Правильне виховання – фундамент успішності будь-якої людини

Вступ

 

Управління з'явилося разом із людьми. Там де хоча б дві людини об'єднувалися в прагненні досягти якоїсь спільної мети, виникало завдання координації їхніх спільних дій, розв'язання якого хтось із них повинен був брати на себе. У цих умовах хтось з них ставав керівником, що управляє, а інший - його підлеглим, виконавцем.

На всіх етапах становлення суспільства проблема управління стояла досить гостро і багато людей намагалися вирішити її, але їхні зусилля носили розрізнений характер.

І тільки в другій половині минулого століття після перемоги промислової революції на Заході ситуація різко змінилася. Ринкові відносини охопили всі сфери життя суспільства. Почали з’являтися потужні фірми, що потребували великого числа керівників вищого і середнього рівнів, здатних приймати грамотні раціональні рішення, що вміли працювати з масами людей. Від керівників вимагали високого професіоналізму, компетентності, уміння співставляти свою діяльність з існуючими законами. І тому з’являлися групи людей, які спеціально займалися управлінською діяльністю, вподальшому їх почали називати менеджерами. Головним їх завдання є шоденна організація і управління виробництвом з метою забезпечення найбільшого прибутку власникам фірми.

Роль менеджерів вести за собою команди людей, які йдуть до спільної мети. До провідних менеджерів XX століття належить Лі Якокка.

Метою роботи є дослідження менеджерського шляху Лі Якокки. В процесі дослідження вирішувались такі завдання: аналізувалося становлення особистості, людський потенціал і вміння працювати з ним часто визначають все інше: майбутню структуру організації, її систему управління, технологію роботи, стилі керівництва та лідерства, мотивацію та організаційну культуру. Також метою є виділення професійних якостей конкретного менеджера, що є визначним у своїй сфері.

Завданням:виявити особистісні якості, ключі і методи управління.

Об’єктом дослідження є особистість Лі Якокки видатного менеджера з його особистими і професійними якостями, типами мислення та темпераменту.

Предметом дослідження є професійні діяльність та якості менеджера, для вивчення яких використовувалися методи аналізу, синтезу, порівняння.

Розділ 1. Становлення особистості Лі Якокки

Правильне виховання – фундамент успішності будь-якої людини

 

Від простого інженера до живої легенди світового менеджменту - саме такий шлях пройшов всесвітньовідомий американський бізнесмен і підприємець Лідо Ентоні Якокка, більше відомий як Лі Якокка, давно вже розміняв свій дев’ятий десяток і провів майже сорок років в авто індустрії. Однією з його заслуг стало вміння вибиратися з самих, здавалося б, найскладніших, а часом безвихідних фінансових ситуацій, що і підтвердилося, коли в 1980-х роках Якокка зумів повернути до життя корпорацію «Крайслер», яка знаходилася на межі банкрутства. Не дивлячись навіть на те, що починав Лі Якокка свій шлях звичайним інженером в компанії «Форд Мотор Компані».

