2020-08-05
87
| Літературні роди | Автори | Збірки/твори | Особливості | ||||
| Лірика | Павло Тичина | Збірки «Ми свідомість людства» (1957), «Зростай, пречудовий світе» (1960), «Комунізму далі видні» (1961), «Срібної ночі» (1964). Після смерті з’явилася збірка віршів «В серці у моїм…» (1970). | Виразно простежуєть-ся рух поколінь – плідно працюють митці, які заявили про себе ще у двадцяті, тридцяті роки, поети-фронтовики. | ||||
| Володимир Сосюра | Збірки «Солов’їні далі» (1957), «Лірика» (1959), «Щастя сім’ї трудової» (1962), «Осінні мело-дії» (1964). | У творах постають картини праці, пей-зажні замальовки. Чимало віршів, наві-яних спогадами. Пе-реважає елегійна ін-тонація, а то й драма-тизм. Сповнені філо-софського бачення життя, яке не можна уявити без гармоній-ного співіснування красивого й корис-ного. Культура, філо-софія й психологія, людські долі й шляхи цілого покоління – ті питання, на яких май-же повністю зосере-джуються поетичні роздуми. | |||||
| Максим Рильський | Збірки «Троянди й виноград» (1957), «Далекі небосхили» (1959), «Голосіївська осінь» (1959), «Зграя веселиків» (1960), «В затінку жайворонка» (1961), «Зимові записи» (1964). | ||||||
| Микола Бажан | Поетичні цикли «Чотири опові-дання про надію», «Уманські спогади», «Нічні концерти», поема «Нічні роздуми старого майстра». Підсумували поетичну діяльність майстра книги «Карби» (1978) та «Доробок» (1979). | ||||||
| Дмитро Павличко | Збірка «Любов і ненависть» (1953). Книги «Правда кличе!» (1958) та «Гранослов» (1968). Збірка інтимної лірики «Таємни-ця твого обличчя» (1974 — 1979). | Громадянський па-фос, трибунні інто-нації поєднуються із м’якістю, пастельніс-тю пейзажного ма-люнка, ніжністю й філософською заглиб-леністю. | |||||
| Ліна Костенко | Поетичні збірки «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповтор-ність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987). Роман у вір-шах «Маруся Чурай» (1979, Шев-ченківська премія 1987), поема «Берестечко» (1999, 2010) тощо. Роман у віршах – різновид змі-шаного жанру, якому властиві багато проблемність поєднання епічних принципів розповіді із суб’єктивним началом, прита-манним ліричним творам. Дія в ньому, як правило, концентруєть-ся навколо долі одного чи кіль-кох головних героїв. | Поетеса не заграє зі світом, не шукає його прихильності, а торує свій шлях, прагнучи підняти «велику до-лю». Певна відсто-роненість від ме-рехтливого буття, яке прагне силоміць на-в’язати своє розумін-ня світу, дає можли-вість з висоти свого неупередженого знання радити, засте-рігати, переконливо пояснювати. Усе це нерідко виноситься в заголовок. | |||||
| Василь Симоненко | Збірка «Тиша і грім» (1962). Піс-ля смерті вийшла збірка «Земля тяжіння» (1964). | Прагнення повернути людині віру в себе, у власні сили. Спроба відкрити таємниці людської душі. | |||||
| Епос
| Олександр Довженко | Повість «Зачарована Десна» (1956). | Відбувається процес
привернення уваги до людини як особис-тості. Утверджуючи ідеали добра, правди, краси, справедливос-ті, проза вправно ак-центувала увагу на позитивному героєві, носієві ідеалу – прос-тій людині, як прави-ло, безкомпромісній, духовно багатій, ви-сокій у прагненнях, що немовби вгамовує одвічну тугу за люди-ною, яка не гнеться під тягарем життя, а навпаки – випросту-ється на повний зріст. | ||||
| Олесь Гончар | Романи «Людина і зброя» (1960), «Тронка» (1963), «Собор» (1968), «Циклон» (1970), «Твоя зоря» (1981). | ||||||
