Обов 'язки наречених при подачі заяви про реєстрацію шлюбу

Подача заяви покладає певні обов'язки і на самих наречених, а саме вони повинні:

— повідомити один одного про стан свого здоров'я (ст. ЗО СК). До речі, ст. 18 КЗпШС теж містила аналогічну норму, яка між тим, носила декларативний характер, бо ніяких правових наслідків за невиконан­ня цього обов'язку не передбачала. СК України встановлює правові на­слідки у вигляді можливості визнати такий шлюб недійсним.

Можна вважати, що СК вперше ввів можливість для осіб, що одру­жуються, провести медичне обстеження ще до укладення шлюбу, що спрямовано на попередження ймовірних спадкових захворювань, не­безпечних для народжуваних у шлюбі дітей, а також серйозних захво­рювань самих чоловіка та жінки. Порядок здійснення добровільного медичного обстеження осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, встановлено Постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопа­да 2002 р.¹

Результати медичного обстеження є таємницею і повідомляються лише нареченим. На наш погляд, слід було б додати, що результати по­відомляються лише тому з наречених, який проходив обстеження, і тільки за його згодою вони можуть бути повідомлені іншому нарече­ному. Таким чином, можуть бути захищені права особи, що страждає на це захворювання, і до обстеження не мала навіть уяви про це. До ре­чі, таким чином вирішується це питання в СК РФ.

Але наявність самої хвороби не вважається підставою для відмо­ви в реєстрації шлюбу. Наприклад, якщо один з наречених, або навіть кожний з них не знали про своє захворювання або, навпаки, знали і все-

¹ Офіційний Вісник України. — 2002. — № 47. — Ст. 2128. На виконання за­значеної Постанови Наказом Міністерства охорони здоров'я України 20 груд­ня 2002 р. були затверджені Перелік видів добровільного медичного обстеження осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу та Інструкція щодо заповнення об­лікової форми «Направлення на добровільне медичне обстеження осіб, які пода­ли заяву про реєстрацію шлюбу» // Офіційний Вісник України. — 2003. — № 4. — Ст. 166.таки вирішили зареєструвати шлюб, то це не може розглядатися як під­става для визнання в майбутньому шлюбу недійсним. Але якщо один з наречених приховав відомості про стан здоров'я, наслідком чого може стати (стало) порушення фізичного або психічного здоров'я іншого нареченого, або їх нащадків, то другий має право звернутися до суду з вимогою про визнання шлюбу недійсним. Таким чином, для визнання шлюбу недійсним відіграє роль тільки приховання самого факту захво­рювання, а не наявність самого захворювання;

— при відмові від вступу в шлюб відшкодувати витрати, що понесла друга сторона у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу і весілля. Особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов'язана відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля, наприклад, вартість весільного одягу, ка­блучки, завдаток за весілля в ресторані (ч. 1 ст. 31 СК). При цьому не має значения, хто реально поніс ці витрати — сама особа, що бажала зареєструвати шлюб, ЇЇ батьки чи інші родичі або, навіть, і знайомі.

Але, якщо наречений (наречена) відмовився від шлюбу внаслідок протиправної, аморальної поведінки нареченої (нареченого), прихо­вання нею (ним) обставин, що мають для того, хто відмовився від шлю­бу, істотне значення (тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо), то понесені витрати не підлягають відшкодуванню. Причому аналіз ст. 31 СК України дозволяє дійти висновку, що відшкодуванню підля­ гають лише реальні затрати, що понесла одна зі сторін («невинна»). Між тим, моральна шкода, що спричинена відмовою від реєстрації шлюбу, не відшкодовується.

Законодавець дещо по-іншому вирішує питання стосовно подару­нків, які отримують наречені. Відповідно до ч. 4 ст. 31 СК України у разі відмови від шлюбу особи, яка одержала подарунок, договір дару­вання за вимогою дарувальника може бути розірваний судом. При цьо­му обдарований зобов'язаний повернути річ, яка була йому подарова­на, а якщо вона не збереглася — відшкодувати її вартість. Убачається, що у випадку з визнанням договору дарування недійсним, законода­вець залишає без уваги ті причини, які спонукали сторону відмовити­ся від реєстрації шлюбу.

