2020-08-05
98
Досконало оволодіти великою кількістю різноманітних вправ, що входять в арсенал фізичного виховання, можливо лише при умові достатньо швидкого
формування і закріплення рухових навичок. Тому успіх у оволодінні вправами багато в чому залежить від раціональної методики навчання та правильної реалізації дидактичних принципів, як необхідної умова успішного оволодіння навчання.
1.Принцип доступності та індивідуалізації передбачає облік
індивідуальних особливостей учнів і відповідність рухових завдань, які пропонуються їм. Для здійснення цього слід враховувати вік, стать дитини, рівень її загальної і спеціальної фізичної підготовки, вольові якості, здатність до засвоєння готових рухів. Якщо вправи будуть надто складними, учні їх не виконають, крім того, може бути заподіяна шкода їх здоров’ю. В основу принципу доступності покладені загальновідомі правила дидактики: “від легкого до важкого”, “від відомого до невідомого”, “від простого до складного”.
При вирішенні окремого завдання велике значення має індивідуальний
підхід до кожного учня. Це необхідно здійснювати як при формуванні знань, умінь і навиків, так і в вихованні фізичних і духовних якостей. Індивідуальний підхід виражається в диференціації навчальних завдань і шляхів їх виконання, норм навантаження і способів його регулювання, форм занять і прийомів педагогічного впливу у відповідності з індивідуальними
особливостями дитини.
2.Принцип систематичності проявляється в неперервності і
послідовності занять, завдяки чому забезпечується необхідний зв’язок між різними сторонами навчального процесу і його змістом. Відомо, що регулярні
заняття дають значно більший ефект, ніж епізодичні, тому цей принцип і передбачає неперервність навчального процесу.
3. Принцип наочності передбачає широке застосування різноманітних
засобів і прийомів, які в достатній мірі забезпечують глибоке розуміння суті вправи, яка вивчається, і сприяє створенню правильної уяви про техніку.
Принцип наочності реалізується шляхом показу рухів (безпосередня наочність), демонстрації різних засобів наочності й образного пояснення
(опосередкована наочність – малюнки, кінограми і відеоматеріали, графіки, макети, додаткові зорові орієнтири і т.п.).
Завдяки застосуванню наочності учні набувають достовірних знань і
поглиблюють своє мислення. Наочність сприяє виявленню істотних ознак вправ, які вивчаються, їх технічної основи, спорідненого зв’язку та ін., а також значно сприяє підвищенню активності учнів у засвоєнні матеріалу, мобілізує їх увагу, підвищує інтерес до занять.
4. Принцип свідомості й активності передбачає виховання свідомого
ставлення до занять з фізичного виховання, розуміння загальної мети цих занять і
конкретних завдань на шляху до досягнення цієї мети, розвиток стійкого інтересу до систематичного і цілеспрямованого фізичного вдосконалення. Вже з перших кроків необхідно привчати учнів свідомо ставитись до занять, виховувати ініціативу і самостійність, стимулювати розвиток творчих проявів.
Необхідною умовою свідомого ставлення до занять є відповідна мотивація. Мотиви, які спонукають до занять фізичними вправами, різноманітні. В багатьох випадках, особливо у дітей молодшого шкільного віку, ці мотиви,
з педагогічної точки зору, випадкові або мало суттєві (наприклад, прагнення придбати гарну фігуру, захоплення зовнішніми формами рухів, спортивні інтереси у вузькому розумінні і т.п.). Педагог зобов’язаний розкрити учням справжній зміст фізичного виховання і, спираючись на початкові мотиви, зі знанням справи підвести учнів до розуміння суспільного її значення як засобу гармонійного розвитку, укріплення здоров’я, підготовки до творчої праці.
Суттєву роль в розвитку активності учнів відіграють оцінка і заохочення
досягнутих ними успіхів.
5. Принцип міцності прогресування передбачає постійне підвищення
вимог до учня, як зі сторони глибини засвоєння вправи, так і до постійного
вдосконалення через її ускладнення. Цього слід домагатись при виконанні як простих, так і складних вправ.
