2018-02-20
488
Розробка рішень в умовах невизначеності і ризику вимагає не тільки вивчення зовнішнього середовища, а й його прогнозування. Прогнозування - це припущення динаміки розвитку ситуації в майбутньому, засноване на наявній інформації. Прогнозування - це мистецтво і наука передбачення майбутніх подій. Прогнозування - це методи, в яких використовується як накопичений досвід, так і поточні припущення стосовно майбутнього з метою його визначення. В залежності від особливості зовнішніх факторів розрізняють прогнози економічні, розвитку технології, конкуренції, стану ринку, а також соціальне прогнозування.
Економічні прогнози характеризують загальний стан розвитку економіки на прогнозований період (у країні, регіоні, галузі, компанії). У прогнозах розвитку конкурентів висвітлюється очікувана стратегія і тактика, частка їхньої продукції та продажу на ринку, наміри щодо випуску нових виробів та ін. Прогнози стану ринку товарів розробляються з урахуванням поточного стану та перспектив розвитку економіки, впливу політичних факторів, проведення цінової політики, стандартів по захисту навколишнього середовища (для ряду товарів), динаміки рівня доходів населення, демографічної ситуації тощо. Прогнози розвитку технології розкривають найближче і віддалене майбутнє технологічних процесів; у них оцінюються різні якісні характеристики нововведень на предмет ефективності, економічності, трудомісткості, енергоємності й інших параметрів. Соціальніпрогнози свідчать про відношення людей до подій соціального життя, різних суспільних явищ. При розробці рішень важливо, зокрема, враховувати купівельні наміри та переваги щодо нових товарів, відношення покупців до різного роду послуг.
|
|
|
За часом упередження прогнози бувають:
Короткострокові прогнози. Такі прогнози охоплюють період до одного року, але розробляються, як правило, до трьох місяців. Використовуються для планування закупок, робіт, використання трудових ресурсів, розподілу робіт і обсягу виробництва.
Середньострокові прогнози. Розраховані до трьох років. Використовуються в плануванні виробництва, збуту, розподілу бюджету та ін.
Довгострокові прогнози. Охоплюють період більше трьох років. Використовуються для планування нових товарів, витрат по основних фондах, у визначенні місця розташування підприємства та ін.
При розгляді життєвого циклу товару до стадій розробки і росту, як правило, застосовують довгострокові прогнози, а до інших стадій - середньострокові та короткострокові.
Методи прогнозування - це сукупність прийомів та способів мислення, які дозволяють на основі ретроспективних даних екзогенних та ендогенних зв’язків об’єкта і їх змін вивести судження певної достовірності відносно розвитку об’єкта в майбутньому. В основному поділ методів проходить на неформальні, якісні і кількісні.
|
|
|
До неформальних методів відносять методи письмової та усної інформації, а також промислового шпигунства.
Метод вербальної (усної) інформації базується на зборі усної інформації, що отримується через радіо, телебачення, розмови, телефонограми... Така інформація зачіпає всі основні фактори зовнішнього середовища і становить інтерес для організації. Вона має дуже перемінний характер, легко отримується і досить часто менеджери, прогнозуючи наступні події, повністю на неї покладаються.
Джерелами для методу письмової інформації є газети, журнали, бюлетені, звіти... Часто ця інформація є неповною і застарілою.
Прогнозування за результатами промислового шпигунства базується на викраденні інформації у конкурентів.
До якісних методів відносяться різні методи експертних оцінок, метод Дельфі, методи «мозкової атаки» тощо:
1. Метод колективної експертної оцінки. Цей метод базується на опитуванні групи експертів, часто в поєднанні зі статистичними моделями, результатом чого з’являється групова оцінка попиту.
2. Метод продаж. У цьому методі кожна особа, що продає товар, оцінює, які продажі будуть в її регіоні; прогнози потім розглядаються, щоб гарантувати їх реальність.
3. Метод Дельфі. Цей інтегральний груповий процес дозволяє експертам, які можуть займати різні позиції, створювати прогнози. Метод здійснюється за декілька циклів, протягом кожного з яких проводиться опитування анонімних експертів, по завершенню чого їх відповіді табулюються і повертаються їм назад із статистичним значенням середнього арифметичного та стандартного відхилення. Процес повторюється від 3 до 6 разів, поки не буде досягнута узгодженість по питаннях, що і буде використане як прогнозування.
4. Огляд ринку покупців. Це метод отримання даних від покупців чи потенційних покупців, що розглядають майбутні плани своїх покупок.
До кількісних методів відносять моделі часових серій та причинні моделі.
Моделі часових серій прогнозують майбутнє на базі припущенні, що воно буде функцією минулого.
При багатократному складанні прогнозів з певної проблеми дані потрібно систематизувати для полегшення виконання прогнозів у наступний період.
Часові проміжки (серій) базуються на послідовності рівних проміжків (тиждень, місяць, квартал, рік) між точками даних. Аналіз часових серій ведеться через розбивку минулих даних на компоненти і потім проектуванням їх вперед.
Література: 12, 22, 30.
Тема 4. ЕВРИСТИЧНІ МЕТОДИ РОЗРОБКИ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ
Мета: ознайомитися із сутністю евристичних методів та застосування експертних оцінок в процесі прийняття рішень.
1. Методологія процесу розробки рішень.
2. Організація розробки рішень.
3. Евристичні методи розробки та прийняття рішень.
4. Організація та ефективність використання експертних оцінок.
