Студент повинен бути ознайомлений

1. З організацією медичної допомоги хворим із пошкодженнями та захворюваннями системи опори та руху.

2. З методичними вказівками щодо обстеження ортопедо-травматологічних хворих та написанням історії хвороби.

3. З основними методами консервативного та оперативного лікування переломів кісток.

ЗМІСТ ТЕМИ

Травматологія – галузь медицини, що вивчає травматичні пошкодження, хвороби, пов’язані з ними, а також розробляє засоби лікування і профілактику травм.

Ортопедія – наука про вроджені та набуті деформації системи опори та руху. Термін „ортопедія” (orthos – прямий і padis – дитина) запропонував у 1741 р. професор, декан медичного факультету Паризького університету Ніколя Анрі. Він також запропонував емблему (рис. 1.1), яка і до сьогодні є символом спеціальності.

Рис. 1.1 Емблема ортопедії «Криве дерево, яке вирівнюють, прив’язавши його мотузкою до прямого стовпа».

Травматологія та ортопедія займаються профілактикою, розпізнаванням і лікуванням травм та їх наслідків, вроджених і набутих деформацій, захворювань системи опори та руху.

Засновник наукової і практичної медицини Гіппократ (460-377 рр. до н.е.) у своїх працях описав травматичні вивихи, відкриті і закриті переломи кісток, а також природжений вивих стегна, клишоногість, кривошия тощо.

Гален (131-206) використовував фізичні методи лікування, а запропоновані ним терміни „лордоз”, „кіфоз”, „сколіоз” використовуються і нині. Такі видатні вчені як Авіценна (980-1037), Геронімус Брауншвейзький (1450-1533), Амбруаз Паре (1510-1590) та ін. розробили інструменти для лікування при переломах кісток кінцівок, вивихах, а Гліссон у 1650 р. розробив спосіб лікування пошкоджень хребта витягненням за допомогою відомої і нині петлі Гліссона.

У розвитку травматології та ортопедії значну роль відіграли наукові праці Олльє про регенерацію кісткової тканини, Лангенбека, Альбрехта, Кеніга, Гріті та ін. – про кістково-пластичну хірургію, Анрі, Гоффа, Лоренца, Путті – лікування з приводу природжених ортопедичних деформацій, а також Банденгеєра, Штейманна, Белера та ін. – лікування при переломах кісток.

Розвиток ортопедії та травматології в Україні пов’язаний з відкриттям науково-дослідних інститутів у Харкові (1907), Києві (1924), Донецьку (1955), кафедр травматології та ортопедії у медичних інститутах та інститутах удосконалення лікарів.

У 1907 р. у Харкові відкрився Медико-механічний інститут, який очолив К. Ф. Вегнер. Це був науковий травматологічний заклад, де вперше почали використовувати при лікуванні переломів кісток метод постійного скелетного витягнення за допомогою цвяха Штейманна. Особлива роль у розвитку травматології та ортопедії в Україні належить члену-кореспонденту АМН СРСР М. І. Ситенку (1885-1940), який працював у Медико-механічному інституті, а після його перейменування очолив науково-дослідний інститут травматології та ортопедії, що тепер носить його ім’я. Сьогодні, відзначивши своє 100-річчя, цей заклад має назву Інститут патології хребта та суглобів АМН України імені професора М. І. Ситенка, та є флагманом сучасної травматології та ортопедії.

Значний внесок у розвиток теорії і практики травматології та ортопедії в Україні зробили І. П. Алексєєнко, Б. К. Бабіч (Київ), І. Л. Зайченко (Львів), М. П. Новаченко (Харків), Л. О. Смірнова (Дніпропетровськ), О. О. Корж (Харків), Т. А. Ревенко (Донецьк), Ю. Ю. Колонтай (Дніпропетровськ), О. П. Скоблін (Сімферополь), І. Г. Герцин (Одеса), В. Ф. Трубніков (Харків), Є. Т. Скляренко (Київ) та ін.

Нині в усіх обласних містах України організовано наукові товариства травматологів-ортопедів. Плідно працюють наукові товариства травматологів-ортопедів України, яке очолювали: Ф. Р. Богданов, І. В. Шумада, К. С. Терновий, О. О. Корж, Г. В. Гайко. Проведено XV з’їздів травматологів-ортопедів України, багато наукових конференцій, пленумів. У роботі наукових форумів крім делегатів з України були широко представлені спеціалісти з інших держав.

Травма або пошкодження – це раптовий вплив факторів зовнішнього середовища (механічних, термічних, хімічних та інших) на тканини, органи або організм в цілому, який призводить до анатомо-фізіологічних змін, що супроводжуються місцевою і загальною реакцією організму.

