Ринок праці: кейнсіанська модель зайнятості

Представники кейнсіанської моделі зайнятості (наприклад, Р. Гордон) на противагу неокласичній моделі зайнятості виходять із того, що:

- по-перше, фактори виробництва в короткостроковому періоді не є взаємозамінними;

- по-друге, економіка не є економікою досконалої конкуренції, а ринок праці найбільш досконалим;

- по-третє, номінальна заробітна плата не є гнучкою.

Жорсткість номінальної заробітної плати пояснюється двома обставинами.

По-перше, в реальній економіці діють інституційні чинники, які запобігають гнучкій зміні номінальної заробітної плати, наприклад, профспілки – представники монопольної влади на ринку праці.

По-друге, домашні господарства володіють грошовими ілюзіями, сприймаючи кожне зниження номінальної заробітної плати як зниження життєвого рівня, якщо навіть при цьому відбувається і загальне зниження цін. В результаті цього економічні суб’єкти орієнтуються при прийнятті рішень про продаж або купівлю праці не на реальну, а виключно на номінальну заробітну плату.

Попит на працю, згідно з кейнсіанською моделлю, є функцією ефективного попиту на блага, тобто, підприємці пред’являють попит на таку кількість праці, яка дозволить їм здійснити пропозицію благ у розмірі, необхідному для задоволення ефективного попиту. Графік кейнсіанської функції попиту на працю показано на рис. 9.6.

Визначена у першому квадранті величина ефективного попиту О^*, проектується на графік виробничої функції короткострокового періоду Ч, в результаті чого визначаємо попит на працю в розмірі Ч₀ (другий квадрант). Проекція знайденого значення попиту на працю на графік граничної продуктивності (ГП_Ч) і визначає ціну, за якою підприємці згодні придбати кількість праці Ч₀, при ставці номінальної заробітної плати W₀ (третій квадрант). Зміна ставки заробітної плати чинить вплив на величину попиту на працю, але у межах, установлених обсягом ефектив-ного попиту.

У випадку зниження ставки заробітної плати W₀ підприємці не в силі придбати робочої сили більше, ніж Ч₀, тому що пропозиція благ перевищить ефективний попит, а на ринку благ створюється надлишок.

У випадку, якщо ставка заробітної плати перевищуватиме значення W₀, підприємці скоротять попит на працю, однак, необхідно відмітити, це потребує і корегування умов рівноваги на інших ринках. Тому графік функції попиту на працю не співпадає з графіком граничної продуктивності, а представляє собою паломану лінію А, В. Ч₀. Функція граничної продуктивності використо-вується для визначення максимальної ціни, при якій підприємці згодні будуть купити робочу силу, (у нашому випадку – це ставка номінальної заробітної плати W₀).

Таким чином, зростання номінальної заробітної плати вище W₀ призводить до скорочення попиту на робочу силу, і тільки зростання ефективного попиту на блага знову призведе до зростання попиту на робочу силу.

Пропозиція праці в кейнсіанській моделі знаходиться в прямій залежності від ставки номінальної заробітної плати. Це пояснюється, як нам вже відомо, жорсткістю номінальної заробітної плати, встановленої представниками монопольної влади (аналог довгострокового періоду).

Одним із яскравих прикладів монопольної влади на ринку ресурсів виробництва є профспілки, які виступають як організація всіх найманих працівників. У цьому плані і будуть вестися подальші наші викладення.

Графік монопольної пропозиції робочої сили дає можливість з’ясувати, як здійснюється наймання робітників і який рівень заробітної плати їм виплачується на різних інших ринках з боку продавця і споживача ресурсу праці (рис. 9.7.) Коли профспілка прагне максимізувати кількість зайнятих працівників, вона має вибрати точку конкурентної рівноваги А з чисельністю зайнятих Ч_А і тарифної ставки оплати праці W^*_А. Якщо ж профспілка буде ставити за мету максимізувати рівень оплати праці членам профспілки, вона має обмежити чисельність зайнятих кількісно Чв, і підприємства при цьому будуть сплачувати самий високий рівень заробітної плати W_В. Це значно полегшує становище членів профспілки за рахунок тих, що є поза профспілками і тих, що не працюють. Економічна рента членів профсоюзу у такому разі буде визначатися площею трапеції ДW_ВВГ. Щоб максимізувати розмір ренти членам профспілки, вона має вибрати таку кількість найманих працівників із умови, щоб гранична виручка для профспілки (додатково одержана сума заробітної плати) дорівнювала додатковій вартості спонукання робітників до праці. Це означає вибір такої чисельності найманих працівників, за якої крива граничної виручки ГВир буде перетинатися з кривою пропозиції, тобто Чв і W_В. Якщо ж ставиться мета збільшити заробітну плату для всіх працюючих і членів профспілки, то кількість має збільшуватись до Ч_Б, коли гранична виручка профспілки буде дорівнювати нулю. Подальше збільшення чисельності зайнятих призведе до зниження загальної суми заробітної плати. Отже, заробітна плата всіх працюючих максимізується, коли розмір заробітної плати становить W_Б, а чисельність зайнятих – Ч_Б.