1. Методологія процесу розробки рішень
Рішення як процес містить в собі комплекс взаємопов’язаних елементів:
1. постановку мети і планування діяльності за кращою з альтернатив її досягнення;
2. розподіл часу, ресурсів і дій, необхідних для вирішення задачі;
3. мотивацію спонукання до дії;
4. координацію та регулювання процесу;
5. здійснення обліку і контролю.
При прийнятті рішень на людину, яка приймає рішення впливають різноманітні закони:
І. Загальні закони управління людиною:
1. Закон єдності біологічного та соціального (відображає використання попереднього досвіду при прийнятті рішень).
2. Закон єдності соціального та несвідомого (стверджує, що людина при прийнятті та виконанні рішень користується не лише свідомістю, а й може бути запрограмована на виконання рішення, не усвідомлюючи цього).
|
|
|
3. Закон послідовності розвитку (вказує на те, що в природі зміна розвитку відбувається після виникнення передумов).
4. Закон зростання ентропії (стверджує, що організаційні системи прагнуть перейти у більш ефективний стан).
5. Закон відносності поводження (вказує на те, що різні рецептори мозку відповідають за свої функції, але в різних ситуаціях вони діють по-різному).
6. Закон кумулятивного впливу зовнішніх впливів (стверджує, що причиною поведінки людини є сукупність певної інформації).
II. Закони інерційності людських систем:
1. Універсальний закон інерції (відображає здатність людського мозку працювати в одному напрямку).
2. Закон установки (настрою) (вказує на те, що людина при розробці або прийнятті рішення настроюється на певний результат).
3. Закон домінанти (стверджує, що людина схильна мислити та діяти відповідно до наявної в неї нервової системи).
Ш. Закони зв’язку із зовнішнім середовищем:
1. Закон відповідності вимогам зовнішнього середовища (вказує на те, що ступінь прояву особистих якостей і реалізація можливостей людини визначаються вимогами навколишнього середовища: добрі умови життя, праці, побуту знижують невдоволеність, але не стимулюють до розвитку).
2. Закон адаптації (стверджує, що будь-які дії людини спрямовані на усунення шкідливих впливів зовнішнього середовища, проте якщо їх змінити важко чи неможливо, то людина до них адаптується).
IV. Соціально-психологічні та біопсихологічні закони:
1. Закон впливу норм (це закон, який вказує на те, що нормам і регламентаціям, створеним більшістю, підкоряються усі члени суспільства).
2. Закон обмеженості нормативно-правового поводження (співзвучний з попереднім, але говорить про те, що людина керується не лише писаними законами, а ще й власними думками і емоціями).
3. Закон рефлекторного характеру діяльності (стверджує, що в основу діяльності людини покладені безумовні та умовні рефлекси, які забезпечують виживання людини).
|
|
|
4. Закон традицій і звичаїв (вказує на те, що правила та норми, створені в процесі еволюції, мають вплив на прийняття рішень).
5. Закон економії сил (говорить про те, що людина при досягненні будь-якої мети старається мінімізувати витрати та максимізувати прибутки).
6. Закон очікуваного корисного ефекту (стверджує, що будь-які дії людини є мотивовані і вона розробляє рішення для досягнення позитивів).
7. Закон вольової детермінації поводження (вказує на те, що людина може свідомо регулювати свої дії та вчинки згідно з метою).
Використовуючи методологію, розроблено цілий ряд класифікацій методів, що використовуються при розробці рішень. Відповідно чи однієї з них уся сукупність методів ділиться на три групи:
1. Методи, засновані на інтуїції керівників, що стає можливим завдяки накопиченому досвіду і знанням у конкретній області діяльності. Це дозволяє приймати рішення без аргументованих доказів, на основі внутрішнього чуття.
2. Методи, засновані на «здоровому глузді», тобто на логічних думках, послідовних доказах, що спираються на практичний досвід.
3. Методи, засновані на науково-практичному підході, що передбачають вибір оптимальних рішень з певного числа варіантів, розрахованих шляхом використання значних інформаційних масивів.
В основі першої групи лежать суб’єктивні думки менеджерів. їх достоїнство - оперативність прийняття, недолік - відсутність гарантії в надійності інтуїції. До складу даної групи методів включають, порівняння, абстрагування, аналогію, узагальнення.
Кількісні методи базуються на науковому підході (системному аналізі, дослідження операцій) і передбачають вибір оптимальних рішень шляхом збору і обробки значного масиву інформації.
2. Організація розробки рішень
Якість рішень, що розробляються, залежить як від суб’єктивних факторів людини, яка приймає рішення, так і від багатьох інших. Немає єдиної методики, що жорстко регламентує дії керівника при розробці рішення, і навряд чи вона можлива. Однак рекомендації загального плану по організації процесу розробки рішень вельми корисні. Зокрема широко поширені такі принципи організації розробки рішень, як:
- принцип ієрархії, який має за мету координацію діяльності та посилення централізації з дотриманням підлеглості в розробці рішень по виконавцях;
- використання цільових міжфункціональних груп, які створюються на тимчасовій основі в складі представників різних підрозділів і рівнів управління. Мета - використання спеціальних знань і досвіду працівників для розв’язання конкретних і часто складних проблем. Члени групи знаходяться в подвійному підпорядкуванні: основного керівника і керівника міжфункціональної групи, який може змінюватися по ходу роботи;
- застосування формальних правил і процедур, що передбачає і створення на підприємстві спеціальних інструкцій (нормативів) по штопанню певних дій. У ряді випадків зайва жорсткість сповільнює інноваційні процеси та зменшує гнучкість при зміні ситуації;
- використання прямих горизонтальних зв’язків при розробці рішень без підключення вищого керівництва, що скорочує терміни обробки, підвищує відповідальність і мотивацію виконавців. Часто на цій основі приймаються двосторонні рішення керівниками одного рівня в рамках існуючих правил і планів;
- розробка планів сприяє кращій координації робіт. У них відбиваються терміни виконання етапів роботи та необхідні ресурси;
- створення матричних структур. На відміну від цільових груп і прямої двосторонньої взаємодії передбачається створення підрозділу, очолюваного особою, наділеною правами керівника функціонального підрозділу. Такі утворення створюються для розробки найскладніших проблем.
