Неокласична модель макроекономічної рівноваги

Макроекономічна рівновага національної економіки: течії та моделі

У попередньому розділі ми вивчали інфляцію, заощадження і інвестиції як елементи ринкового механізму, досліджували, як реагують вони на зміни ціни на товар, на зміни національного доходу.

А ось, як змінюється макроекономічна рівновага в різних умовах функціонування економіки, для нас залишилось невідомим. Тому у цьому розділі ми маємо з’ясувати ідею побудови рівноваги економіки з точки зору монетарної теорії, неокласичної і кейнсіанської моделі та як ці моделі можуть бути використані для аналізу і досягнення рівноваги на ринках товарів і послуг, як зміни у видатках покупців впливають на реальний ВВП, обсяги національного доходу, рівень цін та зайнятість.

Неокласична модель макроекономічної рівноваги

Біля витоків неокласичної економіки стояв засновник лозаннської школи, економіст-математик Л. Вальрас, що висунув теорію загальної макроекономічної рівноваги, побудувавши її на основі принципу максимуму корисності та аналізу попиту і пропозиції.

 Л. Вальрас, як і інші неокласики, стверджував, що рівень доходів завжди є достатнім, щоб купити товари, при повній зайнятості. Це положення ґрунтується на так званому законі Ж. Б.Сея (французький економіст), згідно з яким у ході самого процесу виробництва створюється дохід, рівний вартості виробничих товарів, тобто, пропозиція товарів породжує свій власний попит (Sпропозиції = S попиту).

Така ситуація можлива з точки зору теорії, але в практиці частина доходу може зберігатися (не реалізовуватися), що негативно відіб’ється на попиті і споживанні. Це призведе до скорочення виробництва, зросте безробіття і знизяться доходи. Таким чином, за думкою Л. Вальраса, проблема досягнення макроекономічної рівноваги залежить від заощаджень.

Рівень заощаджень і інвестицій, вважають неокласики, гарантує грошовий ринок. Отже, споживачі будуть робити заощадження за умови, що їм за ощадливість будуть платити підприємці-інвестори високий відсоток, і чим більший відсоток, тим більше будуть заощаджувати грошей, а на ринку грошей встановиться рівноважний відсоток, що припускатиме врівноваження ціни на гроші. При цьому кількість заощаджених грошей буде дорівнювати кількості інвестованих. Якщо припустити, що заощадження будуть перевищувати інвестиції, то рівень відсотка знизиться й установиться нова рівновага, тобто зміна рівня відсотка не порушує чинності закону Сея і при значних заощадженнях.

У випадку, якщо загальні витрати скоротяться, то ринкова економіка, на думку неокласиків, може забезпечити необхідний розмір виробництва і повну зайнятість. Цей висновок неокласиків ґрунтується на думці, що:

- по-перше, якщо заощадження перевищуватимуть інвестиції (З>І), то зменшення загальних витрат на продукцію призведе до зниження ціни;

- по-друге, при зниженні попиту на продукцію конкуренти будуть знижувати ціни на неї, що дозволить людям які не мають заощаджень, збільшити покупки товарів, тобто, заощадження товарів призведуть до зниження цін, а не до скорочення виробництва і зайнятості;

- по-третє, зниження попиту на товари веде до зменшення попиту на ресурси, у тому числі на робочу силу. Оскільки це призводить до зниження заробітної плати, то всі бажаючі працювати по одній ставці заробітної плати зможуть мати зайнятість, тобто не буде безробіття.

Інакше кажучи, з погляду неокласиків, ринковий механізм через гнучкі ставки відсотка, еластичність цін і заробітної плати призводить у відповідність витрати і доходи, підтримує необхідний обсяг виробництва, повну зайнятість і рівновагу в макроекономіці.

Загальний вигляд неокласичної теорії макроекономічної рівноваги показано на рис. 6.1. Як видно із графіка, крива сукупної пропозиції   являє собою вертикальну лінію (“класичний відрізок”), що визначає рівень реального обсягу виробництва ВВП при повній зайнятості, а сукупний попит СП, що визначає рівень цін, є незмінним.

За Л. Вальрасом, якщо попит зменшується з до , то рівень цін також зменшується з Ц₁ до Ц₂. У результаті цього тимчасове перевищення пропозиції на лінії АВ зсувається і відновлюється повна зайнятість у точці С. Це свідчить про те, що за умови, якщо попит зменшується, то еластичність цін і заробітної плати забезпечить функціонування ринкового механізму, що підтримує рівноважний обсяг виробництва ВВП і природний рівень безробіття, тобто, макроекономіка може бути рівноважною без втручання держави. Отже, відповідно до моделі загальної рівноваги Л. Вальраса, у процесі заключення контрактів на продаж і покупку товарів на ринках установлюються такі відносні ціни, при яких усі бажані товари продаються і купуються і не виникає надлишкового попиту та надлишкової пропозиції. Про це говорить і закон Л. Вальраса: сума надлишкового попиту і сума надлишкової пропозиції на всіх ринках співпадають. Визначаючи в моделі Л. Вальраса певні недоліки, до яких необхідно віднести можливість присутності нульового безробіття, повного завантаження виробничих потужностей, не враховується технічний прогрес, нагромадження капіталу та відсутність пояснень природи цін, відсутності циклічних коливань виробництва, ця модель має і позитивний момент.

Модель загальної макроекономічної рівноваги Л. Вальраса справила великий вплив на розвиток економічної науки і є однією з основ економетрики, зокрема, моделі “витрати-випуск” В. Леонтьєва.

Однак за умов існування монопольної влади неокласична модель виявилась безсилою пояснити причини порушення рівноваги ринкової економіки, яке з 30-х років ХХ століття стало хронічним.