Міцність засвоєння фізичних вправ перш за все забезпечується достатньою кількістю повторень. При цьому треба пам’ятати, що велика кількість
повторень в однакових умовах може привести до утворення стереотипу. У зв’язку з цим вчитель, особливо під час занять з учнями молодшого шкільного віку, повинен забезпечити варіативність виконання вправ. При підвищенні вимог до виконання вправи особливу увагу потрібно звернути на встигаючих учнів. Вони повинні виконувати необхідну кількість повторень, інакше не можна розраховувати на міцне засвоєння матеріалу.
ДОДАТОК №5
Тема 3. Методи та засоби фізичного виховання мол. школярів.
Мета: Розкрити поняття «методи», «методичні прийоми», ознайомити з трьома групами методів: практичні методи (методи вправляння), методи використання слова та методи демонстрації.
План.
1. Класифікація методів навчання.
2. Засоби фізичного виховання.
В процесі фізичного виховання використовують три групи методів: практичні, (методи вправлення), методи використання слова та методи демонстрації.
- Сьогодні ми розглянемо практичні методи, адже вони в фізичному
вихованні мають особливе значення.
| Практичні методи |
Навчання рухових дій Удосконалення та Тренування
закріплення (розвитку фізичних
рухових дій якостей)
 |  |  |
1. Метод навчання вправ загалом застосовується і передбачає їх багаторазове повторення в тому вигляді в якому вони є предметом (кінцевою метою) навчання.
Позитивною рисою є те, що цілісне навчання сприяє формуванню міцних умовно-рефлекторних зв’язків.
Недоліком – те, що учень одночасно повинен вирішувати багато рухових завдань, а отже, зосереджувати увагу на всіх деталях техніки.
2. Метод навчання вправ по частинах полягає в тому, що складну рухову дію спочатку розділяють на частини, вивчають окремі рухи, а потім об’єднують їх.
Позитив – таке навчання дозволяє послідовно сконцентрувати увагу учнів на окремих рухах.
Негатив – при розучуванні частин формуються окремі рефлекторні зв’язки, на певні рухи і є складним при об’єднанні в цілісну рухову дію.
3. Але допоміжний метод до перших двох є метод підвідних вправ. Але і тут є негатив. Ці вправи повинні бути індивідуалізовані для кожного учня.
4. Ігри виступають як засіб фізичного виховання і як метод організації дитячого колективу. Особиста рухова участь у грі допомагає педагогу скоротити відстань між собою і дітьми.
Платон розглядав гру як умову цілеспрямованого спостереження за дітьми, коли для вихователя розкриваються здібності, інтереси, якості їх особистості.
Риси ігрового методу:
· Широкі можливості відтворювати стосунки між людьми у вигляді взаємодопомоги і гострого суперництва.
· Яскраво виражена емоційність
· Швидка зміна ситуації, яка вимагає постійного внесення коректив у дії гравців.
· Можливість надання гравцям широкої самостійності вибору засобів діяльності і способів поведінки.
· Навантаження, яке одержують учасники, залежить від активності гравців і характеру виконання ними ігрових функцій.
· Комплекси використання рухових навичок прояву фізичних, вольових і моральних якостей.
Розумно організована гра є дійовим методом формування важливих рис особливості: дисциплінованості, кмітливості, сміливості, винахідливості, спритності, рішучості, стриманості, організованості.
5. Змагальному методу притаманно багато ознак змагань, але він має більш широке середовище застосування.
Якщо уважно придивитись до ігор дітей, можна переконатись, що вони моделюють усі сторони спорту: хто краще, хто точніше, хто швидше, хто вище, хто дальше, хто сильніше.
Цей метод має багато спільного з ігровим, але є і між ними відмінність.
Ігровий метод має сюжет, змагальний цілком спрямований на досягнення перемоги, або якомога вищого прояву фізичного потенціалу людини.