Розробку складних рішень, що вимагають використання сучасних наукових методів, наприклад системного аналізу, виконують фахівці - системні аналітики (системотехніки). Але участь в цій роботі керівника також дуже важлива.
Конкретні форми участі працівників в управлінні складають три ступені:
- спільне консультування, тобто адміністрація з’ясовує думку співробітників, хоч останнє не має обов’язкової сили;
- содетермінація, форма участі працівників у прийнятті рішень рівними з адміністрацією правами;
- «робочий контроль» в тих випадках, коли співробітники мають вирішальні права.
Содетермінація має місце в ряді країн на нижніх рівнях ієрархії прийняття рішень (найм і звільнення робітників, майстрів, соціальні послуги). На верхніх рівнях при розподілі інвестицій, прибутку та з інших фінансових питань вона може приймати форму спільних консультацій.
3. Евристичні методи розробки та прийняття рішень
Евретика - сукупність прийомів дослідження, методики і постановки питань та їх рішень (навчання з допомогою ключових питань).
Евристичні методи базуються на принципах, що визначають стратегію і тактику управління в слабо визначених чи невизначених проблемах. Дозволяють використовувати творче мислення, генерувати нові ідеї, використання яких підвищує ефективність рішень. Існує значна кількість цих методів.
Метод «прямої мозкової атаки» запропонований у 1939 р. американцем Осборном. Метод знайшов своє відображення при генеруванні ідей. Мозкова атака - це спосіб роботи групи, орієнтованої на пошук рішення проблемної ситуації, головна мета якої - генерування якомога більшої кількості ідей.
Правила для учасників:
1) учасники сідають за стіл обличчям один до одного;
2) забороняються суперечки, критика, оцінка того, що говориться;
3) час виступу для учасників - по 1-2 хв.;
4) оголошуються будь-які ідеї;
5) кількість ідей важливіша за їх якість.
Рекомендації для учасників:
— ідеї зустрічаються схвально;
— необхідно вірити у вирішення проблеми;
— дозволяється задавати питання, що розвивають ідею;
— усі учасники є рівноправними;
— не бажані пересуди, шептання, жести, все те, що відволікає увагу.
Керівник повинен:
— направляти хід дискусії;
— задавати стимулюючі питання;
— підказувати;
— використовувати жарти, репліки, що створюють неформальну обстановку.
Обмеження і умови:
— кількість учасників 4-6 чоловік (до 15);
— бажаний різний рівень освіти і спеціалізації в учасників;
— при підборі учасників доцільно зберігати баланс в рівні активності та темпераменті;
— час роботи групи - 15-60 хв.
Організація роботи групи будується в 3 етапи:
1) постановка проблеми (здійснюється керівником);
2) генерація ідей (робота групи);
3) оцінка та відбір кращих ідей.
Метод «зворотної мозкової атаки» - передбачає не генерацію ідей, а критику існуючих.
Правила для учасників.
1) критикуються, обговорюються та оцінюються всі ідеї за критеріями відповідності початковим вимогам, можливістю їх реалізації, можливістю використання в іншій сфері;
2) критика виказується лаконічно, позитивно. Ідеї, що вимагати. тривалого обговорення, розглядаються пізніше;
3) виступати кожному можна багато разів, але бажано по черзі.
4) тривалість виступів – 15-20 хв.
Роботу доцільно проводити в першій половині дня у спокійній атмосфері. Зворотну «мозкову атаку» можна проводити відразу після прямої. При використанні методу доцільно всіх учасників розділити на групи:
— генераторів ідей;
— аналізу проблемної ситуації та оцінки ідей;
— генерації контрідей.
Переваги методу.
— можливість використання всіх наявних в апараті управління спеціалістів;
— вдосконалення психологічного клімату в апараті управління.
Недоліки методу:
— неможливість конкретизації ідеї та її детальної проробки;
— від керівника вимагається висока підготовка;
— не завжди долається інерція мислення.
Метод «635» - передбачає участь шести учасників, які протягом п’яти хвилин висувають і записують у своїх картках по три ідеї вирішення проблеми. Карточки передаються іншим учасникам (сусідам), які оцінюють ці ідеї й дописують свої. Процес повторюється до тих пір, поки всі учасники не оброблять усі картки, в результаті чого буде отримано 6 * 3 * 6 = 108 пропозицій.
Метод «ключових питань» - використовується для збору додаткової інформації в умовах невизначеності проблеми або впорядкування вже існуючої інформації. Питання служать для формулювання стратегії і тактики вирішення задачі, розвивають інтуїцію, наводять людину на ідею рішення проблеми, спонукають до правильних рішень, покращують інформативність з проблеми.
Вимоги до використання методу:
1) проблемність і оптимальність (питаннями необхідно спрощувати задачу);
2) дроблення інформації (питаннями необхідно ділити проблему на підпроблеми);
3) цілеспрямованість (кожне нове питання повинно формувати стратегію та модель вирішення проблеми).
