Графіка. Декоративно-ужиткове мистецтво

Гравюра, що відображала історичні події з життя країни, широко використовувалась у навчанні, вихованні та книгодрукуванні. Осередками підготовки граверів були великі українські друкарні Києво-Печерської та Почаївської лавр, Троїцько-Іллінського монастиря в Чернігові, Ставропігійського братства у Львові та ін.

Особливе місце в розвитку української гравюри (зокрема, книжкової) займають роботи Олександра та Леонтія Тарасевичів. Вихідці із Закарпаття, вони вчилися гравюрі у католицькій Баварії, довго працювали у Вільно, а наприкінці 80-х рр. ХУІІ ст. з'являються у Києві. До кращих зразків української гравюри можна віднести роботу Леонтія Тарасевича у "Печерському патерику" (1702 р.), гравюрку на міді Олександра Тарасевича "Зустріч Марії з Єлизаветою" (1672 р.) та ін.

У другій чверті та середині XVIII ст. відзначаються такі визначні майстри гравюри, як Григорій Левицький (прославився своїми гравюрами-панегіриками на честь релігійних та культурних діячів - Романа Копи (1736 р.), Іларіона Негребецького (1738 р.) та Рафаїла Заборовського (1739 р.).

Продовжувало удосконалюватися в ХУІІ-ХУШ ст. ужиткове мистецтво. Кераміка, гутне скло, вироби із дерева, металу, килимарство та гаптування мали широкий вжиток у побуті. У цих виробах проявлялася народна фантазія та давні художні традиції українського народу.Осередками виготовлення керамічних виробів на Україні виступали міста Київ, Чернігів, Харків, Васильків, Кам'янець-Подільський, Ужгород, Косів, Львів. Тут виготовляли найрізноманітніший мальований посуд, стильові особливості якого ґрунтувалися на традиціях народного мистецтва.

Підсумовуючи сказане, відзначимо, що розвиток української освіти, музики, архітектури, скульптури, образотворчого мистецтва у ХУІІ-ХУШ ст. проходив у загальному руслі європейської культури доби бароко, а українська культурна традиція і мистецька справа мають чимало підстав для гордості. Імена багатьох українських художників, композиторів, скульпторів, архітекторів увійшли до золотої скарбниці європейської та світової культури.

Коли після занепаду Київської Русі та Галицько-Волинського князівства Україна була поділена між Великим князівством Литовським та Польщею, в архітектурі та образотворчому мистецтві продовжували зберігатись традиції, мистецькі форми, прийоми попередньої епохи. Вірність давньоукраїнським мистецьким традиціям була одним із способів збереження національної самобутності.

Найбільш активно в цей час ведеться будівництво оборонних споруд. З метою захисту від набігів татар перебудовуються старі і виникають нові фортеці, при спорудженні яких використовують найсучасніші досягнення європейської оборонної архітектури. Дерев'яні укріплення повністю змінюються мурованими та цегляними. Надбудовані були стіни та вежі Луцького замку, збільшений, доповнений системою земляних валів з бастіонами Хотинський замок, повністю побудований з каменю Кременецький. Могутністю, неприступністю вражав Невицький замок, розташований на горі над річкою Уж (Закарпаття). В ХУ ст. була завершена найбільш потужна оборонна споруда на Україні - фортеця у Білгород-Дністровському, що нараховувала 20 веж. Довжина стін фортеці - 2 км при висоті до 7 метрів та товщині до 5 метрів. Ще більшим по довжині оборонних систем був Кам'янець-Подільський замок - 4,5 км. У II пол. ХУІ-ХУІІ ст. будуються могутні фортеці, замки майже в усіх тогочасних містах України, магнатських маєтках.

Поступово віяння Ренесансу переходили і в міську архітектуру, як культову, так і цивільну. Цьому сприяли як і жваві торгівельні стосунки українських міст, особливо Львова, з містами Італії, Німеччини, Польщі. Провідну роль в архітектурі II пол. XVI ст. у Львові відіграють італійські архітектори Петро Барбон, Паоло Домінічі, якого у Львові називали Павлом Римлянином.

Саме за проектами Павла Римлянина збудовано такі перлини ренесансного Львова, як монастир і костел бенедиктинок, каплиця Кампіанів, костел і монастир бернардинів.

В одній з найсвоєрідніших споруд львівського ренесансу, Успенській церкві, яку будував той же Павло Римлянин, виразно простежується синтез ренесансних і давньоруських архітектурних стилів, які створюють цілісну і естетично єдність. Але ансамбль Успенської церкви заслуговує на особливу увагу.

