Перегляд репродукцій картин. Читання уривка з листа вчителем (під час демонстрації картин на слайдах)

«А як прийде весна, то зазеленіють трави, а потім і квіти зацвітуть! Ой, як глянеш кругом, то та гарна, а та ще краща, а то ще чудовіша, та начебто посміхаються до мене, так, ніби промовляють: «Хто ж нас тоді буде малювати, як ти покинеш?» То я все на світі забуду, та й знов малюю квіти... бо із квітів картинки красиві. Ой і які ж ви гарні, квіточки мої, діточки, красунечки ви мої. Я на вас ніколи не надивлюся, я на вас не налюбуюся».

— Як ставилася Катерина Білокур до квітів?

— Як ви думаєте, чому?

Робота у групах. Складання картин із частин. «Позли».

Картини розрізані так, як позли. Завдання: скласти картину, роздивитися її та назвати квіти, що на ній зображені.

— Які квіти зображено на картинах К. Білокур?

— Чи їх легко впізнати?

— Наскільки вони схожі на реальні квіти?

— Чим, на вашу думку, відрізняються?
Багаторівневе опитування.

ІІІ рівень — «запитання на аналіз і синтез».

Запитання на аналіз спрямовані на поділ матеріалу (об 'єкта) на складові до такого стану, щоб була зрозуміла його структура: усвідомлення принципів організації; ви­окремлення частини Із цілого; визначення взаємозв'язків між: ними; принципів організації цілого; пошук помилок і недоліків у логіці міркування; знаходження розбіжностей між фактами і наслідками; порівняння об 'єктів; виділення прихованих задумів; оцінювання значимості даних.

— Перед вами три картини, всі вони називаються однаково — «Жоржини», тому що на них зображено ці квіти. Одна з них належить пензлю К.Білокур. Знайдіть її.

— За якими ознаками ви її впізнали?

—У кожного художника своя манера малювання. Давайте побуваємо у творчій майстерні Катерини Білокур і більше дізнаємося про її особливий почерк.

Розповідь про художню манеру К.БІлокур.

— Творчою майстернею художниці завжди була оселя та город. Вона любила малювати з натури.
У дитинстві К.Білокур малювала вуглинкою на полотні, потім навчилася самостійно виготовляти фарби з буряків, калини, бузини, цибулі, різних трав і малювала ними на картоні чи фанері. Найбільше художниця любила писати олійними фарбами. Але вони були задорогі, тому вона не дозволяла собі їх витрачати марно.

Пензлі (подібні до голки) робила сама з вишневої гілочки, бляшанки, котячої шерсті чи ховрашиних волосків. Вибирала з хвоста котика волоски довжи­ною 9, 12 чи 36 мм. Для кожної фарби у неї був свій пензлик. Вважала, що від тоненьких пензликів — тонкі й ніжні лінії, якими легше створювати тони і напівтони.

Коли в Білокур композиція розросталася і виходила за раму — ситуація, у котрій будь-який професіонал просто перекомпонував би роботу, художниця чинила досить дотепно: знімала полотно з підрамника та при­шивала до записаного ґрунтованого полотна шматки неґрунтованого або ґрунтованого самотужки, із по­рушенням технології, полотна. Причому пришивала великими, грубими нитками, не маскуючи швів. Таких «дошитих» робіт у її доробку кілька: «Квіти, яблука, помідори», «Снідання», «Пшениця, квіти, виноград» та інші.

— Як ви думаєте, чи завжди у К.Білокур виходило намалювати все так, як вона цього хотіла?

— Що вона відчувала, коли у неї щось не виходило? Чому ви так думаєте?

— Уявіть, що вона робила у таких випадках.

— Давайте запитаємо про це у самої Катерини Білокур, прочитавши уривок із її листа.