2020-04-20
100
«Життя - вічна наука» - гласить народна мудрість. Реалії сьогодення ще раз підтверджують це. І завдання перед ним набувають нового змісту. Створити оптимальні умови для розвитку і навчання особистості, яка здатна втілювати оригінальні ідеї, критично мислити, приймати нестандартні рішення. Тому в центрі уваги - дитина, самобутня особистість з неповторною індивідуальністю [9, с. 27].
Засоби навчання це знаряддя діяльності вчителя й учнів; являють собою матеріальні й ідеальні об’єкти, які залучаються до освітнього процесу як носії інформації і як інструмент діяльності.
Дидактичне краєзнавство передбачає вивчення місцевих географічних, екологічних, виробничих та інших особливостей за спеціально визначеною дидактичною метою для того, щоб місцеві об’єкти використовувалися у процесі навчання як засоби наочності і конкретизації загальних наукових положень, що повідомляються учням згідно з навчальними програмами.
Елемент дидактичної системи, який відповідає на запитання «Чим, за допомогою чого вчити?» допомагає учителеві виділити і пред’явити учням для засвоєння предмет вивчення, і є засобом навчання.
За радянських часів краєзнавство розглядалося насамперед як засіб виховання, прищеплення любові до «малої Батьківщини». У загальній та прикладній дидактиках були сформульовані постулати використання краєзнавчих матеріалів.
Однак нова освітня парадигма вимагає іншого підходу до використання краєзнавства в практиці викладання дисциплін навчального плану, і насамперед іноземної мови.
Сьогоденні дослідники розглядають використання краєзнавчих матеріалів в контексті підготовки учнів до участі в реальному міжкультурної комунікації.
Володіння краєзнавчою інформацією - це необхідна умова для взаємопроникнення, взаємодії культур, цього складного та багатогранного процесу, яким є міжкультурна комунікація.
Краєзнавство як дидактичний засіб в процесі навчання іноземної мови та культури виступає в ролі елементу, що сприяє проникненню в культуру, що вивчається. Включення краєзнавчого компоненту у зміст навчання іноземної мови та культури підвищує не тільки якість освіти, а й благотворно впливає на мотивацію навчання учнів [12, с. 23].
Окрім того, знання людиною свого родоводу, історії, свого народу - це такий компонент цивілізації, який і робить людину власне людиною, тому саме краєзнавству в наш час належить важлива роль у навчанні учнів. Активна робота школярів у краєзнавчій роботі сприяє і духовному розвитку, формуванню інтелектуального потенціалу України. Вихідною умовою, що забезпечує ефективне використання краєзнавчого матеріалу на уроках у початковій школі є добір змісту матеріалу за сукупністю таких критеріїв як: науковість, доступність, багатофункціональність, емоційна насиченість та особиста значимість.
Систематичність використання краєзнавчого матеріалу забезпечується його регулярним застосуванням на багатьох уроках з різних предметів (природознавства, народознавства, читання і т.д.) Причому, краєзнавчі відомості, що опрацьовуються, мають бути не уривчасті й розрізані, а впорядковані в певну, логічно-побудовану завершену систему. Тобто починаючи навчальний рік учитель має чітко визначити обсяг краєзнавчих знань та вмінь, які необхідно засвоїти учням.
Отже, засоби навчання дають можливість описати об’єкт вивчення або одержати його замінник (модель), виділити предмет вивчення і пред’явити його для засвоєння. Такими засобами є підручник, слово вчителя, наочні засоби, технічні засоби навчання, комп’ютер, роздатковий матеріал.
Зміст та характер системи навчання визначаються, перш за все, тими вихідними положеннями, які виступають в якості її методичних принципів:
- принцип мовномисленнєвої активності;
- принцип індивідуальності;
принцип функціональності;
принцип ситуативності;
принцип новизни [12, с. 25].
Правильно організоване шкільне краєзнавство стало ефективним педагогічним, психологічним i методичним засобом виховання й навчання молодого покоління громадян. Практика безпосереднього вивчення свого краю з метою його пізнання, збереження й перетворення стає для української молоді тією школою життя, котра максимально наближує її до реалій повсякдення. Вивчаючи рідний край, учні набувають і закріплюють навички пошукової, дослідницької роботи; у них формуються почуття людинолюбства, колективізму, громадянської відповідальності.
Ідея шкільного краєзнавства полягає у різносторонньому вивченні учнями в дидактичних цілях визначеної території свого краю з різних джерел і головним чином на основі безпосередніх спостережень під керівництвом викладача.
У процесі краєзнавчої роботи учні самостійно засвоюють матеріал, відпрацьовують вміння та розширюють загальноосвітні знання. Успішні результати краєзнавчої роботи суттєво залежать від того, на скільки сам вчитель краєзнавець та як він зможе зацікавити учнів. Вчитель сам повинен дуже добре знати місцевість, систематично поповнювати свої знання, добре володіти своїми знаннями та навичками, щоб вміло викладати предмет.
Висновки
В історії загальноосвітньої школи ще не всі її періоди і педагогічні процеси вивчені на достатньому рівні. Серед них і краєзнавча робота учнів, яка була й залишається стійким педагогічним явищем упродовж тривалого часу. У сучасному суспільстві в освітньо-виховних закладах України особлива увага приділяється реалізації народознавчих засобів, які тривалий час використовувались недостатньо, але були покликані виховувати підростаюче покоління, формувати у нього світоглядне переконання, високу мораль, духовність й культуру. Одним із способів впровадження краєзнавчого напрямку освіти в системі підготовки майбутнього вчителя є педагогічне краєзнавство.