Залежно від місця прикладання сили механізм травми може бути прямим (перелом кісток гомілки при ударі бампером автомобіля) і непрямим (перелом тіла шийного хребця при ударі головою під час пірнання). Залежно від виду травмуючих факторів та кількості пошкоджених анатомо-функціональних сегментів системи опори та руху й інших систем організму людини травми поділяють на:

- ізольовані – це пошкодження одного анатомо-функціонального сегмента системи опори та руху (наприклад перелом обох кісток гомілки);

- множинні – пошкодження декількох анатомо-функціональних сегментів системи опори та руху, які виникли внаслідок дії одного етіологічного фактора (перелом кісток плеча та перелом стегна);

- поєднані – пошкодження декількох систем внаслідок дії одного етіологічного фактора (перелом стегна і ЧМТ, перелом кісток таза і розрив сечового міхура);

- комбіновані – пошкодження однієї або декількох систем людини в результаті дії кількох етіологічних факторів (перелом стегна та опіки нижніх кінцівок).

Механічний фактор може проявлятися у вигляді тиску, розтягування, розриву, прикладання сили або протиудару. При цьому, сила дії зовнішнього фактора на тканини і органи, як правило, прямо пропорційна напряму (прямо або під кутом) швидкості та тривалості дії, що призводить до різного ступеня важкості травми. До найбільш частих пошкоджень відносять забій, рани, вивихи, пошкодження зв’язок та сухожилків, переломи кісток, відриви кінцівок, опіки, обмороження, електротравми та інше.

Забій –це пошкодження тканин без порушення цілості шкіри. При цьому руйнується підшкірна жирова клітина і виникають крововиливи з порушенням артеріального, венозного кровообігу та лімфовідтоку.

При тривалому здавленні м'яких тканин тулуба та кінцівок може виникнути синдром тривалого здавлення, або краш-синдром.

Вивихи – стійкий зсув суглобових кінців кісток, що зчленовуються, за межі їх фізіологічної рухливості, що призводить до порушення функції суглоба. Повний вивих характеризується повною втратою взаєморозташування суглобових поверхонь кісток, що зчленовуються; при неповному вивиху (підвивиху) зберігається часткове їх зіткнення, але в невідповідних місцях. Вивихнутою вважається периферична кістка, за назвою якої визначається вивих: при вивиху в плечовому суглобі говорять про вивих плеча, в ліктьовому суглобі – про вивих передпліччя і так далі (рис.1.2). При вивиху ключиці вказують на вивихнутий сегмент (грудинно- або акроміально-ключичний). Лише вивих хребта визначають по розміщеному вище хребцю. За етіологічною ознакою вивихи поділяють на травматичні, звичні, природжені і патологічні.

а) б) в)

г) д) е)

Рис. 1.2 Рентгенограми: а) вивих плеча; б) вивих передпліччя; в) вивих стегна; г) вивих гомілки; д) вивих стопи; е) вивих хребця.

Травматичні вивихи зустрічаються найчастіше і складають 1,5-3% всіх пошкоджень. В різних суглобах їх частота неоднакова, що залежить від функціональних можливостей суглобів та їх анатомо-фізіологічних особливостей. Більше 50% всіх вивихів це вивихи плечового суглоба, який має різко виражену невідповідність між величиною і формою голівки плеча та суглобовою поверхнею лопатки; кульшовий суглоб має глибоку суглобову западину, міцну капсулу і потужні зв'язки, що значною мірою пояснює порівняльну рідкість вивиху стегна. Виникнення травматичного вивиху здебільшого пов'язане з непрямою травмою і форсованим насильницьким рухом в суглобі.

Травматичний вивих, як правило, супроводжується розривом капсули суглоба через надмірне навантаження. Наслідком пошкодження капсули суглоба і навколишніх м'яких тканин є внутрішньосуглобові крововиливи з імбібіцією синовіальної оболонки, що супроводжується больовим синдромом і може в подальшому стати причиною деформуючого артрозу. У деяких випадках вивих супроводжується пошкодженням великих кровоносних судин і нервів, наприклад, підколінної артерії при задньому вивиху гомілки.

Залежно від часу з моменту травми вивихи поділяють на свіжі (до 3 днів), несвіжі (до 3-4 тижнів) і застарілі (більше місяця). Залежно від стану шкірних покривів – на закриті і відкриті. Такий поділ вивихів має велике практичне значення як для вибору методу лікування, так і для прогнозування результату лікування.

Особливо слід виділити так звані переломовивихи, коли вивих виникає одночасно з переломом суглобових і навколосуглобових відділів кисті. Найчастіше такі вивихи трапляються в ліктьовому, гомілковостопному, кульшовому та плечовому суглобах (рис 1.3).