Спеціальна, особлива частина цивільного права

Спеціальна, особлива частина Цивільного права розглядає такі відносини.

Власність – це економічна категорія, яка є проявом суспільних відносин з приводу привласнення матеріальних благ. Право власності – це правова категорія і сукупність правових норм, які регулюють відносини власності. Право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Слід розрізняти право власності в об‘єктивному і суб‘єктивному розумінні. В об‘єктивному розуміння це сукупність правових норм, які регулюють відносини власності. В суб‘єктивному розуміння це юридична можливість конкретного власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд, але в межах закону. Право власності має абсолютний характер. Це означає, що перед власником зобов‘язаними виступають всі, хто його оточує. Суб‘єктами права власності можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи, а також народ України і держава. Об‘єктом права власності може бути будь-яке майно, що має певну цінність. Зміст права власності полягає у праві власника володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Володіння - це фактична наявність речі у особи, яка вважає дану річ своєю.[20, c. 11-14 ]

1) Право володіння – суб‘єктивний елемент – особа вважає річ своєю, об‘єктивний – наявність речі у власника.

2) Право користування – це право вилучати із речі корисні властивості.

3) Право розпорядження – це право визначати юридичну і фактичну долю майна.

Визначення юридичної долі майна – це право на відчуження майна будь-яким законним способом: продаж, міна, дарування, заповіт. Власник може передавати іншим особам всі три елементи права власності.

Способи виникнення права власності поділяються на первісні і похідні. Первісні способи – це способи, коли право власності на річ виникає вперше або проти волі попереднього власника. Вперше право власності виникає при виробництві речей, при виникненні права власності на безхазяйне, нічиє майно. Проти волі попереднього власника право власності на річ виникає (у нового власника) конфіскації, націоналізації, реквізиції майна. Конфіскація – примусове безоплатне вилучення майна, яке застосовується судом як санкція проти правопорушника. Націоналізація – примусове безоплатне вилучення майна на користь держави як виключення в ряді випадків, може бути оплатною або частково оплатною. Як правило, це результат зміни уряду, урядової політики. Процес, протилежний приватизації. Реквізиція – це примусове оплатне вилучення державою майна в разі військових дій, стихійного лиха, великих аварій, епідемій тощо.

Всі цивільно-правові відносини можна поділити на майнові і зобов‘язальні. Майнові відносини – це відносини з приводу належності майна суб‘єктам цивільних правовідносин. Зобов‘язальні відносини – це відносини, пов‘язані з виникненням, зміною та припиненням взаємних прав та обов‘язків. Зобов‘язальне право – це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов‘язані із передачею майна від однієї особи до іншої, наданням майна в тимчасове користування або з виконанням робіт та наданням послуг. Зобов‘язання – це правовідношення, в силу якого одна сторона (кредитор) має право вимагати від іншої сторони (боржника) що-небудь передати у власність, надати у тимчасове користування або зробити, а боржник зобов‘язаний виконати таку вимогу кредитора. Зобов‘язання складається з декількох елементів: 1) суб‘єкти зобов‘язання; 2) вид правовідношення між ними (вид зобов‘язання); 3) зміст правовідношення між ними (зміст зобов‘язання, права та обов‘язки сторін).

Речові відносин і зобов‘язальні відносини відрізняються тим, що речові відносини мають абсолютний характер, а зобов‘язальні відносини мають відносний характер. Абсолютний характер речових відносин полягає в тому, що всі без виключення особи зобов‘язані дотримуватись прав власника або користувача майна і можуть бути притягнути до відповідальності за їх порушення. Відносний характер зобов‘язальних відносин полягає в тому, що відповідальність за порушення умов зобов‘язання несуть сторони конкретного зобов‘язання., тобто до відповідальності притягують лише сторони зобов‘язання.

Зобов‘язання поділяються за підставами виникнення на договірні і позадоговірні. Договірні зобов‘язання – це зобов‘язання, які виникають з договору. Позадоговірні зобов‘язання виникають з наступних юридичних фактів: 1) адміністративних актів; 2) із нанесення шкоди; 3) із рятування або збереження чужого майна; 4) з публічного обіцяння винагороди та оголошення конкурсу; 5) з інших правомірних і неправомірних дій.