Аналіз поняття «педагогічне краєзнавство» дозволив визначити, що педагогічне краєзнавство - це наука про закономірності навчання та виховання молодого покоління на базі використання місцевого педагогічного матеріалу, педагогічної думки, культури місцевого краю, вивчення, збереження та творчого використання регіонального педагогічного досвіду в теорії та практиці сучасних освітніх закладів.
Розгляд розвитку та становлення педагогічного краєзнавства дозволило виявити, що, починаючи з XII століття й до сьогодні краєзнавство пройшло історичний етап на території України. Вивчені джерела минулого. історичні місця, події, знахідки, глибоко пов’язані з історією педагогічного краєзнавства. Вагомий внесок у розвиток краєзнавства зробили видатні майстри, провідні вчені минулого, наприклад, такі як Г. Сковорода, І. Котляревський, Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка, П. Куліш, М. Костомаров, О. Левицький, М. Максимович, Я. Маркович, М. Маркевич, М. Грушевський, Д. Яворницький, П. Чубинський, Ф. Вовк, М. Макаренко, та багато інших.
Досліджено складову педагогічного краєзнавства. Виявлено, що етнопедагогіка, як наука про народну педагогіку, знання та досвід народу, являється неодмінною складовою педагогічного краєзнавства. Висвітлено суть української етнопедагогіки, її основний зміст і провідні завдання, здобутки, принципи, ідеали, самобутні риси, історичні традиції, а також роль, місце та шляхи раціонального використання у сучасному родинно-громадсько-шкільному вихованні історичних традицій.
Визначено роль краєзнавства в вихованні та розвитку особистості школяра. Виявлено, що краєзнавство є чудовим помічником у багатобічному вихованні учнів. У вихованні значна увага приділяється вивченню школярам рідного краю і використанню краєзнавчих матеріалів. Воно впливає на здобуття знань про національну культуру, побут, традиції, духовно-моральні естетичні норми, котрі служать великим розмаїттям в поліпшенні виховного процесу. Крім того позакласна виховна робота сприяє подальшому розвитку особистості.
Визначено роль краєзнавства в навчанні школярів. Краєзнавство як дидактичний засіб в процесі навчання виступає в ролі зв’язуючого елементу, що сприяє проникненню в культуру, що вивчається. Виокремлено основні засоби навчання школярів. Під засобом навчання розглядається матеріальний чи ідеальний об’єкт, який використовується учителем чи учнем для засвоєння знань. Як було розглянуто, це може бути і вивчення іноземної мови, пізнання людиною свого родоводу, історії, свого народу, вивчення учнями в дидактичних цілях території свого краю з різних джерел.
Список джерел
1. Аверкиева Г. Использование педагогического краеведения в подготовке будущего учителя / Г. Аверкиева. - Архангельск, 1996. - 142 с.
2. Авер’янова Н. Українознавчі основи виховання особистості / Н. Авер’янова // Рідна школа - 2000. - №10. - С. 15 - 17.
3. Бенедюк В. Краєзнавчий принцип навчання: історичний аспект / В. Бенедюк // Географія та основи економіки в школі. − 1998. − №1. − С. 30 − 31.
. Гуменникова Т. Українські національні традиції як засіб формування першооснов моральної культури / Т. Гуменникова // Початкова школа - 1996. - №1. - С. 38 - 40.
5. Иванов П. Педагогические основы школьного краеведения / П. Иванов. - Петрозаводск, 1966. - 172 с.
. Лібідь І. Національні цінності у виховному процесі загальноосвітньої школи / І. Лібідь // Рідна школа - 2001. - №11. - С. 15 - 17.
. Матяш В. Педагогічне краєзнавство у підготовці майбутніх учителів початкових класів до гуманізації навчання / В. Матяш - Дисертація кандидата педагогічних наук. - Тернопіль, 1999. - 177 с.
. Матюшин Г. Историческое краеведение. [Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов по спец. №2108 «История»] / Г. Матюшин - М.: Просвещение, 1987. - 207 c.
. Петренко Л. Вплив регіонального оточення на якість навчально-виховного процесу / Л. Петренко // Рідна школа - 2001. - №12. - С. 27 - 29.
. Печерська Е. Національне виховання школярів засобами українського фольклору / Е. Печерська // Рідна школа - 2009. - №1. - С. 23 - 28.
. Підборський Ю.Г. Моральне виховання школярів на українських народних традиціях / Ю. Підборський // Педагогіка і психологія - 1996. - №1. - С. 71 - 76.
. Рубинштейн С. Задачи и мотивы деятельности / С. Рубенштейн // Основы общей психологии. - М.: Педагогика. - 1989. - 154 с.
. Сердюк О. Народна педагогіка як джерело соціального виховання особистості / О. Сердюк // Вища освіта України. - 2003. - №4. - С. 107 - 112.
. Стельмахович М. Українська народна педагогіка: Навчально-методичний посібник / М. Стельмахович - К.: ІЗМН, 1997. −232 с.
15. Уривалкін О. Історичне краєзнавство. [Навч. посібник для студентів]/ О. Уривалкін − Ніжин, 2002. −157 с.
