Державне регулювання зайнятості та соціальна політика

Розглянуті нами моделі ринку праці відображають певні підходи, які. виділяючи його окремі аспекти, не дають всебічного уявлення про механізм функціонування, форми і методи державного регулювання в сучасних ринкових умовах.

Державний вплив на ринку праці на початку ХХ століття зводився, в основному, до окремих заходів, направлених на скорочення безробіття. В подальшому, особливо в період і після “великої депресії” в США у 1929-1933 рр., державне регулювання ринку праці, засноване на положеннях кейнсіанської моделі, зростало, сприяючи зростанню попиту на робочу силу, створенню робочих місць та зменшенню безробіття.

Однак із середини 70-х років, коли з’ясувалося, що кейнсіанські методи регулювання праці в умовах сповільнення темпів економічного зростання сприяють інфляції, сформувалася нова модель державного регулювання ринку праці, в основі якої були задіяні монетаристські концепції. Ця модель одержала назву гнучкого ринку праці, який відводить державі другорядну роль, а головну роль займають заходи по стимулюванню пропозиції робочої сили шляхом покращення ринкової кон’юнктури, розширення мобільності, удосконалення професійної підготовки, розвитку нетрадиційних форм зайнятості.

На початку 90-х років в умовах поглиблення інноваційних перетворень у розвинутих країнах складається нова практика державного регулювання ринку праці – активна політика на ринку праці. Її суть полягала в створенні сприятливих ринкових можливостей для високої зайнятості, особливо в сучасних умовах, коли безробіття в усіх його формах (фрикційна, структурна, циклічна) стало масовим і постійним.

На сучасний ринок праці великий вплив чинить “інформаційна революція”, завдяки якій відбуваються зміни в структурі ринку праці. Так, із становленням ринкових відносин в Україні абсолютно і відносно скоротилася чисельність робітників аграрного сектора, вугільної, лісової промисловості. Натомість, розвиток ринкових відносин викликає зростання чисельності кваліфікованих робітників, зайнятих у фінансово-кредитній сфері, торгівлі та інших секторах, які пов’язані із розвитком ринку. Ці зміни вплинули також на визначення рівня оплати праці завдяки таким факторам, як обсяг очікуваних прибутків, рівень продуктивності праці, величина собівартості виробництва, а потім вже розмір заробітної плати на підприємствах, які виробляють аналогічну продукцію.

В Україні державне регулювання ринку робочої сили здійснюється за такими основними напрямками:

- аналіз ринку праці – аналіз і прогноз попиту та пропозиції на ринку робочої сили, існуючої та перспективної структури зайнятості, особливо молоді та незахищених верств населення і їх соціальний захист;

- розробка програм зайнятості населення – національної, регіональної, місцевих;

- інформаційне забезпечення – інформування населення про попит на робочу силу та можливості працевлаштування через засоби масової інформації;

- професійна підготовка незайнятого населення – підготовка та перепідготовка незайнятого населення, міжрегіональне співробітництво по підготовці кадрів;

- працевлаштування – центри зайнятості забезпечують працевлаштування окремих категорій населення, проводять пошук вільних робочих місць;

- соціальний захист населення – центри зайнятості визначають квоти робочих місць для осіб, які потребують соціального захисту, розробляють пропозиції щодо податкових пільг підприємств, які приймають на роботу соціально незахищених осіб; здійснюють грошову допомогу безробітним та їхнім родинам;

- фінансове забезпечення – фінансова діяльність центрів зайнятості за рахунок коштів створеного на державному рівні фонду зайнятості та допомоги незайнятому населенню, який створюється за рахунок відрахувань із прибутку підприємств, коштів місцевого та обласних бюджетів, добровільних внесків підприємств та громадян, а також коштів, отриманих від індивідуального страхування працівників від безробіття;

- міжнародні аспекти регулювання ринку робочої сили – залучення іноземної робочої сили для роботи на спільних та інших підприємствах, посередництво при заключенні контрактів (договорів) про роботу за кордоном, розробка та реалізація програм регулювання міжнародної міграції робочої сили (такі програми діють між Україною та Португалією, Польщею).

 Отже, ринок робочої сили потребує певного регулювання, тому державне втручання є важливим аспектом регулювання національної економіки та її соціальної політики

Соціальна політика держави спрямована на зростання добробуту нації на основі прискореного розвитку соціальної сфери, активного впливу соціальних чинників на підвищення ефективності національного виробництва.

Соціальна політика в Україні з точки зору функціонування національної економіки відіграє подвійну роль: з одного боку, економічне зростання створює сприятливі умови для поліпшення життя, а з іншого – соціальна політика стає чинником економічного зростання і регулювання економіки.

Основною формою реалізації соціальної політики є соціальний захист.

Система соціального захисту за ринкових умов включає такі компоненти:

- індексація доходів населення – це коректування під державним контролем рівнів заробітної плати, пенсій, стипендій, допомоги по безробіттю, інших соціальних виплат у відповідності з індексами зростання цін на товари масового споживання, тобто, індексація є засобом захисту доходів населення від інфляції;

- соціальна допомога – це допомога безробітним, незаможним, багатодітним, молодим громадянам, інвалідам та іншим категоріям населення. Деякі соціальні виплати здійснюються виключно за рахунок підприємств чи державного бюджету – так звані трансфертні платежі (субсидії, компенсації, виплати). Державою розробляються соціальні програми, що спрямовані на зростання доходів тих громадян і їх сімей, котрі цього потребують, на працевлаштування, фахову підготовку і перекваліфікацію. Застосовуються державні дотації та компенсації. Зокрема, цільові компенсаційні виплати надаються особам, що не мають грошових доходів, як захист від інфляції. Дотації, в залежності від ситуації, надаються як споживачам, так і виробникам.

- соціальне страхування – ґрунтується на попередніх пропорційних внесках як підприємств, так і їх працівників. Страхування в ринковій економіці здійснюється за такими напрямками: по старості (реалізується у формі пенсійного забезпечення); виплати по втраті працездатності (по хворобі чи при виробничий травмі); виплати по безробіттю. В економічно розвинутих країнах, окрім обов’язкової державної, існує й приватна система страхування – колективного чи індивідуального. Колективне страхування відбувається у формі угоди між профспілками та підприємцями про соціальні виплати та гарантії (оплачувані відпустки, приватні пенсії, медичне страхування тощо). Індивідуальне страхування по страхових полісах найбільше поширення знайшло у галузі страхової медицини.

Отже, увесь комплекс соціальних заходів здійснюється під контролем держави, в її соціальній політиці. Вона спрямована на захист населення від безробіття, інфляції, знецінення особистих заощаджень, утримання непрацездатних і незабезпечених громадян шляхом перерозподілу доходів, на підвищення рівня добробуту всіх громадян країни через зростання ефективності ринкової економіки.

Активна соціальна політика України зумовила трансформацію ринкової системи в соціальне ринкове господарство, яке ґрунтується на ринкових економічних принципах і соціальному захисті населення.