Час реєстрації шлюбу. До умов, що регулюють порядок реєстра­ції шлюбу, відносять час та місце реєстрації шлюбу. За правилом, реє­страція шлюбу відбувається після спливу одного місяця від дня подачі заяви (ч. 1 ст. 32 СК). Місячний строк встановлюється з тим, щоб пе­ ревірити серйозність намірів наречених, а також слугує цілям попере­дження реєстрації легковажних шлюбів. Крім того, в межах визначе­ного строку до органу державної реєстрації актів цивільного стану мо-

I пава 4. Шлюб

81

Жуть поступити відомості про наявність перепон до реєстрації шлюбу між певними особами. Тягар доказування існування таких перепон ле­жить на тих особах, які повідомили про них. Якщо реєстрація шлюбу Не відбудеться у визначений день, така заява після спливу трьох міся­ців від дня її подачі втрачає чинність (ч. 4 ст. 28 СК).

Між тим, якщо наречені подадуть письмову заяву про перенесення з поважних причин державної реєстрації шлюбу на інший день, строк перенесення не може перевищувати одного року від дня подання від­повідної заяви (абз. 2 ч. 7 ст. 14 Закону України «Про державну реєст­рацію актів цивільного стану»).

За наявності поважних причин керівник органу державної реєстра­ції актів цивільного стану дозволяє реєстрацію шлюбу до спливу міся­чного строку (п. 2 ч. 1 ст. 32 СК). СК не містить переліку таких поваж­них причин. Це може бути термінове відрядження за кордон, переїзд па постійне місце проживання, необхідність в терміновому проходжен­ні медичного обстеження, лікуванні ТОЩО.

Уперше СК України передбачив можливість реєстрації шлюбу або безпосередньо в день подання заяви, або у будь-який інший день за бажанням наречених протягом одного місяця (ч. 2 ст. 32 СК). Така реє­страція можлива лише за наявності особливих обставин, а саме у разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також у випадку без­посередньої загрози для життя нареченої або нареченого внаслідок тяж­кої хвороби, що підтверджується відповідними документами.

Також уперше кодекс встановлює дозвіл на відкладення реєстра­ції шлюбу. Це відбувається за рішенням керівника органу державної реєстрації актів цивільного стану, але не більше ніж на 3 місяці та пов'я­зується з отриманням відомостей про наявність перешкод до реєстра­ції шлюбу (порушення умов одношлюбності, добровільності, дієздат­ності, досягнення шлюбного віку) (ч. З ст. 32 СК). Щодо прийнятого рішення мають бути повідомлені наречені, які мають право на оскар­ження такого рішення до суду.

Місце реєстрації шлюбу. За правилом, шлюб реєструється у при­міщенні того органу державної реєстрації актів цивільного стану, куди й було подано заяву про реєстрацію шлюбу (ч. 1 ст. 33 СК). За бажан­ням наречених реєстрація шлюбу відбувається урочисто.

Але закон надає можливість нареченим за їх заявою зареєструвати шлюб і в іншому місці, а саме за місцем їхнього проживання, за місцем надання стаціонарної медичної допомоги або в іншому місці, якщо вони не можуть з поважних причин прибути до органу державної реєстрації актів цивільного стану (ч. 2 ст. 33 СК). Йдеться про виняткові обста­вини, які повинні бути підтверджені документально.Незважаючи на наявність у СК України можливості подачі заяви про реєстрацію шлюбу через представника, інститут представництва є недопустимим при безпосередній реєстрації шлюбу, тобто присутність нареченого і нареченої в момент реєстрації їх шлюбу є обов'язковою (ст. 33 СК). Це дає можливість, по-перше, зайвий раз переконатися в добровільності наречених вступу до шлюбу, а, по-друге, свідомо обра­ти прізвище. Так, закон дозволяє нареченим або обрати прізвище од­ного з них як спільне прізвище подружжя, або надалі іменуватися до­шлюбними прізвищами; приєднати до свого дошлюбного прізвища прізвище нареченого, нареченої. Причому, якщо обидва з наречених бажають мати подвійне прізвище, за їхньою згодою визначається, з яко­го прізвища воно буде починатися. Складення більше двох прізвищ не допускається, якщо інше не випливає із звичаю національної мен­шини, до якої належить наречений і (або) наречена. Якщо на момент реєстрації шлюбу прізвище нареченої, нареченого вже є подвійним, во­на (він) має право замінити одну із частин свого прізвища на прізвище другого (ст. 35 СК).

Державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України¹.

Шлюб — це підстава для виникнення прав і обов'язків подружжя, як особисто немайнових, зокрема, права на материнство (батьківство), на повагу до своєї індивідуальності, на фізичний та духовний розви­ток, на зміну прізвища, на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї, на свободу та особисту недоторканність, на припи­нення шлюбних відносин, обов'язку турбуватися про сім'ю, так і мате­ріальних, зокрема, права спільної сумісної власності, права па укладен­ня шлюбного договору; прав і обов'язків подружжя по утриманню.

При цьому шлюб не може бути підставою для надання одному з по­дружжя пільг чи переваг або для обмеження тих його прав та свобод, які встановлені Конституцією та іншими законами України (ст. 36 СК).

Між тим, породжувати відповідні права та обов'язки подружжя може тільки дійсний шлюб. Виходячи з цього, в ст. 37 СК вперше за­кріплюється поняття «правозгідність шлюбу», тобто це шлюб, який укладений з додержанням вимог закону. Якщо шлюб укладається з по­рушенням вимог закону, презумпція правозгідності шлюбу не діє, і він буде вважатися недійсним або в силу самого права, оскільки при його укладенні були допущені істотні порушення, або може бути визнаний за рішенням суду недійсним, або иеукладеним.

¹ Постанова КМ України від 12 вересня 2002 р. «Про затвердження зразків

^ЇЇ^ГоЇЇЇ; ^{ЦИ,ІІЛЬИ0Г0 СТаНУ Та} °^{,,ИСІІ! б}-"- -ІДОЦтв,\₁₁₀ вид™ державними органами реєстрації актів цивільного стану» // ОВУ. - 2002. - № 38.

І пава 4. Шлюб

83

Недійсність шлюбу

СК України містить вичерпний перелік обставин, які слугу­ють підставами для визнання шлюбу недійсним. Аналіз їх дозволяє дійти висновку, що недійсним визнається шлюб, який зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану за відсутності хоча б однієї з позитивних умов його укладення, або.дгавпаки, за наявності хоча б однієї з негативних умов укладення. Таким чином, недійсність шлюбу пов'язується з порушенням умов його укладення. Причому од­ні правники вважають, що визнання шлюбу недійсним — це санкція за порушення сімейного законодавства, яке допускають особи, що укла­дають шлюб (або одна з осіб), саме за укладення шлюбу¹, інші — що це вид сімейно-правової відповідальності². Цікавою є позиція М. В. Анто-кольської з цього питання. Правник вважає, що визнання шлюбу не­дійсним є санкцією за порушення сімейного законодавства, яке допус­кають особи, що беруть шлюб. Між тим, якщо вони діяли винно, або хоча б один з них діяв винно, визнання шлюбу недійсним слід розгля­дати як міру відповідальності. Якщо ж обидва з них діяли невинно, то визнання шлюбу недійсним слід розглядати як міру захисту, що засто­совується за об'єктивно протиправну поведінку³.

Вважаємо, що визнання шлюбу недійсним становить сімейно-пра­вову санкцію, що належить до засобів захисту, оскільки, на відміну від відповідальності, вона не містить додаткових обтяжень особистого та

майнового характеру.

Якщо ж за укладення шлюбу один із подружжя діяв недобросо­вісно, то це тягне застосування до нього сімейно-правової відпові­дальності як покладання обов'язку із утримання добросовісного по­дружжя та застосування в інтересах останнього до майна, набутого до визнання шлюбу недійсним, правового режиму спільного майна по­дружжя.