Наполегливість і завзятість у подолані труднощів і досягнення успіху, Якокка успадкував від свого батька - імігранта. Батько Лі Якокки – Нікола Якокка прибув до Америки з містечка Сан-Марко розташованого на півдні Італії. Потрапивши до Америки він деякий час жив у свого зведеного брата в Гарретті, штат Пенсільванія. Там найнявся на роботу, на вугільну шахту, але вона викликала в ньому таку відразу, що він залишив її вже на наступний день. Незабаром він переїхав до Аллентауна, де жив його інший брат. До 1921 року він, працюючи в різних місцях, переважно в якості учня шевця. Назбирав достатньо грошей, щоб відправитися до Сан-Марко і забрати звідти свою овдовілу матір, там же він знайшов свою майбутню дружину. Лі Якокка народився через три роки в Америці 15 жовтня 1924 року. У матеріальному плані сім’я Лі переживала свої злети і падіння. Подібно багатьом американцям, вони цілком процвітали в 20-ті роки. Декілька років вони були по-справжньому багаті, але потім вибухнула криза і в цей час його сім’ї довелося пережити великі труднощі. Незважаючи на важкі часи, вони не падали духом і знаходили час для жартів та сміху. Для його батька криза виявилася великим потрясінням на все життя. Під час кризи чеки батька Лі не раз поверталися до нього з вбивчим надписом «недостатньо коштів на рахунку». Це завжди приводило його в стан безнадійності, так як він глибоко вірив у те, що висока кредитоспроможність служить невід'ємною властивістю чесної людини і надійного підприємства. Він постійно вчив Лі та його сестру свято дотримуватися принципу платоспроможності і наполягав, щоб вони ніколи не витрачали більше грошей, ніж заробляють. Після того як наступили важкі часи, саме його батько не давав родині падати духом. Що б не траплялося, він незмінно опинявся поруч з ними і підтримував у них гарний настрій. Він переконував дітей, що життю властиві злети і падіння і що кожній людині слід примиритися з негараздами, що випадають на його долю. Його батько казав: «Запасися терпінням, - сонце повинно знову зійти. Воно завжди так чинить»[4]. Він постійно нагадував Лі, що життям потрібно насолоджуватися, і сам він на ділі дотримувався цього. «Ми з батьком були дуже близькі. Мені подобалося приносити йому задоволення, а він завжди страшенно пишався моїми успіхами», - пише Лі Якокка в своїй книзі «Кар'єра менеджера».

Батько завжди вбивав йому в голову два правила: по-перше, ніколи не братися за капіталомісткий бізнес, так як справа закінчиться тим, що потрапиш у лапи банкірів, по-друге, коли настають важкі часи, треба займатися ресторанним бізнесом, оскільки, як би погано не йшли справи, люди повинні їсти. Кілька років по тому Лі відкрив власну справу, невелику бутербродну в Аллентауні під назвою «Four chiefs», яку обладнав батько, а гроші вклав він сам. Справа пішла дуже добре, навіть занадто, в перший рік виручка становила 125000 $.

Коли йому було десять років в Алентауні відкрився один з перших в країні супермаркетів. Після шкільних занять і по вихідних Лі з друзями ставали біля його дверей з червоними візками і пропонували покупцям за невелику плату довезти їх сумки до дому. В цьому був певний сенс так як Лі прийняв участь в організації кінцевої фази торгівлі продовольчими товарами – доставки продуктів додому.

Цінним вченням батька було твердження про те, що ніколи не треба об’єднувати сили двох невдах. Спочатку один з них повинен виправити своє становище, а вже потім повернутися до обговорення пропозиції щодо об’єднання. Батько казав Лі «Ти вважаєш, що робити гроші важко? Почекай і ти побачиш, як важко з ними розлучатися!». У спогадах Лі батько постає як людина, сповнена великої сили і невгамовної енергії, людина, як вважав Лі, яка «винна в моєму інстинкті комерсанта», який завжди проповідував: «Навіщо ходити, якщо можна бігати».

 

Роки навчання

 

У школі Лі вчився серед приїжджих німців, тому з самого початку йому довелося зіткнутися з шовінізмом і це залишило слід у його душі на все життя. Іноді він кидався в бійку з дітлахами, які ображали його образливими прізвиськами. Але завжди він тримав у пам'яті батькове застереження: «Якщо він більше тебе, не встрявай у бійку. Користуйся не кулаками, а мізками». Однак в усьому іншому в школі він відчував себе щасливим. Він був старанним учнем і улюбленцем вчителів. За словами Лі найважливіше, чому він навчився в школі – це спілкування з іншими людьми. «Наша вчителька в дев’ятому класі змушувала нас кожного понеділка писати твір на задану тему розміром в 500 слів. Нам доводилося з неділі в неділю писати ці чортові твори. Але вже до кінця навчального року ми навчилися формулювати свої думки»[4]. Так він придбав навички виступу перед аудиторією, спілкуватися з людьми, на його думку – це все і вся.