Метод «вільних асоціацій» - враховує особливості мозку людини, пов’язану з виробленням ідей при виникненні асоціативних зв’язків, і передбачає генерацію ідей в залежності від встановленого слова або поняття, яке є базою для асоціації.
Метод інверсії - базується на пошуку рішень в зворотному напрямку (кардинально протилежний вихід із ситуації та відхід від стандартного рішення). Метод пропонує при розробці рішення ламати парадигму мислення та здійснювати його пошук нетрадиційними способами.
Метод власної аналогії - передбачає, що при пошуку рішення проводиться заміна досліджуваного об’єкта на аналогічний з подібними вивченими властивостями (пригадується та аналізується подібна ситуація, вихід з якої був знайдений раніше).
Метод номінальної групи.
Умови і вимоги:
— залучаються експерти, що добре вирішують подібні проблеми, які не співпрацювали раніше;
— кількість групи 6-8 чол. (до 15 чол.);
— учасники генерують ідеї, а потім їх разом переглядають;
— експерти не повинні бути пов’язані службовими відносинами;
— тривалість роботи - до 5 год.;
— приймаються ідеї, які пройшли погодження у всіх учасників.
Метод синетики - розроблений вченим Гордоном. Синетика - професійний «мозковий штурм». При використанні методу залучаються професійні експерти, які пройшли навчання за методами аналогії, інтуїції, «мозкового штурму», абстрагування, теорії ігор та ін., що дозволяє їм вирішувати проблему оригінальними способами. Експерти є постійними учасниками групи. В роботі зберігаються всі правила «мозкового штурму», проблему формулюють у запільному вигляді, обговорюють не проблему, а її загальні ознаки.
Метод Дельфі - розроблений Хелмером і Делкі, представляє собою багаторівневу процедуру (структуру) анкетування експертів з обробкою та видачею результатів після кожного туру анкетування.
Експертам, які працюють ізольовано, пропонуються питання та формулювання відповідей без аргументації (як правило, числові параметри). Отримані результати обробляються та визначаються середні значення і крайні межі. Результати статистичної обробки відповідей видаються експертам для їх аналізу та видачі нових даних (цикл повторюється 3-6 разів, до появи узгоджених оцінок).
Метод комісії. Суть методу полягає у відкритій дискусії по обговоренню проблеми та пошуку рішення (збори, засідання). Колективна думка виявляється в ході відкритого чи таємного голосування або за спільною згодою в процесі дискусії.
Перевага - зростання інформативності учасників у ході дискусії.
Недоліки -відсутність анонімності; часто дискусія перетворюється у полемічність найбільш активних чи впливових учасників; небажання учасників відступати від своїх ідей, конфронтація між учасниками.
Метод експертизи по методу суду - характеризується подібністю до судових засідань. Склад експертів ділиться на дві групи, одна з яких захищає альтернативи, інша - вишукує негативні сторони рішень. Третя сторона (як правило, керівник) є регулятором ходу процесу та приймає кінцеве рішення.
Метод очікування рішень - базується на використанні підсвідомості. За цим методом, якщо при аналізі та продумуванні проблеми не знаходиться рішення, то необхідно розслабитись і переключитись на виконання інших задач. Якщо рішення є, то запрограмована підсвідомість через деякий час «видасть» рішення у свідомість. Рішення необхідно відразу зафіксувати, інакше воно швидко «зітреться» у свідомості.
Метод ліквідації безвихідних ситуацій - пропонуються правила зміни рішень, тобто використовувати по-іншому, модифікувати, замінювати, збільшувати, зменшувати.
Методи експертних оцінок поділяються на:
Індивідуальні - формування прогнозів з допомогою методів інтерв’ю та аналітичних експертних оцінок.
Методи інтерв’ю - бесіда прогнозиста з експертом, в ході якої прогнозист, відповідно до заздалегідь розробленої програми, ставить перед експертом питання щодо перспектив розвитку об’єкта дослідження.
Аналітичні експертні оцінкипередбачають тривалу самостійну аналітичну роботу експерта над аналізом тенденцій, оцінкою стану та шляхів розвитку прогнозованого об’єкта.
Колективні- ґрунтуються на принципах виявлення колективної думки експертів по тенденціях розвитку досліджуваного об’єкта.
Для кількісних методів суттєвим є вибір шкали виміру:
1) шкала найменувань - просте найменування об’єктів;
2) шкала порядку - послідовність об’єктів, впорядкованих за певним критерієм (алфавіт);
3) шкала відмінностей - визначає, наскільки один показник відрізняється від іншого;
4) шкала відносин - визначає, у скільки разів один показник по одному об’єкту відрізняється від іншого (коефіцієнти).
4. Організація та ефективність використання експертних оцінок
Експертні оцінки в тій або іншій формі використовувались у всі часи. Однак увага до них істотно зростала в міру ускладнення виробничих технологій, а отже, і процесу розробки рішень. Офіційним початком їх становлення та розвитку вважають 50-ті-60-ті XX ст. До цього часу відноситься публікація перших робіт, присвячених опису та дослідженню технологій експертного оцінювання. Сучасним керівникам важливо знати суть і призначення даного методу розробки рішень, його переваги, процедуру організації й проведення, типові помилки експертних технологій і напрями вдосконалення.
Формування експертної комісії - відповідальне рішення, що приймається керівником при організації і проведенні експертизи. Однак затрачені зусилля, як правило, цілком виправдовуються.