Отже, недійсність шлюбу — це форма відмови держави від ви­знання укладеного шлюбу як юридично значущого акту, вираже­на в рішенні суду, винесеному в порядку цивільного судочинства у

' Сімейне право України / за ред. В. С. Гопаичука. — С 58; Сімейне право України: підручник /за ред. Ю. С. Червоного. — К.: Істина, 2004. — С. 123; Науч­но-практический комментарий Семейного кодекса Украины. — С. 63. Таку точку зору поділяв свого часу і В. Рясспцев: Семейное право. — М.: Юрнд. лит., 1967. — С. 71.

²Гражданское право. — М, 1999. — Т. 3. — С. 339.

³ Антокольская М. В. Семейное право / М. В. Антокольская. — М.: Юрнстъ, 2002.-С. 117-118. зв'язку з порушенням встановлених законом умов укладення шлю­бу, що є за своєю суттю заходом захисту.

До підстав визнання шлюбу недійсним належать: порушення умов укладення шлюбу, передбачених статтями 22, 24—26 СК; наявність при укладенні шлюбу обставин, що перешкоджають його реєстрації; реєстрація фіктивного шлюбу.

Причому, залежно від того, які вимоги закону були порушені при укладенні шлюбу, останні поділяються на: абсолютно недійсні; шлю­би, які визнаються недійсними за рішенням суду; шлюби, які мо­жуть бути визнані недійсними за рішенням суду.

Абсолютно недійсними вважаються шлюби, які укладені всупереч встановленим законом перешкодам до їх укладення, а саме, шлюб:

—зареєстрований з особою, яка водночас перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі (ч. 1 ст. 39 СК), тобто укладенням такого шлюбу порушено основний принцип сімейного права — одношлюб­ність. У цьому випадку недійсним визнається останній шлюб, оскіль­ки на момент його укладення особа вже перебувала в іншому зареє­строваному шлюбі. Між тим, якщо до анулювання актового запису щодо повторного шлюбу попередній шлюб припиняється, повторний шлюб стає дійсним з моменту припинення попереднього шлюбу (ч. 5 ст. 39 СК);

—зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії спо­ріднення, а також між рідними братом і сестрою (ч. 2 ст. 39 СК), тобто порушено такий основний принцип сімейного права, як відсут­ність кровного споріднення;

—зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною (ч. З ст. 39 СК). Між тим, наявність психічного захворювання само по собі не є підставою для визнання шлюбу недійсним. Визнання шлюбу не­дійсним за цією підставою відбувається лише в тому випадку, якщо один із подружжя був визнаний недієдатним саме на момент укладен­ня шлюбу. Якщо ж один із подружжя внаслідок психічного розладу буде визнаний судом недієздатним після укладення шлюбу, то шлюб не вважається недійсним, оскільки, на момент його укладення обидва з подружжя були здорові й дієздатні. Такий шлюб може бути розірва­ним за заявою дієздатного подружжя в органах державної реєстрації актів цивільного стану.

Абсолютно недійсні шлюби вважаються недійсними з моменту їх реєстрації та не потребують судового рішення щодо цього. Анулюван­ня актового запису відбувається органами державної реєстрації актів цивільного стану па підставі заяви заінтересованої особи з наданням відповідних доказів порушення цим шлюбом однієї з засад сімейного

І пава 4. Шлюб

85

права¹. Причому актовий запис про шлюб анулюється незалежно від смерті осіб, з якими було зареєстровано шлюб, а також розірвання цьо­го шлюбу (ч. 6 ст. 39 СК).

До шлюбів, які визнаються недійсними за рішенням суду, нале­жать шлюби, укладені без вільної згоди жінки чи чоловіка (ч. 1 ст. 40 СК), а також фіктивні шлюби (ч. 2 ст. 40 СК).

