Так що ж винайшов Кирило

Славянский язык и русский — одно есть. Нестор-летописец

А тепер подивимося, яка панує плутанина в думках про походження слов'янської грамоти. Цитуємо найновіший навчальний посібник з історії слов'ян: "Кирило-Костянтин вважається творцем слов'янського письма, і та абетка, якою І користуються досі болгари, серби, росіяни, українці, білоруси і чимало неслов'янських народів Євразії, називається кирилицею, Насправді ж Кирило винайшов іншу — штучну — абетку, а саме — глаголицю. Ця абетка утворена із складних і незвичних для слов'ян значків [ Иллюстрированная мировая история.—М., 1997.—С. 34].

От тобі й на! Виходить, св. Кирило винайшов зовсім інше — "складні і незвичні для слов'ян значки", тобто глаголицю, яка до того ж і не прижилася. А те, що розійшлося по всьому слов'янському світу (і не тільки слов'янському — євразійському, тобто пішло до народів Середньої Азії, Сибіру та ін.) — це лише помилково "приписується" Кирилу ["Багато учених нині схиляються до думки, — пише А. Мединцева, — що Кирило створив саме глаголицьку абетку, а не всім відому кирилицю, що носить його ім'я". Медынцева А. У истоков славянской письменности // Наука и жизнь. —1985.—№ 12. — С. 92]. Тоді за віщо увесь слов'янський світ вшановує св. Кирила та його брата св. Мефодія (щорічно 24 травня відзначається День слов'янської писемності)?

І ще зауваження фахівців: "Здавалось би, історія слов'янського письма достатньо ясна. Але... Почнемо з того, що найдавніші слов'янські рукописи написані двома абетками (кирилицею та глаголицею — Ю. К.).  Кирилиця передує глаголиці, чи вони існували і використовувалися одночасно? До якого часу належать найдавніші слов'янські рукописи? Де вони написані? Чи мінявся буквений склад їхніх абеток? На ці та багато інших запитань відповіді немає" [Там само. —С. 92].

Ближче до істини доволі поширена версія (особливо в Україні), що Кирило, власне, нічого не винаходив, а, прибувши до Корсуня, лише підправив або, скажімо, модернізував уже існуючі письмена, додавши до них 4 літери із грецького алфавіту. Тобто Кирило несподівано виявив на Русі шукане — письмо, схоже в основі своїй на три "священні" письма: староєврейське, грецьке і римське (на яких до того часу переписувалася Біблія). Треба було лише підправити це письмо, довести до кондиції, щоб воно поширилося по всьому слов'янському світу.

Багато це чи мало? Здається, мало, але це тільки здається. Для цього передусім треба було знати староєврейське, грецьке, латинське і слов'янське письмо. Кирила можна назвати слов'янським Мойсеєм. Адже Мойсей також не винаходив біблійну мову і первісний текст книги Буття, а лише "відкрив" їх для більшого загалу, зробив їх широкодоступними, перевівши з розряду таємних, езотеричних учень в учення для всього народу і дописавши кілька розділів.

Св. Кирило не винаходив ні глаголиці, ні кирилиці, він вивів із небуття ("езотеричних глибин") святе письмо (алфавіт), яким було зашифровано Учення про Бога, світ, людину. Це алфавіт першокниг людства — Книги Єноха, ведичних першокниг, священних текстів Аратти [Частково ці тексти представлені в Піснях птаха Гамаюн та Велесовій книзі]. Записане в них Учення прийшло в Аратту з Півночі. Потім звідси пішло воно у Дворіччя та Єгипет, де й було відроджене Мойсеєм (звісно, з певним доопрацюванням) у вигляді П'ятикнижжя [На саркофазі Тутанхамона у знаменитій піраміді в Гізі виявлено напис... старослов'янською мовою. І який напис! "У віки несе істину сущим, що ти убити намагаєшся, перешкоди ставлячи". Автори тексту докоряють фараону Єгипту, який виступав споконвічним антиподом Аратти. Див.: Глазова Н., Лада В. Вселенские тайны пирамид и Атлантиды. — М., 1997. — С. 45]. Учення було "відкрите" всьому єврейському народу разом з алфавітом, який виявився схожим і на грецький, і на латинський, і на старослов'янський "материнський". Бракувало лише 4 літер, їх і додав Кирило до алфавіту, знайденого в Корсуні. їздив Кирило і в Хозарію і там побачив той же алфавіт, що і в Корсуні, з 22 літер. Додавши до нього ще 4 літери, він одержав щось на зразок грецького алфавіту.

