Деякі з провідних механізмів впливу психогімнастики на психіку дитини

1. У процесі оволодіння технікою виразних рухів дитина вчиться розпізнавати відповідні почуття і емоційні стани оточуючих, називати їх словами й адекватно реагувати на них. Розвиток емоційного словника, вміння усвідомити і висловити свої переживання запобігає виникненню у малюка емоційних проблем, нервового напруження.

2. У спеціальних етюдах та іграх діти тренують свою увагу, пам'ять, спостережливість, витримку, а також оволодівають моторним компонентом відповідних психічних станів (увага, зосередженість, розслабленість, гнів, страх). Можливість, граючи, уявно пережити зосередженість або страх робить ці стани більш контрольованими, більш залежними від волі дитини.

3. Один з провідних механізмів впливу психогімнастики на розвиток емоційно-особистісної сфери дошкільників ґрунтується на психотерапевтичній ролі гри та мистецтва. Дітей спонукають до відображення своїх емоційних переживань у розповідях, малюнках, інсценівках. Зображуючи уявні небезпечності і переживаючи перебільшені страхи, малюки немовби знецінюють реальні страхи, через пересичення звільняються від психотравмуючої дії емоційних переживань. Цей механізм психокорекції поширюється не тільки на страхи, а і на гнів, агресивність, гидливість, ревнощі та ін.

 

 

12

4. У вихованні вищих моральних почуттів велике значення має механізм «вживання в образ». Це, з одного боку, можливість побути в ролі тих істот, що ляка­ють малюка, а також тих людей, з якими він спілкується. Таким чином дитина відходить від егоцентричної позиції у сприйманні ситуації. З іншого боку, виконуючи роль позитивного героя, який не злякався, виявив турботу, надав допомогу іншим, малюк одержує позитивний зворотний зв'язок: йому дякують, його хва­лять, ним пишаються. Переживання радості з приводу того, «який я хороший», «як я добре вчинив», змінює самооцінку малюка і значно краще впливає на його по­ведінку, ніж докори і повчання.

Проводити психогімнастику можна в будь-який час, краще з невеликою групою дітей (5—8 чоловік). Окремі вправи можна пропонувати як ілюстрації до щойно прочитаних казок, як додаток до бесід про ті чи інші риси характеру, як рухливі ігри на прогулянках або на музичних заняттях. Якщо вихователь спеціально виді­ляє час на проведення психогімнастики з певною групою вихованців, то заняття доцільно побудувати з трьох етапів.

1. Психомоторна розминка. На цьому етапі найдоречнішими є групові завдання, які допоможуть зняти скутість або надмірне збудження, настроїти дітей на заняття. Малюки ознайомлюються з елементами вираз­них рухів, міміки, ходи тощо, зображують їх у динаміці («Зарядка для обличчя», «Зоопарк на прогулянці», «Загадкові голоси», «Зачарований хлопчик» і т. п.). Для зниження нервово-психічного напруження корисно чергувати відтворення емоційних станів, пов'язаних з переживаннями задоволення (тілесного та психічного) і невдоволення: «Мандрівники», «Добра чарівниця», «Квіти та садівник», «Слоненя шукає маму», «Хмаринка та сонечко» та ін. На цьому ж етапі доцільно пропонувати ігри-вправи на розвиток до­вільної уваги, пам'яті, спостережливості, витримки («Знайди та помовч», «Розвідник та загін», «Індійці», «Слухаємо тишу»).

2. Психокорекційні завдання. На цьому етапі переважають етюди та ігри, в яких відтворюються окремі риси характеру та соціально забарвлені почуття (доброта, чесність, скупість і т. п.), дається моральна оцінка поведінки персонажів. Мета цього етапу психогімнастики – корекція настрою та поведінки дітей, тренінг змодельованих стандартних ситуацій. Форми вправ на цьому етапі – різноманітні: інсценування оповідань, змагання «акторів» та«телепатів», творчі завдання психотерапевтичної спрямованості, спогади про почуття, які переживали, та ін.

3. Психопрофілактичні вправи.Мета – створити в дитини відчуття, що її приймають група, вихователь, навіяти бажаний настрій, поведінку, риси характеру. На цьому етапі закріплюється позитивне ставлення учасників до дітей, до себе самих та до занять з психогімнастики, формується здатність до психом'язового саморозслаблення.