| Максим Рильський | Книга публіцистичних статей ро-сійською мовою «Народ бессмер-тен» (1942). | ||||||
| Михайло Стельмах | «Правда і кривда» (1961), «Дума про тебе» (1969), «Чотири бро-ди» (1978). | ||||||
| Євген Гуцало | Активно друкуватися почав 1960 р., а через два роки вийшла перша збірка оповідань «Люди серед людей». Книжки новел та повістей: «Яблуко з осіннього саду» (1964), «Скупана в любистку» (1965) «Олень Август» (1966), «Хустина шовку земного» (1966), «Запах кропу» (1969) та інші твори. | Наприкінці 50-х – у першій половині 60-х інтенсивно розвива-ється лірична проза. Головний її інтерес зосереджувався на немовби відкритому наново, почуттєвому світі героя. Емоцій-ний спалах, «картин-ка» настроїв, освітле-ний внутрішнім світ-лом пейзаж – усе це привертало увагу прихильників лірич-ної прози. Чи не най-помітнішою постаттю серед них був Є. Гу-цало – майстер точ-ного й пластичного ліричного малюнка. Євген Гуцало переніс своїх персонажів із площини героїчної в ліричну. Він почував-ся найбільш невиму-шено, розкуто, опи-суючи красу природи й людей, охоче фік-суючи улюблений ним стан осяяння, здивування перед світом, те медита-тивне передчуття ра-дості й любові, яке великою мірою виз-начає загальний нас-трій його ліричної прози. | |||||
| Олександр Сизоненко | Повість для юнацтва «Зорі па-дають в серпні» (1957), повість «Для чого живеш на світі» (1961), «романтична» повість «Жду тебе на островах» (1963). Роман «Корабели» (1960). Роман-роздум, роман-сповідь, роман-реквієм «Білі хмари» (1965). Три-логія «Степ» (1976), «Була осінь» (1981), «Мета» (1983). Роман «Далекий Бейкуш» (1990). | Віхи письменницьких здобутків промов-ляють образами геро-їв творів – людей ви-соких помислів і мо-ралі, роботящих, чес-них, що живуть три-вогами і болями своєї країни. У ліричній прозі застосовується персонажна оповідна стратегія: автор від-ходить на другий план, вивільняє місце героєві, який сповіда-ється перед читачем. Тому на всьому ле-жить відсвіт героя – його світобачення, світорозуміння. | |||||
| Григорій Тютюнник | Роман «Вир» (1960, 1962 рр.). | У 60-х – 70-х рр. ак-тивізується конкрет-но-аналітична проза, яка культивувала пси-хологічний аналіз. Ге-рой розвивався за власною логікою характеру, був непро-гнозованим і часом чинив опір авторові, бо мав свій погляд на суспільний розвиток. | |||||
| Павло Загребельний | Збірки оповідань «Учитель» (1957), «Новели морського уз-бережжя» (1958), повісті «Маре-во», «Там, де співають жайво-ронки» (1956), «Долина довгих снів» (1957). Серйозною заяв-кою на письменницьку зрілість стала «Дума про невмирущого» (1957). Перші романи письмен-ника: «Європа 45» (1959), «Євро-па. Захід» (1960), «Спека» (1960). Найвагоміші романи: «День для прийдешнього» (1964), «Шепіт» (1966), «Добрий диявол» (1967), «Диво» (1968); трилогія «З по-гляду вічності» (1970), «Розгін» (Державна премія СРСР, 1980); романна будова з чотирьох книг «Айгюль», «В напрямі протоки», «Ой крикнули сірі гуси», «Персо-носфера»; «Левине серце», (про-довженням «Левиного серця» став роман «Вигнання з раю» (1985)), «Переходимо до любові» (1971), «Намилена трава» (1974), «Євпраксія» (1975), «Південний комфорт» («Вітчизна», 1984). Ро-ман «Роксолана» (1980). | У прозі шістдесятих років виявилася ще одна стильова тен-денція – публіцистич-на. Її творцями крити-ки називали Юрія Смиолича та Павла Загребельного. При-хильники її виявляли інтерес до «суспіль-ної сили». Виразне тяжіння до публіцис-тичності в усій ху-дожній структурі твору поєднується з інтенсивно культиво-ваним мистецтвом розповідати, у якому використовуються, крім неодмінної «гострої сюжетності, різноманітні засоби умовності – гротеск, гіпербола, сміливі композиційні новов-ведення тощо. Але П. Загребельний – неспокійна творча натура. Він апробовує і химерний стиль, і есеїстичний. Митець постійно розширює тематичні горизонти української прози. | |||||
