Оцінка та облік вибуття запасів

Оцінка вибуття запасів

Згідно з П(С)БО 9 виділяють такі головні причини списання (вибуття) виробничих запасів із балансу:

— відпуск у виробництво;

— списання за невідповідності критеріям активу;

— списання у зв'язку з псуванням, крадіжкою тощо;

— реалізація на сторону.

Під час відпуску виробничих запасів у виробництво їх оцінюють одним із таких методів:

— ідентифікаційної собівартості відповідної одиниці апасів;

— середньозваженої собівартості;

— собівартості перших за часом надходжень запасів ІФІФО);

— собівартості останніх за часом надходжень запасів ЇЛІФО);

— нормативних витрат;

— ціни продажу.

  Метод ідентифікаційної собівартості відповідної одиниці запасів.

  Застосовують для тих видів виробни­чих запасів, що використовуються для виконання спе­ціальних замовлень та проектів, а також для видів за­пасів, які не замінюють один одного. Отже цей метод передбачає ведення індивідуального обліку з кожного виду запасів.

Його доцільно застосовувати, коли існує можливість визначення (ідентифікації) собівартості кожної списаної одиниці матеріалів, а також коли номенклатура матері­алів відносно невелика і їх можна розглядати як окремі одиниці та легко ідентифікувати. Метод ідентифікацій-собівартості дає найточніші результати, якщо є пев-їість, що собівартість ідентифікується правильно.

За неперервної системи обліку він забезпечує опера-авне й точне визначення вартості активів, собівартості продукції (робіт, послуг), фінансового результату. Однак метод потребує значних витрат на складський облік, тому застосовується лише у складних дорогих виробництвах (судно- і авіабудуванні), в торгівлі дорогими ін­дивідуально визначеними товарами.

Метод середньозваженої собівартості.

Для визна­чення собівартості цим методом треба обчислити серед­ньозважену вартість одиниці запасів: загальну вартість запасів (залишку на початок звітного періоду і придба­них протягом цього періоду запасів) поділити на кіль­кість одиниць цих запасів.

  Метод собівартості перших за часом надходжень запасів (ФІФО).

Використання цього методу ґрунтуєть­ся на припущенні, що одиниці запасів, які надійшли першими, і вибувають першими (ГІЕО: Рігзі Іп — Рігві Оиі). Відповідно, як собівартість реалізованої продукції спочатку відображають вартість запасів, наявних на по­чаток звітного періоду, відтак — тих, що надійшли пер­шими протягом звітного періоду, і т. д. Таким чином, вартість запасів на кінець звітного періоду відображаєть­ся фактично за вартістю останніх за часом придбання. Згідно з методом ФІФО вартість запасів, придбаних пер­шими, відносять на собівартість реалізованої продукції, а вартість запасів, придбаних останніми, відображають на рахунках обліку запасів на кінець звітного періоду.

Метод собівартості останніх за часом надходжень запасів (ЛІФО). Використання цього методу ґрунтуєть­ся їіа припущенні, що виробничі запаси відпускають у виробництво в послідовності, зворотній до їх надходжен­ня ІІа підприємство (зарахування на бухгалтерському обліку), тобто запаси, що відпускаються у виробництво, оцінюють за собівартістю останніх за часом надходження запасів.

Метод нормативних витрат.

Оцінка за нормативними витратами передбачає застосування норм витрат на одиницю продукції, які підприємство встановлює з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін.

Норма витрат— максимально допустима кількість сировини, ма­теріалів, палива, яка витрачається на виготовлення одиниці про­дукції встановленої якості.

Норми витрат запасів класифікують, зокрема, за сту­пенем деталізації, обсягом нормування та ін. У загально­му вигляді норми витрат визначають як суму чистої вартості продукції для виробу і величини відходів виробництва та інших витрат.

Метод ціни продажу.

Для забезпечення максимального наближення нормативних витрат до фактичних норм витрат ціни регулярно переглядають. Цей метод застосовують промислові підприємства, які з технічних причин не можуть достовірно визначити фактичне вит­рачання запасів (передусім рідких, газоподібних, сипких матеріалів).

Переоцінка виробничих запасів

Запаси в бухгалтерському обліку та звітності відоб­ражають, як уже зазначалося, за найменшою з двох оці­нок — первісною вартістю або чистою вартістю реаліза­ції. За чистою вартістю реалізації — якщо на дату Балансу їхня ціна знизилася або вони зіпсувалися, зас­таріли чи якимось іншим чином втратили початкове очі­кувану економічну вигоду.

Суму, на яку первісна вартість запасів перевищує чисту вартість їхньої реалізації, і суму вартості повніс­тю втрачених (зіпсованих або тих, яких бракує) запасів списують на витрати звітного періоду з відображенням зазначеної вартості в позабалансовому обліку. Після визначення осіб, які повинні відшкодувати втрати, на­лежну до відшкодування суму зараховують до дебітор­ської заборгованості (або інших активів) і доходу звіт­ного періоду.

(або інших активів) і доходу звіт­ного періоду.

Якщо чиста вартість реалізації запасів, які вже були раніше уцінені й є активами на дату балансу, загалом збільшується, то на суму збільшення чистої вартості ре­алізації (але не більше від суми попереднього зменшен­ня) сторнується запис про попереднє зменшення вартос­ті цих запасів.

Викладені вище вимоги дають змогу зробити висновок, що дооцінка виробничих запасів не має сенсу, оскільки в будь-якому разі запаси (не лише виробничі, ай МШП, готової продукції, товарів та ін.) у фінансовій звітності відображатимуть за найменшою з двох оцінок: історичною собівартістю (первісною вартістю) або чистою вартістю реалізації. Отже, балансова вартість запасів ніколи не перевищить їхньої первісної вартості.

Якщо підприємство не використовує рахунків класу 9, суму уцінки списують безпосередньо на фінансові результати (Дт 791 «Результат основної діяльності»).

Облік вибуття запасів