Обов'язковою умовою реєстрації шлюбу є вільно і незалежно ви­словлене взаємне волевиявлення осіб, що одружуються, яке підтвер­джує їх намір створити сім'ю на підставі укладення шлюбу. Недотри­мання цієї умови тягне недійсність шлюбу. У такій ситуації для визнан­ня шлюбу недійсним необхідна наявність вади волі сторін при його реєстрації. Під вадою волі в сімейному праві розуміють відсутність до­бровільної згоди на одруження, реєстрацію шлюбу під примусом, під впливом обману, омани внаслідок неможливості через свій стан у мо­мент укладення шлюбу усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Укладення шлюбу під примусом має місце, коли згода на укладення шлюбу була виражена однією зі сторін під впливом фізичного та пси­хічного насильства чи під загрозою його застосування. Причому приму­шення до одруження може виходити від одного з майбутнього подруж­жя чи від третіх осіб, що діють в його інтересах чи в своїх власних.

Обман — це навмисне введення в оману особи, що одружується. Прикладом обману може слугувати не тільки повідомлення майбут­ньому чоловіку чи дружині свідомо хибних відомостей, а й свідоме за­мовчування деяких фактів, що мають істотне значення при укладенні шлюбу.

Омана — це помилкове уявлення особи, що одружується, щодо певних обставин укладення шлюбу. Омана може сформуватися під впливом різних причин, можливо навіть таких, що не залежать від май­бутнього чоловіка і дружини чи дій третіх осіб. Помилкове уявлення особи, введеної в оману, може виникати як щодо особистості іншого з подружжя, так і щодо юридичної значущості укладення шлюбу.

При визначенні одним із майбутнього подружжя ступеня впливу примусу, обману чи омани на прийняття рішення про укладення шлю­бу належить застосовувати тільки суб'єктивний критерій, оскільки не­відомо точно, як ті чи інші обставини можуть вплинути на конкретну людину в певній ситуації. Шлюб, укладений з особою, яка в момент реєстрації шлюбу через свій стан не могла усвідомити свої дії та керу-

¹ В літературі такий порядок визнання шлюбів недійсними називають реєстра­ційним порядком. Див.: Научио-практический коммептарий Семейного кодекса Украипьі. — С. 65.вати ними, також належить визнати недійсним, оскільки за своєю сут­тю така особа не може висловити своєї добровільної згоди на укладення шлюбу. Причинами такого стану можуть слугувати психічний розлад, нервове потрясіння, алкогольне чи наркотичне сп'яніння, фізична трав­ма, тяжке захворювання. У разі визнання шлюбу недійсним на цій під­ставі, крім свідчення свідків, суд розглядає документи, що підтверджу­ють стан особи, навіть може бути призначена судово-психічна експер­тиза.

Фіктивні шлюби. Згідно з ч. 2 ст. 40 СК України, фіктивним ви­знають шлюб, укладений без наміру створити сім'ю, причому це мол<е бути притаманним як для одного з подружжя, так і для обох. Зазвичай метою укладення фіктивного шлюбу є корисливі міркування майбут­нього чоловіка чи жінки. Наприклад, бажання одержати право на жиле приміщення, отримання певної користі тощо. Однак підставою відне­сення шлюбу до фіктивного є не укладення його з корисливих мотивів, а саме відсутність в одного чи обох з подружжя наміру створити сім'ю.

Шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент розгля­ду справи судом відпали обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім'ю.

Шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду. Відповідно до ч. 1 ст. 41 СК України до таких шлюбів відносять шлю­би, якщо вони були зареєстровані: між усиновлювачем та усиновле­ною ним дитиною, братом і сестрою, між тіткою, дядьком та племін­ником, племінницею; з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їх нащад­ків; з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не надано права на шлюб.

На відміну від ст. 40 СК, яка містить імперативну норму про обо­в'язковість визнання шлюбу недійсним у судовому порядку, ст. 41 СК встановлює лише можливість, а не обов'язковість цього. При цьому в ч. 2 цієї статті прямо вказується, що вирішення питання дійсності чи недійсності певного шлюбу залежить від того, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення. Наприклад, якщо шлюб було укладено між усинов­лювачем та усиновленим — за скасування всиновлення цей шлюб ви­знається дійсним.

