський надавав великого значення.

-- принцип людяності, чуйності і тактовності по відношенню до учнів. Важливимчинникомефективностінавчання В.О. Сухомлинськийвважавлюдяність, любов, доброту, чуйність, сердечність, тактовністьстосовноучнів.Зцимположеннямбезпосередньопов’язаненаступнеположення В.О. Сухомлинського про розумінняоцінки як інструментавиховання, а не покарання.

– принцип взаємозалежностіколективу і особистості у навчанні.

– принцип залежностіособистостіучнявідособистостівчителя.

– принцип розглядунавчально-виховногопроцесу як складноїсистеми. Положення В.О. Сухомлинського про наявністьчисленняскладнихвзаємозв’язків і взаємозалежностейміжокремимискладовимичастинаминавчально-виховного процессу.