Отже, коли профспілки використовують свою владу, щоб підвищити заробітну плату своїх членів, кількість зайнятих робітників знижується, тому що незайняті або виходять із профспілок, або із самого початку не бажають до них вступати. З`ясуємо, що відбувається у позаспілковому секторі економіки. На рис. 9.8. крива ринкової пропозиції праці в обох секторах позначена П_РЧ. Попит на працю у спілковому секторі Пс і позаспілковому – Ппс. Загальний попит є підсумковим Пс + Ппс = Пч. Якщо профспілки бажають установити заробіток своїх робітників вище конкурентної зарплати – W* > Wс, то при цій заробітній платі вони мають кількість зайнятих у профспілковому секторі знизити на DЧс. Як тільки ці робітники знайдуть роботу у позаспілковому секторі, ставка заробітної плати у ньому знижуватиметься, доки ринок робочої сили знову не прийде до рівноваги. Нова ставка заробітної плати в позаспілковому секторі буде такою, щоб додаткова чисельність робітників, яка перейшла в цей сектор (DЧпс), зрівнялась із залишившою спілковий сектор (DЧс). Тобто, зворотною стороною боротьби профспілок за підвищення зарплатні своїм членам, є зниження заробітку у позаспілковому секторі. Отже, коли попит на робочу силу відносно еластичний, спілки допомагають своїм членам за рахунок позаспілкової робочої сили. Така картина буде в тому випадку, якщо ринок праці є монополістичним. Ринок, на якому монополіст торгує з монополістом, є двусторонньою монополією.

Типова двостороння монополія (підприємство-монополіст веде переговори з профспілкою) показана на графіку рис. 9.9. Крива П_РЧ є пропозицією кваліфікованої праці (середні витрати). Крива попиту П_Ч є кривою граничної продуктивності праці за виручкою (ГПВ_Ч).

Якби профспілка не мала монопольної влади, підприємство-монопсоніст прийняло б рішення про відповідність своєї кривої граничних витрат (ГВ_Т) і найняло б Чм робітників із заробітною платою Wм. При цьому гранична продуктивність за виручкою буде дорівнювати сумі граничних витрат підприємства.

Рівновага ринку праці, в силу специфіки кейнсіанської функції попиту на працю, встановлюється, як правило, при наявності безробіття. Але умовою рівноваги на ринку праці є не відповідність функцій попиту і пропозиції праці, а можливість придбати кількість робочої сили, необхідної для виробництва благ у розмірі, який відповідатиме ефективному попиту. Якщо на ринку робочої сили ціна пропозиції не перевищуватиме ціни попиту, то на ринку праці встановиться рівновага:

П_Ч³П_РЧ

На рис. 9.10. ми розглянемо формування умов рівноваги на ринку праці за наявності безробіття.

Попит на працю в розмірі Ч₀ визначено у відповідності з величиною ефективного попиту, а W₀ – це встановлена максимальна ставка номінальної заробітної плати, при якій підприємці згодні придбати робочу силу в кількості Ч₀.

Якщо пропозиція праці при ставці заробітної плати W₀ складає Ч₂, то на ринку праці має місце безробіття у межах Ч₂-Ч₀. Але так як зайнятість в розмірі Ч₀ з боку пропозиції праці буде забезпечена і за більш нижчої заробітної плати, ніж W₀, тобто, умова нерівноваги П_Ч³П_РЧ виконується, то на ринку праці спостерігається рівновага.

Рівновага може встановлюватися і в умовах повної зайнятості, але як поодинокий випадок за умови, що величина ефективного попиту відповідатиме значенню національного доходу повної зайнятості, а ціна пропозиції праці не перевищуватиме ціни попиту на працю, тобто, якщо крива пропозиції праці знаходиться не вище положення , то рівновага на ринку праці встановиться в умовах повної зайнятості.

Якщо ж ціна пропозиції праці перевищуватиме ціну попиту на працю, тобто, якщо крива пропозиції праці зміститься в положення , то досягнення повної зайнятості неможливе. Більше того, в цьому випадку проблематичним стає і досягнення рівноваги на ринку праці, тому що не буде виконуватися умова нерівноваги П_Ч³П_РЧ.

Таким чином, кейнсіанська модель функціонування ринку праці підкреслює її підпорядковане положення у системі національних ринків і відображає його внутрішню нестабільність. А тому, щоб підвищити попит на працю, встановити ринкову рівновагу, кейнсіанці пропонують заходи, направлені на стимулювання ефективного попиту шляхом активної грошово-кредитної політики, зростання державного споживання та споживчого попиту за допомогою регулювання податків і “регульованої інфляції”.

Деякі розбіжності щодо регулювання ринку праці є у монетаристів (М. Фрідмена та ін.)Вони оперують поняттям “природного” рівня безробіття, яке відображає структуру ринку праці і робить ціни на нього негнучкими, що породжує безробіття. Отже, урівноважити безробіття з його “природним рівнем” монетаристи пропонують також через грошово-кредитну політику, але завдяки регулюванню облікової ставки Національного банку, розмірів обов’язкових резервів комерційних банків на їх рахунках та грошового обігу в країні.