Більшість ігор заключного етапу побудована на тому, що учасники виявляють один одному свою прихильність, симпатію, любов (пропонують товаришувати, миряться, жаліють, хвалять, опікуються: «День народження», «Друзі зустрілися», «Теремок»); захищають або зігрівають один одного («Ведмежата», «Зачарована каблучка»); або всі разом виконують спільне завдання («Мальовничий килим», «Складіть малюнок», «Веретено», «Живі картини»). Прийоми психом'язового розслаблення пропонують дітям в ігровій формі через уявлення певних знайомих дитині ситуацій. Ігри можуть бути як спокійними (усунення психоемоційного

 

13

напруження), так і веселими (створення бадьорого, піднесеного настрою) залежно від завдань заняття.

Завершальним елементом заняття може бути такий діалог.

Ведучий(захоплено й упевнено). Ну що, діти, сподобалося вам наше сьогоднішнє заняття?

Діти(дружно і радісно, якщо питання прозвучало в належному тоні). Так?

Вихователь. Тоді поаплодуємо собі як артистам. (Показує.) А тепер привітаємо один одного з успіхом, як поздоровляють себе з перемогою хокеїсти чи фут­болісти! (Обіймає кількох дітей і запрошує інших приєднатись до гурту).)

Тактильне єднання групи, спільне переживання радості виступає сильнодіючим фактором, що знімає психологічне напруження дітей у групі, нормалізує їхню поведінку і спілкування, забезпечує емоційний комфорт на досить тривалий час.

Пропонуємо спеціальні ігри, вправи та етюди на розвиток і корекцію емоційно-особистісної сфери психіки дитини.

Пантоміміка Зоопарк на прогулянці (3—4 роки)

Діти рухаються один за одним по залу (бажано під музику) як ведмежата, як зайчики, крокодили, лашата, чаплі, жаби, лисички. Ведучий спочатку показує ходу кожного звіряти, а потім може лише називати його. Звертати увагу дітей на особливо виразні рухи різних тварин.

Лікар Айболить (4—5 років) Діти пригадують, кого лікував Айболить (лисичку, яку укусила оса, зайчика, що не міг стрибати, метелика з поламаним крильцем, бегемотиків, в яких боліли животики). На протилежних кінцях залу знаходяться «ліс» і «лікарня». Всі діти колоною йдуть з «лісу» до лікаря (шкутильгають, тримаються за животики, стогнуть, зойкають), а від нього повертаються в ліс, весело підстрибуючи і радіючи своєму одужанню. Гра повто­рюється три-чотири рази, щоб кожна дитина могла побувати в ролі кількох хворих звірят.

Мандрівники (5—6 років) Діти діляться на пари. У кожної пари є один вели­кий рюкзак (цеберко, сумка, мішок). Діти вирішують

його нести по черзі. І ось один іде без нічого: підстрибує, збирає квіти, ловить метеликів, наспівує, а другий – горбиться під тягарем: ледь пересовує ноги, витирає з чола піт, крекче. Він дуже втомився і сідає перепочити. Це одразу помічає інший, співчутливо всміхається, каже: «Ти тепер відпочинь, а я понесу». Бере рюкзак. Гра триває.

Вихователеві необхідно заохочувати не тільки арти­стично виконаним ролей, а й прояв піклування, співчуття до друзів, бажання допомогти.

Добра чарівниця (6—7років) Довідалась Добра Чарівниця, що Чаклун перетворив добрих дітей на злі чудовиська і вирішила одна піти до лісу і врятувати їх. Чудовиська хотіли її налякати: вигукували страшними голосами, погрожували кулаками, кривлялися, вищіряли зуби, плигали, але вона нічого не злякалася. Ось вона влучила момент і торкнулася своєю чарівною паличкою одного Чудовиська сторукого, стозубого, стоголосого. Воно вмить перетворилося на лагідну і веселу дівчинку. Дівчинка підбігла до чарівниці, обняла її, подякувала і вони вже вдвох, тримаючись за руки, стоять у колі страшних чудовиськ.

 

14

Раптом Чудовисько триголове, триноге, тривухе наблизилося до них і само наштрикнулося на паличку, зойкнуло і перетворилося на красивого і сміливого хлопчика. Дівчатка спочатку стурбувалися, чи не зробили вони йому боляче, але хлопчик заспокоїв своїх рятівниць, подякував їм за допомогу, обійняв їх за плечі, і вони втрьох продовжувати рятувати зачарованих дітей...

Мета цієї гри (інсценування казки) — навчити малят виражати один одному свою вдячність, радість, співчуття, піклування, бажання захистити і допомогти.