| Василь Земляк | «Лебедина зграя» (1971). | У 70-х роках активно
розвивається химерна проза. Основними ознаками такої прози є «химерне» мислен-ня, якому притаманні часово-просторові зміщення, метамор-фози з героями, від-верті алогізми: тут герой може природно перетворитися на тварину, груші – ви-рости на вербі тощо. | |||||
| Володимир Дрозд | «Ирій» (1974) та «Самотній вовк» (1983). | ||||||
| Юрій Мушкетик | Повісті «Семен Палій» (1954), романи «Гайдамаки» (1957), «Яса» (1987), «На брата брат» (1994). «Смерть Сократа» (1971), «Суд над Сенекою» (1978), «Жовтий цвіт кульбаби» (1985), «Селена» (1989). «Біла тінь» (1977) тощо. | Соціальна справедли-вість, гуманізм та ви-сока духовність осо-бистості – ось ідеали Ю.Мушкетика. Він зупиняє погляд чита-чів на подіях і поста-тях драматичних, а то й трагічних. Те спіль-не, що визначає ціліс-ність епосу Ю. Муш-кетика – пошук сут-ності людини, меж її можливостей, причин смерті і безсмертя, добра і зла. | |||||
| Драма | Олексій Коломієць | Комедія «Фараони» (1962). Дра-матичний памфлет «Дванадцята година» (1961), психологічна драма «Чебрець пахне сонцем» (1963), п'єса «Прошу слова сьо-годні» (1964), драматична дило-гія «Планета Сперанта» (1965), «Спасибі тобі, моє кохання» (1966), «Келих вина для адвока-та» (1969), п'єса проблемно-пси-хологічного характеру – дилогія «Горлиця» (1970), п'єса «Перший гріх». П'єси «Одіссея в сім днів» (1972), «Голубі олені» (1973), «Кравцов» (1975), «Срібна паву-тина» (1977). Драма «Дикий Ан-гел» (1978). | Театр потребував ви-сокоякісної драматур-гії, а її не вистачало. Дуже тепло сприйма-лися глядачами вис-тави за п’єсами О. Коломійця. Твори автора демонстрували увагу автора до натур глибоких і цілісних, порушували вічні те-ми кохання, вірності і зради, життя і смерті, добра і зла. Тематика п’єс різноманітна: по-дії громадянської і Великої Вітчизняної воєн, духовна спадко-ємність поколінь і становлення людської особистості, гострі соціальні й морально-етичні проблеми. | ||||
| Іван Драч | Драматична поема «Дума про вчителя» (1977) | Перша драматична поема Івана Драча, присвячена «видат-ному педагогові В.О. Сухомлинсько-му». У поемі автор звертається до про-блем педагогіки, по-рушуючи питання про минуле, сучасне й майбутнє освіти та культури, про прин-ципи народного ви-ховання, які впли-вають на формування внутрішнього духов-ного світу людини, загалом про традиції етнопедагогіки, «об-стоює новаторські педагогічні ідеї, естетико-гуманіс-тичні принципи ви-ховання людини». | |||||
| Ярослав Стельмах | П’єси: «Привіт, синичко!» (1979), «Шкільна драма» (1978), «Гра на клавесині»,трагікомедія «Провін-ціалки» тощо. | Понад 30 років Яро-слав Стельмах працю-вав в драматургії, на-писав 25 п’єс і зробив майже 50 перекладів драматичних творів. Відбулося понад 100 вистав за його твора-ми, їх подивилося по-над мільйон глядачів. Автор торкався проб-лем освіти й вихован-ня підростаючого по-коління. Демонстру-вав глибокі знання дитячої психології. |
|
|
|