В ансамбль входять сама церква, вежа Корнякта і каплиця Трьох святителів. Церква є зразком вдалого синтезу ренесансних і українських архітектурних форм. Поруч церкви стоїть вежа, побудована на кошти багатого грецького купця Костянтина Корнякта, члена Ставропігійського братства, в 1572-1578 рр. архітектором Петром Барбоном і ще молодим тоді Павлом Римлянином. Її висота з шоломом 60,15 м., з хрестом -,85 м.

Загалом ансамбль Успенської церкви вважається по праву шедевром не тільки українського, але й ренесансного європейського будівництва XVІ - поч. XVII ст.

Для ренесансної архітектури України загалом та Львова зокрема є характерним багатий скульптурний декор будівель. Цьому сприяли і така риса української народної архітектури, як різьблений, орнаментальний декор споруд, так і впливи готики і Північного Ренесансу.

Достатньо подивитись на будинки площі Ринок. Особливою пишністю скульптурного декору вражає каплиця Боїмів біля кафедрального собору (арх. А. Бемер, скульптори Я. Пфістер, Г. Шольц, А. Бемер; 1609-1611). "

Суто ренесансною ясністю та стриманістю відрізняються барельєфи на зовнішній стіні каплиці Кампіанів (арх. П. Римлянин) вбудованої в стіну Кафедрального собору.

Якщо архітектура, скульптура доби Ренесансу в Україні є результатом творчості іноземних майстрів або місцевих, які пройшли навчання в мистецьких центрах Європи повністю сприйняли мистецьку мову Ренесансу, вкорінюючи її на українському ґрунті, то іконопис найбільше зберігав традиції, мистецькі форми Київської Русі. В іконах XV - XVI ст. бачимо збереження давніх, розроблених ще у Візантії, православних канонів - символічність кольорів, плоскість, застиглість постатей, зворотну перспективу. Це був не релігійний живопис, як в інших країнах Європи, а саме іконопис. Але порівняно з іконописом часів Київської Русі іконопис згадуваного періоду набуває нових рис. Обличчя святих набувають більшої виразності, живості, рухи стають більш природними. Один з шедеврів цього часу - так зване "Сине Успіння".

Розвивався і мініатюрний живопис. Видатним його зразком є мініатюри "Пересопницького євангелія", що зображують апостолів, створене в 1556-1561 рр. Зараз - це одна з національних святині України, саме на цьому Євангелії приносять присягу президенти України.

Оригінальністю і неповторністю відзначається український живопис ХУІ - XVII ст. Найвизначнішим мистецьким осередком цього часу був Львів. У місті діяв малярський цех, до якого входили також ювеліри та ливарники. У ХУІ-ХУІІ ст. у Львові нараховувалось 75 малярів-українців. Для творчості майстрів ХУІ-ХУІІ ст. є характерною більш широка і різноманітна тематика, ніж у попередні часи. Під впливом західноєвропейського мистецтва з’явились такі жанри, як портрет, батальний живопис, натюрморт.

Майстри прагнули увічнити на полотні не лише зовнішні риси, але й характер портретованих. Обмежуючи деталі, митці зосередили увагу на обличчі. Відомими портретиста були Ф. Сенькович, М. Петрахнович, а також С. Корунка, Л. Пилипов ич, та ін.

Поширення книгодрукування сприяло поширенню і вдосконаленню такого напряму образотворчого мистецтва, як гравюра. Високим художнім рівнем, знайомством із зразками європейської гравюри відмічені дереворити (гравюри на дереві) львівського "Апостола", знаменитої Острозької Біблії, інших книг друкарні Івана Федорова, Львівського Ставропігійського братства, друкарні Києво-Могилянської академії. У Львові гравер Лавриш Филипович, керував цілою майстернею граверів.

Загалом для архітектури, образотворчого мистецтва доби Ренесансу в Україні є характерним поширення архітектурних, мистецьких форм італійського, Північного Ренесансу, сприйняття нових надбань європейського мистецтва та їх синтез з традиціями мистецтва Київської Русі та українського народного мистецтва..

Здобутки духовної культури українського народу початку ХІV—першої половини XVII ст. дають підставу говорити про її самобутні риси, тісний зв'язок з гуманістичними ідеями. Все це робило її доступною для народу, сприяло прогресу не лише української, але й світової культури.