Формування складу експертної комісії визначається особливостями ситуації, що склалася, можливостями брати участь в роботі комісії організаторів експертиз, а також самих фахівців. При відсутності досвіду проведення подібних заходів рекомендується звертатися до послуг незалежних центрів експертиз. Якщо потреба в експертній оцінках виникає досить часто, доцільно створити для цього спеціальний підрозділ.
Основними напрямами застосування експертних оцінок є:
1. Визначення цілей. При прийнятті важливих рішень необхідно чітко уявляти цілі, до досягнення яких прагне людина, яка приймає рішення. Для складних ситуацій розроблений і використовується метод формування «дерева цілей», що дозволяє оцінити міру її досягнення. Велике значення має визначення пріоритетності цілей і механізмів їх здійснення. Всі ці питання можуть бути предметом оцінки експертів.
2. Експертний прогноз. Особливу роль при прийнятті рішень мають проблеми, пов’язані з оцінкою розвитку ситуацій, що аналізуються, очікуваних результатів альтернативних варіантів рішень. Традиційні методи прогнозування не завжди можуть бути застосовані. Експертна інформація в подібних ситуаціях вельми корисна, оскільки містить не тільки кількісні, але і якісні оцінки.
3. Сценарії очікуваного розвитку ситуації. Вони відіграють важливу роль при прийнятті управлінських рішень. Найбільш поширеним для експертного оцінювання альтернативних варіантів сценарію є метод «мозкової атаки» в поєднанні зі спеціальними методами використання аналітичної інформації.
4. Генерування альтернативних варіантів. Подібні процедури можуть передбачати проведення експертиз з використанням методі її типу «мозкової атаки», а також створення у складних випадках автоматизованих систем генерування альтернативних варіантів.
5. Визначення рейтингів. Останнім часом вони вельми популярні, і дозволяють визначити порівняльну надійність банків, страхових компаній, якість різного вигляду послуг, порівняльну впливовість політиків і т. ін.
6. Оцінювальні системи. Оцінювальна система формується при індивідуальних і колективних порівняльних оцінках об’єктів експертизи для визначення міри досягнення мети. Велика увага при цьому приділяється оцінці порівняльної важливості критеріїв.
7. Прийняття колективних рішень. Це одна з найбільш важливих процедур процесу управління. Вона передбачає не тільки розрахунок колективної експертизи, а й використання спеціальних методів відкритого обговорення альтернативних варіантів рішення, додаткового обміну інформацією між особами, що беруть безпосередню участь в процесі прийняття рішень, узгодження, пошуку компромісу. Підвищення надійності експертних оцінок при розробці важливих стратегічних і тактичних рішень - одна з проблем ефективного управління підприємством. Важливе місце в експертних технологіях займають колективні експертизи.
Особливості колективної експертизи:
1. Більш повне уявлення про ситуацію. Досвід проведення експертиз показує, що окремі експерти нерідко мають досить чітке уявити» про різні аспекти ситуації, що аналізується. Об’єднання та зіставлення експертних висновків дозволяє отримати більш повну картину об’єкта експертизи.
2. Виявлення явно неконкурентних варіантів. Зіставлення різних точок зору сприяє виявленню альтернативних варіантів, використання яких недоцільне.
3. Виявлення вірних «єретичних» думок. Правильні рішення часом можуть запропонувати висококласні фахівці, що глибоко розбираються у вузькій професійній області. Думка таких експертів може істотно відрізнятися від думки більшості, але саме вона може виявитися правильною.
4. Отримання об’єктивних оцінок. Думки окремих експертів містять відтінок суб’єктивізму. Тому обговорення експертних висновків (що передбачається рядом експертних процедур) підвищує їх об’єктивність. Цьому ж сприяють процедури вироблення колективних експертних думок і оцінок на основі індивідуальних думок і оцінок.
5. Отримання оцінок підвищеної надійності. Експертні висновки, що отримуються внаслідок колективних експертиз, у багатьох випадках виявляються більш зваженими, стійкими при надходженні додаткової інформації, обґрунтованими та надійними.
Існують деякі властивості колективних рішень, які необхідно враховувати при обробці експертної інформації та виробленні експертних висновків по визначенню переваги альтернативних варіантів. У їх складі такі властивості:
— Незалежність. Результуюча колективна експертна оцінка не належить від додавання нових або виключення частини старих варіантів, що розглядаються.
- Неупередженість. У результуючій колективній оцінці принципово можуть бути реалізовані всі можливі поєднання порівняльної переваги варіантів рішень.
— Монотонність. Якщо хто-небудь з експертів змінив думку у бік колективної, то результуюча колективна оцінка не зміниться.
— Невимушеність. Завжди можна підібрати такі оцінки порівняльної переваги альтернативних варіантів, що в одному випадку один альтернативний варіант буде краще за інший, а в іншому випадку гірший.
— Відсутність диктату. Не повинно існувати порівняльної оцінки альтернативних варіантів, даної одним з експертів, яка приймалася б як результуюча, незалежно від порівняльних оцінок, даних іншими експертами.
До типових помилок експертних оцінок відносять:
— перебільшення можливостей експертних оцінок. Необхідно правильно розуміти можливості їх використання. Безумовно, далеко не всі існуючі проблеми можуть бути вирішені за допомогою експертів;
— зайве захоплення кількісними оцінками. Немало помилок пов’язано з вимогою організаторів експертизи давати оцінки у вигляді числа, оскільки не завжди для цього є підстави;
— конформізм експертів;
— некоректна інтерпретація результатів.