Міміка Хто що любить (3—4 роки)

Діти приходять у лісове кафе. Страус-офіціант не знає, що люблять людські діти, і не розуміє людської мови. Томи він пропонує все, що у нього є (можна ілю­струвати малюнками), а діти мімікою показують, що їм подобається, а що вони не їдять. Приблизне меню: со­лодкі цукерки, солоні равлики, горіхи лущені, гусінь та черв'яки смажені, яблука червоні, поганки бліді, сіно сушене, курка печена, жабки в юшці, суниці в цукрі тощо.

Ведучий сам демонструє зразки виразних мімічних рухів, заохочує тих, хто вдало зобразив задоволення або огиду.

Кошеня (4—5 років) Ведучий читає вірш, а діти зображують кошеня, про яке йдеться:

Є у мене кошенятко.

В нього шкірка гладка-гладка.

Як ідемо ми із хати,

Ледь не плаче кошенятко.

А додому повертаємось,

Радо нам воно всміхається.

А вночі малюк не спить,

Від мишей нас боронить,

Із під ліжка серед ночі

Грізно сяють його очі.

Прикро тільки, що собак

Він лякається ось так...

В магазині дзеркал (5—6 років) У магазині дзеркал маленька мавпочка побачила своє відображення і вирішила, що то інші мавпочки. І почала вона корчити їм гримаси, кривлятися, шкіритися, надувати щоки, піднімати брови, показувати язика.І вони у відповідь робили те ж саме. Вона посміхнулася 4 і всі посміхнулися. Тоді їй стало соромно, і вона похнюпилась. Те ж саме зробили й інші мавпочки. Зайченя в телевізорі (6—7 років) Втікаючи від Вовка, забігло Зайченя в телеательє. Там працювало багато телевізорів, а деякі стояли ще без екранів. Залізло Зайченя в порожній корпус і почало повторювати все те, що робив Заєць на екрані справжніх телевізорів. Ведучий зображує здивування, радість, гнів, страх, співає, жестикулює, а всі діти намагаються якнайточніше копіювати його дії.

Жести Курча (3—4 роки) Діти створюють «Книжку з живими малюнками»: слухають оповідання К. Чуковського «Курча» тавідтворюють жести і виразні рухи, про які йдеться в тексті. Ведучий після слів «ось так» робить паузу і сам зображує героя оповідання. Діти повторюють за ним.

 

Глуха бабуся (4—5 років)

15

Глуха бабуся запитує про щось у дітей. Наприклад: «Хто з вас любить цукерки? Хто тут дівчата? А хто — хлопчики? А якого росту Дядя Стьопа? тощо). Відповідати їй можна тільки жестами, оскільки вона нічого не чує.

 

 

Марсіанин

Ведучий — марсіанин. Діти (космонавти) розповідають йому про свою Землю. Марсіанин ніколи не бачив Землі і тому про все запитує: А які на Землі дерева? А які квіти? А які слони? А які миші? А які зошити? А які олівці? А які м'ячі? тощо. Діти жестами характеризують предмети (маленький, великий, загострений, круглий, чотирикутний, довгий, короткий). Марсіанин дивується: зошити чотирикутні?! А у нас круглі (показує жестом). М'ячі круглі?! А у нас видовжені (показує).

Мовчазна розмова (5—6 років)

У Кощея в скрині лежать багатства (іграшки різної форми і розміру). Поки Кощей спить, його вчений Кіт, який дуже любить дітей, тихенько виймає зі скрині ту іграшку, що полюбилася малюку, і дарує йому. Тільки попросити іграшку і описати її треба мовчки, щоб не розбудити Кощея.

Незнайко-Незгодка (6—7 років)

Прийшли діти до лісу. Бачать: червоніють на кущі ягідки. З'їли по одній. А то були ягідки Незнайка-Не-згодки. і діти вмить перетворилися на Незнайок-Незгодок, які нічого не говорять, нічого не знають і ні з чим не згодні. Повертаються вони до дитячого садка, вихо­ватель запитує: Де ви були? Що бачили? Що з вами сталося? Скільки вам років? Як вас звуть? Але діти лише знизують плечима, розводять руками і здіймають брови, мовляв: «Не знаємо, не бачили?» Тоді вихователь каже: «Йдіть мити руки! Сідайте їсти! Роздягайтесь! Дайте мені ягідку! Підійдіть до мене!» Але діти тільки заперечливо хитають головою і відмахуються руками, стискаючи губи. Бо вони стали Незгодками і ні з чим не згодні. Побіг вихователь до лікаря, розповів йому про біду, що сталася з дітьми, і лікар дав йому інші ягідки — Слухнянки-Хорошки. Спочатку вихователь хотів умовити дітей з'їсти по ягідці, але вони лише відверталися і затискували зуби. Тоді він поклав ягідки на стіл і суворо наказав дітям не торкатися їх і не їсти. Тільки він це сказав, як Незгодки кинулися до столу і з'їли всі ягідки. І відразу ж стали добрими і слухняними дітьми.