Договір – це угода двох або більше сторін про встановлення, зміну і припинення цивільних правовідносин. Умовами дійсності договору є: 1) законність дії; 2) волевиявлення, вільне та усвідомлене, сторін; 3) дотримання встановленої законом форми договору; 4) правоздатність і дієздатність сторін.

Договори поділяються на наступні види: 1) планові (державні замовлення) і регульовані (договірні); 2) односторонні (одна сторона має тільки права, інша – тільки обов‘язки, напр.: договір позики, дарування, схову) і двосторонні (обидві сторони мають права і обов‘язки: купівля-продаж – сторони одночасно виступають і кредитором і боржником в різних частинах) договори; 3) оплатні і безоплатні договори; 4) реальні і конценсуальні. Змістом будь-якого договору є права і обов‘язки сторін.

Розрізняють істотні, звичайні і випадкові умови договору. Істотними умовами визнаються такі умови, без яких договір не може вважатися укладеним. Істотними умовами є предмет і ціна договору. До звичайних умов договору відносяться такі, які передбачаються в законодавстві і можуть не включатися до змісту договору. Напр.: місце виконання зобов‘язання, строк (час) виконання зобов‘язання. Це не означає, що сторони не можуть встановити свої вимоги до цих пунктів. Це ж саме стосується якості продукції. Випадкові умови договору, які звичайно в договорах конкретного виду не передбачаються, але можуть бути встановлені угодою сторін. Правила щодо форми договору – ті ж правила що і форми угоди, за певними виключеннями. Зобов‘язання за однією з класифікацій поділяються на: 1) зобов‘язання із множинністю сторін; 2) зобов‘язання із множинністю осіб. Із множинністю сторін – на боці кожної із сторін виступає одна особа. Із множинністю осіб – на боці однієї чи декількох сторін виступає декілька осіб. Тут має місце колективна вимога або колективне зобов‘язання. Колективна вимога – часткова або солідарна вимога кредиторів, співкредиторів, а колективна відповідальність – часткова, солідарна або субсидіарна відповідальність співборжників.

Формами заміни сторін в зобов‘язанні є уступка вимоги і переведення боргу. Уступка вимоги – це заміна кредитора у зобов‘язанні. Вона відбувається у формі цесії (укладення нового договору між боржником і новим кредитором). Згоди боржника на уступку вимоги не вимагається. Якщо попередній кредитор вчасно не повідомив боржника про появу нового кредитора, і боржник виконав зобов‘язання попередньому кредитору, то вважається, що він виконав зобов‘язання належному кредитору. Переведення боргу – це заміна боржника в зобов‘язанні. На це вимагається згода кредитора. Положення про уступку вимоги та переведення боргу містяться в ЦК України.

Договір вважається укладеним, коли сторони досягли згоди по всім істотним умовам і належним чином її оформили. Для ряду договорів їх істотні умови визначені законодавством України, зокрема це договір лізингу (ЗУ «Про лізинг») договір оренди (ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», приватне майно – у вільному режимі). У процесі укладення договору відрізняються дві послідовні стадії: 1) пропозиція укласти договір (оферта); 2) прийняття пропозиції (акцепт).[20, c. 19-21]

До позадоговірних зобов‘язань згідно ЦК відносяться: 1) зобов‘язання, що виникають з публічного обіцяння винагороди (оголошення конкурсу); 2) зобов‘язання, що виникають внаслідок рятування чужого майна; 3) зобов‘язання, що виникають внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав; 4) зобов‘язання, що виникають із заподіяння шкоди. Позадоговірні зобов‘язання виникають без взаємної згоди сторін, між якими складаються вказані правовідносини. Деякі з них виникають за одностороннім волевиявленням, як наприклад зобов‘язання, що виникають внаслідок оголошення конкурсу або рятування чужого майна. Підставою виникнення позадоговірних зобов‘язань є не договір, а юридично значимі дії. Такі дії можуть бути як правомірними так і неправомірними. Напр.: зобов‘язання із публічного обіцяння винагороди виникають із правомірних дій, а з приводу нанесення шкоди – з неправомірних дій.