Але знань 4 мов для цього було замало. Тут відіграли роль містичні чинники. Руська абетка наснилася Кирилу... під час його перебування в Моравії. Бона раптом вияскравилася в його свідомості як первісний носій великого, надісланого "зверху" Учення, що лягло в основу Біблії, її грецького, латинського і слов'янського перекладів.

У такий спосіб Київська Русь ніби відкрила свою завісу, і ринуло сюди світло грецької християнської книжності. Учення Христа швидко поширилося по Русі-Україні, всьому слов'янському світу. Не тільки Старий і Новий завіти, не тільки молитовники, а й твори великих візантійських учених-богословів, а також твори Арістотеля та інших грецьких мудреців пішли по всій Русі — від Дону до Сяну і від Корсуня до Новгорода. І даремно пізніші "фахівці" виводили слов'янську грамоту цілковито із грецької чи болгарської. Просто старослов'янська грамота, виплекана в Аратті, на деякий час ніби зникла, згодом знову випливла на поверхню і повернулась на круги своя. Мав рацію М. Ломоносов: "Слов'янська мова ні від грецької, ні від латинської, ні від жодної іншої не походить; отже, сама по собі існує споконвіку..." [Ломоносов М. Избранные философские произведения.—М., 1950.—С.468].

Виходить навпаки: старогрецьке і латинське, а також староєврейське ("біблійне") письмо походить від староруської абетки.

Діяльність св. Кирила відображена в багатьох стародавніх джерелах. Так, чорноризець Храбр (сучасник Кирила) у праці "Про письмена" зазначає, що слов'яни "римськими і грецькими письменами писали слов'янську мову...". Це були "книжні мови". А своє — "старе" — письмо "було в тайні". Кирило, володіючи чотирма мовами (латиною, грецькою, староєврейською і болгарською), "побачив" їхню спільну основу — старослов'янське "таємне" письмо. Уже цитований нами О. Дугін підкреслює: "... слов'янська азбука є настільки ж давньою, як і грецька, санскритська, староєврейська чи китайська, бо всі вони походять з Вічного джерела (сакрального Учення — Ю. К.), порівняно з яким навіть найтриваліші проміжки часу подібні миттєвостям" [Дугин А. Мистерии Евразии. — С. 169].

Відомо також, що Кирилу в Херсоні представили діда з "довгою бородою і синіми, як небо, очима". Він дав Кирилу Євангелія і Псалтир і заговорив мовою, схожою на мову його матері (праслов'янську — Ю. К.). А самі книги були написані літерами відомих Кирилу азбук (латина, грецька, староєврейська) і доповнені рядом невідомих знаків. Дід виявився русичем із "країни великих рік". Ця абетка постала перед нами з відкриттям Велесової книги! Її і доповнив Кирило чотирма літерами. Так народилася кирилиця — велика книжна мова русичів.

І ринув, повторюємо, на Русь потік перекладів з грецької та латини не лише релігійних, але й світських книг. Також і в Чехію, Польщу, Болгарію... Київська Русь вийшла на орбіту світової культури. І так було до XVIII століття ("Енеїда" Котляревського — переробка Вергіліевої поеми).

І тепер зрозуміло, чому противники християнської віри — прибічники Мага-віри та її пророка Л. Силенка — вважають святих Кирила і Мефодія "жидівськими ставлениками", губителями української духовності": християнство швидко поширилося по всій Русі завдяки книжній мові, яка стала мовою руської (української) православної церкви.

Таким чином, до Кирила й Мефодія вважалися священними три мови: староєврейська, грецька і латинь. А їхня "прамати" старослов'янська була в "езотеричному небутті". Кирило "відкрив" її і увів до складу священних мов Західної цивілізації.