Всі дуже раділи, стали в коло, танцювали і поздоровляли один одного з одужанням.

Голос.Інтонація

Три ведмеді (3—4 роки)

Вихователь читає дітям казку про трьох ведмедів і пропонує кожному промовити слова персонажів: «Хто брав мою ложку? Хто їв з моєї миски? Хто лежав у моєму ліжку?» Потім хтось із дітей відвертається і намагається вгадати, чиїм голосом промовляє та чи інша дитина. Ведучий жестами дає завдання дітям говорити за Тата Ведмедя чи за мялого Ведмедика.

Хто як кричить (4—5 років)

Діти слухають вірш А. Варто «Хто як кричить». Потім ведучий виразно промовляє кожний перший рядок вірша, а діти наслідують його інтонацію і міміку, закінчують строфу другим рядком.

16

— Ку-ку-рі-ку! — починає ведучий, поважно підносячи голову, розвівши руки.

— Курей стережу,— промовляють діти, ставши в подібну позу і з такою ж самовпевненою неквапливістю в голосі.

— Кудах-тах-тах! — метушливо починає ведучий, підстрибуючи, збуджено плескаючи себе руками по боках та озираючись.

— Знеслась у кущах! — закінчують діти, зобразивши метушливість та збудженість.

Ух та Ох (5—6 років)

Жили собі двоє друзів Ух та Ох. Один був веселий та сміливий, а другий полохливий і плаксивий. Друзі дуже любили один одного і завжди були разом. Що б один з них не казав — другий все повторював. Тільки виходило у них це по-різному. «Ух, яка холодна водичка»,— каже бадьоро і весело Ух, вмиваючись. «Ох, яка холодна водичка»,— повторює Ох, але при цьому ледь не плаче. «Хто там стукає у двері?» — питає Ох тихо і полохливо. «Хто там стукає у двері?» — впевнено і го­лосно запитує Ух. І всі одразу здогадувались, чий це голос — Уха чи Оха.

Вихователь роздає дітям картки, на яких вказано, чиїм голосом (Оха чи Уха) вони повинні промовити запитання. Наприклад один з учасників щось промовляє, намагаючись відтворити голоси Оха або Уха: Можна мені увійти? На вулиці мороз! Такий дощ іде! Пішла до дитсадка! Дай мені, будь ласка, олівець! Ми поїдемо поїздом? і т. д. Всі намагаються відгадати, чию роль — Оха чи Уха — виконує кожен учасник. Якщо відгадали, дитина показує свою картку і віддає її ведучому.

Ляльковий театр (6—7 років)

Діти ховаються за ширму і показують лялькову виставу за відомою казкою («Колобок», «Рукавичка», «Ріпка» тощо), намагаючись так змінити свій голос, щоб його не впізнали. А глядачі повинні вгадати, чиїм голосом говорять персонажі. І хоч діти звичайно впізнають голоси, ведучому все одно варто підкреслити, що «артисти» так вдало змінили голос, що їх ледве пізнали. По ходу вистави актори можуть мінятися ролями.

Вираження уваги та зосередженості Ці ігрові вправи виділені в окрему групу, оскільки вони не тільки сприяють розвитку виразних рухів, а й допомагають дитині через засвоєння моторного компонента психічних станів наблизитися до оволодіння довільною увагою. Такі вправи рекомендують дітям з психомоторною гіперактивністю, із зниженим настроєм, затримкою психічного розвитку та іншими вадами, що призводять до незрілості уваги.

Працюючи з надто збудливими дітьми, доцільно зацікавлювати їх самою грою, а не перемогою в ній.

Робота проводиться у формі театральних дій, концертів, живих картин тощо, але не змагання, щоб не травмувати психіку збудливих дітей, запобігти негативним переживанням та нервовим зривам. Вихователю слід пам'ятати, що в іграх з елементами змагання надто збудливі вихованці одержують емоційне напруження.

 

17

ДОДАТКИ

 

Додаток А