Успіхом забезпечення ефективності рішень є чітке визначення їх цільової спрямованості.
Література: 9, 11, 27, 33
ТЕМА 5. АНАЛІТИЧНІ МЕТОДИ ОБҐРУНТУВАННЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ
Мета: розглянути особливості застосування аналітичного методичного інструментарію в процесі прийняття ефективних управлінських рішень.
1. Системний аналіз в теорії прийняття рішень.
2. Традиційні методи економічного аналізу.
3. Математичні методи в економічному аналізі.
4. Багатопланові аналітичні методи.
1. Системний аналіз в теорії прийняття рішень
Теорія прийняття рішень орієнтується на розробку та пошук оптимальних результатів з досить складних проблем зі значною кількістю зв’язків і залежностей, обмежень і варіантів рішень. Методологічною базою рішення подібних проблем виступає системний підхід, що передбачає певну логіку дій. По суті він являє собою основу вивчення та упорядкування проблеми, що розглядається для подальшого вирішення, як із застосуванням економіко-математичних методів і обчислювальної техніки, так і в ручному режимі роботи. Зупинимося на деяких характеристиках системного підходу (аналізу) більш детально.
Принципова особливість системного підходу перебуває в розгляді об’єкта управління як складної системи з різноманітними внутрісистемними зв’язками між її окремими елементами та зовнішніми зв’язками з іншими системами.
Перевагами системного підходу є можливість врахування невизначеності поведінки елементів і системи загалом, а також забезпечення та узгодженість безлічі цілей при прийнятті рішення, зокрема елементів підсистем із загальними (наприклад, цілей заводу, цехів і дільниць).
У рамках системного підходу з’явилися поняття «велика» або надсистема, що підкреслює різноманіття впливових факторів і самі масштаби задач, що вирішуються. Так, у будівництві великого заводу задіяні десятки підприємств-суміжників, виконуються сотні й і псячі окремих робіт-операцій, пов’язаних між собою технологією, ресурсами, природними умовами, фінансами, законодавчими положеннями. При здійсненні подібних проектів традиційні методи планування та управління неефективні.
Мета системного аналізу полягає в з’ясуванні реальних цілей рішення, що приймається, можливих варіантів досягнення цих цілей, встановленні умов появи проблеми, обмежень і наслідків рішення. Логічний системний аналіз доповнюється математичним аналізом системи. Характерними ознаками системного аналізу є:
1. рішення приймаються, як правило, відносно окремих елементів системи, тому необхідно враховувати взаємозв’язок елемента ч іншими й загальну мету системи (тобто реалізовувати системний підхід);
2. аналіз здійснюється за принципом - від загального до окремого, спочатку для всього комплексу проблем, а далі для окремих складових;
3. першорядне значення мають такі фактори, як час, вартість, якість роботи;
4. нерідко дані аналізу орієнтують на вибір відповідного рішення;
5. по відношенню до логічних думок системний аналіз є допоміжним елементом;
6. системний аналіз дозволяє виділити області, де приймаються логічні думки, і визначити значення кожного з можливих варіантів рішення;
7. використання ЕОМ необов’язкове, вони застосовуються в окремих випадках як технічні засоби.
Досягнення поставленої мети майже завжди можна забезпечити, використовуючи ресурси різними способами. Ці способи необхідно оцінити та порівняти між собою. Початком для цього є: передусім світогляд людини, яка приймає рішення, знання вимог економічних законів, політичних цілей, прийнятих в суспільстві, стратегії розвитку підприємства. Нельми корисно в цьому плані є оволодіння методами дослідження операцій.
Дослідження операцій окремі автори розглядають як додаток сучасної науки до рішення складних задач, що виникають при управлінні великими об’єктами (системами людей, машин, матеріалів, грошових коштів у сфері виробництва, комерції, державного управління, оборони).
Специфіка даної групи методів полягає в тому, що в розробку науково обґрунтованої моделі системи включають оцінку таких чинників, як вибір і ризик. Це дає можливість визначати і порівнювати наслідки різних рішень, стратегій і способів регулювання.
2. Традиційні методи економічного аналізу
Аналіз (розклад, розчленування, розбір) - це логічний прийом, метод дослідження, суть якого полягає в уявному розчленуванні досліджуваного об’єкта на складові частини, кожна з яких досліджується окремо з подальшим їх об’єднанням з допомогою синтезу для отримання потрібної інформації.
Традиційні методи економічного аналізу:
— Метод абсолютних величин. Аналіз показників економічних явищ, процесів починається з абсолютних величин (характеризують явища абсолютно, взяті без будь-якого зв’язку, з яких можна отримати інформацію).
— Метод відносних величин. Означає встановлення в порівнянні, у співставленні з чим-небудь іншим. Використовується при аналізі динаміки явищ і характеризує зміну показника явища в часі.
— Метод середніх величин. Середні величини узагальнюють відповідні однорідні показники, явища, процеси та дозволяють абстрагуватися від випадкових коливань. У розрахунках приймається середнє арифметичне значення, середня зважена, тощо.
— Метод порівняння. Порівняння означає аналіз одного явища у зв’язку з іншим для встановлення подібності чи відмінності або переваг чи недоліків між ними (порівняння з плановими показниками або показниками минулих років та встановлення і аналіз відхилень).
— Метод групування. Групування - це розподіл на групи за ознаками. Дозволяє виявити та визначити взаємозв’язки і взаємозалежності різних економічних явищ і найбільш суттєві фактори, що притаманні цим явищам.
