Війна римської Республіки з державою Селевкідів

Тоді як римські легіони билися в Іспанії, правитель величезної держави Селевкідів — цар Антіох III почав військові дії на заході Малої Азії. До цього часу монархія Селевкідів була найсильнішою державою елліністичного світу, що претендувала на гегемонію в усьому Східному Середземномор’ї.
Захопивши ряд областей в Південній Сирії і Палестині, які раніше входили до складу володінь Птолемеїв, Антіох III продиктував Єгипту мирні умови. Забезпечивши свій тил з півдня і вийшовши в морі на 200 кораблях, Антіох III почав захоплювати міста південного і західного берегів Малої Азії. Він уклав військові союзи з галатами і Каппадокією, тим самим оточивши вороже йому Пергамське царство своїми союзниками. Потім Антіох перейшов у Фракію і тут підпорядкував собі грецькі міста по берегах Пропонтіди і Геллеспонта, якими раніше володів Філіп Македонський.
Окупація Херсонесу Фракійського зробила Антіоха хазяїном проток в Чорне море, з чим ніяк не могли примиритися Пергам і Родос. Родосці оголосили в 197 р. до н. е. війну Антіоху і, почавши військові дії на морі, звернулися в Рим по допомогу. Але римляни, не закінчивши ще війну в Греції, відхилилися від прямого втручання в нову війну. Проте вони оголосили себе захисниками грецьких міст і вимагали від Антіоха звільнення їх. Одночасно римляни наполягали на поверненні Єгипту відібраних у нього Антіохом земель. Антіох відхилив ці вимоги.
Прагнучи притягнути греків на свою сторону, він розвинув активну дипломатичну діяльність в Греції, де невдоволення Римом усе поглиблювалося. Народні маси в містах виступали проти Риму за союз з Антіохом, пануюча ж верхівка зберігала вірність римлянам і з їх допомогою пригнічувала народні рухи. Так було, наприклад, в Афінах. З того часу антиримський рух в Греції зливається з рухом демократичним. Проте сирійському цареві вдалося притягнути на свою сторону в Греції тільки Етолійський союз і дрібні міста.
Римський уряд, готуючись до війни з Антіохом, зміцнив свій старий союз з Родосом і Пергамом. Ахейський союз виступив на стороні Риму. Римській дипломатії вдалося ціною мовчазної відмови від деяких пунктів мирного договору утримати Філіпа від допомоги Антіоху.
У 192 р. до н. е. Антіох III,, закликаний етолійцями, переправився на Балканський півострів і зупинився у Фермопіл.
Союзники сирійського царя етолійці, яким доручена була охорона гірських проходів, не зуміли утримати їх. Римська армія під командуванням Марка Атілія Глабріона завдала поразки головній армії Антіоха. Під натиском римлян Антіох III покинув Грецію і відвів свої війська в Ефес; його грецькі союзники запросили у Риму миру і повинні були на вимогу Риму увійти до Ахейського союзу. Останній став головною силою в Греції і провідником римського впливу в ній.
Вигнання Антіоха з Європи не означало кінця війни. Бойова потужність держави Селевкідів не була знищена у битві при Фермопілах. Рим, що прагнув до поширення свого впливу на Сході, неминуче повинен був зіткнутися з нею.
Римською армією командував консул Луцій Корнелій Сципіон, в якості легато його супроводжував брат — переможець Ганнібала при Замі, Публій Корнелій Сципіон, який фактично і керував військовими діями. Римський флот за допомогою кораблів Родосу і пергамських розбив флот Антіоха III, завоювавши панування в Егейському морі, створив можливість переправи римських військ в Малу Азію.
При Магнезії в 190 р. до н. е. сталася рішуча битва римлян з Антіохом. Армія Антіоха III була розгромлена і майже знищена.

З Антіохом III був укладений мир (Апамейський) в 188 р. до н.е. Антіох повинен був сплатити Риму 15 тис. талантів, флот його скорочувався до 10 судів, він зобов’язувався не мати в західній армії слонів, втрачав усі території в Малій Азії.
Римляни розділили відвойовані у Антіоха в Малій Азії землі між своїми союзниками. Велика частина їх перейшла до Пергаму і Родосу. Пергаму були віддані також землі, захоплені Антіохом в Європі. В результаті Пергам перетворився на велику і сильну державу. Політика Риму найбільшого сприяння Пергаму була спрямована проти Македонії.
Таким чином, впродовж короткого часу Рим, використовуючи суперництво елліністичних держав і спираючись на родосько-пергамський союз, завдав військової поразки двом найбільш великим державам елліністичного світу — Македонії і Сирії.
Війна з Римом прискорила розпад Селевкідської держави. Окремі її області — Вірменія і Софена — відпали від Сирійського царства і придбали самостійність. Багато хто зі східних областей був захоплений Парфією.
Війна з союзником Антіоха — Етолійським союзом — тривала і після битви при Магнезії. Етолійці відчайдушно чинили опір, і тільки коли на них рушили з півночі Філіп, епіроти і іллірійці, а з півдня — ахейські війська, Етолія підкорилася. Вона була розграбована і спустошена, територія її значно скорочувалася. З того часу Етолія втратила політичне значення.
Розправа з етолійцями і безсоромне втручання римлян у внутрішні справи грецьких міст, заступництво Риму Ахейському союзу, що самоуправно розпоряджався на Пелопоннесі, посилили антиримський рух в Греції. У ряді місць він вилилося у відкриті повстання, жорстоко пригнічені римлянами. З іншого боку, грецька еліта все тісніше пов’язувала свої долі з Римом і жертвувала незалежністю країни заради своїх інтересів.