Тема 5. Ф’ючерсний ринок

У цілому біржова торгівля для всіх організацій і осіб, що беруть участь у цій торгівлі, є особливою формою комерційної діяльності з метою одержання найбільшого прибутку поряд з іншими існуючими формами комерції. Виходячи з мети, яку поставили учасники торгівлі на біржі, у процесі укладання біржових угод вони здійснюють певні біржові операції, а саме:

– купівля і продаж реального товару:

– страхування від можливих втрат у разі зміни ринкових цін на реальні товари й на ф’ючерси (хеджування);

– спекулятивні операції, засновані на різниці в цінах.

Купівля і продаж реального товару здійснюється виробниками з метою реалізації товарів, які ними вироблені; споживачами – з метою забезпечення себе сировиною для подальшої переробки або необхідними товарами; торговцями – з метою подальшого перепродажу товарів кінцевим споживачам.
Хеджування виконує функцію біржового страхування від цінових втрат на ринку реального товару й забезпечує компенсацію деяких витрат (наприклад, на зберігання товару); має на меті компенсувати за рахунок прибутку збитки, отримані від реалізації на ринку реального товару; забезпечує побічний зв’язок біржового ринку ф’ючерсних контрактів з ринком реального товару.

Спекулятивні операції здійснюються з метою одержання прибутку від купівлі-продажу біржових контрактів (форвардних і особливо ф’ючерсних), який може утворитися внаслідок різниці між ціною біржового контракту в день (момент) його укладання і ціною в день виконання за сприятливої для однієї зі сторін (продавця чи покупця) зміни ціни. В основі спекулятивних, як і страхових (хеджування), біржових угод лежить один і той же принцип біржової гри – гра на різниці в динаміці (на підвищенні або зниженні) цін ф’ючерсних контрактів. Але їх різниця в тому, що спекулятивні операції здійснюються посередниками (брокерами і дилерами, звичайно приватними особами), а хеджування – власниками (продавцями і покупцями) реального товару.
Хеджування – це біржове страхування від несприятливих коливань цін, що базується на різниці в динаміці цін реальних товарів та цін ф’ючерсних контрактів на цей же товар. Хеджування на біржі здійснюють підприємства, приватні особи, які є учасниками ринку реальних товарів: виробники, переробники і продавці.

За технікою здійснення операції хеджування поділяють на два типи: хеджування продажем (коротке), хеджування купівлею (довге).

Хеджування продажем (коротке) – це продаж на строковій біржі ф’ючерсних контрактів виробником або торговцем, які купили рівну кількість реального товару на визначений строк для забезпечення страхування від ризику падіння цін з моменту поставки реального товару. До нього вдаються фермери, посередники (торговці), які купують (перепродують) сировину для переробних підприємств та ін. Техніка короткого хеджування полягає в наступному. Продавець наявного товару, прагнучи застрахувати себе від передбачуваного зниження цін, продає на біржі ф’ючерсний контракт. У разі зниження цін він викуповує ф’ючерсний контракт, ціна на який теж впала, що повинно компенсувати недоотриману виручку на ринку реального товару.

Хеджування купівлею (довге) – це придбання ф’ючерсних контрактів з метою страхування цін на продаж рівної кількості реального товару, яким торговець не володіє, з поставкою в майбутньому. Мета довгого хеджування полягає в тому, щоб уникнути будь-яких втрат, які можуть виникнути внаслідок підвищення цін на товар вже проданий за зафіксованою ціною, але ще не закуплений. Довге хеджування застосовується як засіб, що гарантує закупівельну ціну для торговців і фірм з переробки і споживання сировини.

Різниця між реальною ціною на товар в певному місці й ціною на певний ф’ючерсний контракт на той самий товар, називається базисом – різниця між реальною і ф’ючерсною ціною.

Базис буває нульовим, позитивним і негативним. При позитивному базисі ціни реального ринку перевищують ціни ф’ючерсного, при негативному – навпаки. Якщо ціни обох ринків рівні, тоді маємо нульовий базис.
Вплив базису на хеджування: результат будь-якого хеджування можна вирахувати за допомогою порівняння базисів на початку і в кінці хеджування. Отже, кінцева ціна може бути визначена як сума цільової ціни та зміни базису (з урахуванням напрямку цієї зміни). В умовах негативної зміни базису хеджування дозволяє значно знизити збитки.