— Індексний метод. Індекс - це числовий показник, що виражає в процентах зміну якогось економічного явища (індекс цін, індекс продуктивності праці). Метод базується на відносних показниках, що визначають відношення рівня певного явища до його рівня в минулому або базового значення.
— Метод ланцюгових підстановок. Метод дозволяє отримати ряд проміжних значень узагальнюючого показника послідовною зміною базисних значень факторів на фактичні. Різниця двох проміжних значень узагальнюючого показника в ланцюгу підстановок рівна зміні узагальнюючого показника, що викликане зміною відповідного фактора. Метод використовується для розрахунку впливу окремих факторів на відповідний сукупний показник чи функцію і застосовується при встановленій функціональній залежності між досліджуваними об’єктами.
— Балансовий метод. Баланс - співвідношення взаємопов’язаних показників певної діяльності чи процесу. Використовується в бухгалтерському обліку, статистиці, плануванні, аналізі економічної діяльності тощо.
— Графічні методи. Використовують графічне зображення функціональної залежності з допомогою ліній на площині, що відтворюють, існуючі зв’язки між окремими економічними чи іншими показниками.
— Метод аналізу ефективності інвестицій. В основу методу покладено порівняння обсягу інвестицій (витрат) і майбутніх грошових надходжень. При цьому визначаються та аналізуються показники терміну окупності інвестицій, чистої приведеної вартості, норми прибутковості та ін.
3. Математичні методи в економічному аналізі
Математичні методи проведення економічного аналізу сприяють більш точному врахуванню впливу факторів на результати діяльності та покращання точності розрахунків.
Економічні методи базуються на синтезі трьох областей знань: економіки, математики та статистики. Основа економетрії - економічна модель, тобто схематичне представлення економічного явища або процесу, відображення їх характерних рис з допомогою наукової абстракції (наприклад, метод «затрати виробництва - випуск продукції»).
Застосування математичних методів вимагає:
— системного підходу по дослідженню об’єкта;
— врахування взаємозв’язків та взаємовпливів з іншими об’єктами;
— розробки математичних моделей, що відображають кількісні показники діяльності, процеси, які проходять в організаціях;
— вдосконалення системи інформаційного забезпечення управління.
До математичних методів відносять:
1. Методи елементарної математики.
2. Класичні методи математичного аналізу.
3. Статистичні методи.
4. Методи математичного програмування.
5. Дослідження операцій.
Методи елементарної математики використовуються в традиційних економічних розрахунках при обґрунтуванні потреб у ресурсах, розробці планів, проектів тощо.
Класичні методи математичного аналізу (диференціювання, інтегрування) використовуються в рамках інших методів (математичної статистики, математичного програмування тощо).
Статистичні методи є основою для дослідження часто повторюваних явищ. Якщо зв’язок між досліджуваними явищами не детермінований, а стохастичний, то статистичні та ймовірнісні методи стають практично єдиним інструментом дослідження. Для вивчення економічних явищ використовують методи множинного і парного кореляційного аналізу; для вивчення одноразових статистичних сукупностей використовують закони розподілу, варіаційний ряд, вибірковий метод; для багатомірних статистичних сукупностей використовують кореляції, регресії, дисперсійний, коваріаційний, спектральний, компонентний, факторний та інші види аналізу.
Методи математичного програмування використовуються для вирішення задач оптимізації виробничо-господарської діяльності. Вони дозволяють оцінювати напруженість планових завдань, дефіцитність результатів, визначати лімітуючі види сировини, груп обладнання та інших ресурсів.
Методи дослідження операцій використовуються для отримання, завдяки ціленаправленим діям (операціям), найкращих економічних результатів при відповідних поєднаннях взаємопов’язаних елементів системи.
Економічна кібернетика аналізує економічні явища та процеси як складні системи з точки зору законів управління. Методи моделювання та системного аналізу найбільш розроблені в цій області.
Застосування математичних методів дозволяє здійснювати глибокий кількісний аналіз явищ і процесів, який неможливо провести без обчислювальної техніки. ЕОМ - необхідний атрибут дослідження операцій, що й відрізняє дану групу методів від системного аналізу. Нагадаємо, що останній виступає як методологія з’ясування і упорядкування проблем, без відносного застосування математики та ЕОМ, які в значній мірі враховують вплив якісних чинників та інтуїтивний підхід у розробці рішень. Однак при розробці рішень кількісні методи не можуть бути вичерпними, зокрема для стратегічних рішень. Реальні системи включають основоположний компонент - людей, тому кількісний аналіз завжди повинен доповнюватися врахуванням впливу соціально-психологічних чинників (моралі, традицій, звичок тощо).
Процедура моделювання пропонує суворі логічні правила здійснення моделювання стосовно будь-яких ситуацій і будь-якими математичними засобами. Процес моделювання передбачає визначення одного варіанту рішення.
Оптимізація - це вибір кращого варіанта рішення. При оптимізації навіть нескладних задач потрібно перебрати багато тисяч або мільйони варіантів рішень у прийнятний час. Особливо важливе значення при цьому має розробка критеріїв ефективного пошуку оптимуму, що звужують область пошуку до мінімального набору варіантів рішень, близьких до оптимального. При цьому оптимальне - не означає правильне рішення. До досягнення мети, як підмічалося, можна прийти різними способами-рішеннями. Оптимальні рішення дозволяють досягати мети при мінімальних витратах трудових, матеріальних і фінансових ресурсів.