Шлюб не може бути визнаний недійсним у разі вагітності дружини або народження дитини у шлюбі між: усиновлювачем та усиновленою нею дитиною, між двоюрідними братом і сестрою, між тіткою, дядьком та племінником, племінницею, з особою, яка не досягла шлюбного віку

Глава 4. Шлюб

87

і якій не було надано права на шлюб, або якщо той, хто не досяг шлюб­ного віку, досяг його або йому було надано право на шлюб.

Коло осіб, що мають право пред'являти до суду позов про визнан­ня шлюбу недійсним: жінка чи чоловік, інші особи, права яких пору­шені в зв'язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклуван­ня, якщо захисту потребують права й інтереси дитини, особи, визнаної недієздатною, чи особи, дієздатність якої обмежена (ст. 42 СК).

Розірвання шлюбу, смерть дружими чи чоловіка не є перешкодою для визнання шлюбу недійсним (ч. 1 ст. 43 СК). Але якщо шлюб розі­рвано за рішенням суду, позов про визнання його недійсним може бу­ти пред'явлено лише після скасування рішення суду про розірвання шлюбу (ч. 2 ст. 43 СК), оскільки рішення приймалося, виходячи з дій­сності шлюбу.

Позивач не обмежений часовими межами для подачі заяви про ви­знання шлюбу недійсним. За загальним правилом, на вимоги, що ви­пливають із сімейних відносин, позивна давність не застосовується. Отже, дійсність шлюбу може бути оскаржена позивачем у будь-який час після його укладення. Шлюб визнають недійсним із дня його укла­дення.

Правові наслідки недійсності шлюбу. Загальний правовий наслі­док визнання шлюбу недійсним полагає в тому, що шлюб вважається таким, що ніколи не існував, а особи, які його уклали, вважаються та­кими, що раніше не перебували в шлюбі. У подружжя не виникає жод­них особистих немайнових та майнових прав, що випливають зі шлюбу (ст. 45 СК). Так, не виникає права на спільне прізвище, права на алімен­ти, права на частину спільного майна тощо. Зокрема, якщо особа одер­жала аліменти від того, з ким була в недійсному шлюбі, сума сплаче­них аліментів вважається такою, що одержана без достатніх підстав, і підлягає поверненню відповідно до ЦК України, але не більш як за останні три роки (ч. 3); особа, яка поселилася у житлове примішення не набула права на проживання у ньому і може бути виселена (ч. 4); особа, яка змінила прізвище у зв'язку з реєстрацією недійсного шлюбу, вважається такою, що іменується ним без достатньої правової підстави (ч. 5). До майна, придбаного спільно особами, шлюб яких визнано не­дійсним, застосовуються не норми сімейного законодавства про спіль­ну сумісну власність, а норми ЦК України про часткову власність.

Але негативні наслідки застосовуються лише до особи, яка знала про перешкоди до реєстрації шлюбу та приховала їх від другої сторо­ни і (або) від органу державної реєстрації актів цивільного стану (ч. 6 ст. 45 СК).Визнання шлюбу недійсним тягне за собою недійсність шлюбного договору, якщо він був укладений такими особами. Як вірно зазнача­ється в літературі, такий договір стає недійсним з моменту його укла­дення автоматично¹. Це пояснюється правовою природою шлюбного договору, який не може існувати без шлюбу.

Винятки із загального правила про правові наслідки недійсності шлюбу передбачені ст. 46 СК України та стосуються добросовісного чоловіка чи дружини. Добросовісним чоловіком або дружиною є та особа, що не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу (про недієздатність або про недосягнення іншим шлюбного віку тощо). Добросовісність чоловіка чи дружини встановлюється в судовому по­рядку.

Відповідно до ст. 46 СК добросовісна особа (чоловік чи жінка) має право: на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної су­місної власності подружжя; на проживання в житловому приміщенні, в яке вони поселилися в зв'язку з недійсним шлюбом; на аліменти від­повідно до закону (статті 75,84,86 та 88 СК); на прізвище, яке вона об­рала при реєстрації шлюбу.

Визнання шлюбу недійсним не впливає на права дітей, народже­них у такому шлюбі (ст. 47 СК). Отже, батьком дитини визнається чо­ловік матері, а діти, народжені в такому шлюбі, перебувають у встанов­леній спорідненості з обома батьками.