Хеджування з допомогою ф’ючерсних контрактів має такі переваги:

1. У процесі хеджування проходить істотне зниження цінового ризику торгівлі товарами й цінними паперами. Хеджування підвищує стабільність фінансової сторони бізнесу, зменшує коливання прибутків, що виникають в результаті зміни цін на сировину, курсів валют та інших чинників.

2. Хеджування не перетинається із звичайними операціями і дозволяє забезпечити постійний захист ціни без необхідності змінювати політику запасів.

3. Хеджування забезпечує гнучкість у плануванні, що підвищує ефективність управління надлишком запасів або їх дефіцитом.

4. Хеджування полегшує фінансування операцій через систему кредитних позичок банками, що створює довіру до кредитів, погашених ф’ючерсними контрактами.

З іншого боку, хеджування має недоліки, серед яких:

1) базовий ризик підвищується через порушення асортименту товарів;

2) значні витрати на операційні заходи, кліринг, маржу;

3) обмежені ліміти цінових рамок і якісно-функціональна несумісність реального та ф’ючерсного ринків.

Як і будь-яка ринкова ціна, ціна ф’ючерсного контракту має об’єктивну основу – вартість. Ціна може коливатися залежно від попиту і пропозиції. Вартість ф’ючерсного контракту може бути визначена як така його ціна, за якою інвестору вигідна як купівля самого активу на фізичному ринку і наступне його зберігання до моменту використання або одержання доходу, так і купівля ф’ючерсного контракту на цей актив.

Отже, вартість ф’ючерсного контракту визначається наступними чинниками: ціна активу на фізичному ринку, термін дії ф’ючерсного контракту, відсоткова ставка, витрати, пов’язані з володінням активом (зберігання, страхування). На практиці ціна і вартість ф’ючерсного контракту не бувають рівні.

Етапи розрахунків з купівлі-продажу ф’ючерсного контракту включають: день (момент) укладення контракту; період, протягом якого контракт залишається незакритим або невикористаним, і день (момент) закриття контракту або його виконання.

1 етап:

– день укладення контракту (відкриття позиції);

– реєстрація контракту в Розрахунковій палаті;

– сплата гарантійного внеску за контракт;

– сплата збору за реєстрацію контракту.

2 етап:

– день (період) збереження відкритої позиції;

– розрахунки за змінною маржею;

– розрахунки за початковою маржею, якщо Розрахункова палата змінила їхні ставки.

3 етап:

– день закриття контракту внаслідок здійснення зворотної угоди або день виконання контракту (день закінчення терміну його дії);

– розрахунок прибутку (збитку) за закритою позицією;

– сплата збору за реєстрацію зворотної угоди;

– розрахунок суми грошей, яку виплачує Розрахункова палата члену Розрахункової палати (клієнту) або яку виплачує Розрахунковій палаті член Розрахункової палати (клієнт);

– передача (одержання) біржового активу, що лежить в основі ф’ючерсного контракту.

Маржа на ф’ючерсному ринку не є частковою передплатою за актив, що перебуває під контрактом. Це гарантійний внесок, призначений організувати захист продавця від невиконання покупцем контракту, якщо ціни знизяться, і покупця від невиконання контракту продавцем, якщо ціни зростуть.

Виділяють два види маржі:

Початкова маржа – вноситься при відкритті ф’ючерсної позиції.

Варіаційна або підтримуюча маржа – це переказ грошових коштів для відновлення вартості контракту після зміни ціни для забезпечення фінансових гарантій його виконання.

Як початкова, так і варіаційна маржі вносяться учасниками ф’ючерсної торгівлі через фірму-члена Розрахункової палати, внаслідок чого виникають стосунки між клієнтами та членами біржі, між кліринговою палатою та її фірмами-членами.

Ставка початкової маржі складає 1 – 10% і коливається залежно від виду ф’ючерсного контракту і поточної ринкової кон’юнктури. Рівень ставки початкової маржі відповідає максимально можливій зміні ринкової ціни ф’ючерсного контракту впродовж одного біржового торговельного дня.