Вчителів різних предметів у 1991-1992 навчальному році

(за шкалою Ч. Спілбергера)

Наведені дані показують, що, на фоні професійно підвищено­го рівня особистісної тривожності, виділяються категорії вчителів, особли­во чутливі до змісту перетворень у суспільній свідомості: вчителі історії (перетворення змісту історичної пам’яті), вчителі російської мови та літе­ратури (перетворення мовно-літературних ідеалів), вчителі української мо­ви та літератури (новий зміст мовно-літературних ідеалів).

Отже, зміст освіти як втілення освітньо-виховної мети і утверджуваних нею ідеалів справляє безпосередній вплив на психічну самоорганізацію особистості, а його змінюваність приводить до напруження адаптивних механізмів людини. Розвиток пізнавальних потреб і домагань на всіх віко­вих етапах онтогенезу забезпечує випереджальне напруження адаптивних механізмів, їх відтреновування. Заохочувально-спонукальні механізми освіт­ньої процесуальносгі створюють систему психогігієнічного регулювання ціліс­ної, рівномірної та поступової трансформації суспільних уявлень, стерео­типів і установок, формуючи цим самим психічну культуру особистості й суспільства в цілому.

Цілісна структура розробленого нами заохочувально-спонукального механізму освітньої процесуальності представлена у рис. 3.7.

Як видно з наведеного рис. 3.7, заохочувально-спонукальний механізм освітньої процесуальності включає в себе як особистісні (родинні ролі, що зобов’язують дитину, підлітка, юнака, дорослу людину; пізнавальні ролі, що виражають індивідуальні пізнавальні потреби й домагання), так і суспільно-державні чинники (заохочувальні та спонукаючі впливи). Взаємоузгодженість усіх частин даного механізму створює гармонійну пізнавальну процесуальність родинно-суспільного гомеостазу, що забез­печує природність саморегуляції його психічної активності.

Отже, основною загальносуспільною метою виховання, досягнення якої забезпечується заохочувально-спонукальним механізмом освітньої процесуальності родинно-суспільного гомеостазу є мета та ідеали людської досконалості. На різних вікових етапах життя у взаємозв’язку з родинно-суспільними функціями людської діяльності, особистісного розвитку дити­ни, підлітка, юнака реалізується рівнева структура освітньої процесуаль-ності, що має такі рівні: дошкільного виховання, початкової, базової та по­вної загальної середньої освіти, високої (вищої) освіти, фахового вдоско­налення спеціалістів, а також науковий рівень, що забезпечує продукуван­ня нового знання і його трансформацію відповідно до кваліфікаційних, фахо­вих, освітніх та інших пізнавальних потреб особистості й суспільства.

Ово­лодіння знаннями про себе і навколишній світ, вироблення гармонійної ін­дивідуальної та суспільної системи природного перетворення опредмеченого змісту людської свідомості, відповідно до адаптаційних можливостей дітей, учнів, студентів, спеціалістів є важливим соціальним, педагогічним і психологічним завданням у галузі психогігієни навчання й виховання.

Рис. 3.7. Структура заохочувально-спонукального механізму

освітньої процесуальності

Розроблений з цією метою заохочувально-спонукальний механізм освіт­ньої процесуальності забезпечує психогігієнічні умови здійснення даного завдання.

Висновки до лекції 3

Таким чином, родина й суспільство виступають у своїй сукупності мік­ро- і макроцілісностями, які, при взаємоузгодженості власних цілей, гар­монізують психічний розвиток дитини, а при їх взаємній невідповідності посилюють напруження психофізичних механізмів адаптивності дітей і підлітків. Збереження рівноваги та взаємоузгодженості середовищних впливів забезпечується родинно-суспільним гомеостазом, що утворює нор­ми загальносуспільного та особистісного спрямовування індивідуального розвитку. Структура родини як психосоціальної цілісності, здатної зберіга­ти цілісність і повноту психічного розвитку дітей та підлітків, становить собою мінімальну достатність за наявності тріади: діти – батьки – дідусі й бабусі.

Узагальнений зміст мети виховання й визначені цією метою виховні ідеали відображає в собі психічна норма. Психологічні механізми само­регуляції енергетичного потенціалу особистості спрямовуються і зрівно­важуються родинно-суспільним гомеостазом, зокрема закономірною іє­рархією педагогічних взаємозалежностей його мети, ідеалів і норм. Психогігієнічний принцип рівноваги між стабільністю та змінами здійсню­ється в опосередкуванні професійно-особистісних позицій педагогічних працівників. Зміст природних і штучних ідеалів самоспіввіднесення дити­ни регулюється тріадою сукупного впливу мікросоціального, умовного і штучного середовища, рівновага якого визначає педагогічну обґрунтова­ну психогігієнічну норму.

Роль освіти полягає в розвитку адаптаційних можливостей дитини, підлітка, юнака дорослої людини до культурних умов життя невпинно ускладнюваних суспільств. Освіта – засіб опредмечення психічної органі­зації дитячого розвитку і водночас засіб змістовної побудови цієї органі­зації. Самоцінність освіти полягає у її впливі на стан психічного здоров’я, усвідомленому ставленні до власного організму й можливостях вибору на цій основі способу життя. Освіта виступає також нормоутворюючою сис­темою, що визначає опредмечений зміст як виховної, так і психічної нор­ми. Здійснення цілісності пізнавального сенсу особистості й суспільства втілюється в освітній процесуальності, безперешкодність і безупинність якої є педагогічним показником психічного здоров’я.

Загальносуспільні заохочувально-спонукальні механізми освітньої процесуальності родинно-суспільного гомеостазу забезпечують досягнення виховної мети та відповідних їй ідеалів людської досконалості. На різних вікових етапах життя у взаємозв’язку з родинно-суспільними функціями людської діяльності, особистісного розвитку дитини, підлітка, юнака ре­алізується рівнева структура освітньої процесуальності. Оволодіння знаннями про себе і навколишній світ, вироблення гармонійної індивіду­альної та соціальної системи загальносуспільної свідомості відповідно до адаптаційних можливостей особистості – важливе соціальне, педагогічне і психологічне завдання в галузі психогігієни навчання й виховання.

Лекція 4