Так як він був старанним учнем, по закінченню школи йому вдалося зайняти по успішності 12 місце серед 900 випускників в школі.

До того моменту, коли він збирався вступати до коледжу, у нього вже була солідна підготовка з загальноосвітніх дисциплін. Але невдовзі прийшла війна, почуття патріотизму горіло в юнакові і він рвався на фронт, але туди його не взяли через нещодавно перенесені хвороби. До цього часу Лі Якокка перейнявся інтересом до інженерної справи і почав придивлятися до кількох коледжів технічного профілю. Він вибрав Ліхайнский університет, тому що він знаходився в півгодини їзди від його будинку в Аллентауні. В певній мірі йому пощастило. Так як війна затягувалася все більше студентів призивали до армії, чисельність в групах університету ставала все меншою. Тому викладачі приділяли все більше уваги студентам і Лі отримав добру освіту. Він поставив собі за мету домогтися середнього коефіцієнта оцінок 3,5, щоб закінчити університет з відзнакою і йому це вдалося.

Вже в університеті Лі вмів зосереджуватися і раціонально користуватися своїм часом, так як він вважав це найголовнішим, для того щоб досягти успіхів в бізнесі. Щоб цілеспрямовано використовувати свій час, потрібно твердо усвідомити, що є головним у твоїй роботі, а потім віддати себе всього для здійснення цього головного.

Після закінчення університету він завжди наполегливо працював весь тиждень і намагався вивільняти уікенди для сім’ї і відпочинку. Щоб знову привести себе в робочий стан він ввечері в неділю незмінно накидав план тих справ, які мав намір виконати на наступному тижні.

Як студенту інженерного факультету йому видали посвідчення з літерою «С», яке підтверджувало, що його навчання мало військове значення.

Мрія працювати в компанії "Форд" прийшла до Лідо ще на першому курсі. Щорічно до центрального входу в навчальний центр під'їжджав розкішний "Лінкольн" ручної збірки (марка, що належить компанії Форда). Ця машина вражала уяву студента. Нікельовані блискучі ручки, дорогий вбудований годинник з позолоченим циферблатом, шикарний салон, обтягнутий тонкою шкірою. За кермом перебував заступник генерального менеджера компанії "Форд-Моторс" по роботі з персоналом Маккормік-Гурдхарт. З усього випуску він відбирав лише одного студента. По університету вже давно ходили чутки про те, що справи у другої в світі великої автомобільної компанії йдуть не кращим чином: мовляв, старий Генрі вже давно в маразмі, і підприємство не розорилося лише завдяки військовим замовленням. Але Лідо Якокка не звертав уваги на плітки. Він сконцентрував всі зусилля на тому, щоб колись вибір легендарного Маккорміка-Гурдхарта зупинився на ньому, і незабаром він став першим по успішності. Одночасно він відвідував драматичний гурток і дискусійний клуб, щоб навчитися говорити і не боятися аудиторії. У 1945 році Лідо Якокка досяг мети.

Головний вербувальник «Форд» навіть дозволив кращому студенту Ліхайнського університету сісти за кермо жаданого «Лінкольна» і зробити коло пошани. Але коли випускник уже збирав валізи до Детройта на його ім’я надійшов запит з знаменитого Прінстонського університету – Лідо пропонували за державний рахунок отримати науковий ступінь магістра. Він одразу ж порадився з Маккормік-Гурдхартом і той пообіцяв зарезервувати за ним місце в компанії. Сповнений радості Лі не здогадався отримати письмове підтвердження, тому коли він зателефонував в компанію «Форд» про нього там ніхто не знав. Довелося зв’язуватися з головим менеджером Бобом Денемом. Користуючись навичками здобутими в дискусійному клубі Лі Якоккі вдалося домогтися зарахування до штату компанії. Так 16 липня 1946 року з 50 доларами в кишені він зійшов на станції Форт-стріт, запитавши у першого зустрічно як доїхати до Дрідборна, де знаходився завод, він отримав відповідь: «Юначе, вам потрібно пройти 10 миль на захід!»[4].