Математичні моделі об’єктів або процесів управління - це рівняння, що зв’язують критерій ефективності з керованими параметрами при врахуванні обмежень. На практиці іноді оцінка рішення проводиться з різних точок зору, враховуючи багато факторів. У таких ситуаціях моделі оптимізації рішень будуються одночасно по декількох критеріях. У подібних випадках вводиться принцип оптимальності рішення. Заздалегідь принцип оптимальності в моделях прийняття рішень жорстко не фіксується (оскільки навіть в одній ситуації оптимальність може розумітися по-різному).
Для рішення будь-якої задачі управління в загальному випадку потрібно два взаємопов’язаних алгоритми:
1)алгоритм прийому і обробки інформації, необхідної для рішення задачі;
2)алгоритм прийняття рішення, що отримується з моделі задачі.
Вибір алгоритму прийняття рішення - це складання математичної моделі. При цьому враховується можливість забезпечення його відповідною інформацією. Конкретний зміст інформаційних масивів, форми та способи їх зберігання, оновлення багато в чому залежать від вигляду алгоритму.
Існує велика різноманітність математичних моделей, що відображають реальні процеси, які протікають в економічному жимі підприємства і відрізняються цільовим призначенням, характером задачі, ступенем адекватності, математичним апаратом та інше. їх можна класифікувати за різними ознаками. Потрібно відмітиш, то питання про класифікації моделей в теорії прийняття рішень, продовжує залишатися спірним. Коротка характеристика та шиї рим використання конкретних моделей зводяться до наступного.
У моделях можуть відбиватися інтереси учасників економічною процесу. Якщо вони (інтереси) однакові (хоч би при декількох дійових особах), то моделі називаються моделями з одним учасником, якщо інтереси учасників розходяться - ігровими моделями. У ринковій економіці ігрові моделі мають значне поширення.
Якщо в моделях відсутній фактор часу, розглядається процес п конкретний момент або на фіксованому відрізку часу, то такі моделі називаються статичними. Область застосування цих моделей обмежується короткостроковим прогнозуванням. У динамічних моделях з'являється можливість відобразити у часі процес функціонування та розвитку об’єкта управління.
У детермінованих моделях кожному значенню чинника (набору початкових даних) суворо відповідає єдине значення результату, тобто існує функціональний зв’язок. Окремим випадком цього класу моделей є квазірегулярні моделі. Це моделі динаміки середніх величин, що описують процес на основі середньозважених значень, параметрів моделі. Вони досить широко застосовуються в соціально-економічних дослідженнях, їх особливість полягає в тому, що кожному значенню аргументу відповідає певна величина функції, тобто за допомогою моделі можна отримати цілком певний результат (наприклад, залежність обсягу попиту від величини купівельних фондів населення).
Стохастичні моделі характеризуються більш повним відображенням дійсності; вони ближче до реальних процесів, де відсутня жорстка детермінація. Наприклад, на однаковому обладнанні може бути різна продуктивність праці. Даний клас моделей носить ймовірнісний характер, оскільки вони підказують результат з деякою упевненістю. У даному класі моделей виділяють два різновиди: ймовірнісні і статистичні моделі.
Ймовірніснімоделі використовують ймовірнісні значення параметрів процесу. Однак математична структура ймовірнісних моделей суворо детермінована. Для кожного набору початкових даних и моделях визначається єдиний розподіл ймовірностей випадкових подій в процесі, що розглядається. Для реалізації ймовірнісних моделей необхідно, щоб кожному стану окремого елемента системи відповідала ймовірність його попадання в цей стан. Для відображення цією моделлю динаміки функціонування підприємства необхідно розділити траєкторію можливих станів кожного елемента системи на певне (дискретне) число станів і визначити ймовірності переходу цього елемента з одного стану в інший із урахуванням взаємного впливу елементів.
У статистичнихмоделях кожному набору початкових даних відповідає в моделі який-небудь випадковий результат з безлічі можливих. Таким чином, кожне рішення пропонує одну випадкову реалізацію результатів процесу, що моделюється.
Одним з ефективних прийомів дослідження економічних систем, що використовуються в процесі прийняття управлінських рішень, є динамічне моделювання. Воно являє собою створення умовної математичної моделі діяльності підприємства та її ефективності, по якій простежуються зміни, що відбуваються в керованому об’єкті під впливом заходів, що навмисно здійснюються в процесі управління, а також під реальним впливом внутрішнього й зовнішнього середовища. Технологія динамічного моделювання включає:
1) визначення проблеми, яка має бути вирішена;
2) встановлення факторів, які можуть виявити себе при розв’язанні проблеми, тобто виявлення причинно-наслідкових зв’язків і їх впливи на результати роботи підприємства;
3) визначення кількісного вираження цих зв’язків.
Особливість динамічного моделювання полягає втому, що якими б не були первинний стан і первинне рішення, всі подальші рішення повинні вийти зі стану, отриманого внаслідок попереднього рішення.
Багатопланові аналітичні методи
Метод морфологічного аналізу. Метод полягає в розділенні задачі на складові, в рамках яких здійснюється пошук найбільш раціональних ідей і способів їх здійснення. Далі створюється багатомірна таблиця, що дозволяє оцінити доцільність можливих комбінацій рішення задачі. Наприклад, підприємство має вирішити проблему підвищення ефективності торгової діяльності. Прийнявши як узагальнюючий показник ефективності (Е) відношення прибутків (Д) до витрат (3) (Е = Д/3), аналізують прибуткоутворюючі елементи та елементи витрат, а потім здійснюється пошук варіантів збільшення прибутків і зниження витрат. Для цього складається таблиця за формою:
Таблиця 3
